Співвідношення орендної плати за землю і земельної ренти

Власник землі може отримувати орендну плату у вигляді земельної ренти. Величина земельної ренти може збігатися з величиною орендної плати тоді, коли здається земельна ділянка, у яку не вкладалися кошти. Однак величини даних категорій можуть і не збігатися в тому випадку, коли до складу орендної плати, крім земельної ренти, входять і такі елементи, як відсоток на раніше вкладений у землю капітал, амортизація тощо.

У зв’язку з цим дослідження механізму утворення земельної ренти було і є актуальним на всіх етапах розвитку аграрних відносин. Підприємці, які орендують землю, щоб створити на ній сільськогосподарське підприємство, розраховують одержати від вкладених коштів середній прибуток, як і кожен інший підприємець. Якби цього не було, вони вкладали б свої кошти у будь-яке інше або промислове виробництво. Отже, підприємці в сільському господарстві погодяться платити ренту власникові землі в тому разі, коли земельна рента становитиме надлишок порівняно із середньою нормою прибутку і коли він буде стабільним. Можливості його виникнення пов’язані з неоднаковою родючістю землі. Оскільки земля має різну родючість, а кількість середніх і кращих земель обмежена і їх не можна збільшити, ті, хто користується кращими землями, при затратах однакової кількості праці й коштів одержують різну кількість продукції й відповідно - додатковий дохід. Тобто причиною утворення земельної ренти на різних за родючістю землях є монополія на неї як об’єкт підприємницької діяльності.

Існує відмінність у формуванні ціни виробництва та орендної плати у промисловості й сільському господарстві, а відповідно - і в одержанні середнього прибутку. В промисловості ціна виробництва складається з витрат виробництва плюс середній прибуток і визначається середніми умовами, при яких створюється основна частина продукції, та попитом і пропозицією. На відміну від цього, у сільському господарстві, якби ціна виробництва визначалася середніми умовами, то гірші за родючістю ділянки землі не втягувалися у підприємницьку діяльність. Однак потреби суспільства у сільськогосподарських продуктах не задовольняються їх виробництвом тільки на більш родючих, кращих землях. У зв’язку з цим у сферу виробництва втягуються і гірші землі. Таке явище посилюється внаслідок зростання дефіциту земельних ділянок вигідного місця розташування. Обробіток цих ділянок можливий за умови, що вкладання коштів у гірші землі забезпечить одержання середнього прибутку. Це можливе лише тоді, коли суспільна ціна сільськогосподарської продукції визначатиметься умовами її створення на гірших за родючістю і місцем розташування земельних ділянках. У той же час індивідуальна ціна виробництва продукції на середніх, кращих за родючістю і місцем розташування ділянках землі повинна бути нижчою від загальної ціни виробництва. Останнє матиме місце тому, що виробленої продукції при рівновеликих витратах капіталу та інших однакових умовах на середніх і кращих землях буде більше, ніж на гірших.

Різниця між суспільною ціною виробництва, яка визначається витратами виробництва на гірших ділянках землі та індивідуальною ціною на кращих і середніх ділянках землі, є диференціальною земельною рентою. Джерело її - це праця, що прикладається на кращих і середніх за родючістю ділянках землі. На них в однакові проміжки часу працею створюється вартість більша, ніж на гірших ділянках землі. Вища родючість ґрунтів є тільки умовою утворення цього виду ренти і до її джерела ніякого відношення не має. В той же час для утворення диференціальної ренти необхідні такі умови:

♦ відміни у родючості окремих земельних ділянок;

♦ відміни в їх розташуванні стосовно місць збуту продукції;

♦ відміни в продуктивності додаткових вкладень коштів у землю.

Відповідно до цих умов розрізняють диференціальну ренту I, пов’язану з першою і другою умовами, й диференціальну ренту II, пов’язану з третьою умовою. На відміну від диференціальної ренти І привласнення диференціальної ренти ІІ залежить від інтенсифікації виробництва, коли збільшуються обсяги виробництва продукції при незмінних або таких, що зменшуються, земельних угіддях на основі додаткових вкладень коштів.

Диференціальна рента І і диференціальна рента ІІ мають різну динаміку. Якщо перша створювалась у результаті екстенсивного розвитку сільського господарства, то друга розвивалася за рахунок тенденції інтенсивного розвитку галузі й продуктивних сил сільського господарства. В сучасних умовах, які характеризуються механізацією і хімізацією виробництва, що зумовлює збільшення ділянок землі, придатних для застосування прогресивних технологій, у тенденції реалізується диференціальна рента ІІ, яка базується на зростанні ефективності вкладених коштів і вилученні з обробітку гірших земель.

Вилучення ренти може здійснюватися за допомогою ціни, коли власником землі є держава, і за рахунок централізованого регулювання цін на сільськогосподарську продукцію вона намагається відшкодувати втрати сільськогосподарських підприємств, які працюють у різних природнокліматичних умовах, забезпечити відповідну рентабельність і вилучити ренту. Але цей механізм – найменш ефективний, оскільки не враховує реальних витрат і не відображає всіх змін, які відбуваються в економіці країни. В умовах ринкової економіки діє інший механізм, коли землекористувачі, що не мають власної землі і є орендарями, сплачують земельний податок, який визначається залежно від якості та місця розташування земельної ділянки, виходячи з кадастрової оцінки землі. Він включає й диференціальну ренту. При капіталізмі вона привласнюється власником землі.

В Україні Законом “Про плату за землю” встановлено, що розмір земельного податку не залежить від результатів господарської діяльності власників землі та землекористувачів і встановлюється у вигляді плати за одиницю земельної площі в розрахунку на рік. Диференціальну ренту ІІ, яка є результатом додаткових вкладень капіталу та інтенсифікації виробництва, протягом усього строку орендного договору одержує орендар. По закінченні строку оренди землевласник враховує вищу родючість землі та її здатність давати більший дохід, тому він підвищує орендну плату при укладанні договору на новий строк. Для орендаря вигідно укладати договір про оренду на тривалий строк.

У нинішній перехідний період до ринку, при лібералізації цін і відсутності державних заготівель, стає неможливим вилучення ренти з використанням диференціації закупівельних цін по природнокліматичних зонах. У ринкових умовах рівень цін на сільськогосподарську продукцію визначатиметься попитом і пропозицією, на однорідні товари ціна буде однаковою. За таких обставин сільськогосподарські підприємства з кращими землями мають вищі доходи порівняно з гіршими, але залишати у них доходи рентного характеру було б несправедливо. Тому держава, керуючись чинним законодавством, вилучає частину диференціальної ренти, що утворилася на кращих землях, для задоволення загальнонародних потреб. Механізмом вилучення її є рентні платежі, плата за землю, величина яких диференціюється залежно від кадастрової оцінки землі.

Серед великої різноманітності земельних ділянок трапляються такі, що мають унікальні або винятково сприятливі властивості. Це дає змогу сільськогосподарським підприємствам, розташованим на таких землях, одержувати рідкісні продукти. При цьому попит населення на цю продукцію перевищує пропозиції, внаслідок чого створюються умови для її реалізації за монопольно високими цінами, які перевищують вартість товару. Різниця між монопольною ціною та вартістю рідкісного продукту сільського господарства утворює надприбуток, тобто монопольну ренту. Вона привласнюється землевласником. Джерело її існування – доходи тієї частини населення, яка купує на ринку ці дефіцитні продукти землеробства.

Плата за користування такими унікальними земельними ділянками має бути вищою, ніж за інші. Разом із тим власники землі, користуючись своєю монополією приватної власності на землю, надаючи підприємцям найгірші землі, вилучають орендну плату за користування ними. Але виплатити її орендарі можуть лише в тому разі, коли ціна сільськогосподарської продукції забезпечить їм надлишок над середнім прибутком. У цій орендній платі розрізняють дві частини: одна – це відсоток на капітал, уже вкладений у землю й невідокремлюваний від неї (меліорація, іригація, будівлі тощо), і друга – існує завжди й відповідає передачі права користування землею.

Монополія приватної власності на землю не дозволяла вільного переходу коштів із промисловості у сільське господарство, утворення єдиного середнього прибутку як для промисловості, так і для сільського господарства. Тому сільськогосподарські продукти реалізуються за цінами, що відповідають їхній вартості. А визначаються вони умовами виробництва на гірших землях, тобто вищих за суспільну ціну виробництва, за яку приймається ціна виробництва в промисловості. Надлишок вартості сільськогосподарської продукції над її суспільною вартістю, що утворює додатковий прибуток, який привласнюється землевласниками, називається абсолютною рентою.

Існування абсолютної ренти у свій час заперечували К.Каутський, П.Маслов, Г.Плеханов і навіть деякі сучасні економісти, мотивуючи тим, що у сільському господарстві розвинутих країн органічна побудова капіталу вища, ніж у провідних галузях промисловості, й чисельність працюючих постійно скорочується і тут не створюється надлишок доходу над середнім прибутком. Дійсно, у минулому приватна власність на землю справді обмежувала “переливання” капіталу в сільське господарство. Але у сучасних умовах підприємці можуть легко проникати зі своїм капіталом до аграрної сфери. Тому в нинішніх умовах немає причин для існування абсолютної ренти.

Одночасно економічна теорія стверджує, що гірші ділянки землі дають прибуток землевласникові, оскільки прибуток є платою за користування земельними ресурсами, без яких будь-яке виробництво, в тому числі й промислове, неможливе. Причому ця плата органічно включається у витрати виробництва, як і вартість інших складових виробництва. Такий висновок підтверджується практикою господарювання як за умов розвинутої соціальної ринкової економіки, так і в нашій країні.

Як уже зазначалося вище, ринкові відносини передбачають купівлю-продаж землі за певними цінами. Ціна землі - це така сума грошей, яка у разі вкладання у банк дасть можливість одержати її власникові прибуток у формі відсотка, що дорівнює земельній ренті.

Ціна землі належить до ірраціональних форм, тобто таких товарів, ціна на які ґрунтується не на вартості, а на прибутку, який вони дають під час їх використання власником. Із визначення ціни землі видно, що при інших однакових умовах саме величина ренти визначає ціну землі. Бона прямо пропорційна розміру ренти й обернено пропорційна нормі позичкового відсотка.

В умовах дії єдиних ринкових цін сільськогосподарські підприємства (землекористувачі), які незалежно від форм власності працюють на гірших ґрунтах і в гірших кліматичних умовах, є потенційними банкрутами. Всі купують дешевшу продукцію (з кращих земель).

Єдиний земельний податок не вирішує цього питання. Він символічний. Для того, щоб більш-менш вирівняти вплив об’єктивних факторів на результат сільськогосподарського виробництва, потрібно розрахувати рентні доходи сільськогосподарських підприємств різних природнокліматичних зон. Рентні доходи - це надприбуток над середнім по зоні прибутком. Вони тотожні розміру диференціальної ренти I. Щоб її обчислити, необхідно розмежувати вплив об’єктивних і суб’єктивних факторів на результат сільськогосподарського виробництва. Слід вилучити ту частину рентних доходів (диференціальної ренти І), яка створюється завдяки впливу об’єктивних факторів (якість ґрунтів, клімат, місце розташування земельної ділянки) щодо ринків збуту. Визначити диференціальну ренту І важко, але, маючи грошову оцінку землі, можна на даному етапі обчислити рентні доходи. В кожній області є можливість, залучивши працівників земпроектів, управлінь земельними ресурсами, розрахувати рентні доходи, зокрема, у централізований спеціальний фонд області відрахувати щорічно по 10 відсотків із кожної гривні грошової оцінки землі. Таким чином, сільськогосподарські підприємства, які мають у п’ять разів кращі землі порівняно з гіршими, будуть вносити за 1 га в п’ять разів більше. Рентні доходи на обласному рівні слід використовувати як доплату до ринкової ціни продукції, обернено пропорційної грошовій оцінці землі кожного землекористувача. Всі ми сплачуємо по 10 відсотків (один 50 грн., інший 250), тобто відбувається вирівнювання.

Але Україна єдина, неподільна держава, тому такі розрахунки треба проводити і між областями, акумулювати фонди в центрі. Рентні платежі повинні бути додатком до земельного податку. Таке вирівнювання (дотації) проводиться уже в Австрії та інших країнах і цей досвід можна було б запровадити і в Україні.