РОЗДІЛ 10. ПРАВОВІ ФОРМИ УПРАВЛІННЯ ЗЕМЕЛЬНИМИ РЕСУРСАМИ

Система управління земельними ресурсами

Вирішення нагальних соціально-економічних проблем у процесі розбудови незалежної України нерозривно пов’язане з потребою прискорення управлінських реформ. Великої ваги набувають завдання розвитку та наповнення реальним змістом місцевого самоврядування. Вони зафіксовані в Конституції України – створення надійної економічної бази цієї інституції та досконалих механізмів її функціонування, надійна охорона землі державою.

У кожному розвинутому суспільстві значна частина його багатства представлена землею. Процес “відкриття” цього багатства починається із створення або формування тисяч земельних ділянок у будь-якому суспільстві, розподілу різних прав стосовно кожної з них. Такі права часто розподіляються між власниками, позикодавцями, орендарями та іншими користувачами. Кожне з цих прав для конкретної ділянки землі з часом матиме свою довгу історію.

Що ж це означає для України? В її Конституції зазначається: для розвитку та зміцнення демократичного, соціально справедливого суспільства, яке будується на законах, право приватної власності, включаючи приватну власність на землю, має бути недоторканим.

Проте “захист права” торкається багатьох груп, кожна з яких має в цьому свої інтереси. В результаті виникають конфлікти вже в підході до розуміння “захисту прав”; тому що часто захист прав однієї групи означає обмеження прав іншої групи. Наприклад, якщо суспільство хоче надати високий ступінь захисту власникам нерухомості, тоді захист позикодавців послаблюється. Представлення переваг захисту прав власника часто означає, що процедури ліквідації невиплаченого боргу шляхом відчуження земельної ділянки у власника стають настільки складними для позикодавця, що останній просто не може одержати у власність земельну ділянку.

Тому розроблення і запровадження раціональних засобів державного управління земельними ресурсами є одним із найактуальніших завдань, його вирішення сприятиме наповненню місцевих бюджетів, заохоченню інвестицій і пожвавленню місцевої економіки, відновленню та розвитку міст, селищ і сільських поселень, поліпшенню їх довкілля.

Це мають бути ринкові і демократичні управлінські засоби, які відповідатимуть Конституції України та загальному напрямку здійснення реформ.

Методи вирішення питань управління міським та сільським землекористуванням, які склалися за часів винятково державної власності на землю та значною мірою збереглись і до сьогодні, не відповідають сучасним вимогам економіки, гальмують її розвиток, не задовольняють потреб фізичних та юридичних осіб. Зважаючи на це, Державним Комітетом України по земельних ресурсах протягом 1997 р. проведені дослідження, спрямовані на створення нових управлінських засобів із залученням найбільш прогресивного досвіду інших країн.

Основними принципами створення в Україні системи управління земельними ресурсами у перехідний до ринкової економіки період є:

♦ забезпечення гарантії права власності на землю для розроблення ефективності житлової політики;

♦ визначення правового статусу землі для ефективного сільськогосподарського виробництва;

♦ офіційне встановлення структури права на землю і власності інвесторів, які вкладають кошти в ринкову економіку країни;

♦ стійкий розвиток, який залежить від держави і яка несе основну відповідальність за управління інформацією про власність, вартість землі, режим землекористування навіть у випадку активної участі приватного сектора;

♦ раціональне використання як самої землі, так і інформації про землю як ресурсу для забезпечення економічного зростання.

Дані принципи узгоджуються з принципами, розробленими експертами Європейської економічної комісії Організації Об’єднаних Націй, зокрема, відповідно до ст.1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини, підписаної в Римі 4 листопада 1950 р. Ці принципи визначають фактори, які слід врахувати при розробці законодавства, організаційної структури, бази даних і карт, а також механізмів фінансування, необхідних для впровадження і обслуговування належної системи земельного кадастру. Йдеться, насамперед, про реєстрацію землі та управління земельними ресурсами.

Основними перевагами, які дає ефективна система управління земельними ресурсами, є:

♦ гарантія прав власності і надійний захист прав володіння землею;

♦ підтримка системи оподаткування землі;

♦ забезпечення гарантій під кредит;

♦ розвиток і контроль земельних ринків;

♦ охорона державних земель;

♦ зниження кількості конфліктів;

♦ спрощення землевпорядних робіт при проведенні земельної реформи;

♦ підвищення ефективності процесу міського планування землекористування;

♦ підтримка заходів щодо охорони земель та використання довкілля;

♦ збір статистичних даних.

Впровадження нової системи управління земельними ресурсами, включаючи створення офіційних інформаційних реєстрів землі, - досить складний і трудомісткий процес. Тому не можна недооцінювати важливість проведення глибоких досліджень і детального планування створення системи реєстрації землі та прав на неї.

На початку створення системи управління земельними ресурсами необхідно:

♦ визначити потреби в інформації про землю держави та фізичних і юридичних осіб;

♦ створити адміністративні структури, аби система управління земельними ресурсами відповідала потребам ринку;

♦ вдосконалити або розробити законодавство, яке охоплює аспекти раціонального використання земельних ресурсів і інформацію про землю;

♦ створити земельний реєстр, інформація якого відображала б реальні факти;

♦ забезпечити встановлення меж земельних ділянок і визначення прав відповідно до розроблених стандартів;

♦ забезпечити простий і економічно ефективний доступ до даних, які містяться в системі реєстрації землі і прав на неї;

♦ інформувати громадськість про характер інформування системи і її переваги.