Комунікативні ознаки культури мовлення.

Мовні норми

М.н-уніфіковані,традиційні,поширені стандарти реалізації мовної системи, обрані в процесі комунікації.є ознакою літ.мови(усталені, заг.прийняті правила регламент, взірці вживання мовних засобів у писемній та усній формі сп.результатом визнання літ.норм-кодифікація у словниках і граматиках.М.Н.:орфоепічні-правила вимови звуків([тоуму᾽],креидит,ш᾽іс᾽т᾽,ідейа); фонематичні :змішуванняфонем(везти-вести,гадка-гатка,фах-хвах);акцентуац: наголос(одина´дцять,припис, задум);лексичні-правила слововживання(внески-взноси);граматичні-правильну побудову речень і словоспол; морфол-вживання повнозначних змінних слів(баб-бабів,межа-межею); стилістичні :мовні засоби відповідно до стилю(порядок денний-повістка,я вважаю-я рахую);орфографічні-встановлюють одноманітність вживання уст.норм(разом,дефіс,апостроф,святослав,в´ячеслав,по-перше);пунктуаційні-вживання розділових знаків

Словники у професійному мовленні.

Лексикографія-теорія укладання словників.предмет – збирання слів мови, систематизація їх, опис словник.матер. 2 типи: енциклопедичні( стисла характеристика подій, явищ, діячів; є загальні(укр..рад.енцикл74-84) та спеціальні(медична) словники, лінгвістичні(по-різному пояснюють слова)рос-укр.словник діл мовл.3 вид.2010)тлумачні(повно подають склад мови з поясн.прямого і непр знач слова.(сл..укр.мови(70-80)

Етимологічні(походження слів, зміни в будові;орфографічні(нормативне написання слів-укр.правопис.1993); орфоепічні(норми літ. Вимови – укр.. літерат. Вимова і наголос 73.І.Вихованець);словники іншом.походж(пояснення запоз.слів – 74.Мельничук);істор. Словники(слова заф.пис.памя.;термінолог.словники, інші типи – діалектні, довідники, власних імен)

3. Функціональні стилі української мови та сфери їх застосування.

Мовний стиль — це сукупність мовних засобів вираження, зумовлених змістом і метою висловлювання. В українській літературній мові звичайно виділяють п'ять функціональних стилів:

Розмовний(широко використовуються побутова лексика, фразеологізми, емоційно забарвлені й просторічні слова, звертання, вставні слова, неповні речення тощо), науковий(характерні мовні засоби: терміни, спеціальна фразеологія, складні синтаксичні конструкції; повні речення; логічність, точність, обґрунтованість викладу), Офіційно-діловий(переважають стилістично нейтральні мовні засоби: стандартна канцелярська лексика, складні речення, немає емоційно забарвлених слів; виклад гранично точний), Публіцистичний(використовуються суспільно-політична лексика, емоційно забарвлені слова, риторичні запитання, вигуки, повтори; тон мовлення пристрасний, оцінний), художній(застосовуються всі мовні засоби, особливо широко — слово в переносному значенні).

Комунікативні ознаки культури мовлення.

Мовленнєва культура особистості великою мірою залежить від її орієнтованості на основні риси бездоганного, зразкового мовлення. Щоб бути зразковим, мовлення має характеризуватися такими найважливішими ознаками:

правильністю, тобто відповідати літературним нормам, що існують у мовній системі (орфоепічним, орфографічним, лексичним, морфологічним, синтаксичним, стилістичним, пунктуаційним);

змістовністю, яка передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з наявною інформацією з цієї теми; різнобічне та повне розкриття теми, уникнення зайвого;

послідовністю, тобто логічністю та лаконічністю думок;

багатством, що передбачає використання різноманітних засобів вираження думок у межах відповідного стилю, уникнення невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень;

точністю, яка великою мірою залежить від глибини знань та ерудиції особистості, а також від активного словникового запасу. І виражаючи власні думки, слід добирати слова, які найбільш відповідають висловлюваному змісту;

виразністю, для досягнення якої слід виділяти найважливіші місця свого висловлювання і виражати власне ставлення до предмета мовлення;

доречністю та доцільністю, яка залежить насамперед від того, наскільки повно й глибоко людина оцінює ситуацію спілкування, інтереси, стан, настрій адресата. Крім цього, треба уникати того, що могло б уразити, викликати роздратування у співбесідника, і вказувати на помилки співрозмовників у тактовній формі.

Отже, високу культуру мовлення людини визначає досконале володіння літературною мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності.

Культура мовлення — це ще й загальноприйнятий мовний етикет: типові формули вітання, побажання, прощання, запрошення тощо. Неабияке значення має й тон розмови, вміння вислухати іншого, вчасно й доречно підтримати тему. Уважність, чемність і ввічливість — основні вимоги мовного етикету.

5.Комунікативна професіограма менеджера.

Важливою складовою діяльності будь-якого фахівця є комунікативна компетенція, яка належить до ключових професійних характеристик. Вона містить три основні компоненти: робота з документами, вміння вести міжособистісний і соціальний діалог, виступати публічно.

З огляду на це можна виокремити низку характеристик, які репрезентуватимуть професійний портрет фахівця:Важливою складовою діяльності будь-якого фахівця є комунікативна компетенція, яка належить до ключових професійних характеристик. Вона містить три основні компоненти: робота з документами, вміння вести міжособистісний і соціальний діалог, виступати публічно.З огляду на це можна виокремити низку характеристик, які репрезентуватимуть професійний портрет фахівця:^ уміння формувати мету і завдання професійного спілкування;^ аналізувати предмет спілкування, організовувати обговорення;^ керувати спілкуванням, регламентуючи його;V послуговуватися етикетними засобами для досягнення комунікативної мети;^ уміти проводити бесіду, співбесіду, дискусію, діалог, дебати,перемовини тощо; ^ уміти користуватися різними тактиками для реалізації вибраної стратегії;^ уміти аналізувати конфлікти, кризові ситуації і вирішувати їх;^ уміти доводити, обґрунтовувати, вмотивовувати, аргументувати, спростовувати, заперечувати, відхиляти, оцінювати;/ уміти перефразовувати, тезово висловлюватися, володіти навичками вербалізації;^ уміти трансформувати усну інформацію в письмову і навпаки;*ґ володіти основними жанрами ділового спілкування (службові листи, факсові повідомлення, контракт, телефонна розмова, ділова бесіда, перемови, нарада тощо);^ бути бездоганно грамотним, реалізуючи як письмову, так і усну форми української літературної мови;^ володіти технікою спілкування;^ уміти адекватно послуговуватися тропами та риторичними фігурами: ^ уміти використовувати "слово" для коректування поведінки співбесідника.

6.Мовний, мовленнєвий і спілкувальний етикет.

Основою людських взаємин є спілкування. Спілкування - це діяльність людини, під час якої відбувається цілеспрямований процес інформаційного обміну. Отже, під час спілкування найперше враховуються особливості мовного етикету.Мовний етикет - це сукупність правил мовної поведінки, які репрезентуються в мікросистемі національно специфічних стійких формул і виразів у ситуаціях установлення контакту зі співбесідником, підтримки спілкування в доброзичливій тональності. Мовний етикет як соціально-лінгвістичне явище виконує такі функції:

^ контакто-підтримувальну ^ ввічливості (конотативну^ регулювальну (регулятивну) ^ впливу (імперативну, волюнтативну^звертальну(апелятивну)/емоційно-експресивну (емотивну)Наявність цих функцій підтверджує думку, що мовний етикет-це своєрідний механізм, за допомоги якого може відбутися ефективне спілкування.Усі названі функції мовного етикету грунтуються на комунікативній функції мови.Мовленнєвий етикет - реалізація мовного етикету в конкретних актах спілкування, вибір мовних засобів вираження.Мовленнєвий етикет -поняття ширше, ніж мовний етикет і має індивідуальний характер.

7.Види і форми спілкування.

1. За участю чи неучастю мовних засобів, вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване.2. За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане.3. За темою: політичне, наукове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.4. За метою: ділове і розважальне.5. За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомоги засобів масової комунікації).6. За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне.7. За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосунки, що опосередковуються соціальними професійними ролями (начальник - підлеглий, викладач - студент, колега - колега) і неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо).8. За тривалістю: постійне (у колективі, у сім'ї), періодичне (кількаразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), довготривале (із друзями).9. За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (співрозмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) - розмова з керівником.10. За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (встановлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і соціально зорієнтоване (встановлення статусних, рольових стосунків - лікар - пацієнт).11. За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); нейтральнне (міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють розв'язанню проблеми); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії).12. За додержанням норм - нормативне (відповідно до літературних норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне і нестикстнс.

Функції спілкування.

Функції спілкування (від лат. function - виконання, здійснення) - це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі. контактну (створення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати інформацію та підтримувати зв'язок до завершення акту спілкування;^ інформаційну (обмін інформацією, запитаннями і відповідями);^ спонукальну (заохочення адресата до певних дій);/ координаційну (узгодження дій комун і канті в):пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень);У емотивну (обмін емоціями); інструментальну (отримання і передавання інформації, необхідної для здійснення певної професійної дії, прийняття рішення); інтегративну (засіб об'єднання ділових партнерів для спільного комунікативного процесу); функцію самовираження (демонстрування особистісного інтелекту і потенціалу); трансляційну (передавання конкретних способів діяльності);функцію соціального контролю (регламентування поведінки, а іноді (коли йдеться про комерційну таємницю) й мовної акції учасників ділової взаємодії);функцію соціалізації (розвиток навичок культури ділового спілкування);експресивну (намагання ділових партнерів передати і зрозуміти емоційні переживання один одного.)