Архітектурні пам’ятки та водоспади Українияк туристичні зони

Україна посідає одне з провідних місць в Європі за рівнем забезпеченості цінними природними та історико-культурними ресурсами, здатними генерувати значний інтерес у вітчизняних та іноземних туристів. Розвиток сфери туризму і діяльності курортів України в цілому характеризується позитивною динамікою, зростанням кількісних та якісних параметрів в’їзного та внутрішнього туристичного потоку.

Проте на тлі загострення конкуренції на міжнародному туристичному ринку, загальносвітової тенденції до посилення ролі держав у забезпеченні сталого розвитку туризму, вітчизняний національний туристичний продукт стає все менш привабливим та конкурентоспроможним. Як наслідок, сфера туризму і діяльності курортів у державі не спроможна забезпечити повноцінного виконання економічних, соціальних і гуманітарних функцій, не сприяє збереженню довкілля та культурної спадщини, наповненню бюджетів усіх рівнів, створенню робочих місць, збільшенню питомої ваги сфери послуг у структурі ВВП [26].

Подолання наявних негативних тенденцій, створення системних та комплексних передумов для сталого розвитку туризму має стати одним з пріоритетних напрямів забезпечення сталого розвитку країни в цілому та суттєвою складовою у вирішенні питань підвищення якості життя населення.

Показники туристичної привабливості регіонів відображені в табл. 2.1.

Таблиця 2.1.

Показники питомого природо-рекреаційного ресурсу регіонів України

Продовження таблиці 2.1.

Ситуація у сфері туризму та діяльності курортів в Україні характеризується такими основними чинниками:

‒ низьким рівнем усвідомлення населенням країни та органами, що здійснюють регулювання у сфері туризму і діяльності курортів, ролі та значення туризму для соціально-економічного розвитку держави;

‒ відсутністю сформованих туристичних ресурсів та цілісної системи їх раціонального використання, невизначеністю напрямів їх освоєння та розвитку, неефективним та позазаконним використання унікальних природних та історико-культурних ресурсів;

‒ відсутністю ефективної системи захисту прав та інтересів туристів, забезпечення безпечних умов на об’єктах туристичних відвідувань та за напрямами туристичних маршрутів, своєчасного надання всіх видів невідкладної допомоги особам, які постраждали під час подорожі;

‒ відсутністю сприятливих умов для розвитку індустрії туризму, державної інвестиційної політики у сфері туризму і діяльності курортів та належної підтримки розвитку пріоритетних видів туризму, зокрема в’їзного та внутрішнього, сільського, екологічного;

‒ руйнацією системи соціального туризму, практичною недоступністю туризму для малозабезпечених верств населення, дітей, молоді, осіб похилого віку та з особливими потребами;

‒ відсутністю належного прогнозування та планування розвитку туризму, параметрів туристичного потоку у відповідності до наявних ресурсних можливостей, потреб населення та економіки держави, поверхневим і фрагментарним підходом до розроблення та реалізації державної і місцевих програм розвитку туризму;

‒ недосконалістю організаційно-правових та економічних механізмів реалізації державної політики у сфері туризму і діяльності курортів, слабкою міжвідомчою координацією та взаємодією між органами державної влади та місцевого самоврядування;

‒ відсутністю цілісної та комплексної системи управління туристичними ресурсами країни, різним відомчим підпорядкуванням туристичних ресурсів, відсутністю спеціального уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань діяльності курортів;

‒ недостатнім нормативним, методичним та інформаційним забезпеченням діяльності органів місцевого самоврядування, громадських організацій та суб’єктів підприємницької діяльності у сфері туризму і діяльності курортів;

‒ недостатнім за кількісними, якісними параметрами та за структурою і рівнем наукового, методичного та кадрового забезпечення, зокрема у сфері управління на державному та місцевих рівнях [4].

Курортні та рекреаційні території в Україні складають близько 9,1 млн. га (15% території). До прийняття Закону України «Про курорти» на території України постановами Ради Міністрів СРСР, Ради Міністрів УРСР було затверджено межі округів та зон санітарної охорони 27 курортів та положення про 33 курорти. На даний час за формальними ознаками до курортів можна віднести лише 27 територій, при цьому, з юридичної точки зору жоден з курортів повністю не відповідає вимогам Закону України «Про курорти» [1].

Концентрація промисловості та сільськогосподарського виробництва в межах курортних територій створює надмірне антропогенне навантаження. Внаслідок недофінансування протиерозійних та протизсувних заходів руйнуються прибережні території та пляжі курортів.

Експлуатаційні запаси мінеральних вод забезпечують використання їх в об’ємі понад 64 тис. куб. метрів на добу, з яких використовується лише 8%.

Відсутність повної, достовірної та актуальної інформації щодо туристичних ресурсів, конкурентних переваг вітчизняного туристичного потенціалу і цільових туристичних ринків унеможливлює формування привабливого туристичного іміджу країни, високоякісного національного продукту та проведення ефективних заходів з його просування.

Обсяги фінансування заходів з просування національного туристичного продукту, наявні протягом останніх років, фаховий рівень їх реалізації не забезпечують впливу на параметри туристичного потоку [24].

Слабкий розвиток має мережа туристичних інформаційних центрів, відсутні туристичні представництва України за кордоном та офіційний інформаційний портал, за допомогою яких туристи, в тому числі іноземні, могли б отримувати інформацію щодо національного та регіональних туристичних продуктів.

У країнах Європейського товариства туризм розглядається як важлива альтернатива економічного росту відсталих та депресивних районів. У багатьох країнах розуміють переваги, пов’язані з розвитком рекреаційної галузі, насамперед для відсталих районів. Однак найчастіше там відсутня регіональна політика, зокрема й у галузі туризму та рекреації. Тому переваги від розвитку рекреаційної діяльності використовують органи місцевого самоврядування у вигляді отримання додаткової плати з іноземців для вирішення локальних проблем [22].

Територія України відрізняється своїми розмірами та значною просторовою диференціацією природних умов, рівнів економічного та соціального розвитку, спеціалізації промислового та сільськогосподарського виробництва. Не можна не враховувати й суттєві історичні, демографічні, культурні, релігійні та інші відмінності. Треба взяти до уваги й виникнення на заході держави спільного кордону з Європейським Союзом, який проводить активну регіональну політику, та багато інших факторів.

Основні принципи сучасної державної регіональної політики викладені у таких законодавчих актах, як:

‒ Бюджетний кодекс України;

‒ Земельний кодекс України;

‒ Закон України «Про транскордонне співробітництво»;

‒ Закон України «Про розмежування земель державної і комунальної власності»;

‒ Генеральна схема планування території України;

‒ Загальнодержавна програма розвитку малих міст;

‒ Програма державної підтримки розвитку місцевого самоврядування України.

Для будь-якого регіону країни рекреація могла б стати важливим фактором подолання кризових явищ в економіці. Активна регіональна політика в цій області може швидко змінити стан справ на краще. Для цього необхідна розробка регіональних програм розвитку рекреації та туризму, які сприяють відновленню внутрішнього ринку рекреаційних послуг та просуванню регіонального рекреаційного продукту за кордоном.

Як зазначає Ю. Мігущенко, значна частина населення України проживає у малих містах та селищах, проте більшість цих населених пунктів є депресивними, характеризуються низьким рівнем соціально-економічного розвитку, зайнятості, високою трудовою міграцією населення. Враховуючи те, що значна частина малих міст є монофункціональними, а також володіють значним туристично-рекреаційним, культурно-історичним та природним потенціалом, активізацію розвитку сфери туризму та рекреації можна розглядати інструментом сприяння розвитку малих міст України, підвищення рівня зайнятості, зменшення обсягів молодіжної трудової міграції та посилення підприємницької ініціативи. Це є особливо актуальним для таких регіонів України, як Автономна Республіка Крим, Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська та Тернопільська області, оскільки вони характеризуються такими ознаками:

‒ значною часткою історичних міст з давніми культурними традиціями і, як правило, збереженими історичними пам’ятками, ці пам’ятки є містоутворюючим фактором, тобто формують «обличчя» міста, що є ключовим для сприйняття туристів;

‒ ініціативністю діяльності громадських організацій (зокрема створені Асоціація малих історичних міст Західної України та Асоціація розвитку курортних міст Українського Причорномор’я «Таврія», функціонує Секція малих міст та Секція історичних міст у межах діяльності Всеукраїнської недержавної організації «Асоціація міст України») [18].

Малі міста згаданих областей є перспективними з позиції формування спеціалізованих центрів туризму:

‒ лікувально-оздоровчих та відпочинкових центрів;

‒ центрів гірськолижного туризму;

‒ центрів паломницького та сакрального туризму;

‒ центрів замкового туризму;

‒ центрів агротуризму та зеленого туризму;

‒ центрів атракційного та пізнавально-культурного туризму;

‒ центрів туризму історичної спадщини.

Державна туристична політика в Україні реалізується через державні, обласні та міські стратегії й програми розвитку туризму. На національному рівні програмним документом, який окреслює основні напрями функціонування туристичної сфери України, є Державна програма розвитку туризму на 2002–2010 роки (Державна програма розвитку туризму на 2002–2010 роки. Затверджено Постановою Кабінету Міністрів України №583 від 29.04.2002 р.), проте її аналіз дає змогу стверджувати, що заходи з розвитку туризму в малих містах України не належним чином відображені у цьому стратегічному документі. На регіональних рівнях розробляються та затверджуються обласні програми розвитку туристичної сфери. Надзвичайно негативними тенденціями формування нормативно-правового поля туристичної політики в Україні є те, що, незважаючи на науково-обгрунтований підхід до складання програмних та стратегічних документів, які містять важливі заходи, здебільшого випадків значна їх частина залишається декларативними внаслідок відсутності фінансування, а також відсутності обов’язкового звітування перед громадськістю щодо виконаних зобов’язань згідно з програмами та стратегіями [16].

Стратегічне планування розвитку рекреаційних послуг у регіоні повинно відбуватися в одному руслі із загальнодержавною програмою розвитку рекреації та туризму в Україні. Це означає, що розвиток рекреаційних послуг у регіоні має розвиватися запланованим шляхом, із раціональним використанням ресурсів навколишнього середовища, підтримкою соціально-культурних особливостей місцевого населення, з реалізацією довгострокових економічних програм підтримки рекреаційної галузі в межах, які не суперечать загальнодержавним засадам розвитку рекреації та туризму в Україні.

Якісна регіональна рекреаційна політика повинна не тільки створювати умови для розвитку якісного конкурентоспроможного рекреаційного продукту в регіоні, а також зменшувати негативні наслідки від розвитку рекреаційної галузі в регіоні, максимально ефективно використовувати позитивні ефекти. Для ефективного проведення якісної регіональної рекреаційної політики потрібно поєднувати стратегічне планування розвитку рекреації в регіоні з організаційними та економічними механізмами державного регулювання розвитку рекреаційних послуг.

Уряд сподівається на зростання кількості іноземних туристів до 5 млн., відповідно до Стратегії розвитку міста Києва до 2025 року.

На думку начальника Головного управління комунального господарства КМДА Дмитра Новицького, для збільшення потоку туристів до Києва необхідно надавати їм конкурентоспроможний і цікавий туристичний продукт, який посприяє повторному поверненню іноземних туристів до столиці.

Як повідомляється на офіційному урядовому сайті, програма передбачає сім напрямків для розвитку туризму в Києві. Серед них–Київ Козацький (козацькі шоу, театр, танці, страви та напої, козацькі ремесла, магія, Хортиця (козацькі поселення) і розважальний комплекс Мамаєва слобода), Київ Слов’янський (музеї, історичні пам’ятки, музей українського побуту під відкритим небом у Пирогово, парк Київська Русь), Київ Духовний (Києво-Печерська лавра і Собор Святої Софії, занесені в список об’єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО).

Крім того, у стратегії розвитку йдеться про розвиток таких туристичних напрямків Києва, як Київ Культурний (музеї, опери, національні театри, архітектура, сучасне мистецтво, культурні події світового рівня), Київ на Дніпрі (річкові круїзи, прогулянки на човнах), Київ Діловий (розвиток інфраструктури для семінарів, зустрічей, конференцій) і Київ Розважальний (фестивалі, ярмарки, театральні вистави, концерти, виставки) [25].

Комплексною стратегією розвитку Львова 2012–2025 рр. передбачено сприяння розширенню пропозицій в галузі туризму та культури. Для підвищення туристичного потенціалу Львова передбачено розробку плану дій щодо розвитку туризму. Метою цієї стратегії є поступове збільшення кількості туристів та підвищення привабливості міста. Для цього планується провести кращий аналіз потреб туристів, розширити комунікацію між міською адміністрацією та надавачами туристичних послуг і покращити пропозиції для туристів. Окрім цього, у вже розробленому маркетинговому плані Львова слід ще більше спрямувати увагу на історичний центр міста. Потрібно ще сильніше наголошувати на унікальних туристичних ознаках (UniqueSellingPoint–USP), як-от культура кав’ярень чи репутація Львова як міста літератури і пива, супроводжуючи стратегію відповідним брендингом та рекламними кампаніями. Аби ще більше привернути увагу туристів до Львова, потрібно підтримувати розробку пакетних туристичних пропозицій. Купуючи такі пакети, туристи отримують знижки в закладах харчування та дозвілля, а також в готелях та магазинах.

Регіональна рекреаційна політика стає такою ж важливою, як і державна рекреаційна політика, тому що державна рекреаційна політика не може враховувати повну специфіку українських регіонів. А також якісна регіональна рекреаційна політика може вирішити різноманітні соціально-економічні проблеми регіону.

Якісна регіональна рекреаційна політика повинна базуватися на таких принципах:

‒ цілеспрямованості чітко формулювати кінцеві результати реалізації регіональної рекреаційної політики;

‒ комплексності–усі заходи, які передбачені регіональною рекреаційною політикою, повинні не суперечити іншим заходам, які передбачені іншими програмами розвитку регіону;

‒ поетапності–планомірне виконання завдань, передбачених регіональною рекреаційною політикою, відповідно до графіку виконання завдань, який затверджується при складанні регіональної рекреаційної політики [7].

Ця політика має враховувати всю сукупність внутрішніх та зовнішніх факторів, які визначають пріоритети та перспективи розвитку рекреації в регіоні.

ВИСНОВКИ

Туризм в Україні як галузь народного господарства можна визначити як велику відкриту соціально-економічну систему, що складається з взаємозалежних і взаємодіючих під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів елементів, таких як: туристи, інфраструктура туризму, регіональна середа, туристичні організації та інші структурні утворення і елементи, діяльність яких спрямована на надання послуг туристам відповідно до їх потреб і можливостями на основі діючих норм і правил. Україні притаманні низький рівень розвитку туристично-рекреаційної галузі та незначний відсоток туристів. Відсутність попиту на туристично-рекреаційні послуги в Україні зумовлена низьким рівнем життя населення, незадовільною якістю послуг туристичної галузі, нерозвиненістю мережі ліцензованих санаторно-курортних закладів та супутньої інфраструктури. Правова і соціальна незахищеність туристів, незадовільний екологічний стан природно-рекреаційних ресурсів, несправедливе співвідношення ціни та якості туристичних послуг є основними проблемами розвитку туристичної галузі.

Охарактеризовано стратегію формування конкурентоспроможного туристичного продукту в Україні. Концепція стабільності, економічної і соціальної політики може базуватися на розвитку туристичної галузі і державної інфраструктури, але при цьому повинні бути реальні економічні розрахунки потенційних можливостей різних видів суб’єктів підприємницької діяльності у сфері туризму, які будуть діяти на теоретико-методологічних і наукових підходах. Для ефективного розвитку регіонального та національного туристичного продукту необхідна також гармонізація розвитку туризму на певних територіях зі стилем життя, традиціями та культурою місцевого населення з метою збереження його автентичності.

Досліджено альтернативні шляхи розвитку національного та регіональних туристичних продуктів на території України. Основою реалізації стратегії розвитку туризму в Україні є забезпечення високої якості складових туристичного продукту через впровадження дієвої системи класифікації й сертифікації об’єктів туристичних відвідувань та туристичної інфраструктури, зокрема засобів розміщення і закладів харчування, стандартизацію послуг для туристів, ліцензування видів туристичної діяльності тощо. Для ефективного розвитку регіонального туристичного продукту необхідна також гармонізація розвитку туризму на певних територіях зі стилем життя, традиціями та культурою місцевого населення з метою збереження його автентичності.

Надано характеристику «туристичних перлин» України. Замки України є одними з найулюбленіших туристичних об’єктів серед мандрівників та туристів. Їх вистачить не на один рік подорожей, адже збереглося близько ста цікавих об’єктів. І хоча більшість замків перебувають у стадії руйнування, а від деяких не залишилося і сліду, незважаючи на це кожен з них вартий уваги. Частина пам’яток пристосована під музеї, відповідно є чудова можливість зануритися в атмосферу минулого і відчути велич історії українських земель. Сьогодні в Україні налічується близько п’яти тисяч різних музеїв–найбільше в світі. Приваблюють увагу туристів і природні пам’ятки: парки, водоспади, тваринний і рослинний світ тощо.

Проаналізовано особливості державного регулювання розвитку туристичного продукту в Україні на національному та регіональному рівнях. Маючи значний економічний та інтелектуальний потенціал, гарні природно-кліматичні та туристично-рекреаційні можливості, Україна загалом, як і регіони зокрема, за інтегрованою оцінкою ефективності економіки, рівнем життя та екологічної безпеки, а також конкурентоспроможності суб’єктів господарювання поки що значно поступається країнам Західної і Центральної Європи, але за умов розумної державної політики розвитку регіонів країни Україна має усі можливості зайняти одне з перших місць у Європі за розвитком туристично-рекреаційної індустрії.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Про туризм : закон України від 15.09.1995 № 324/95-ВР // Відомості Верховної Ради України.–1995.–№ 31.–Ст. 241.

2. Актуальні проблеми регіональної політики в Україні та шляхи їх розв’язання / Б.М. Данилишин, Я.Б. Олійник, В.І. Нудельман та ін. // Україна: географічні проблеми сталого розвитку : зб. наук. пр.: в 4 т. Т.1.–К.: ВГЛ Обрії, 2004.–С. 10–19.

3. Алмашій Я.І. Теоретико-методологічні засади ефективної діяльності туризму в сучасній ринковій економіці / Я.І. Алмашій // Вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту.–2012. – Випуск 2.

4. Ансофф И. Стратегическоеуправление / И. Ансофф.–М.: Экономика, 1989.–426 с.

5. Бакурова А.В. Основні проблеми туристичної галузі [Електронний ресурс] / А.В. Бакурова, А.В. Діденко // Матеріали I Міжнародної науково-практичної Інтернет-конференції «Проблеми формування нової економіки ХХІ століття».

6. Блейклі Е Дж. Планування місцевого економічного розвитку. Теорія і практика. Вид.2-е / Е.Дж. Блейклі; пер. з англійської А. Кам’янець.–Львів: Літопис, 2002.–416 с.

7. Буйленко В.Ф. Туризм : учебник / В.Ф. Буйленко.–Ростов-на-Дону: «Феникс», 2008.–416 с.

8. Бухаріна Л.М. Розробка стратегії розвитку сфери туризму в Україні / Л.М. Бухаріна // Економіка та держава.–2009.–№ 1.–С. 56–59.

9. Вишнякова А.М. Розвиток і територіальна організація системи туризму / А.М. Вишнякова // Культура народовПричерноморья.–2006.–№ 89.–С. 7–8.

10. Герасименко В.Г. Основытуристскогобизнеса / В.Г. Герасименко.–Одесса: изд-во «Черноморье», 1997.

11. Головашенко О.В. Туризм як форма соціальної активності людини: соціально-філософський аналіз : автореф. дис. канд... філософ. наук.: 09.00.03 / О.В. Головашенко; Запоріз. держ. ун-т.–Запоріжжя, 2002.–18 с.

12. Горбань Г.П. Туризм какэкономическаякатегория / Г.П. Горбань // Материалыдокладов ІІІ научно-практическойконференции «Информационныетехнологии в управлениитуристической и курортно-рекреационнойэкономикой».–Бердянск: АУИТ «АРИУ», 2007.

13. Горішевський П.А. Організація роботи туристичної фірми: туроператорська та турагентська діяльність : посібник / П.А. Горішевський, Р.П. Красій ; Інститут менеджменту та економіки.–Івано-Франківськ, 2002. –392 с.

14. Гостиничный и туристический бизнес : учебник.–М.: Тандем, 1998.–560 с.

15. Друкер П.Ф. Задачименеджмента в XXI веке: учеб. пособие / П.Ф. Друкер;пер. с англ.–М.: Издательскийдом «Вильямс», 2000.–272 с.

16. Дубенюк Я.А. Розвиток світового ринку туристичних послуг : автореф. дис.канд. екон. наук: 08.00.02 / Я.А. Дубенюк; Донец. нац. ун-т.–Донецьк, 2008.–20 с.

17. ЗаставецькийТ. Туризм як одна з пріоритетних галузей розвитку депресивного аграрного регіону [Електронний ресурс] / Т. Заставецький // Регіональні географічні дослідження України та суміжних територій: збірник наукових праць / Відп. ред. Ю.О.Кисельов. – Луганськ: Альма-матер, 2006.–С. 120–121.

18. Любіцева О.О. Теоретико-методологічні положення суспільно-географічного дослідження ринку туристичних послуг / О.О. Любіцева // Культура народовПричерноморья.–2001.–№ 24.–С. 22–28.

19. Мальська М.П. Туристичний бізнес: теорія і практика : навч. посіб. / М.П. Мальська, В.В. Худо.–К.: Центр учбової літератури, 2007.–424 с.

20. Мігущенко Ю.В. Напрями регулювання структурних диспропорцій в туристичній сфері країн центрально-східної та південної Європи: досвід для України в контексті розширеної зони вільної торгівлі [Електронний ресурс] /Ю.В. Мігущенко.

21. Панкрухин А.П. Маркетинг территорий / А.П. Панкрухин.–2-е изд., дополн.–СПб.: Питер, 2006.–416 с.

22. Природно-ресурсний потенціал природних регіонів України : монографія / В.П.Руденко, В.Я.Вацеба, Т.В. Соловей. –Чернівці: Рута, 2001.–268 с.

23. Региональнаяполитика и экономическоеразвитие: европейский контекст / А.П. Голиков, Н.А. Казакова, Ю.Г. Прав.–Х.:Экограф, 2009.–240 с.

24. Руденко В.П. Український природно-ресурсний потенціал: серія оцінкових картосхем: Ч.3. / В.П. Руденко.–Чернівці: Рута, 2005.–248 с.

25. Стеченко Д.М. Управління регіональним розвитком: навч. посіб. / Д.М. Стеченко.–К.: Вища школа, 2000.–245 с

26. Ткаченко T.I. Сталий розвиток туризму: теорія, методологія, peaлії бізнесу : монографія / T.I. Ткаченко.–К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2006.–537 с.

27. Цибух В. Конкурентоспроможність української економіки: орієнтири макрополітики в кризових умовах / В. Цибух // Економіка України.–2004.–№ 4 (квітень).–С. 4–14.

28. Цибух В. Перспективи туристичної галузі / В. Цибух // Дніпро.–2004.–№ 3 –4.–С. 83–87.

29. Черніна І.В. Міжнародний туризм як фактор соціально-економічного розвитку України: регіональний аспект : автореф. дис. … кандидата екон. наук / І.В. Черніна; Інститут економіко-правових досліджень НАН України.–Донецьк, 2000.–35 с.

30. Школыстратегий. Стратегическоесафари: экскурсия по дебрямстратегийменеджмента / Г.Минцберг, Б.Альстрэнд, Дж. Лэмпел..–СПб.: Питер, 2001.–336 с.