Студопедия

КАТЕГОРИИ:

АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ТУРИСТИЧНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ




ВСТУП

 

Актуальність теми. Туризм упродовж усієї історії свого економічного існування переконливо утримує репутацію специфічної сфери, яка динамічно розвивається у складі галузей обслуговування і посідає все більш помітне місце в світовій економіці за показником швидкості обігу капіталу, кількістю зайнятих, обсягом експорту послуг, в якості джерела доходів для національних бюджетів. Рівень споживання туристичних послуг є одним з важливих індикаторів якості життя. Розвиток туристичної індустрії стимулює зростання рівня розвитку в економічно погано розвинених, несприятливих для промислового та сільськогосподарського виробництва регіонах; сприяє закріпленню в них населення, зменшенню його міграції до великих міст і промислових центрів і навіть приводить до зворотного процесу–приїзду до них населення з інших регіонів.Зважаючи на значення туризму в розвитку національних господарських систем, особливо актуальною стає проблема розробки та реалізації регіональної політики у сфері туризму.

Із кожним роком розвиток туризму в Україні набуває все більших обертів. Щороку нашу державу відвідує в середньому 17 млн. іноземців, більшість яких є громадянами країн СНД, а третина приїжджає з ЄС. Україна є одним зі світових лідерів з міжнародного туризму–за даними Всесвітньої організації туризму, Україна посідає сьоме місце за кількістю відвідувань щороку. Таким чином, туристична галузь має надзвичайно важливе значення для економіки нашої держави, а розвиток цієї сфери суспільного життя повинен стати одним із пріоритетних завдань на найближче майбутнє.

Об’єктомдослідження є туристичнагалузьУкраїни.

Предметдослідження–«туристичні перлини», які функціонують на території держави.

Метоюкурсової роботи є аналіз особливостей функціонування «туристичних перлин» України.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв’язати наступні завдання:

‒ з’ясувати особливості розвитку туристичної галузі України;

‒ охарактеризувати стратегію формування конкурентоспроможного туристичного продукту в Україні;

‒ дослідити альтернативні шляхи розвитку національного та регіональних туристичних продуктів на території України;

‒ надати характеристику «туристичних перлин» України;

‒ проаналізувати особливостідержавного регулювання розвитку туристичного продукту в Україні на національному та регіональному рівнях;

‒ здійснити висновки щодо досліджених питань.

Методи дослідження, що використовувались в процесі виконання роботи:

‒ аналізу, за допомогою якого булаоброблена інформація, досліджені основні нормативно-правові акти, періодичні видання та теоретичні відомості щодо планування розвитку туризму в Україні;

‒ синтезу, спрямований на детальне дослідження відомостей, об’єднаних спільною проблематикою, на поєднання отриманої теоретичної та практичної інформації, що спрямоване на всебічний розгляд основних туристичних пам’яток України;

‒ порівняльний, що полягає у зіставленні відомостей щодо різних аспектів туризму в Україні та виведення основних альтернатив його розвитку;

‒ статистичний, за допомогою якого було досліджено розвиток туризму в Україні на регіональному та загальнонаціональному рівні;

‒ узагальнення отриманої інформації з метою підбиття загальних підсумків роботи.

Структура роботи.Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи–41 сторінка друкованого тексту, включаючи 1 таблицю. Список використаних джерел містить 30найменувань.

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ТУРИСТИЧНОЇ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ

 

1.1.Загальні тенденції розвитку туризму в Україні

 

Геополітичні та соціально-економічні зміни, розвиток інформаційних технологій суттєво вплинули на динаміку міжнародного туристичного потоку, призвели до трансформування туристичної галузі з такої, що орієнтована на обслуговування організованих туристів, на багатогалузеву сферу діяльності, спрямовану на задоволення різноманітних потреб мільйонів індивідуальних подорожуючих. Комплексний та мобільний характер сучасного туризму сформував попит на безпечне та комфортне для життя і здоров’я середовище, здатне забезпечити всі необхідні умови для реалізації громадянами права на відпочинок та свободу пересування.

Перші форми туризму почали проявлятися на території України дуже давно. Людям завжди була притаманна природна цікавість, їм кортіло дізнатися, як живуть інші народи, чи просто відвідати інші землі в пошуках чогось незвичайного. Розвитку туризму сприяло вдале геополітичне положення України, що розташувалася на перехресті багатьох важливих торгівельних шляхів. Завдяки цьому нашу країну щороку відвідувала значна кількість іноземних купців, які, приїжджаючи додому, розносили славу про Україну, про її багаті природні ресурси, гостинний народ та цікаві традиції, тим самим приваблюючи все більше охочих побувати в Україні [5].

Сучасних рис туризм в Україні став набувати з початку ХІХ ст. У цей час відома організація «Руська трійця» займалася організацією та популяризацією серед населення, особливо серед інтелігенції, народознавчих мандрівок Батьківщиною. Зокрема, Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький заохочували до пізнання історії України, ознайомлення з її культурно-історичними та природними пам’ятками. Згодом активними громадськими діячами було досліджено лікувальний та рекреаційний (відпочинковий) потенціал Криму, Прикарпаття та Закарпаття, визначено особливості цих територій та перспективи їх розвитку.

Перші організації, що пропонували здійснення туристичних подорожей (туристичні бюро), почали виникати наприкінці ХІХ ст. Так, 1895 року розпочало діяльність Ялтинське екскурсійне бюро, яке стало однією з перших подібних організацій в Україні. Згодом аналогічні організації створюють і на заході країни–основними центрами розвитку туризму стають Львів, Перемишль, Галич тощо. На межі ХІХ–ХХ ст. починається освоєння рекреаційних місцевостей в районі Яремче, Ворохти, Косова, Верховини та ін.

Із приходом ХХ ст. розвиток туризму в Україні відбувається значно інтенсивніше. У 20-х роках на Донбасі, як найбільш промислово розвиненому регіоні, починають працювати перші будинки відпочинку. Згодом подібні заклади створюють і в інших місцевостях. Почала розвиватися специфічна галузь–курортологія. Створено Одеський науково-дослідний інститут курортології (1928 року) для лікування та профілактики багатьох захворювань за допомогою грязелікування та бальнеотерапії [10].

За часів Радянського Союзу розвиток туризму в Україні базувався на відомчій та профспілковій основі. Своєрідним видом пільг стала видача путівок на бази та в будинки відпочинку. Діяла спеціальна структура–«Укрпрофтуризм», що керувала профспілковим туризмом. Частина прибутку від путівок надходила до місцевих бюджетів, далі ці кошти використовувались для прокладання та модернізації транспортних шляхів, відновлення культурних та історичних пам’яток тощо. Іноземним та міжнародним молодіжним туризмом опікувалися «Інтурист» та «Супутник» відповідно. Загалом, за часів СРСР туристична галузь України функціонувала в складі єдиного рекреаційно-туристичного комплексу Радянського Союзу; усі курорти та об’єкти рекреаційної діяльності належали державі, відповідно, керівництво ними здійснювалося централізовано.

Зі здобуттям Україною незалежності починається новий період розвитку туризму. У перші роки після проголошення самостійності нашої держави туристична галузь значно занепала. Складна, нестабільна політична ситуація відлякувала іноземних туристів–їх кількість у ці роки скоротилася на 80%. Так, 1992 року Україну відвідало лише 120 тис. туристів.

За кілька років становище індустрії туризму почало змінюватися. 1995 року Верховна Рада прийняла закон «Про туризм». У цьому документі подано визначення поняття туризм, під яким розуміють виїзд із постійного місця проживання на термін від 24 годин до 1 року, причому на території перебування в цей час виключається будь-яка оплачувана діяльність. Цей закон також визначав основні засади розвитку туризму в Україні, його пріоритетні напрямки та джерела фінансування [1].

Нині Україна має значний потенціал для розвитку туристичної індустрії. Так, на території нашої держави функціонують більше 3000 закладів оздоровлення та відпочинку, майже півтори тисячі готелів, кемпінгів тощо. Діяльність понад 3000 підприємств пов’язана з обслуговуванням туристів та туристичною діяльністю загалом. Постійно зростає кількість компаній, що пропонують туристичні путівки в місця відпочинку як в Україні, так і за кордоном. Щоправда, значна їх частина є посередниками, пропонуючи послуги іноземних туристичних компаній і додаючи до них лише частку своїх.

Стратегічною метою туризму в Україні є створення конкурентоспроможного туристичного продукту, що зможе гідно представити себе на світовому ринку. Це не випадково, адже зараз туризм є невід’ємною складовою національного і світового ринку. Він посідає друге місце в світовій економіці, після електронної та комп’ютерної промисловості, навіть випереджаючи такі галузі, як нафтопереробна та автомобілебудівна.

За даними Держкомстату, в Україні налічується:

‒ 1,2 тис. закладів готельного господарства загальною місткістю 104,0 тис. місць, які щороку обслуговують близько 4,0 млн. осіб, 17,5% з яких–іноземці. Середньорічна завантаженість готельного фонду становить 31%;

‒ 3,3 тис. санаторно-курортних і оздоровчих закладів загальною місткістю близько 481 тис. ліжок у місяць максимального розгортання. Кількість непрацюючих закладів–22%. Загалом санаторно-курортні та оздоровчі заклади щороку приймають близько 3,2 млн. осіб, 14% з яких–іноземці. Потужності закладів використовуються менше ніж на 40% [4].

На 1 січня 2013 року 75% закладів готельного господарства не пройшли сертифікацію на відповідність певній категорії та 34%–на відповідність вимогам безпеки. Згідно з даними Держпожежнагляду, частина засобів розміщення не відповідає вимогам пожежної безпеки.

Значна кількість засобів розміщення морально і фізично застаріли та мають низьку конкурентоспроможність: щорічно ними користується лише 7,5% від загальної кількості іноземних відвідувачів України. Більшість коштів, що спрямовується на будівництво та реконструкцію–власні кошти підприємств, внутрішні та іноземні інвестиції становлять лише 35%. Проведення робіт з реконструкції приватизованих об’єктів стримується, значною мірою, через відсутність у власників необхідних коштів [26].

Структура закладів готельного господарства України за місткістю і чисельністю працюючих не є оптимальною. За останні роки на туристично-рекреаційних територіях з’явилася значна кількість приватних домоволодінь, що надають послуги з тимчасового розміщення. Відсутність затверджених меж округів та зон санітарної охорони курортів унеможливлює визначення кількості таких закладів. Водночас, доходи домоволодінь від надання послуг розміщення у більшості випадків належним чином не оподатковуються, а їх діяльність суттєво збільшує навантаження на місцеві бюджети в частині утримання інженерної та транспортної інфраструктури, комунального обслуговування.

Транспортна та комунальна інфраструктура більшості туристично-рекреаційних територій характеризується:

‒ низьким рівнем розвитку єдиної транспортної мережі та просторової (дорожньої) єдності, придорожнього сервісу та інформаційного облаштування, незадовільним станом дорожнього покриття та безпеки дорожнього руху, що погіршує доступність туристичних ресурсів, знижує мобільність населення та якість національного туристичного продукту. Автомобільні дороги загальнодержавного значення першої категорії (з чотирма і більше смугами руху та шириною проїзної частини понад 15 метрів) мають протяжність 2254 кілометри, або всього лиш близько 1,4% загальної протяжності мережі автомобільних доріг України з твердим покриттям.

‒ у сільській місцевості майже 30% доріг внутрішньогосподарського підпорядкування не мають твердого покриття і в період несприятливих погодних умов стають непридатними для експлуатації. Для досягнення забезпеченості України автомобільними дорогами рівня європейських необхідно побудувати і модернізувати майже 200 тис. кілометрів, у тому числі 60% у сільській місцевості. Для налагодження міждержавних зв’язків необхідне будівництво автомагістралей міжнародного рівня.

‒ занедбаністю технічного стану інженерної та комунальної інфраструктури, дефіцитом води, нерозвиненістю каналізаційних мереж, що негативно впливає на санітарно-епідеміологічний стан туристично-рекреаційних територій. Житлово-комунальне господарство є однією з тих галузей, рівень розвитку яких безпосередньо впливає на розвиток туризму. Найгострішою проблемою залишається забезпеченість доброякісною питною водою. Середній показник споживання води становить 320 літрів на добу на одну людину, що у 2–3 рази перевищує аналогічні показники країн ЄС. Результати аналізу сучасного стану водогосподарської галузі свідчать, що екологічні проблеми набувають усе більшого масштабного характеру, спостерігається різке погіршення стану основних джерел питного водопостачання;

‒ відсутністю надійних джерел енергії, недостатнім використання енергозберігаючих технологій, значною кількістю автономних котелень, що мають низький коефіцієнт корисної дії та забруднюють навколишнє середовище;

‒ нерозвиненістю сучасних технологій утилізації та переробки побутових відходів, наявністю звалищ в межах туристично-рекреаційних територій, що створює значну екологічну небезпеку тощо [4].

Туристично-рекреаційна галузь в Україні гостро потребує створення нових та оптимізації мереж і існуючих санаторно-курортних і оздоровчих закладів. У свій час більшість вітчизняних комплексів санаторно-курортних закладів було створено без належного врахування нерівно мірності розміщення природно-рекреаційних ресурсів. На практиці намагання максимізувати ренту і екстенсивно збільшувати прибуток від надання туристичних послуг призводить до перевикористання, виснаження і деградації природно-рекреаційних ресурсів в одних регіонах (узбережжя Криму, Одеської області) та недовикористання цих ресурсів в інших (Херсонській, Запорізькій, Донецькій, Миколаївській, Закарпатській, Львівській) областях.

Основною проблемою розвитку туризму в Україні є неефективне та нераціональне використання природних ресурсів, а також відсутність чіткої стратегії розвитку індустрії туризму та чіткого його регулювання. Недостатньо розвинена інфраструктура, а також система транспортного обслуговування туристів та населення стають на заваді швидкому піднесенню та поширенню туристичної слави країни, часто ставлять охочих відпочити перед вибором. Тому розвиток туристичної інфраструктури та транспортних шляхів сполучення є одним із першочергових завдань.

Не менш важливим та болючим питанням залишається якість надання туристичних послуг. За цим показником Україна значно відстає від багатьох держав із подібним рекреаційно-туристичним потенціалом. Внаслідок цього багато наших співвітчизників надають перевагу іноземним курортам, отримуючи фактично за ті самі гроші набагато вищий рівень обслуговування та комфорту та стаючи при цьому інвесторами в економіку іноземних держав. Підняття рівня якості вітчизняних туристичних послуг до європейських стандартів значно прискорило б розвиток туризму в Україні та привабило б більше охочих відпочити з України та близького зарубіжжя.

Серед інших проблем туристичної сфери можна назвати недостатню поінформованість населення про готелі, інші заклади відпочинку, тури по країні, туристичні послуги, а також відчутний податковий тягар для об’єктів туристичної діяльності [17].

1.2.Стратегія формування конкурентоспроможного туристичного продукту в Україні

 

Основною проблемою розвитку туризму в Україні є недостатня увага до цієї галузі з боку держави. Вирішенням цього недоліку є наступне:

1. Удосконалення наявної нормативно-правової законодавчої бази у сфері туризму та її адаптація до міжнародних стандартів.

2. Створення безпечних умов для пересування туристів і подорожуючих.

3. Розроблення і впровадження комплексної системи туристичної інфраструктури.

4. Створення комфортних умов для туристів і подорожуючих.

5. Створення інституціональних умов для регіонального розвитку [15].

Основними цілями розвитку туристичної діяльності є максимальне збільшення потоку іноземних туристів в Україну, стимулювання внутрішнього туризму, збільшення валютних надходжень та платежів до загальнодержавного та місцевого бюджету.

Вирішення вищевказаних проблем правомірно забезпечити в наступній формі:

‒ удосконалення нормативно-законодавчої бази діяльності підприємств, які працюють або тісно взаємопов’язані з туристичною діяльністю;

‒ впровадження сучасних інформаційних технологій та безпечних умов для подорожі по території України;

‒ будівництво нових, реконструкція і модернізація застарілих діючих туристичних об’єктів, враховуючи національний колорит і особливості даного регіону, створення сприятливого інвестиційного клімату, залучення національних і закордонних інвесторів за рахунок привабливості даної галузі;

‒ впровадження ефективної політико-економічної моделі, що зможе в більшій мірі забезпечити сталий розвиток туристичної галузі і ті сегменти ринкової економіки, які тісно пов’язані з цим видом діяльності.

Концепція стабільності регіону, економічної і соціальної політики може базуватися на розвитку туристичної галузі і його інфраструктури, але при цьому повинні бути реальні економічні розрахунки потенційних можливостей різних видів суб’єктів підприємницької діяльності у сфері туризму, які будуть діяти на теоретико-методологічних і наукових підходах.

Виважена і стимулююча політика уряду у цій сфері повинна сприяти створенню належних умов, які сприятимуть залученню внутрішніх і зовнішніх інвестицій в розвиток регіонів, створювати сприятливі умови для суб’єктів підприємницької діяльності, розвивати відповідну інфраструктуру туризму, створювати нові робочі місця, формувати і розширювати ринок спеціалізованих туристично-рекреаційних послуг.

Держава повинна активно втручатися в конкурентну боротьбу, проводити активну протекціоністську політику за вплив на рух міжнародного туристичного потоку, зокрема через реалізацію державних програм, впровадження стимулюючої фіскальної політики на загальнодержавному та регіональному рівні, що сприятимуть розбудові індустрії туризму. Подолання наявних негативних тенденцій, створення системних та комплексних передумов для сталого розвитку туризму і суміжних галузей економіки має стати одним з пріоритетних напрямків забезпечення сталого розвитку країни, в цілому, та суттєвою складовою у вирішенні питань підвищення рівня життя населення [27].

Стратегічними завданнями розвитку туризму і курортів в Україні є:

‒ створення законодавчих, нормативно-правових, соціально-економічних, організаційно-управлінських умов для перетворення туризму на соціально та екологічно орієнтовану, економічно ефективну сферу діяльності, а також забезпечення сталого розвитку туризму;

‒ підвищення ефективності державної політики у сфері туризму і діяльності курортів, формування і впровадження ефективної моделі державного управління з метою координації, регулювання та захисту інтересів учасників туристичної діяльності;

‒ посилення ролі місцевих громад і громадських організацій у запровадженні принципів сталого розвитку туризму, вдосконалення наявних та впровадження нових ефективних механізмів взаємодії центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій, підприємств, наукових і освітніх установ сфери туризму;

‒ формування туристичного простору з метою раціонального та ефективного використання туристичних ресурсів шляхом створення та забезпечення функціонування зон сталого розвитку туризму, розроблення і впровадження конкурентоспроможного національного та регіональних туристичних продуктів;

‒ сприяння соціальній стабільності та безпеці, територіальній єдності, забезпечення умов для розвитку соціально відповідального туризму;

‒ забезпечення безпеки туристів і подорожуючих, захист їхніх прав та законних інтересів;

‒ сприяння збереженню і розвитку національної культури та відродженню народних ремесел;

‒ створення умов для формування національної самосвідомості, патріотичного виховання дітей та молоді, збереження й відновлення унікальних природних та історико-культурних ресурсів, історичних місць України;

‒ сприяння покращенню інвестиційного клімату у сфері туризму, залученню інвестицій у розвиток інженерно-транспортної та комунальної інфраструктур;

‒ раціоналізація використання фінансових і матеріальних ресурсів у сфері туризму, наповнення бюджетів усіх рівнів від туристичної діяльності, збільшення надходження валютних коштів від туризму;

‒ створення робочих місць, розвиток малого та середнього підприємництва у сфері туризму, розширення зайнятості у сільській місцевості від розвитку туризму;

‒ створення рівних можливостей для суб’єктів туристичної діяльності, формування передумов для розвитку ефективного та прозорого туристичного ринку;

‒ створення об’єктів туристичної інфраструктури в межах територій з високою концентрацією цінних природних та історико-культурних туристичних ресурсів за напрямами національної мережі туристичних маршрутів;

‒ формування інформаційного простору туризму, створення сприятливих умов для забезпечення рівного доступу до інформації у сфері туризму;

‒ формування сучасного механізму державного обліку та контролю здійснення туристичної діяльності;

‒ розроблення та впровадження сучасних методик визначення внеску туризму у формування макроекономічних показників країни, регіонів;

‒ розроблення ефективних державної та місцевих програм розвитку туризму та курортів, економічно обґрунтованих планів їх реалізації, у тому числі в рамках програм соціально-економічного розвитку регіонів;

‒ розвиток міжнародного співробітництва у сфері туризму та діяльності курортів, покращення туристичного іміджу держави [7].

Формування нових і вдосконалення наявних перспективних конкурентоздатних туристичних продуктів через:

‒ інформаційне забезпечення розробки нових і розвитку наявних конкурентоздатних туристичних продуктів;

‒ сприяння формуванню місцевих і регіональних туристичних продуктів;

‒ розробка і впровадження механізмів та інструментів, що впливають на підвищення якості туристичного продукту;

‒ стимулювання інноваційності у формуванні та просуванні туристичних продуктів;

‒ забезпечення безпеки в туризмі, захисту законних прав та інтересів усіх суб’єктів туристичної діяльності, громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, в інтересах яких здійснюється ця діяльність;

‒ створення системи моніторингу та досліджень ринку, вдосконалення туристичних продуктів, а також наслідків їх формування.

Розвиток туристичної інфраструктури на регіональному рівні повинен відбуватися через:

‒ облаштування необхідною інфраструктурою туристичних ресурсів (об’єктів/маршрутів) привабливих для використання у сфері туризму;

‒ розбудову спеціалізованої туристичної інфраструктури;

‒ реконструкцію наявних та будівництво нових засобів розміщення та закладів харчування;

‒ формування сприятливих умов для залучення прямих інвестицій у розвиток матеріальної бази туризму;

‒ сприяння розвитку транспортної та комунальної інфраструктури, а також інших інфраструктур, що посилюють конкурентоздатність туристичних продуктів [24].

Інтеграція регіональних туристичних пропозицій та продуктів має здійснюватися через:

‒ інтеграцію місцевих туристичних ресурсів у комплексну, диверсифіковану та синергетичну туристичну пропозицію зокрема через просторову інтеграцію, що виключає зайву конкуренцію між туристичними регіонами країни;

‒ формування і розвиток провідних туристичних продуктів;

‒ налагодження міжрегіональної співпраці, спрямованої на формування інтегрованих туристичних продуктів.

Розвиток підприємництва та діяльності суб’єктів туристичної діяльності передбачає:

‒ розробку та впровадження програм сприяння діяльності суб’єктів туристичної діяльності;

‒ поліпшення умов діяльності суб’єктів туристичної діяльності;

‒ сприяння діяльності галузевих, регіональних і місцевих громадських організацій у сфері туризму [27].

Розвиток провідних видів туризму повинен відбуватися через розвиток в’їзного та внутрішнього як провідних типів туризму на основі місцевих і регіональних туристичних ресурсів (об’єктів/маршрутів).

 

1.3.Альтернативні шляхи розвитку національного та регіональних туристичних продуктів на території України

 

На сучасному етапі функціонування регіонального туристичного продукту в Україні можливі два варіанти його розвитку.

Варіант 1 за якого розвиток туризму здійснюється стихійно, на принципах саморегуляції, має наступні недоліки:

‒ значні витрати бюджетів усіх рівнів, пов’язані з необхідністю ліквідації наслідків нераціонального використання туристичних ресурсів, порушення екологічної рівноваги;

‒ поглиблення негативного впливу туристичної діяльності на навколишнє середовище, занепад більшості об’єктів культурної спадщини та втрата найцінніших природних ресурсів;

‒ уповільнення темпів розвитку туризму і діяльності курортів, поглиблення процесів «тонізації» та регіональних соціально-економічних диспаритетів, зменшення частки очікуваних доходів у державному та місцевих бюджетах;

‒ створення негативного туристичного іміджу країни на міжнародному туристичному ринку, зменшення в’їзного туристичного потоку;

‒ подальше зниження рівня якості послуг для туристів та безпеки в туризмі, погіршення якості життя населення, зневіра громадян у спроможність держави забезпечити дотримання у сфері туризму інтересів соціально незахищених верств населення, зниження рівня довіри до держави та зростання демократичного дефіциту [27].

Варіант 2 передбачає забезпечення сталого розвитку туризму через активізацію та впровадження ефективних механізмів державного регулювання.

Його основні переваги:

‒ подолання негативних тенденцій у сфері туризму та діяльності курортів;

‒ покращення якості життя населення, забезпечення доступності туристичних ресурсів для всіх верств населення;

‒ збереження унікальних природних та історико-культурних ресурсів;

‒ посилення позитивного туристичного іміджу країни на міжнародному туристичному ринку, збільшення в’їзного туристичного потоку;

‒ прискорення темпів розвитку, збільшення частки очікуваних доходів від сфери туризму та діяльності курортів у бюджетах усіх рівнів;

‒ зменшення наявних регіональних соціально-економічних диспаритетів, посилення «прозорості» туристичної діяльності [7].

У зв’язку з практичним вичерпанням можливостей саморегуляції сфери туризму в подальшому неможливо забезпечити його сталий розвиток без заподіяння шкоди природним, культурним національним ресурсам та виконанням соціальних функцій, держава повинна передбачити заходи, спрямованні на стримування стихійного розвитку туризму.

Пропонований варіант забезпечує сталий розвиток туризму і курортів через установлення і підтримання рівноваги між збереженням природних та історико-культурних ресурсів, економічними інтересами і соціальними потребами та розвитком туризму, а також створення, сприятливих умов для формування високоякісних національного та регіональних туристичних продуктів.

Ефективне використання наявного ресурсного потенціалу забезпечується через запровадження комплексного управління туристичними ресурсами, туристичне районування, встановлення системи пріоритетів, як за видами туризму, так і територіальних, максимального рівня розвитку туризму в межах визначених територій через аналіз їх несучої ємності, гранично припустимих навантажень на об’єкти туристичних відвідувань та оцінки впливу туристичної діяльності на навколишнє середовище.

Захист соціальних інтересів населення у сфері туризму і діяльності курортів забезпечується через запровадження мінімальних соціальних стандартів в туризмі. Інфраструктурний характер туризму, його безпосередній вплив на значну кількість видів економічної діяльності та якість життя населення зумовлює необхідність установлення таких стандартів. Водночас, наявність мінімальних соціальних стандартів у туризмі створює сприятливі передумови для розвитку соціального туризму на принципах адресної допомоги.

Конкурентоспроможність національного та регіональних туристичних продуктів забезпечується через запровадження нормативних вимог до основних, найважливіших для туриста (як споживача) параметрів якості будь-яких об’єктів туристичних відвідувань та основних туристичних послуг незалежно від їх категорії. Зазначений набір якісних параметрів встановлює мінімальний рівень захисту прав туриста та охоплює сукупність таких основних споживчих властивостей, як безпечність, відповідність санітарно-гігієнічним нормам, доступність, прозорість тощо [8].

Вплив держави на природоохоронні, економічні та соціальні чинники, забезпечується через реорганізацію системи та зміну механізмів управління на державному та місцевому рівнях, запровадження стратегічного планування, відповідне нормативно-правове, регуляторне, інституціональне, наукове, методичне, фінансове забезпечення тощо. При цьому стратегічне планування у сфері туризму здійснюється на основі стратегії соціально-економічного розвитку країни, що забезпечує його цільову спрямованість на покращення якості життя населення, як основний показник оцінки сталого розвитку.

Реалізація пропонованого варіанта створюватиме сприятливі передумови для концентрації наявних організаційних, фінансових, інтелектуальних, матеріально-технічних та інших ресурсів на розв’язанні найгостріших проблем у сфері туризму і діяльності курортів, розвитку найцінніших природних територій та об’єктів культурної спадщини, забезпеченні захисту економічних інтересів держави від реальних та потенційних загроз у сфері туризму на внутрішньому та міжнародних туристичних ринках [8].

Враховуючи необхідність збереження цілісності та забезпечення раціонального використання туристичних ресурсів, а також позитивний міжнародний досвід функціонування курортів, що орієнтовані на туризм і відпочинок, розвиток туристичної сфери та діяльності курортів розглядається в межах тільки однієї Стратегії сталого розвитку (за винятком розвитку закладів санаторно-курортного лікування та медичної реабілітації).










Последнее изменение этой страницы: 2018-04-11; просмотров: 477.

stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда...