Проблематика соціолінгвістики

Поняття соціолінгвістики

Один п’ятирічний хлопчик, син продавчині з магазину “Одяг”, якось

сказав: “Я всіх люблю однаково, а мамусю на один номер більше”.

А інший, у якого батько був письменником і постійно обговорював у

сімейному колі видавничі справи, попрохав: “Тато, скажіть редакторові цієї

каруселі – чи не можу я нарешті покататись”.

Це приклади з невмирущої книги Корнія Чуковського “Від двох до п’яти”.

Вони засвідчують: професійні заняття батька й матері та пов’язана з цими

заняттями термінологія впливають на мовлення дітей. Мовленнєві

особливості інших дорослих також можуть впливати на мовлення дитини. В

одній російській родині нянька, яку найняли для виховання сина, вирізнялась

яскравою діалектною вимовою: вона вимовляла идёть, едуть, чаво, колидор,

ейный, ливольвер, пондравилси (замість понравился), в пальте. Після кількох

місяців спілкування з нею й вихованець її став говорити так само (згодом

довелось його переучувати).

Отже, існує якась загальна закономірність: середовище, в якому живе

людина, впливає на її мовленнєві навички. Найподатливішою до такого

впливу є дитина. Проте й дорослі засвоюють, нерідко неусвідомлено, мовні

особливості оточення – членів родини, друзів, товаришів.

Професор М.П.Кочерган дає таке визначення цій науці:

“Соціолінгвістика – наука, яка вивчає проблеми, пов’язані із соціальною

природою мови, її суспільними функціями, механізмом впливу соціальних

чинників на мову і роллю мови в житті суспільства”.

Н. Мечковська вбачає предмет соціолінгвістики в його саме такому широкому розумінні: “це “Мова й суспільство”, тобто всі види взаємовідношень між мовою і суспільством

(мова й культура, мова й історія, мова і етнос, і церква, і школа, і політика, і

масова комунікація тощо)”.

За К. Полянським, польським вченим, соціолінгвістика це –

“Дисципліна, що вивчає роль мови в суспільстві, а також взаємозалежність

мовних явищ і суспільної структури, тобто розглядає мову в усій її

диференційованості щодо структури суспільства. “

СОЦІОЛІНГВІСТИКА(соціальна лінгвістика) - наукова дисципліна, що розвинулася на стику мовознавства, соціології, соціальної психології та етнографії і вивчає широке коло проблем, пов'язаних з соціальною природою мови, її громадськими функціями, механізмом дії соціальних чинників на мову і тією роллю, яку відіграє мова у житті суспільства.

Зародження і розвиток

Соціолінгвістика набула стрімкого розвитку у 60-70-их роках.

Необхідність соціологічного підходу до мови усвідомлена в науці вже давно, але аж до кінця XIX століття соціальна характеристика мови давалася зазвичай в термінах філософії, психології і соціології. Чітке розмежування соціального і структурного аспектів мови є досягненням науки XX століття. Сформульоване уперше Фердинандом де Соссюром у вигляді антиномії зовнішньої і внутрішньої лінгвістики, воно розширило проблематику лінгвістичної науки, стимулювало подальший розвиток теорії мови і уточнило місце мовознавства в крузі наук про людину і суспільство. Основи соціологічних досліджень у СРСР були закладені в 20-30-х р. ХХ ст. працями радянських як І. О. Бодуен де

Куртене, Є. Д. Поливанов, Л. П. Якубинський В. М. Жирмунський, Б. О.

Ларін, О. М. Селіщев, Г. О. Винокур в Росії, Ф. Брюно, А. Мейе, П. Лафарг,

М. Коен у Франції, Ш. Баллі і А. Сешее у Швейцарії, Ж. Вандрієс у Бельгії, Б.

Гавранек, А. Матезіус, що вивчали мову як суспільне явище на основі марксистського розуміння мови як суспільств, явищ та історико-матеріалістичних принципів аналізу суспільних стосунків. Основу для сучасної соціолінгвістики підготували також праці представників соціологічного напряму у французькому мовознавстві (А. Мейе), який вніс істотний вклад у виявлення ролі соціальних чинників у розвитку мови; роботи американських етнолінгвістів, що розвивали ідеї Ф. Боаса та Е. Сепіра про зв'язок мовних і соціокультурних систем; праці представників празької лінгвістичної школи - В. Матезіуса, Б. Гавраїка, Й. Вахека та ін., що продемонстрували зв'язок мови з соціальними процесами і соціальну роль літературної мови; дослідження німецьких учених, особливо Т. Фрінгса.

Термін “соціолінгвістика” увів до наукового обігу в 1952 році американський соціолог Г. Каррі.

Характерною рисою соціолінгвістики другої половини ХХ століття є

перехід від праць загального плану до експериментальної перевірки

пропонованих гіпотез, математично вивіреного опису конкретних фактів.

Соціолінгвістика і соціологія мови. Розмежування понять

Поряд з терміном “соціолінгвістика” багато дослідників вживають

термін “соціологія мови”.

Основна відмінність між розглядуваними поняттями полягає в тому,

що соціолінгвістика – це галузь мовознавства, і вона вивчає мовні явища з

залученням соціальних чинників, а соціологія мови – міждисциплінарна,

проміжна область дослідження, що сполучає в собі соціологічні цілі й

методи дослідження з лінгвістичним матеріалом. Тобто

можна сказати, що соціолінгвістика вивчає м о в н і відношення і процеси,

залучаючи для інтерпретації с о ц і а л ь н і чинники, а соціологія мови

вивчає соціальні відношення і процеси, звертаючи увагу на мовні явища, які

знаходять відбиття у цих відношеннях і процесах.

Приклад.

Вивчаючи варіативність мови, соціолінгвіст установлює, що

використання мовних варіантів В(1) і В(2) залежить від віку, статі,

соціального статусу інфрмантів, від рівня їх освіти й загальної культури та

від інших характеристик. Базуючись на тому, що варіант В(1) більш

розповсюджений у культурному середовищі та в групах більш молодих

носіїв мови, дослідник може інтерпретувати цей варіант як соціально більш

престижний і більш перспективний – з точки зору норми,– аніж В(2), який

представлений в менш культурному середовищі і передовсім у мовленні

старшого покоління.

Ті ж самі варіанти В(1) і В(2) можуть бути й об’єктом соціолога

мови. У цьому випадку вони фігурують як одна з ознак тієї або тієї соціальної

верстви, тієї або тієї соціальної групи – у низці інших ознак – наприклад,

психологічних, поведінницьких тощо (які вивчаються представниками інших

наук).

Об’єкт соціолінгвістики

Один із засновників сучасної соціолінгвістики американський

дослідник Уільям Лабов визначає соціолінгвістику як науку, що вивчає “мову

в її соціальному контексті”. Тобто увага соціолінгвістів звернена не на

власне мову, не на її внутрішню будову, а на те, як користуються мовою

люди, що утворюють те або те суспільство. На відміну від породжуючої лінгвістики, представленої, наприклад, у

працях Н. Хомського, соціолінгвістика має справу не з

ідеальним носієм мови, який породжує тільки правильні висловлювання

даною мовою, а з реальними людьми, які в своєму мовленні можуть

порушувати норми, ламати їх, помилятись, змішувати різні мовні стилі тощо.

Інакше кажучи, при соціолігвістичному підході до мови об’єктом

вивчення є ф у н к ц і о н у в а н н я мови.

Поняття соціолінгвістики

Мовна й немовна комунікація. Наприклад, спілкування людей у ряді спортивних ігор (баскетбол, футбол, волейбол) не обов’язково включає вербальний компонент або включає його мінімально - у вигляді вигуків: - Пас! - Беру! і под. Не всяка фізична робота вимагає словесного спілкування: наприклад, у цехах з високим рівнем шуму - штампувальному, ковальському, ливарному - доводиться обходитися без слів, але спілкування людей, що працюють у таких цехах, все-таки відбувається (наприклад, за допомогою жестів).

Комунікативна ситуація - це ситуація мовного спілкування двох і більше людей.

Мовне спілкування- синонім терміна „мовна комунікація”.

Мовна поведінка - властивості й особливості, якими характеризуються мова й мовні реакції одного з учасників комунікативної ситуації.

Мовний акт - позначає конкретні мовні дії мовця в рамках тієї або іншої комунікативної ситуації.

Комунікативна компетенція носія мови. У процесі мовної комунікації люди користуються засобами мови - її словником і граматикою - для побудови висловлень, які були б зрозумілі адресатові. Однак знання тільки словника й граматики недостатньо для того, щоб спілкування даною мовою було успішним: треба знати ще умови вживання тих або інших мовних одиниць та їхніх сполучень.

Мовний код -це засіб комунікації: природна мова (українська, англійський, сомалі й т.п.), штучна мова типу есперанто або типу сучасних машинних мов, абетка Морзе й т.п. У лінгвістиці кодом прийнято називати мовні утворення: мова, територіальний або соціальний діалект, міське койне й под.

Соціально-комунікативна система - це сукупність кодів і субкодов, які використовуються у даному мовному співтоваристві й знаходяться один із одним у відносинах функціональної додатковості. Наприклад, кожен стиль літературної мови - науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, конфксійний - має свої специфічні функції, не властиві іншим стилям, а разом вони функціонально доповнюють один одного, утворюючи систему, здатну обслуговувати всі комунікативні потреби даного суспільства (яке можна умовно назвати суспільством носіїв літературної мови; крім них є ще, наприклад, носії діалектів, просторіччя) і всі сфери спілкування.

Мовна ситуація. Компоненти соціально-комунікативної системи, що обслуговує те або інше мовне співтовариство, перебувають один з одним у певних відносинах. На кожному етапі існування мовного співтовариства ці відносини більш-менш стабільні. Однак це не означає, що вони не можуть мінятися. Зміна політичної обстановки в країні, зміна державного ладу, економічні перетворення, нові орієнтири в соціальній і національній політиці й т.п., - все це може так чи інакше впливати на стан соціально-комунікативної системи, на її склад і на функції її компонентів - кодів і субкодів.

Перемикання кодів - залежно від сфери спілкування мовець перемикається з одних мовних засобів на інші.

Мовна варіативність. Якщо ми можемо в процесі спілкування перемикатися з одних мовних засобів на інші, наприклад, при зміні адресата, продовжуючи при цьому обговорювати ту ж тему, це означає, що в нашому розпорядженні є набір засобів, що дозволяє про одне й те саме говорити по-різному. Це надзвичайно важлива властивість мови, що забезпечує мовцеві можливість не тільки вільно виражати свої думки даною мовою, але й робити це різними способами. Уміння носія мови по-різному виражати той самий зміст називається його здатністю до перефразовування. Ця здатність, поряд зі здатністю витягати зміст зі сказаного й умінням відрізняти правильні фрази від неправильних, лежить в основі складної психічної навички, називаного "володіння мовою".

Соціолект - сукупність мовних особливостей, властивій якій-небудь соціальній групі - професійній, становій, віковий і т.п. - у межах тієї або іншої підсистеми національної мови. Прикладами соціолектів можуть служити особливості мови військових (військовий жаргон), школярів (шкільний жаргон), кримінальний жаргон, арго хіпі, студентський сленг (про терміни „жаргон”, „арго”, „сленг” див. нижче), професійний „мова” тих, хто працює на комп’ютерах, різноманітні торговельні арго (наприклад, „човників”, торговців наркотиками) і ін.

Арго. Жаргон. Сленг. Арго - це, на відміну від жаргону, у тій або іншій мірі таємна мова, створювана спеціально для того, щоб зробити мову даної соціальної групи незрозумілою для сторонніх. Тому переважніше словосполучення „злодійське арго”, ніж „злодійський жаргон”. Термін „сленг” більше характерний для західної лінгвістичної традиції. Змістовно він близький до того, що позначається терміном „жаргон”.

Койне - засіб повсякденного спілкування, що зв'язує людей, які говорять на різних регіональних або соціальних варіантах даної мови. У ролі койне можуть виступати наддіалектні форми мови - своєрідні інтердіалекти, що поєднують у собі риси різних територіальних діалектів, - або одна з мов, що функціонують у даному ареалі. Крім міських койне виділяють койне ареалу, тобто певної території, на якій розповсюджений дана мова (або мови). Так, у багатомовній республіці Малі (Африка) у якості койне використається мова бамана, що має наддіалектну форму. Поняття „койне” іноді застосовується й до письмових форм мови - наприклад, до латині, яка використалася як мова науки в середньовічній Європі.

Диглосія й двомовність. Термін „диглосія” позначає володіння різними мовами й почергове їхнє використання залежно від ситуації спілкування. Двомовність і багатомовність, як видно з буквального значення цих термінів, - це наявність і функціонування в межах одного суспільства (звичайно - держави) двох або декількох мов. Про двомовність і багатомовність можна говорити також стосовно до однієї людини, якщо вона володіє не однією, а декількома мовами.

Сфера використання мови - область позамовної дійсності, що характеризується відносною однорідністю комунікативних потреб, для задоволення яких мовці здійснюють певний відбір мовних засобів і правил їхнього сполучення один з одним. Так, у середньовічній Європі латинь була комунікативним засобом, що використався при богослужінні, а також у науці, інші ж сфери діяльності обслуговувалися відповідними національними мовами і їхніми підсистемами.

Мовне співтовариство – це сукупність людей, об’єднаних загальними соціальними, економічними, політичними й культурними зв’язками й здійснюючих у повсякденному житті безпосередні й опосередковані контакти один з одним і з різного роду соціальними інститутами за допомогою однієї мови або різних мов, розповсюджених у цій сукупності. Границі поширення мов дуже часто не збігаються з політичними границями. Самий очевидний приклад – сучасна Африка, де на тій самій мові можуть говорити жителі різних держав (такий, наприклад, суахілі, розповсюджений у Танзанії, Кенії, Уганді, частково в Заїрі й Мозамбіку), а усередині однієї держави співіснують кілька мов (у Нігерії, наприклад, їх більше 200!). Тому при визначенні поняття „мовне співтовариство” важливе сполучення лінгвістичних і соціальних ознак: якщо ми залишимо тільки лінгвістичні, то мова буде йти лише про мову, безвідносно до того середовища, у якій вона використається; якщо ж опиратися тільки на соціальні критерії (включаючи й політико-економічні, і культурні фактори), те поза полем уваги залишаться мови, що функціонують у даній соціальній спільності.

В якості мовного співтовариства можуть розглядатися сукупності людей, різні по чисельності вхідних у них індивідів, - від цілої країни до так званих малих соціальних груп (наприклад, родини, спортивної команди): критерієм виділення в кожному випадку повинні бути спільність соціального життя й наявність регулярних комунікативних контактів. Одне мовне співтовариство може включати інші. Так, сучасна Україна - приклад мовного співтовариства, яке містить у собі мовні співтовариства меншого масштабу: області, міста. У свою чергу, місто як мовне співтовариство містить у собі мовні співтовариства ще меншого масштабу: підприємства, установи, навчальні заклади.

Напрямки соціолінгвістики

 Виділяють синхронічну соціолінгвістику, яка займається вивченням переважно відношення між мовою й соціальними інститутами, і соціолінгвістику діахронічну, котра вивчає переважно процеси, що характеризують розвиток мови у зв’язку з розвитком суспільства. Залежно від масштабності об’єктів, якими цікавиться соціолінгвістика, розрізняють макросоціолінгвістику й мікросоціолінгвістику. Перша вивчає мовні відносини й процеси, що відбуваються у великих соціальних об’єднаннях - державах, регіонах, більших соціальних групах, які нерідко виділяють умовно, за тією або іншою соціальною ознакою (наприклад, за віком, рівнем освіти й т.п.). Мікросоціолінгвістика займається аналізом мовних процесів і стосунків, які мають місце в реальних й при цьому невеликих по чисельності групах носіїв мови - у родині, виробничій бригаді, ігрових групах підлітків і т.п.

Залежно від того, на що спрямовано соціолінгвістичні дослідження, - на розробку загальних проблем, пов’язаних з відношенням „мова – суспільство”, або на експериментальну перевірку теоретичних гіпотез, розрізняють теоретичну й експериментальну соціолінгвістику. Теоретична соціолінгвістика займається вивченням найбільш загальних, основних проблем - таких, наприклад, як:

- виявлення найбільш істотних закономірностей мовного розвитку й доказ їхньої соціальної природи (поряд з такими закономірностями, які обумовлені саморозвитком мови);

- дослідження соціальної обумовленості функціонування мови, залежності її використання в різних сферах спілкування від соціальних і ситуативних змінних;

- аналіз процесів мовного спілкування, у яких визначальне значення мають такі фактори, як набір соціальних ролей, що виконують учасниками комунікації, соціально-психологічні умови реалізації тих або інших мовних актів, уміння мовців перемикатися з одного коду на інші й т.п.;

- вивчення взаємодії й взаємовпливу мов в умовах їхнього існування в одному соціумі; проблеми інтерференції й запозичення елементів контактної мови; теоретичне обґрунтування процесів формування проміжних мовних утворень – інтердіалкектів, койне, піджинів, а також ряд інших проблем.

Теоретики соціолінгвістики досить рано усвідомили необхідність підкріплювати загальні положення про залежності мови від соціальних факторів масовим емпіричним матеріалом (те, що цей матеріал повинен був бути масовим, цілком природно, оскільки потрібно довести соціальні, групові, а не індивідуальні зв’язки носіїв мови з характером використання ними мовних засобів). М.В.Панів у Росії й У.Лабов у США були, очевидно, першими соціолінгвістами, які на початку 1960-х років незалежно один від одного звернулися до експерименту як необхідного етапу в соціолінгвістичних дослідженнях і способу доказу певних теоретичних побудов.

Так був даний поштовх розвитку експериментальної соціолінгвістики.

Сучасний соціолінгвістичний експеримент - справа досить трудомістких, потребуючих більших організаційних зусиль і чималих фінансових витрат. Адже експериментатор ставить перед собою завдання отримати досить ґрунтовні й по можливості об’єктивні дані про мовну поведінку людей або про інші сторони життя мовного співтовариства, і такі дані повинні характеризувати різні соціальні групи, які утворять мовне співтовариство. Отже, потрібні надійні інструменти експериментального дослідження, випробувана методика його проведення, навчені інтерв’юери, здатні неухильно додержуватися наміченої програми експерименту, і, нарешті, правильно обрана сукупність обстежуваних інформантів, від яких і треба отримати потрібні результати.

Правда, історія науки знає випадки й не настільки громіздкої організації соціолінгвістичних експериментів. Як з напівгумором і напівсерйозно розповідає у своїй книзі „Соціолінгвістика” Р.Белл, одним з перших соціолінгвістів-експериментаторів можна вважати древнього воєначальника Ієфтая, який належав до племені галаадитян. Щоб запобігти проникненню в його збройні сили ворожої „п’ятої колони” - представників племені єфремлян, Ієфтай наказував кожному воїнові, який приходив до переправи через ріку Йордан: "Скажи шибболет". Шибболет на івриті означає 'потік'. Такий наказ на березі ріки був цілком доречним. Справа, однак, полягала в тому, що представники племені галаадитян легко вимовляли звук [š], а єфремляни не вміли це робити. Результат експерименту був жорстоким: „кожного, хто не вмів вимовити шибболет на галаадитський манер, вони взяли й заклали... й пало в той час єфремлян сорок дві тисячі” (Книга Суддів).

Багато наук, крім теоретичної розробки завдань, котрі стоять перед нами, вирішують завдання, пов’язані із практикою; звичайно напрямки, які займаються цим, називаються прикладними.

Це, наприклад, проблеми навчання рідної й іноземної мовам. Традиційна методика викладання мов базується на словниках і граматиках, які фіксують головним чином внутрішньоструктурні властивості мови й обумовлені самою його системою правила використання слів і синтаксичних конструкцій. Тим часом реальне вживання мови регулюється ще принаймні двома класами змінних - соціальними характеристиками мовців й обставинами, у яких відбувається мовне спілкування. Отже, навчання мові найбільше ефективно тоді, коли в методиці його викладання, у навчальній літературі враховуються не тільки властиво лінгвістичні правила й рекомендації, але й різного роду „зовнішні” фактори.

Соціолінгвістична інформація важлива при розробці проблем і практичних мір, що становлять мовну політику держави. Мовна політика вимагає особливої гнучкості й обліку безлічі факторів в умовах поліетнічних і багатомовних країн, де питання співвідношення мов за їхніми комунікативними функціями, по використанню в різних сферах соціального життя тісно пов’язані з механізмами політичного мовної політики є закони про мови. Хоча їхня розробка в цілому - компетенція юристів: саме вони повинні чітко й несуперечливо формулювати положення, які стосуються, наприклад, статусу державної мови, її функцій, захисту монопольного використання державної мови в найбільш важливих соціальних сферах, регламентації застосування „місцевих” мов і т.п., - очевидно, що створення лінгвістично грамотних законів про мову можливо лише на основі всебічного знання функціональних властивостей мови, ступеня розробленості в них тих або інших систем (наприклад, системи спеціальних термінологій, наукової мови, мови дипломатичних документів, стилю офіційно-ділового спілкування й т.п.), більш-менш детального подання про те, „що може” й „чого не може” дану мова в різноманітних соціальних і ситуативних умовах її застосування.

Прикладна соціолінгвістика, на думку Ю.Д.Дешерієва, займається

виключно проблемами, для розвитку яких необхідними є свідомі дії

суспільства: це створення алфавітів, заміна застарілих новими,

формулювання орфографічних правил; розробка термінології; питання

культури мови і мовлення, нормалізація літературної мови тощо.

Методи соціолінгвістики

Методи, специфічні для соціолінгвістики як мовознавчої дисципліни, можна розділити на методи збору матеріалу, методи його обробки й методи оцінки вірогідності отриманих даних та їх змістовної інтерпретації.

У першій групі переважають методи, запозичені із соціології, соціальної психології й частково з діалектології, у другій й третій значне місце займають методи математичної статистики. Є своя специфіка й у поданні соціолінгвістичних матеріалів. Крім того, отриманий, оброблений й оцінений за допомогою статистичних критеріїв матеріал має потребу в соціолінгвістичній інтерпретації, яка дозволяє виявити закономірні зв’язки між мовою й соціальними інститутами. При зборі інформації соціолінгвісти найчастіше прибігають до спостереження й різного роду опитуванням; досить широко використається й загальнонауковий метод аналізу письмових джерел. Зрозуміло, часто ці методи комбінуються: після попереднього аналізу письмових джерел дослідник формулює деяку гіпотезу, яку перевіряє в процесі спостереження; для перевірки зібраних даних він може вдатися до опитування певної частини соціальної спільності, яка його цікавить.

Поряд зі звичайним спостереженням соціолінгвісти нерідко застосовують метод включеного спостереження. Цей спосіб вивчення поведінки людей полягає в тому, що сам дослідник стає членом спостережуваної їм групи. Природно, що включеним спостереження може бути тоді, коли ніщо не заважає дослідникові ототожнити себе із членами спостережуваної соціальної групи - за національною, мовною, поведінковою й іншим ознакам. Європейцеві, наприклад, важко здійснювати включене спостереження в групах китайців або негрів; дорослий дослідник ніяк не може бути повністю асимільованим у групі досліджуваних їм підлітків; діалектолог з міста завжди сприймається жителями села як людина не з їхнього середовища й т.д.

Якщо ж подібних перешкод немає й спостерігач здатний включитися в групу, зробившись „таким же, як всі”, він може успішно приховувати свої дослідницькі наміри, а потім і дії. „Викриття” же призводить до невдачі, а в деяких ситуаціях небезпекою для життя спостерігача. Так, два етнографи-європейці вивчали спосіб життя, особливості поведінки й мови дервішів - бродячих мусульман і так уміло мімікрували, що ченці приймали їх за своїх; викриті ж вони були по звичці машинально відбивати музичний ритм ногою, що зовсім не властиво дервішам. Відомий випадок з ув’язненим-філологом, який у таборі намагався в таємниці від інших ув’язнених вести запис злодійського жаргону. Однак його стан інтелігента-чужинця серед злодійського середовища досить швидко призвів до того, що сусіди по бараку викрили його й подумали, що той стукач. Величезними зусиллями йому все-таки вдалося довести науковий характер своїх занять, після чого йому навіть стали допомагати в зборі матеріалу.

Як при зовнішньому, так і при включеному спостереженні дослідник повинен фіксувати спостережуваний мовний матеріал. Фіксація може здійснюватися двома способами: вручну та за допомогою техніки.

Записи від руки зручні тим, що до них не треба спеціально готуватися: якщо у вас є олівець і папір, а ваше вухо „настроєне” на сприйняття певних фактів мови, то за умови, що спостережуваний об’єкт (людина або група людей) не знає про ваші наміри або, знаючи, не протестує проти них, записи можуть бути здійснені відносно легко й успішно. Особливо ефективні записи від руки при спостереженні за випадковими, що рідко з’являються в мовному потоці одиницями мови - словами, словоформами, синтаксичними конструкціями. Якщо ж стоїть завдання досліджувати не окремі факти, а, наприклад, зв’язну мову, характер діалогічної взаємодії людей у процесі спілкування, особливості вимови, інтонації й мовної поведінки в цілому, то запис від руки малопродуктивний: спостерігач устигає фіксувати лише окремі ланки мовного ланцюга, і вибір цих ланок завжди суб’єктивний.

Тому для більшої частини завдань, які розв’язуються сучасною соціолінгвістикою при дослідженні усного мовлення, характерне застосування техніки - головним чином, магнітофонів і диктофонів (для фіксації жестової й мімічної поведінки використаються також відеокамери). Це використання може бути відкритим і схованим. При відкритому використанні записуючого приладу збирач повідомляє інформаторам мету (істинну або оманливу) своїх записів і намагається в процесі спостережень за їхньою мовою зменшити так званий „ефект мікрофона”, котрий у тому або іншому ступені викривлює природну поведінку досліджуваних індивідів. Ефект мікрофона повністю знімається при застосуванні записуючої техніки, коли інформатор не ставиться у відомість про її використання; у цьому випадку отримані дані характеризують природну, спонтанну мовну поведінку носіїв мови.

Широко застосовується в соціолінгвістиці письмове анкетування, усні інтерв’ю, тести й деякі інші методичні прийоми збору даних, спрямовані на те, щоб виявляти певні закономірності у володінні мовою й у використанні її мовцями в тих або інших комунікативних умовах.

Зібрані дані зводяться в таблиці й піддаються обробці - ручній, якщо цих даних небагато, або механізованій, котра застосовується при масових соціолінгвістичних обстеженнях. Потім випливають математико-статистична оцінка отриманого матеріалу і його змістовна інтерпретація, за допомогою якої дослідник виявляє залежність між використанням мови й певних соціальних характеристик його носіїв.

Проблематика соціолінгвістики

Однією з основних проблем, які вивчає соціолінгвістикою, є проблема соціальної диференціації мови на усіх рівнях його структури, і зокрема характер взаємозв'язків між мовними і соціальними структурами, які є багатоаспектними і носять опосередкований характер. Однією з важливих соціолінгвістичних проблем є проблема соціальних аспектів білінгвізму(двомовності) і диглосії (взаємодії різних соціально протиставлених один одному підсистем однієї мови). Особливе місце серед проблем соціолінгвістики займає проблема мовної політики - сукупності заходів, які приймає держава, партія, клас, громадське угрупуванням для зміни або збереження існуючого функціонального розподілу мов або мовних підсистем, для введення нових або збереження старих мовних норм.