Етап глобальних концепцій розвитку суспільства

(середина і друга половина ХІХст.)

У 30-40-х роках XIX ст. у суспільному житті Європи відчувалась істотна нестабільність. Отже, виникає потреба у стабілізації розвитку суспільства. Визначні відкриття в хімії та біології спонукали К. Маркса і Ф.Енгельса винайти діалектичний матеріалізм, а О. Конта та його послідовників І . Спенсера й Е. Дюркгейма - «органічну теорію розвитку суспільства». Європа стала тією частиною світу, де найповніше визріли умови для осягання людським розумом теоретичної та практичної перебудови суспільства. Ствердилася думка, що наука може впливати на розвиток суспільства, спрямовуючи його у потрібному напрямі.

Засновником соціології вважають французького вченого, філософа-позитивіста О Конта (1798 - 1857). У 1839 р. вийшов третій том його «Курсу позитивної філософії», де вперше використано термін «соціологія». Розглядаючи історію суспільства, О. Конт дійшов висновку про існування трьох стадій розвитку людського інтелекту в історії людства:

- теологічна (до 1300 р.) - панує релігійний світогляд, тому винуватцями усього, що робиться у суспільстві, є надприродні істоти або трансцендентні сили (духи, Боги);

- метафізична (1300 - 1800 pp.) - панує абстрактно-умоглядне тлумачення речей, замість богів на арену виходять абстрактні причини і сутності, які сприймає розум (ідеї суверенітету, права, легітимність уряду у політиці тощо).

- позитивна або наукова (з 1800 p.), коли стає відчутним вплив науки на суспільство, - вчені стають у центрі його духовного життя. Люди звертаються до законів, заснованих на емпіричній очевидності, експерименті. Розвиток стає відкритим, завдяки науці людина все більше пізнає реальність.

О. Конт, як і більшість тогочасних вчених, визнавав еволюцію і прогрес, який, на його думку, полягав у еволюції методів отримання і накопичення знань. Він розробив свою класифікацію наук відповідно до їх ускладнення й утворив такий ряд: математика - астрономія - фізика - хімія - біологія - соціологія. Спочатку він назвав соціологію соціальною фізикою і поділив її на дві частини: соціальну статику і соціальну динаміку. Соціальна статика вивчає умови існування, закони функціонування соціальної системи, її структуру й елементи. Результатом цих знань є теорія суспільного порядку. Соціальний порядок базується на трьох чинниках: сім'ї як базовому елементі суспільства, державі - органі соціальної солідарності, гаранту порядку та на релігії - регулятору соціальної поведінки. Соціальна динаміка вивчає і фіксує закони розвитку і зміни соціальних систем. На виході тут маємо теорію суспільного прогресу (прогресу розуму).

Головне завдання соціології, за О. Контом, - вироблення позитивної політики наукового реформування суспільства. Цей шлях повинен бути оптимальним, у ньому не повинно бути ні застою, ні революційної анархії.

Г. Спенсер (1820 - 1903), послідовник О. Конта, мав своє особисте бачення соціології та її завдань. Він так багато зробив для впровадження цієї науки, що деякі дослідники вважають його засновником соціології нарівні з О. Контом. Він розвинув ідею соціальної еволюції як розвитку від простого до складного. Еволюційні процеси у суспільстві бувають трьох видів: органічні, неорганічні і надорганічні. Суспільство є соціальним організмом, який за аналогією з організмом біологічним народжується, збільшує масу, що й ускладнює його структуру. Ускладнення структури відбивається на створенні суспільством соціальних інститутів (домашніх або сімейних, обрядових, політичних, церковних і професійно-промислових) і веде до диференціації функцій соціальних інститутів, від чого частини тісніше пов'язуються між собою. Разом з фіксацією подібності соціального і біологічного організмів Г. Спенсер відмітив і їх принципову різницю: якщо у біологічному організмі частини служать для цілого, то в соціальному ціле існує для частин. Однією з функцій цього цілого, за Г. Спенсером, є соціальний контроль, який тримається на двох страхах: страх перед живими створює державу, страх перед мертвими - церкву. Ідеї Г. Спенсера стали основою теорії структурного функціоналізму, яка виникла пізніше.

У межах соціології позитивізму О. Канта та органічної чи натуралістичної школи Г. Спенсера існували й інші теорії, які зробили свій внесок у розвиток цього напряму.

Австрійський вчений JL Гумплович(1838 - 1909) був прибічником теорії соціального дарвінізму та соціального конфлікту. У його роботах стверджується головний принцип природного відбору - боротьба за існування, виживання найбільш пристосованих, агресивність людей. Все це має місце у суспільстві як продовженні розвитку природи. Згодом послідовник теорії конфлікту американський вчений А. Смол розвинув цю думку, вважаючи, що конфлікти необхідні, оскільки їх розв'язання є благом для суспільства. На конфліктах вчаться, ліквідуючи їх наслідки. Таким чином іде вдосконалення суспільства.

Французький соціолог Ж.А. Гобіно (1816 - 1882), представник расово-антропологічної школи, вважав, що соціальне життя - наслідок расових чинників. Раси відіграють головну роль в історії суспільства, вони можуть бути вищими і нижчими. Змішування їх призводить до деградації людини. Соціальна поведінка останніх залежить від біологічного чинника.

Англієць Г.Т. Бокль (1821 - 1862) належав до географічного напряму в соціології, для якого характерна абсолютизація природних чинників і недооцінка людини як соціальної істоти. Він вважав, що культура і психіка людини залежать лише від природи.

Перелічені вище соціологи були представниками соціологічної позитивістської школи, для якої характерним є: підкорення соціальних явищ законам природи; побудова соціології подібно природничим наукам і використання їх точних методів; об'єктивність знання, яке описує соціальну дійсність незалежно від людини; людина є істотою природною.

Окремо було вчення К. Маркса (1818 - 1883), яке суттєво відрізнялося від позитивістського підходу:

- суспільство - не вищий продукт природи, а об'єктивна реальність, яка саморозвивається. Саме в цьому і полягають основні причини розвитку суспільства;

- капіталістичний лад не еволюціонує, його треба реформувати;

- захищається не людина як така, а лише один клас пролетаріату. Саме тому марксизм вважають не стільки теорією, скільки ідеологією;

- головне - це не дослідні дані про суспільство, а інтерпретація категорій і понять. Саме завдяки цій тезі послідовники марксизму не помітили змін, що відбувалися в капіталізмі.

Вчення К. Маркса мало багато прихильників, але і достатньо критиків як у XIX, так і, особливо, у XX ст. Щоб бути об'єктивними, треба визнати, що у марксовому вченні є як негативне, так і позитивне. З одного боку, воно містить у собі ознаки гуманності, привертає увагу до вивчення проблем суспільного життя, прагнення допомогти пригнобленим. З другого. ним допущені помилки щодо посилення класової боротьби з розвитком капіталізму і продовження зубожіння мас. Як показала пізніша практика - революція відбувається тільки у слаборозвинених країнах, а із зубожінням мас можна боротися, не скасовуючи ладу шляхом революції.

Представники марксизму вважали предметом соціології вивчення суспільства, основних закономірностей його розвитку, а також основи соціальних спільностей та інститутів. Вони визнавали закономірність суспільного розвитку, його причинну зумовленість, прогресивність. У цілому розвиток суспільства у цій концепції висвітлювався як природно-історичний процес. Але до цього бачення вдавалось інше розуміння будь-якого соціологічного дослідження - воно відбивало соціально-класові позиції автора.

Отже, для першого етапу розвитку соціології характерне розуміння вченими суспільства як складного природного і природно-історичного організму. Більшість представників цього етапу вийшли з позитивізму, були еволюціоністами та натуралістами і визнавали прогрес розвитку суспільства. Вони переважно займалися вивченням глобальних питань розвитку суспільства.