Основні напрямки соціальної роботи із сільським населенням

Технології соціальної роботи в сільській місцевості – це сукупність наукових знань, засобів, прийомів, методів і організаційних процедур, спрямованих на оптимізацію життєдіяльності жителів села. Серед видів технологій, застосовуваних у сільській спільності, можна виділити соціальну діагностику, соціальну профілактику, соціологічний аналіз соціальних проблем селян, інформаційні і комунікативні технології, соціальну терапію, соціальне страхування, соціальну допомогу і захист. Особливо варто виділити регіональні технології, що обумовлено специфікою як сільського співтовариства, так і специфікою окремих територій, що найбільше яскраво виявляють себе саме в сільській місцевості.

Адресна соціальна допомога слабко соціально захищеним групам населення, що проживає в сільській місцевості, ефективно здійснюється на базі приватних технологій– науково обґрунтованих технологічних стандартах роботи із сільською категорією населення. Вони орієнтовані на врахування інтересів, потреб, ціннісних орієнтацій сільських жителів, на створення специфічних умов, що сприяють мобілізації потенціалу внутрішніх резервів їхньої особистості для рішення проблем сільського буття.¹

Диференційований підхід припускає всебічний облік особливостей соціального стану сільського населення, специфіки даного об'єкта соціальної роботи. Багато в чому специфіка сільського населення визначається особливостями сільськогосподарської праці. Соціальна сутність аграрної праці зв'язана з залежністю від природно-кліматичних умов, що визначає складність їхньої адаптації. Крім того, численні соціологічні дослідження стабільно фіксують наявність важкої фізичної роботи як однієї з головних проблем організації сільськогожиття.

Кількість потребуючих допомогу росте, тому що рівень життя малозабезпечених категорій знаходиться нижче рівня бідності і їхнє виживання можливе тільки за умови надання підтримки і соціальної допомоги.

Ведучу роль у соціальному обслуговуванні людей похилого віку й інвалідів грають нестаціонарні установи соціального обслуговування, оскільки їхня діяльність максимально наближена до реальних нестатків цієї категорії громадян.