Визначення ціни і ціноутворення

У самому загальному розумінні ціна – це грошове вираження вартості товару. У свою чергу, вартість визначається суспільно-необхідними витратами праці на виробництво одиниці конкретного виду продукції.

Згідно з Ф.Котлером, ціна – економічна категорія, що визначає суму грошових коштів, за які продавець хоче продати товар, а покупець готовий його придбати.

Ціна – сума цінностей, які споживач обмінює або віддає у вигляді нагороди за можливість користуватися товаром або послугою.

З точки зору виробника, основними елементами ціни е витрати і прибуток:

,                                                (1.1)

де Ц – ціна за одиницю продукції (робіт, послуг);

Вит – сукупні витрати на виготовлення одиниці продукції (робіт, послуг);

Пр – прибуток від реалізації одиниці продукції, робіт, послуг.

Рентабельність продукції (Р) визначається за формулою

,                                       (1.2)

Відповідно до наведених вище співвідношень ціна може бути визначена наступним чином:

,                                     (1.3)

У ціні фокусуються практично всі основні економічні відносини в суспільстві. Насамперед це стосується виробництва й реалізації товарів, формування їхньої вартості, а також створення, розподілу й використання грошових нагромаджень. Ціна опосередковує всі товарно-грошові відносини.

Ціноутворення є процесом формування цін на товари і послуги. Сукупність принципів формування цін складає систему ціноутворення.

У ринкових умовах ціна ніким не призначається, а формується в результаті торгу на основі взаємної угоди між продавцем і покупцем у результаті взаємодії попиту і пропозиції. Вільне ціноутворення – найважливіша ознака ринкової економіки.

Виділяють дві моделі ціноутворення:

1. Ринкове ціноутворення –функціонує на основі взаємодії попиту покупця і пропозиції продавця.

2. Централізоване державне ціноутворення –засновано на встановленні цін органами державної влади.

В Україні законодавчо встановлені наступні види цін:

- вільні (договірні);

- державно фіксовані;

- регульовані.

Вільні ціни встановлюються, виходячи з кон'юнктури ринку. У вільних цінах враховуються собівартість виробництва і прибуток без обмеження рівня рентабельності. На продукцію підприємств, що займають монопольне положення на ринку товарів і послуг і визначають масштаб цін в економіці, здійснюється державне регулювання цін.

Ціна товару, хоча і є тільки однією із складових маркетингу, виконує виключно важливу роль. По-перше, вона дозволяє покрити витрати, необхідні для виробництва продукції та її реалізації. По-друге, рівень ціни визначає прибутковість підприємства, конкурентоспроможність продукції, саме від ціни залежать досягнуті комерційні результати підприємства.

Функції цін

Значення і місце ціни в регулюванні економічних процесів як на мікро-, так і на макрорівнях виражається за допомогою її функцій. В економічній літературі немає єдиної думки щодо кількості функцій ціни. Найбільш часто виділяють наступні п'ять основних функцій ціни:

- обліково-інформаційна;

- розподільна;

- стимулююча;

- балансування попиту і пропозиції;

- як інструмент раціонального розміщення виробництва.

Обліково-інформаційна функція ціни– це вираження у грошовій формі різних за своєю натуральною формою ресурсів, витрат і результатів виробництва. Тільки за допомогою цін можна визначити вартість витраченої сировини, матеріалів, трудових ресурсів, розрахувати величину сукупних витрат на виробництво продукції і прибуток від її реалізації.

У зв'язку з цим на цінах базується весь вартісної облік різноманітних економічних процесів і визначення їх результатів. На основі цін визначаються всі вартісні макро- і мікропоказники, в тому числі валовий внутрішній продукт, національний дохід, інвестиції, об'єм виробництва, товарообіг, рентабельність, продуктивність праці і т.д.

Розподільна функціяціни полягає в тому, що за допомогою цін відбувається розподіл або перерозподіл національного доходу між галузями економіки, регіонами, формами власності, підприємствами і соціальними групами населення. Ціновий перерозподіл доходів здійснюється за допомогою співвідношення цін на різні види продукції певних галузей, рівень цін і їх структуру.

Реалізація розподільної функції досягається за рахунок включення в ціни окремих видів товарів акцизного збору, податку на додану вартість та інших податкових платежів, які спрямовуються в загальнодержавний і місцевий бюджети. Завдяки податковим надходженням до загальнодержавного бюджету забезпечується перерозподіл доходів в регіональному аспекті. Так, в Україн за рахунок бюджетних засобів дотується розвиток Волинської, Івано-франківської і деяких інших областей.

Перерозподіл доходів здійснюється також встановленням різних видів цін на однакову продукцію для різних споживачів. Наприклад, тарифи на електроенергію для населення і населених пунктів нижче за тарифи, встановлені для промислових підприємств. Тарифи на послуги підприємств житлово-комунального господарства також встановлюються місцевими органами самоврядування і можуть бути відмінними в різних областях України.

Ціни повинні не тільки відображати суспільно-необхідні витрати праці на виробництво і реалізацію продукції, але активно впливати на сам процес виробництва і споживання. У цьому виявляється стимулююча функціяціни. Ціни повинні активно стимулювати науково-технічний прогрес і упровадження його досягнень в технологічний процес виробництва, підвищення якості продукції, раціональне використання трудових і матеріальних ресурсів, ресурсозбереження.

Балансуюча функціяціни полягає в тому, що за допомогою цін здійснюється взаємозв'язок між виробником і споживачем та досягається рівновага між попитом і пропозицією. У цілому можна сказати, що попит і ціна знаходяться в зворотно-пропорційній залежності. Так, при збільшенні ціни обсяг продажів падає, а при зменшенні – росте. При цьому залежність між пропозицією товару і його ціною є лінійною. При збільшенні ціни обсяг пропозиції росте, а при зменшенні – падає. Таким чином, ціна стимулює виробництво при дефіциті продукції і «гальмує» його при надлишку товару, забезпечуючи тим самим динамічний баланс між попитом і пропозицією.

Функція ціни як інструменту раціонального розміщення виробництва полягає в тому, що за допомогою цін здійснюється перерозподіл капіталу між різними галузями. Такий перелив капіталу здійснюється самостійно під впливом ринкових механізмів з метою отримання більшої величини прибутку.

Всі перераховані функції ціни тісно взаємозв'язані. Так, балансуюча функція є продовженням стимулюючої і також направлена на збільшення об'єму виробництва товарів, що користуються попитом. Функція ціни як інструменту раціонального розміщення виробництва тісно зв'язана з розподільною функцією, загалом вони сприяють становленню і розвитку високоприбуткових секторів економіки.

Види цін

Вітчизняний і світовий досвід свідчить про те, що на практиці використовується дуже велике різноманіття цін, що пов'язано з особливостями придбання товарів і їх реалізацією.

Залежно від ознаки, встановленої за основу класифікації, можна виділити наступні види цін:

1.  За характером обслуговуваного обороту:

- оптові;

- роздрібні;

- закупівельні (за якими реалізується сільськогосподарська продукція);

- кошторисна вартість (оцінюється вартість будівельних робіт);

- тарифи (вид цін на послуги житлово-комунального господарства).

2. Залежно від державного впливу:

- вільні ціни;

- регульовані ціни, в числі яких виділяють:

- граничні ціни (лімітовані) – ціни, вище (нижче) за які підприємства не можуть встановлювати ціну на свою продукцію (послуги);

- фіксовані – ціни, встановлені на певному рівні. Зміна цих цін можлива тільки за рішенням того органу державної влади, який їх встановив.

3. За способом встановлення і фіксації:

- тверда ціна – ціна, що встановлюється на момент підписання договору і не змінюється протягом всього терміну дії договору. Звичайно в договорі робиться обмовка про те, що ціна тверда і зміні не підлягає;

- рухома ціна – ціна, зафіксована в договорі з обмовкою про те, що вона може бути переглянута, якщо ринкові ціни на дану продукцію зміняться (ціни на промислові, сировинні, продовольчі товари, що поставляються за довгостроковими договорами);

- ковзаючі ціни – встановлюються на вироби, що вимагають тривалого терміну виготовлення. Обчислюються з моменту виконання договору шляхом перегляду первинної договірної ціни з урахуванням змін у витратах виробництва за період часу, необхідний для виготовлення продукції (виготовлення складного промислового устаткування, суднобудування, літакобудування). Як правило, при підписанні довгострокового договору обумовлюється базис ціни і можливий відсоток ковзання.

4. З урахуванням чинника часу:

- постійні ціни – ціни, що не змінюються під впливом чинника часу;

- сезонні ціни – ціни, що встановлюються на товари, які мають сезонний характер. Визначаються шляхом вживання знижок від первинної продажної ціни, яка діє протягом певного періоду часу;

- східчасті ціни – ряд цін на продукцію, які послідовно знижуються в наперед обумовлені моменти часу за заздалегідь визначеною шкалою.

5. За способом отримання інформації про рівень цін:

- довідкові ціни – публікуються в каталогах, довідниках, економічних журналах, спеціальних економічних оглядах. Використовуються як орієнтовна інформація при встановленні цін на аналогічну продукцію;

- прейскурантна ціна – вид довідкової ціни, публікованої в прейскурантах фірм - продавців;

- розрахункова ціна – застосовується при визначенні ціни на нестандартну продукцію, що виробляється за індивідуальними замовленнями і розраховується виробником для кожного замовлення окремо з урахуванням якісних і технічних особливостей даного виду продукції.

6. Залежно від виду ринку:

- аукціонні ціни – ціни публічного продажу за максимально запропонованим рівнем на заздалегідь оглянуту покупцем партію товару (лот). Ціна встановлюється в результаті зміни співвідношення між попитом і пропозицією;

- біржові котирування – ціни на однорідний вид товару, що реалізуєть-ся через біржу. Ціна біржового товару формується на основі біржового котирування і надбавок або знижок залежно від якості товару, відстані товару від місця поставки, передбаченого біржовим контрактом, і т.д.;

- ціни торгів – ціни особливої форми торгівлі, заснованої на видачі замовлень на поставку товару або виробництво певних робіт (отримання підрядів) за наперед оголошених в спеціальному документі – тендері умовам. Замовнику пропонується декілька проектів по виконанню певного виду робіт з яких він згодом обирає для себе самий оптимальний, у тому числі і за ціною.

7. Внутрішньофірмові або трансфертні ціни – ціни, вживані всередині підприємства при реалізації продукції між підрозділами підприємства., а також між різними підприємствами, що входять в одну асоціацію, організаційну форму.

8. За умовами поставки:

-франко-склад продавця;

- франко-склад покупця.

Термін «франко» (від італ. franko) буквально означає «вільний», а стосовно підприємницької діяльності «вільний від оплати».

Термін «франко» означає, до якого пункту на шляху проходження товару від продавця до покупця постачальник відшкодовує транспортні витрати (транспортні, вантажно-розвантажувальні витрати, страхування).

У практиці міжнародної торгівлі при оформленні й укладанні зовнішньоторговельних контрактів купівлі-продажу сторони використовують базисні умови постачання, тлумачення яких і зобов'язання сторін, що випливають з них, містяться в спеціальному збірнику Міжнародної торговельної палати "Інкотермс-2000". Відповідно до міжнародних правил, основний принцип регламентування умов поставки товарів становить послідовне збільшення обов'язків продавця від мінімального до максимального обсягу й відповідне збільшення витрат на переміщення товару, які оплачує продавець, отже, урахуванню їх у ціні товару, яка фіксується у контракті.

Збірник "Інкотермс-2000" містить основні поняття, що використовуються в міжнародній торговельній практиці і є офіційною нормативною основою при арбітражному розгляді справ, які виникають з відповідних питань.

У практиці міжнародної торгівлі існує поняття товарного демпінгу – продажу значних за обсягом партій товару за демпінговими цінами. Демпінгова ціна – це ціна на товар, істотно нижча, ніж при звичайних комерційних операціях. Вона застосовується з метою одержання конкурентних переваг при експорті на той чи інший ринок, витіснення конкурента. У ряді випадків здійснюється продаж товару навіть за цінами, що не відшкодовують витрати виробництва.

Залежно від територіальної диференціації ціни підрозділяються на єдині (загальнодержавні), регіональні, зональні й поясні.

Єдині ціни встановлюються державними органами на окремі товари й послуги на всій території держави (наприклад, тарифи на залізничні перевезення, електроенергію та ін.).

Регіональні ціни встановлюються місцевими органами влади на окремі товари, роботи, послуги (наприклад, вартість проїзду в міському транспорті, тарифи на житлово-комунальні послуги та ін.).

Зональні ціни встановлюються на продукцію видобувних галузей промисловості з урахуванням різного рівня собівартості видобутку в тих або інших природно-географічних умовах (наприклад, ціни на залізну, марганцеву та інші руди, вугілля, нафту й т.п.).

Поясні ціни встановлюються по районах (поясах) споживання продукції з урахуванням місця її виробництва й витрат на транспортування в інші райони (наприклад, ціни на вино, овочеві консерви й т.п.). Пояси визначає держава, але вони можуть складатися стихійно, коли певні види товарів не виробляються в даному регіоні.

Структура роздрібної ціни

Будь-яка ціна включає декілька елементів, кількість яких може бути різною. Співвідношення окремих елементів ціни, виражене у відсотках або частках одиниці, є структурою ціни.

Перелік типових елементів, що формують роздрібну ціну, поданий на рис.1.1.

Рис.1.1 - Структура роздрібної ціни

Собівартість та прибуток є обов'язковими елементами ціни, тому що відшкодування витрат і отримання прибутку є невід'ємного умовою виробництва продукції. Наявність інших елементів у ціні необов'язкова і залежить від галузевої приналежності продукції, її соціальної значущості, кількості господарських ланок, що беруть участь у виробництві і реалізації продукції, та інших чинників. Так, мито входить до складу ціни тільки імпортних товарів, а акцизний збір є елементом ціни товарів, які підлягають сплати акцизу. Податком на додану вартість хоча й обкладається абсолютна більшість товарів, але є певні винятки. Націнки посередницько-збутових і торговельних організацій містять ціни тих товарів, реалізація яких здійснюється через посередницькі ланки. Тому не тільки ціни на різні товари, а й той самий вид ціни може мати неоднаковий склад елементів.

Основним елементом ціни є собівартість.Порядок формування собівартості здійснюється на підставі "Методичних рекомендацій з формування собівартості продукції (робіт, послуг)" у промисловості, сільському господарстві, будівництві, підприємств громадського харчування, підприємств ЖКГ, а також відповідно до Стандарту № 16 П(С)БО "Витрати". Податкові аспекти формування виробничих витрат та цінових параметрів продукції визначаються Законом України «Про оподаткування прибутку» та іншими законодавчими актами. Роль собівартості зводиться до того, що вона показує нижню межу, мінімальну ціну товару і є одним з чинників її визначення.

У практиці вітчизняного ціноутворення до складу цін національних товарів входять два непрямі податки: акцизний збір і податок на додану вартість. Акцизний збір — це податок, який включається в ціни високорентабельних товарів не першої необхідності і в кінцевому підсумку сплачується їхнім покупцем. Акцизним збором оподатковуються виключно товари і не оподатковуються роботи та послуги.

Іншою формою непрямого податку, що входить до складу ціни, є податок на додану вартість. Він включається в ціни абсолютної більшості товарів та послуг за винятком тих, які не обкладаються цим податком: вугілля та вугільні брикети, учнівські зошити та підручники, дитячі журнали та газети, лікарські засоби та вироби медичного призначення, товари для інвалідів тощо. Перелік товарів (робіт, послуг), що звільняються від податку на додану вартість, є єдиним на всій території України і може змінюватися в законодавчому порядку.

Податок на додану вартість визначається в ціні товару (послуги) за діючою ставкою до оподаткованого обороту, який не містить у собі цього податку, або інакше, до ціни, яка враховує собівартість та прибуток.

Процес надходження товару від виробника до кінцевого споживача (населення) може мати такі стадії: виробник — посередник — підприємство, виробник — роздрібна торгівля - населення, або виробник — посередник — роздрібна торгівля — населення. У цьому процесі можуть брати участь кілька посередників. Такий ланцюговий зв'язок зумовлює необхідність установлення цін на кожному етапі товаропросування, що досягається за допомогою застосування посередницько-збутових і торговельних надбавок. Такі надбавки є самостійними елементами ціни і за своєю економічною природою аналогічні оптовим цінам підприємства. Вони покликані відшкодовувати витрати обігу продукції і забезпечувати отримання прибутку посередницьким і торговельним організаціям. Тому розмір надбавки залежить від величини витрат у сфері обігу (заробітна плата, транспортні та навантажувально-розвантажувальні роботи, паливно-енергетичні витрати, амортизація, оренда приміщень тощо), бажаного рівня прибутку та обсягу продажу. Враховуючи, що надбавки є формою доданої вартості, до їх складу входить відповідний податок.

Рівень посередницьких і торговельних надбавок державою в цілому не обмежується. Вони визначаються за погодженням сторін і встановлюються, як правило, у відсотках до ціни придбання

товару. З окремих видів продукції місцеві органи влади регулюють рівень посередницьких і торговельних надбавок шляхом встановлення їхніх граничних рівнів.