Спільне та розбіжне у науковомута офіційно-діловому стилях.

Яким чином науковий стиль реалізує номінативну функцію мови?

Науковий стиль – це стиль науковихпрацьізрізнихгалузей науки і техніки, виробничого й господарськогожиття, навчальноїлітератури, науково-популярнихвидань.якийхарактеризується широким використаннямаб­страктних понять, наукових і технічнихтермінів, номенклатурних назв.

Оскількивінобслуговуєпрофесійно-наукову сферу, головною метою цього стилю є об'єктивний, зрозумілий,доказовий, точний і неупередженийвикладінформації, яка маєвпливатине на почуття, а на розум і свідомістьчитача.

Середспецифічнихмовнихзасобівнаукового стилю виділяютьсяспеціальнінауковісимволи, умовніскорочення, формули, таблиці, списки, інформація, подана у графічномувигляді. Текстам притаманначіткавнут­рішня структура, членуванняйого на окреміпункти, параграфи, абзаци, частецитування з обов'язковимпосиланням на адресат.

У синтаксисідозволяєтьсятількипрямий порядок слів, переважаютьпасивніконструкції і складнопідрядніречення з ознаками мети, причини, наслідку, результату.

Лексика характеризуєтьсянаявністюспеціальнихтермінів, абстракт­нихслів і понять, науковоїфразеології. Слова вживаютьсятільки у прямо­му значенні, неприпустимеїхрізнетлумачення, емоційнезабарвлення, ме­тафоричність.

А отже, цей стиль, кріммислетвірної, виконує номінативну функцію мови.

Науковий стиль реалізує передусіммислетвірну і номінативну функції мови.

Номінативна функція. Усе пізнане людиною у виробничій діяльності одержуєвід неї свою назву і тільки так існує у свідомості. Цей процес називається „омовленням” професійної діяльності. У назвах зафіксовані певні реалії дійсності.

Науковий стиль реалізуємислетворчу і номінативнуфункціймови. Це стиль науковихпраць, різнихгалузей науки і техніки, виробничого і господарськогоиття. Метою науковця є об єктивний, доказовий, точний і неупередженийвикладінформації. Середмовнихзасобівнаукового стилю виділяютьсянауковісимволи, форми. Текстам притаманніпункти, параграфи, абзаци. Лексика характеризуєтьсянаявністюспеціальнихтермінів, абстрактнихслів, науковоїфразеології.

У науковому стилі головна ознака - термінологічність. Навколишній світ описується через терміни. Часто даються визначення різних понять, процесів, явищ тощо. Як бачимо, наукова мова відзначається передусім специфічною лексикою – термінами, без розуміння яких неможливо було б сприйняти зміст (маса, прискорення, прямо пропорційне), посилання на попередній текст (ми бачили вище), відповідними висновками тощо. Відсутні емоційно-експресивні засоби.

Спільне та розбіжне у науковомута офіційно-діловому стилях.

Діловий стиль зумовлений насамперед активізацією пізнавальної та професійної функцій мови. Це стиль, який задовольняє потреби суспіль­ства в документальному оформленні різних актів державного, суспіль­ного, політичного, економічного та виробничого життя й діяльності, ділових відносин між державами або організаціями, а також стосунків між окремими членами суспільства в офіційній сфері їх спілкування.

Обидва стилі використовуються

Науковий і офіційно-діловий стилі, як і інші стилі мають свої специфічні риси і властивості (науковий виділяється своєю термінологічністю, офіційно-діловий – високим рівнем стандартизованості), але при цьому в них є багато спільного. Поряд із художнім і публіцистичним, ці стилі відносяться до писемних (книжних) стильових різновидів літературної мови. Ці стилі найчастіше використовуються в діловому мовленні. Тут відсутні риси, характерні для інших стилів, а саме: образність, невимушеність і простота побудови. На відміну від художнього, або розмовно-побутового не використовуються епітети, метафори, символи, нелітературні елементи (жаргонізми, діалектизми, неправильні форми слів та ін.). В науковому і офіційно-діловому стилях присутні такі елементи ділового мовлення, як повнота інформації у стислій формі, об'єктивність, логічність. Завжди присутні послідовність та обґрунтованість. Також ці стилі відзначаються наявністю чіткого висловлення.

Завдяки цим рисам вищезазначені стилі співіснують у постійній взаємодії. Жодна доповідь, дисертація не може обійтися без них. Вони найчастіше виступають разом і доповнюють один одного.

А отже, мають спільні характеристики. До них можна віднести

Але, вони мають і розбіжності, а саме:

Прагнення до ідеальної об'єктивності будь-якого жанру ділових до­кументів і суб'єктивна спрямованість юридичної або фізичної особи на конкретний результат не завжди співпадають, бо головною метою того, хто складає документ, є досягнення максимально позитивного резуль­тату при мінімальних мовних засобах. Ось чому зовнішня об'єктивна значимість має поєднуватися з суб'єктивним прагненням автора документа і того, хто його отримує, до максимальної зрозумілості, ясності й лаконіч­ності.

Отже, типові мовні засоби ділового стилю (у більшості випадків і на­укового) повинні орієнтуватися на зазначену вище мету і спиратися на такі основні вимоги:

1. Об'єктивність, яка полягає у високому ступені безособовості й від­сутності будь-яких суб'єктивно-оціночних моментів у мові документа. Це означає, що переважна їх більшість має складатися від імені юридичної особи, а займенник може вживатися лише в документах щодо особового складу (наприклад, автобіографії): Інститут просить, Дирекція зверта­ється, але Я, Іванов Іван Пилипович, народився... В інших випадках тексти набувають безособового характеру: Заводові потрібно, Просимо та ін. У наукових текстах, крім цього, займенник ми використовується у значенні я (Ми вважаємо, Ми прийшли до висновку), що є свідченням наукової етики, а в ділових паперах займенник Ви це вияв ввічливості (Прошу Вас з'явитись. ). У діловому й науковому стилях не можна використовувати наказовий або умовний способи дієслова типу роби, пиши, зробив би (нака-зовість передається інфінітивом або безособовою формою: відрядити слю­сарів.. , завдання не виконується), емоційно забарвлених слів (наприклад, оціночних прислівників типу дуже, гарно), діалектизмів, жаргонізмів або професіоналізмів.

У граматиці ступені порівняння прикметників і узагальнені іменники на позначення місця роботи або проживання утворюються за допомогою аналітичних форм, а не афіксів, які підкреслюють суб'єктивну думку авто­рів (не повніший, найповніший і не сільчани, заводчани, а більш повний, найбільш повний; мешканці села, працівники заводу).

Те саме стосується синтаксису речень, де треба дотримуватися таких правил:

не вживати пряму мову (крім випадків цитування фрагментів доку­мента);

не використовувати окличних, спонукальних або питальних речень;

будувати речення переважно з пасивними конструкціями, які підк­реслюють об'єктивність того, що відбувається, акцентують увагу на факті здійснення або нездійснення конкретної дії і спонукають до вирішення проблеми: Завдання щодо доставки вагонів не виконується, а не Ви не ви­конуєте мого завдання щодо доставки вагонів (в останньому випадку ак­центується провина конкретної особи). У діловому контексті, як правило, головним є не питання, хто винний (цим відзначаються розмовний або пу­бліцистичний стилі), а проблема, що робити;

надавати перевагу так званим розщепленим присудкам (не здійсню­ватимуться, побудуємо, а будуть здійснюватися, будемо будувати), бо в цьому випадку відсутня категорична (і одночасно суб'єктивна) впевне­ність, а отже, документ спирається на об'єктивну можливість виконаннядії.

Логічна послідовність реалізується в чітко визначених способах подачі матеріалу, які відрізняються зовнішньою логікою розповіді (хроно­логічна послідовність автобіографій, протоколів, звітів), внутрішньою ло­гікою міркування (причинно-наслідкова послідовність службових, поясню­вальних записок) або послідовною логікою опису, яка характеризує явища через перелік ознак, властивостей та інших елементів опису (описова хара­ктеристика звітів, актів, наказів, постанов).

Зовнішніми ознаками логічної послідовності є тісний логічний зв'язок між реченнями, частотність зв'язків з ознаками мети, причини, результати­вності (для цього, з цією метою, отже, таким чином, познайомившись зі справою та ін.), чітке членування тексту на абзаци, параграфи, частини то­що.

Переконливість. Враховуючи на те, що діловий і науковий стилі, як правило, опосередковані, це одна з найголовніших вимог не тільки до мови, але й до способу обгрунтування відповідної справи.

Так, у заяві або листі про надання матеріальної допомоги (найпоши­реніших останнім часом документів) прохання, що завершується словами у зв'язку з важким матеріальним становищем, не може бути об'єктивним, переконливим і не приведе до позитивного результату, крім випадків, коли цей результат запрограмований у попередній бесіді підлеглого з керівни­ком. Причина має бути викладена в зрозумілій і обгрунтованій формі, з точним добором фактів і цифрових даних (Прошу надати допомогу у зв'язку з весіллям, через хворобу тощо).

При цьому документ має бути максимально лаконічним (у ньому ві­дображаються лише основні

5)

Статистична функція — Здатність документа відображати кількісну характеристику інформації, служити засобом реєстрації і групування в формалізованому цифровому вираженні інформації, пов'язаної з господарськими, демографічними та іншими соціальними процесами з метою їх аналізу, контролю та оптимізації.