Ідеї гуманізму в Українській культурі XV – XVIII ст.

Гуманізм передбачає, що центром суспільної уваги поступово стає людина, а не божественне проведіння. Людина з її почуттями, проблемами починає визнаватися за самостійне явище яке стає достойним уваги людини і позбавляється релігійного тлумачення. В Українських землях тенденція раннього гуманізму і передвідродження полягали не лише у запозиченні зах. Євр. Цінностей. В цей перод відбувається повернення до цінностей античних часів та часів Київської Русі. У цьому сутністьідей передвідродження в Українських землях. Серед провідників ідей гуманізму і передвідродження були вихідці з західної України. Це були професори з «Русинських» земель. Вагомий внесок внесли: П.Русин, С.Ольховський-Роксолан, та інші. Київські ченці створили у Володимері гурток вчених людей(книжників) їхні твори мали широку популярність на території колишньої Київської Русі і містили в собі ідеї гуманізму. В XIV ст. прередвісником гуманізму вважався митрополит Китриян. Поважне місце займає Г.Цимбалюк – митрополит Київський і Литовський. Важливу роль відігравав і переклади зах. Європейської літератури. Популярністю характеризується «Повісті духовні». Вважається, що важливу роль в поширенні гуманізму відіграли переклади творів часів Київської Русі. Вони сентизувалися з іншими творами і модернізувалися до проблем тих часів. В цей же період з’явився інтерес до античної літератури.Надавалася увага енцеклопедичним творам «Арістотелі врата»(містила рекомендації щодо медицини, сімейних стосунків та інше) написана на Арабському сході. Перекладалися також твори з астрономії, астрології, які стосувалися природи, суспільних процесів, політики. В XV – XVI ст.відбувається відхід від Візінтійських зразків у мистецтві. В літературі зароджується полімічний стиль. В орнаментальному мастерстві з’являються візерунки геометричних форм, візерунки рослинного характеру, візерунки із застосуванням зображень тварин і рослин, активно використовують зображення людських голів. Зрушення відбуваються в характері іконопису. Святі стають більш схожими на реальних людей. В XIV – XVI ст.нових рис набуло повсякденне життя людей. В широкий вжиток входять годинники, вогнепальна зброя, горілка. Зазнають змін і шлюбні відносини. До XVI ст. в Україні існував громадський шлюб. З XVI ст. шлюбні стосунки почають становлювати на основі шлюбної угоди, які укладають між батьками(З XVII ст. у письмовій формі). Церква назначає вінчання і не визнає шлюбів без вінчання.

Вища освіта в Українських землях XVII – XVIII ст.

У цей період продовжується практика широкого охоплення населення освітою. Розвиваються школи, в 1556р. у Львові виникає перша середня школа. Виникає Острозька академія та Київський колегіум. Випускники колегіумів поповнюють лави вчителів, священників, чиновників. 1701р. Києво-Могилянський колегія одержала статус академії. Повний курс навчання становив 12 р. Навчалося близько 2000 студентів. Вивчення латини давало українцям можливість здобувати вищу освіту у західних університетах, знання мов відкривало також двері для імпорту книг. Серйозною перешкодою в розвитку освіти були обмеженння щодо використання української мови.В 2 пол. XVIII ст. на лівобережжі і слобожанщині всі навчальні заклади перейшли на російську мову навчання. На правобережжі ситуація була гірша. Середню освіту патронував орден єзуітів. Під їхнім контролем працював Львівський, Кам’янецький та інші колегіуми. В 1661р. в західно українському регіоні був заснований Львівський університет. Він був центром освіти і науки.

Освіта в середньовічній Україні: освітні заклади та суспільна значимість освіченості.

Освічених людей у середні віки було відносно небагато, і то, здебільшого, в монастирях. Піднесення Європи, що почалося у X ст., спричинило потяг до знань і потребу в освічених людях. Освіта почала виходити за межі монастирів. У середньовіччі можна вирізнити три рівні шкіл. Нижчі школи існували при церквах, монастирях, даючи елементарні знання тим, хто бажав присвятити себе служінню Богові. Тут вивчали латинську мову, якою велося богослужіння, молитви і сам порядок богослужіння. Середні школи найчастіше виникали біля резиденцій єпископів. У них вивчали сім «вільних наук» — граматику, риторику, діалектику, арифметику, геометрію. Остання містила географію, астрологію, музику. Перші три науки складали «тривіум», наступні чотири — «квадривіум». Починаючи з XI ст., в Європі зароджуються вищі школи, що їх згодом назвали університетами (від лат. universitas — сукупність). Така назва пояснюється тим, що перші університети були громадами, які об'єднували учителів і учнів (учні називали університет «альма матер» — ласкава мати). Такі об'єднання мали свої чіткі правила поведінки, свою структуру і претендували на незалежність від влади міста, в якому знаходилися. Викладання в університетах велося латинською мовою. Це давало змогу студентам почати навчання в одному, а закінчувати в іншому закладі. Чіткого терміну навчання не було, тому окремі студенти вчилися досить довго. Основними формами навчання були лекції та диспути між професорами. Вивчення лише Святого Письма не задовольняло людей, які прагнули пізнати навколишній світ. У XIV - на початку XV ст. вищих навчальних закладів в Україні ще не було. І тому українці, вихідці із знатних родів та заможних міщан, здобували освіту в Краківському, Празькому, Падуанському, Болонському університетах та університетах Німеччини. Історики України наводять факт, що тільки в Краківському університеті серед документів тогочасних студентів знайдено понад 30 імен українців з м. Дрогобича, понад 70 — із Самбора. При Карловому університеті в Празі існував Литовський колегіум, у якому навчалися вихідці з Литви, України, Білорусі. Історія знає прізвища кількох відомих українців, які здобули європейське визнання. Серед них Юрій Котермак (Дрогобич) — професор медицини Болонського й Краківського університетів, упродовж певного періоду був ректором Болонського університету. У науковому світі широко відома його праця «Прогностична оцінка поточного 1483 року», яка вийшла в Римі й містила відомості з астрології, філософії, географії, економіки.