Вплив Візантії на культурні процеси в Русі.

Предмет і завдання курсу «Історія української культури»

Слово "культура" останнім часом набуло широкого поширення. Стали вже звичними заклики до підвищення культури парламентських і політичних дискусій, до відродження духовності і національної культури, поглиблюється тривога з приводу занепаду загальної культури населення. Не існує політичних партій, які у своїх перспективних програмах не передбачали б заходів щодо піднесення культури. Проте "культура" не тільки широко вживане слово, а й важливе наукове поняття, без якого не може обійтися жодна сфера теоретичного знання про суспільство, тим більше зараз, коли об'єктивні процеси суспільного розвитку висувають проблематику культури на передній план, надаючи їй надзвичайної гостроти. Предметом курсу "Українська та зарубіжна культура" є історія розвитку культури народів світу та України від найдавніших часів до сьогодення. У курсі висвітлюється історія культурної еволюції людства і зокрема українського народу, з'ясовуються закономірності та основні етапи цієї еволюції. Завдання курсу - допомогти студентам прилучитися до культурної скарбниці людства, зорієнтуватися в сучасній проблематиці культурно-цивілізаційного процесу, розширити і поглибити попередні знання з проблем національної та світової культури, формувати у студентів широкий загальнокультурний гуманістичний світогляд.

Курс історія української культури спрямований на збагачення і розширення гуманітарної підготовки студентів, формування творчості активності майбутніх фахівців; ця навчальна дисципліна дає уявлення про етапи історичного розвитку, культури, забезпечує розуміння зв’язку всіх складових культури – мистецтва, етнографії, матеріальної культури, наукового знання. усіх форм духовних цінностей, формує світогляд. Завданням курсу є розвинути у студентів почуття патріотизму, національної свідомості, високого рівня духовності, адже саме навернення людей до культури у її глибокому розумінні сприяє утвердження загальнолюдських цінностей. При цьому не ставиться завдання зробити студентів професіоналами у царині літератури, мистецтва, музики, моралі тощо. Однак не може бути кваліфікований фахівець, який не має поняття про справжню культуру виробництва, дизайн, культуру управління, мовлення тощо.

Культурно-еволюційні процеси на території України в прадавні часи(до середини 1 тис. н. е.)

Людиноподібні істоти з’явилися понад 2 млн. р. Тому. Перші ознаки життя (архантропів) відносять до часів ранньюго палеоліту (палеоліт: від появи людини - до 150 тис. р. тому). На території України відомо більше 30 стоянок людей палеоліту. З’явились вони не пізніше ніж 1млн. років тому. В період середнього палеоліту (150 – 35 тис. р. тому) Неандертальці заселяли значну частину України. Відомо близько 200 стоянок цього періоду. Вважається, що в цей період закладається духовний розвиток людини. З’являються релігійні вірування і образотворче мистецтво. Пізній палеоліт(35 – 10 тис. р. тому). Вся Україна була заселена Кроманьонцями. Відомо близько 800 стоянок цього періоду. В епоху палеоліту люди займалися збиральництвом і полюванням. Відбувалося становлення родового ладу у формі матріархату. Формувалася племінна організація людності. В пізньому палеоліті використовувалося близько 100 типів знарядь праці. Інтенсивно формувалась релігійна відносність: Тотемізм – віра в існування спільного предка(тварина чи рослина), Анімізм – віра в існвання душі і духів, які керують світом, Фетешизм – поклоніння неживим предметам природи, Магія – різноманітні обряди спрямовані на виклик необхідних для людини явищ. Розвивалося образотворче мистецтво. Виготовлялися статуетки птахів, тварин, людей. Виникли танці і музика. Доба Мезоліту – це період(10-7тис. р. до н. е.). В період Мез. Виникло рибальство, з’являється лук, сокира, ніж, долото. На території України відомо приблизно 1000 стоянок. Неоліт – це період(6 – 4 тис. до н. е.). Епоха Нео. характеризується Неолітичною революцією – це перехід від привласнюючого до відтворюючого господарства. В Нео. відбувається поступовий перехід до землеробства та скотарства. На території України відомо близько 500 стоянок. Енеоліт – це період(4 – 1 тис. р. до н. е.). В цей період значний розвиток отримали землеробство і скотарство. Людність характеризується за декількома культурами. Найбільше відома Трипільська культура. Носії Трипільської культури жили великими поселеннями, будували 2 поверхові будинки,поклонялися своїм богам. Трипільський період характеризується переходом до патріархату. В 1 третині I тисячоліття до н. е. на території України проживали Кімерійці. Основними їхніми заняттями були: війна, скотарство. Народ шанував воєнне вміння. Осіле населення лісостепової смуги зазнавало постійного тиску з боку кімерійців. На території України проживала Чорноліська культура. Племена чорноліської культури будували укріплення, були знайомі з будівництвом, були гарно озброєні, знали воєнне мистецтво. Вчені вважають, що в Подніпров'ї існувало міжплеменне об'єднання, яке стримувало кімерійців. Носії чорноліської культури займалися скотарством, ремеслом, добре володіли зілізом. У 7 ст. до н. е. кімерійці були витіснені Скіфами, які прийшли з азії. Вважається, що взаємостосунки з сусідіми спочатку були спокійними, однак прийшла 2 хвиля скіфів, які були агресивно налаштованими. З кінця 6-5 ст. до н. е. кочівники в цілому оволоділи землями правобережного лісостепу.В 2 ст. до н. е. степові райони заселили племена Сарматів і витіснили скіфів. Сармати здійснювали напади на землеробів у подніпров'ї. В 3 ст. н. е. виникла Київська археологічна культура. В 4 – 5 ст. виникла Колоченська культура. В 2 половини 1 тисячоліття н. е. виникла Черняхівська культура.

Вплив Візантії на культурні процеси в Русі.

Ще в ІХ ст. поширюються активні контакти Київської Русі з Візантією по знаменитому шляху “з варягів у греки”. Наступним кроком стає похід князя Аскольда на Царгород у 860 р., який фактично започаткував хрещення Русі. Потім, у середині Х ст., - поїздка княгині Ольги до імператора Константина Багрянородного, і як наслідок - посилення торговельно-економічних зв’язків між двома державами та поширення християнства на Русі. А шлюб сестри візантійського імператора Василія ІІ - Анни - з київським князем Володимиром завершує перетворення християнства на державну релігію Київської Русі, хрещення якої відбулося, як відомо, в 988 р. Київська Русь сприйняла не тільки церковну доктрину, але і християнську концепцію богообраності імператорської влади (пригадаємо порожній трон Христа біля трону візантійського василевса). Церква в Київській Русі також була залучена до коронації київських князів, символізуючи, як і у Візантії, божественне освячення їх влади. Саме з Візантії у великій кількості прибували богослужебні книги і предмети християнського культу, там же був запозичений церковний спів. Не менш відомим був вплив Візантії на мистецтво Київської Русі: тринадцятикупольна Софія Київська була створена візантійськими зодчими; мозаїка і фрески Софії Київської відобразили й участь у їх створенні візантійських митців, і продовження візантійської традиції давньоруськими майстрами; у Володимирі під час розпису Дмитріївського собору місцеві майстри працювали над фресками вже на рівних з художниками, запрошеними з Константинополя. Після падіння Константинополя (1453 р.) Московська держава сприймалася у світі як пряма спадкоємниця Візантійської імперії. Це відобразилося у відомій державно-політичній формулі: “Москва - третій Рим”, що означала: “Два Рима впало, третій (Москва) - стоїть, а четвертому - не бувати!” Московська держава запозичила й герб Візантії - орел з двома головами, а її князі перейняли титул царів (цесарів). Російський іконопис розвивався за візантійськими канонами і в створенні школи російського іконопису визначну роль відіграв виходець з Візантії Феофан Грек, у якого навчався і з яким полемізував славнозвісний Андрій Рубльов. Візантійські традиції відчуваються і в архітектурі (хрестово-купольний храм), і в книжковому видавництві, і в літературі, і в політичних концепціях аж до ХVІІ ст.