Тоталітарної системи, поширенню і утвердженню в народі демократичних ідеалів

· Продовжив традиції національно-визвольної боротьби. З’єднав два етапи національно-визвольного руху — середини і кінця ХХ ст.

· Відкривав Україну світові

· Досвід та ідеологічні напрацювання дисидентів були використані в період перебудови і здобуття

Україною незалежності

· Дисиденти зробили вагомий внесок у сучасну теорію і практику державного будівництва

· Із середовища дисидентів вийшла чимала когорта політиків незалежної України

Дисиденти зробили вагомий внесок у розвиток української науки і культури.

69. Україна і утворення Союзу РСР. Національна політика більшовиків в Україні. Проблема "українізації".

Більшовики після жовтневого перевороту виношували ідею світової пролетарської революції. Важливим етапом її вони вважали централізоване об'єднання національних республік, уніфікацію їхніх державних структур та законодавства, забезпечення зверхності Росії. Процес утворення єдиної союзної держави розпочався ще під час громадянської війни. Для республік ленінські пропозиції про рівноправну федерацію були сприйнятливі. VII Всеукраїнський з'їзд рад у грудні 1922 р. схвалив ідею створення Союзу РСР. створення СРСР і входження до нього України, прийняття конституцій СРСР і УСРР зафіксували обмежений суверенітет України, який згодом трансформувався в процес фактичного перетворення України та звичайну адміністративну одиницю унітарної держави. Політика індустріалізації, яка була проголошена партією більшовиків, викликала масовий приплив селянського населення до українських міст, що суттєво змінило етнічний склад міського населення і зумовило перевагу українців, які вже не русифікувалися у таких масштабах, як раніше. Українська мова мала всі шанси стати загальновживаною мовою міст України. З посиленням українізації набувала дедалі більшого впливу в суспільному житті націонал-комуністична течія. Її представники щиро вірили у можливість поєднання доктрин більшовизму з процесами національно-культурного відродження. Поява націонал-комуністичних тенденцій була своєрідним відображенням певним послабленням тоталітарного контролю партії, що уможливило короткотривале існування різних ідеологічних течій.

70. Проведення колективізації на Україні. Голодомор 1932-1933 рр.

В 1929 р. партійно-державне керівництво розпочало масову колективізацію, яку шляхом репресій і терору завершили суцільною колективізацією селянських господарств. Більшовики почали створювати колективні господарства: комуни, товариства спільного обробітку землі, радгоспи, сільськогосподарські артілі. До початку масової колективізації селяни ще певною мірою зберігали свою економічну незалежність і самодіяльність. Та це суперечило планам тоталітарної системи. Тому черговою жертвою сталінського терору стало селянство. Щоб забезпечити державу товарним зерном, потрібно було форсувати колективізацію. Пертим поштовхом для такого форсування стали хлібозаготівельні кризи у 1928—1929 pp. 1928 рік приніс Україні неврожай. Наслідки колективізації драматичні: сільськогосподарське виробництво було підірване до такої міри, що рівень 1928 р. у виробництві зерна і поголів'я худоби вдалося відновити лише у 50-х роках; ліквідовано економічну самостійність селян. їх знову повернули у стан кріпаків; поневолення останнього порівняно незалежного класу селянства сприяло подальшому зміцненню командно-адміністративної системи. Контроль сталінського партійно-державного апарату над громадянами став повністю тоталітарним; знищення найбільш кмітливої і працьовитої частини селянства; у решти зникли матеріальна заінтересованість у результатах праці, почуття власника-господаря. Відбулося «розселянювання»; голодомор 1932—1933 pp. в Україні. Причини голоду тепер з'ясовані цілком. Це був наслідок безвідповідальної, антинародної, злочинної політики московського центру та їх прислужників в Україні, спрямованої на добування коштів для індустріалізації. Доля селян до уваги не бралася. Голод був не наслідком стихії, а організований керівництвом, як московським, так і українським штучно. Це був справжній геноцид проти українського народу. Колективізація спричинила різке зниження продуктивності сільського господарства.

71. Більшовицька індустріалізація в Україні.

Сталінському керівництву був ближчим не неп, а «воєнно-комуністичні» методи, спрямовані на неухильне і безоглядне знищення приватної власності, товарного обігу. Створена більшовизмом система, паразитуючи на довір’ї мас, яким постійно вбивали у свідомість можливість побудови світлого майбутнього у найближчій перспективі, тримаючи робітників і селян у злиднях і голоді, зануривши все суспільство у стан страху і поклоніння вождю, приступила до індустріалізації і колективізації сільського господарства. Розпочався тотальний процес одержавлення, створення величезної системи державних господарських підприємств від невеликих майстерень - до гігантських промислових об’єднань. Друга і третя п’ятирічки вивели СРСР на перше місце в Європі та друге місце в світі по випуску промислової продукції. Цього було досягнуто ціною небачених обмежень народу, використання примусової праці, в тому числі в’язнів, ціною відмови від задоволення елементарних побутових потреб.

72. Становлення тоталітарної системи в СРСР і Україна.

Наприкінці 20-х років комуністично-державне керівництво повністю стає на шлях директивного планування, адміністрування і позаекономічного примусу. В умовах постійної «надзвичайності» для політичного керівництва виникла потреба міцної державної влади, яка могла б контролювати і спрямовувати суспільні процеси. Для виконання цих завдань така сила вже була в стадії формування, починаючи із 20-х років, і утвердилася в 30-х роках, оформившись як тоталітарний режим. Важливим елементом функціонування сталінської тоталітарної системи стали репресії. Без постійного застосування репресивного апарату вона не могла існувати. Радянсько-більшовицький режим створював атмосферу постійного нагнітання страху, пошуку ворогів.

73. Репресії 30-х років. Боротьба з "українським буржуазним націоналізмом".

Важливим елементом функціонування сталінської тоталітарної системи стали репресії. Без постійного застосування репресивного апарату вона не могла існувати. Радянсько-більшовицький режим створював атмосферу постійного нагнітання страху, пошуку ворогів. В Україні фактично протягом усіх 20-х р. велися показові судові процеси. У вересні 1929 р. відбулися арешти ряду українських діячів науки, культури т.зв. «Спілки Визволення України». Процес над 45 «керівниками» Спілки став сигналом для масових репресій проти української інтелігенції, «чистки» багатьох українських наукових, освітніх і культурних закладів. У 1931 р. була сфабрикована справа «Українського національного центру», яка охопила сотні людей. Зазнала репресій і Українська автокефальна церква, яка була ліквідована, а більшість її священиків опинилася у сталінських таборах. У 1933 р. в Україні репресивна сталінська машина працювала на повні оберти. Вона перейшла до широкого й систематичного терору проти селянства, інтелігенції і, нарешті, радянських і партійних працівників. Таким чином, Україна ще у 1933 р. пережила масштаби репресій, які для СРСР почалися у 1937-1938 рр. Ще раз Україна пережила масовий терор у ході великої чистки 1937-1938 рр. Причому вона була серед тих республік, які найбільше постраждали від сталінської каральної машини.

74.  Українські землі у складі Польщі, Румунії, Чехословаччини у період між двома світовими війнами.

Після Першої світової війни, з розпадом могутніх імперій українські землі — Західна Україна, Північна Буковина, Закарпаття і Бессарабія — відійшли до Польщі, Румунії та Чехословаччини. 28 червня 1919 р. на Паризькій мирній конференції Польща зобов'язалася перед державами Антанти гарантувати українському населенню автономію. Польська конституція (17 березня 1921 р.) гарантувала право українців на рідну мову в публічному житті та навчанні у початкових школах. Економічна політика Польщі в українських землях переслідувала мету гальмування розвитку і перетворення їх на аграрно-сировинний придаток до корінних польських земель. Внаслідок такої політики економіка Західної України була доведена до катастрофічного стану. Послідовна асиміляторська політика польських властей за фактичної відсутності єдності українських політичних сил зумовила застосування більш радикальних форм боротьби. У Відні в січні 1929 р. було створено Організацію Українських Націоналістів (ОУН). Лідером партії став Є.Коновалець. Не краща ситуація була в Румунії. В 1932 р. українські селяни опинилися під загрозою голоду. В 1918—1928 pp. румунська влада запровадила воєнний стан у всій провінції. Українські землі активно роздавалися румунським офіцерам. Тривала прискорена румунізація краю. Було закрито всі українські школи, переслідувалася українська церква. Драматичними були події в українських землях, які входили до складу Польщі, Румунії та Чехо-Словаччини. Саме ці території стали розмінною картою у великій політиці наприкінці 30-х років, що завершилася початком Другої світової війни.

75. Діяльність політичних партій на західноукраїнських землях. Створення УВО та ОУН, їх боротьба проти польських окупантів.

У 1920 р. група українських старшин на чолі з Є.Коновальцем, який очолював корпус січових стрільців у складі армії УНР, заснувала у Празі підпільну Українську військову організацію, що ставила своїм завданням ведення збройної боротьби проти польської окупації. У 1929 р. представники УВО та радикально настроєних студентських груп утворили Організацію українських націоналістів (ОУН). Вона дотримувалася військових організаційних засад, суворої дисципліни й стала на шлях політичного терору проти представників польської влади. Разом з тим вона прагнула утворити широкий революційний рух, спрямований на відродження української державності. ОУН мала значний вплив у багатьох господарських, освітніх насамперед молодіжних організаціях, влаштовувала масові політичні демонстрації, акції протесту, енергійно поширювала свої ідеї в масах. Залучення до ОУН молодих, енергійних, ідеалістично налаштованих, здатних до самопожертви людей зробило ОУН найбільш динамічною і впливовою політичною силою в Західній Україні 30-х роках.

76. Культурно-просвітницький рух на західноукраїнських землях у 20 - 30-ті рр. Громадські установи. Греко-католицька церква.

У центрі уваги галицького громадянства були проблеми освіти. В результаті дискримінаційної політики властей було закрито декілька початкових шкіл. У 1920 р. у Львові було засновано таємний український університет, який проіснував до 1925 р. Багато українців виїздили для здобуття освіти за кордон. Важливу роль в організації середньої освіти відіграло товариство «Рідна школа», яке заснувало близько 40 гімназій, ліцеїв та професійно-технічних шкіл. Величезну загальнокультурну працю здійснювала давня галицька інституція «Просвіта», яка утримувала надзвичайно широку мережу читалень, вела цілий ряд освітніх курсів та ін. Найважливішою і найвпливовішою організацією галицьких українців була греко-католицька церква. Її популярності та зміцненню сприяла діяльність митрополита Андрія Шептицького, спрямована на збереження східних церковних традицій і підтримку національних прагнень українського народу. Церква здійснювала величезну культурно-освітню працю, яка сприяла піднесенню національної свідомості галицьких українців, їх духовного розвитку.

77. Початок ІІ-ї світової війни. Пакт Молотова-Рібентропа. Включення західноукраїнських земель до СРСР.

Для України початок Другої світової війни був пов’язаний з нападом німців на Польщу та окупацією Західної України Радянським Союзом. Напередодні цих подій був укладений нацистсько-радянський пакт, який означав поділ Європи на відповідні сфери впливу та окупації. У результаті переважна більшість західних українських земель увійшла до складу Радянського Союзу. українців. З перших кроків радянської окупації західноукраїнських земель розпочався демонтаж усіх політичних, соціально-економічних та культурних інституцій, створених зусиллями багатьох поколінь різних соціальних верств галицьких українців. У результаті надзвичайно швидко розвіялись ілюзії щодо українського характеру нової влади, що мали місце у певної частини галицького суспільства. Протягом 1939-1941 рр. радянська тоталітарна система, яка утвердилася на Західній Україні, депортувала декілька тисяч українців. Єдиною політичною організацією, яка залишилася після ліквідації усіх українських політичних партій, фізичного знищення багатьох політичних і культурно-освітніх діячів, була ОУН. Слід однак зауважити, що ця організація зазнала розколу, в результаті чого утворилося дві фракції ОУН. Перша - керована А.Мельником, становила її помірковане крило і не виключала можливості співпраці з Німеччиною у боротьбі за українську державність, друга - революційна, керована С.Бандерою, була готова боротися з будь-якою політичною силою, що поборювала українську незалежність. Разом з тим не можна не відзначити, що внаслідок Другої світової війни весь український народ в основному опинився в межах однієї держави. Цей фактор мусив враховувати радянський режим, це накладало свій відбиток і на зміст суспільно-політичного життя в Україні у післявоєнний період.

78. Напад гітлерівської Німеччини на СРСР. Україна між двома тоталітарними режимами.

Уклавши з СРСР договір про ненапад, Гітлер приступив до здійснення своїх задумів. Польща якнайкраще підходила для випробовування на практиці стратегії «блискавичної війни». Війська вермахту, вчинивши напад на Польщу 1 вересня 1939 p., розв'язали Другу світову війну. З нападом фашистської Німеччини на Польщу Друга світова війна стала фактом. Вона охопила майже всі континенти і всі океани. Зародилася вона в глибинних суперечностях, які існували між державами і випливали з їх цілей: політичних — прагнення керівних кіл великих капіталістичних держав перерозподілити сфери впливу, забезпечити неподільне панування своєї системи; економічних — розширити сфери прикладання капіталу, отримати дешеві джерела сировини і робочої сили. З перших кроків радянської окупації західноукраїнських земель розпочався демонтаж усіх політичних, соціально-економічних та культурних інституцій, створених зусиллями багатьох поколінь різних соціальних верств галицьких українців. У результаті надзвичайно швидко розвіялись ілюзії щодо українського характеру нової влади, що мали місце у певної частини галицького суспільства. Протягом 1939-1941 рр. радянська тоталітарна система, яка утвердилася на Західній Україні, депортувала декілька тисяч українців. . Єдиною політичною організацією, яка залишилася після ліквідації усіх українських політичних партій, фізичного знищення багатьох політичних і культурно-освітніх діячів, була ОУН. Нацистський режим спрямовував свої зусилля на те, щоб перетворити Україну повністю в аграрну країну. Вважалося, що міські центри їй не потрібні і з цією метою різко скорочувалося надходження у міста продуктів харчування. В результаті голод став звичайним явищем у містах України, різко скоротилося міське населення. Згорталася система медичного обслуговування, шкільної освіти, знищувалась українська інтелігенція. Таким чином, німецький окупаційний режим фактично здійснював політику геноциду щодо українського народу. В Україні німецькому фашизмові активно протидіяв сильний рух опору, різний за своїм політичним спрямуванням. Одним з активних чинників боротьби українського народу проти німецького окупаційного режиму була діяльність ОУН-УПА. Україна втратила величезну кількість свого населення і жорстоко постраждала від тоталітарних (як радянського, так і німецького) режимів.

79. Гітлерівський окупаційний режим на Україні. Рух опору (радянські партизани, УПА-ОУН у боротьбі проти фашистської Німеччини).

Повсюдно в Україні було встановлений жорстокий окупаційний режим. Нацистський режим спрямовував свої зусилля на те, щоб перетворити Україну повністю в аграрну країну. Вважалося, що міські центри їй не потрібні і з цією метою різко скорочувалося надходження у міста продуктів харчування. В результаті голод став звичайним явищем у містах України, різко скоротилося міське населення. Згорталася система медичного обслуговування, шкільної освіти, знищувалась українська інтелігенція. Таким чином, німецький окупаційний режим фактично здійснював політику геноциду щодо українського народу. В Україні німецькому фашизмові активно протидіяв сильний рух опору, різний за своїм політичним спрямуванням. Одним з активних чинників боротьби українського народу проти німецького окупаційного режиму була діяльність ОУН-УПА. У боротьбі з фашизмом важливу роль відіграли радянські партизанські загони. У червні 1942 р. було створене українське партизанське командування на чолі з Т.Строкачем. Одним із найважливіших завдань партизанів в Україні було руйнування комунікацій німецької армії, забезпечення радянської присутності в тилу у німців. Поширеною тактикою радянських партизанських загонів в Україні були їх рейди у віддалені райони.

80. Відновлення радянської влади в Україні. Кінець ІІ світової війни.

Після вигнання німецьких військ за межі Радянського Союзу бойові дії розгорнулися на територіях рейху та його союзників. Збройні сили, які вели наступ, були добре озброєні, згуртовані, навчені. У їхньому багатонаціональному складі різко зросла частка воїнів-українців. 8 травня 1945 р. Німеччина підписала акт про беззастережну капітуляцію. З війною в Європі було покінчено. 9 травня стало всенародним святом — святом Перемоги. Цей історичний день означав завершення Другої світової війни. Перемога СРСР і країн антигітлерівської коаліції над Німеччиною та її союзниками була здобута ціною неймовірних зусиль і величезних жертв. Вдруге після голодомору 1932/33 рр. Україна втратила величезну кількість свого населення. Разом з тим не можна не відзначити, що внаслідок Другої світової війни весь український народ в основному опинився в межах однієї держави. Цей фактор мусив враховувати радянський режим, це накладало свій відбиток і на зміст суспільно-політичного життя в Україні у післявоєнний період.

81. Післявоєнна економіка України в умовах посилення тоталітарно-бюрократичної системи. Голод 1946-1947 рр.

Першочерговим завданням радянської влади в Україні була відбудова зруйнованого народного господарства. Перший післявоєнний п’ятирічний план 1946-1950 рр. передбачав для цієї мети 20,7% загальносоюзних капіталовкладень. У ході відбудови економіки було пущено в дію 2000 промислових підприємств, Дніпрогес, та ін. До 1950 р. промислове виробництво в Україні перевищило рівень 1940 р. на 15%. Однак це не привело до суттєвого підвищення життєвого рівня народу, оскільки тоталітарний режим традиційно нехтував випуском товарів широкого вжитку. Незважаючи на тяжкі жертви й випробування, робітники мусили будь-що підвищувати продуктивність праці. Усі вади радянської економічної системи знову виявились у сільському господарстві. У 1946 р. було вжито всіх заходів до вилучення у селян землі та реманенту, які їм вдалося взяти у користування під час війни. Взимку 1946/47 рр. в Україні був голод, від якого страждало насамперед селянське населення. Отже, третій голод в Україні був спричинений, насамперед сталінським керівництвом, яке нехтувало долею мільйонів українців заради імперських інтересів.

82.

83. Хрущовська "відлига" в Україні (1953-1964).

 Після смерті Сталіна до влади в партії і державі стала група найближчих його соратників. Так зване колективне керівництво очолив М. Хрущов. Саме з його діяльністю пов'язані перші спроби демократизації суспільства, що дістали назву хрущовської «відлиги». Осуд зовнішніх форм тоталітаризму (культу особи Сталіна) і найбільш вражаючих випадків зловживання владою (масових репресій) сколихнув суспільство і поклав початок тривалого процесу розладу радянської політичної системи. Заслугою М. Хрущова як політичного діяча була відмова від використання терористичних методів у політиці. Короткий період ревізії сталінської політики (1956— 1959) був використаний в Україні для висунення культурно-національних вимог. Порушувалося питання чистоти української мови. За певного тиску культурних діячів і громадської думки вдалося досягти деякого поліпшення становища в мовній сфері. Висувалися вимоги щодо реабілітації діячів культури. Боротьба з тоталітарним режимом почалася і в політичній сфері.

84.

85.

86. Радянизація Західної України у 1939 - на поч. 50-х рр.

Складові радянізації: Націоналізація приватної власності , Колективізація, Індустріалізація, Ліквідація УГКЦ, Культурна революція, Боротьба з ОУН-УПА, Репресії і депортація не згодних з існуючим режимом. Особливості: Одночасність процесів відбудови, індустріалізації, колективізації і культурної революції та їх форсовані темпи; Слабкість економічного потенціалу регіону (лише 4 % населення було зайнято в промисловості); Майже повна відсутність місцевих спеціалістів інженерно-управлінської ланки; Неоднозначне сприйняття населенням соціальних перетворень, пасивний і активний (збройний) опір радянізації; Розвиток регіону був визначений як пріоритетний. Установлювалися спеціальні посади заступника голови уряду УРСР, заступників міністрів. У ЦК КПУ було створено спеціальний відділ у справах західних областей.

87. Перебудовчі процеси в Україні у другій половині 80-х рр. Криза радянської системи.

Програма перебудови передбачала зміну організаційних структур, форм і стилю діяльності органів управління. Важливою ланкою цієї роботи в Україні мала стати реалізація генеральної схеми управління народним господарством республіки. Ця схема мала забезпечити організаційні основи для переходу від командно-адміністративних до економічних методів управління, створити умови для втілення в життя Закону СРСР про державне підприємство (об'єднання). Важливою особливістю економічних перетворень у республіці стало здійснення заходів щодо структурної перебудови народного господарства. Для України це мало велике значення, адже структура її економіки була зорієнтована переважно на виробництво засобів виробництва, добування сировини і палива. Труднощі в розвитку народного господарства України полягали ще й у тому, що плани складалися в Москві. Україна була позбавлена майже всіх прав. Навіть після прийняття Україною Декларації про державний суверенітет центральні відомства не збиралися відмовлятися від своїх командних позицій. Тому Верховна Рада України в червні 1991 р. ухвалила рішення встановити свою юрисдикцію над усіма підприємствами республіки. Прийняти таке рішення зобов'язували Декларація про державний суверенітет України, Закон про економічну самостійність республіки. З початком перебудови уся влада на місцях залишалася в руках давно існуючих структур. В Україні їх очолював перший секретар ЦК КП України В. Щербицький. Однак в Україні спроби реформ зустрічали опір партійної номенклатури різних рангів, яку очолював В.Щербицький. Суттєвим фактором гальмування перебудовчих процесів в Україні було і побоювання Москви, що демократизація викличе тут до життя національне піднесення, якого завжди боялась імперія.

88. Україна на шляху до створення суверенної держави. Розпад СРСР. Проголошення незалежної України.

Липня 1990 р. Верховна Рада приймає Декларацію про державний суверенітет України, яка стала основою для творення незалежної української держави. Активізація боротьби проти тоталітарної системи в Україні підноситься на новий щабель. Створюються й офіційно реєструються українські політичні партії. Могутньою підтримкою в боротьбі за суверенітет України стали робітничі страйки, студентські голодування, численні демонстрації у Києві та Львові. Поглиблення економічного хаосу, який посилювався протидією партійної номенклатури реальним економічним реформам, привело до критичного стану все суспільне життя. Консервативні бюрократичні кола фактично наполягали на поверненні до старого курсу. 19 серпня 1991 р. було зроблено спробу державного перевороту. Було створено т.зв. Державний комітет надзвичайного стану, який повинен був взяти під контроль усе життя в країні та зберегти колишній порядок. Однак плани змовників не були здійснені, а лише посилили процеси демократизації в СРСР загалом. Зазнала краху стара система російського централізму. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада УРСР прийняла Акт про незалежність України. Було припинено діяльність КПРС, а в Україні заборонено діяльність Компартії України. СРСР перестав існувати. 1 грудня 1991 р. відбувся всенародний референдум, на якому було підтверджено Акт про незалежність України. Для українського народу настав новий період історії - будівництва повноцінної власної державності.

89. Україна в умовах незалежності. Пошуки моделі соціально-економічного і політичного розвитку.

Після проголошення Акта про незалежність України було прийнято цілу низку законів, якими було закладено підґрунтя для перетворення України з колишньої союзної республіки в незалежну, суверенну державу. Зокрема, у вересні 1991 р. було прийнято постанову про підняття над будинком Верховної Ради синьо-жовтого національного прапора, а також здійснено перший крок у напрямку виходу України з рубльової зони через введення купонокарбованців, у жовтні — набув чинності закон «Про громадянство України», у листопаді — «Про державний кордон». Ця діяльність була продовжена і в наступному році, коли у січні 1992 р. президія Верховної Ради видала указ «Про державний гімн України», яким була затверджена мелодія національного гімну «Ще не вмерла Україна». Тоді ж синьо-жовтий прапор набув статусу державного, а тризуб став малим гербом України. Одним з найважливіших кроків стало проведення 1 грудня 1991 р. загальнонаціонального референдуму, під час якого переважна більшість українського народу висловилася за незалежність. Вже з 2 грудня 1991 р. почався процес визнання суверенної України світовим співтовариством.

90. Прийняття нової конституції України. Її основні положення.

Відразу після здобуття Україною незалежності постало питання про прийняття Основного Закону, який закріпив би якісно нові зміни у державі та суспільстві. Конституційний процес проходив з великими труднощами і тривав п'ять років. Україна останньою з республік колишнього Радянського Союзу прийняла свою Конституцію. Це сталося 28 червня 1996 р. Конституція включає в себе 161 статті та 14 розділів. Конституція України має вищу юридичну силу. Вона определяєт форму правління, державний устрій, політичний режим України як незалежну, суверену, правову державу. Найвища соціальна цінність за Конституцією є людина; Конституція определяєт права, свободи та обов’язки громадян України. Прийняття Конституції стала надзвичайно важливою віхою в розвитку нашого суспільства, яке засвідчило досконалість факту перетворення України у демократичну державу.