Партизанський рух В Україні. Шість найбільших партизанських з єднань і їх роль у 1943 р.. Герої партизанського руху.

Перші радянські загони партизанів з'явились наприкінці 1941 року під Черніговом, Сумами та Брянськом під керівництвом Миколи Попудренко та Сидора Ковпака. Ці групи й стали зародком пізнішого руху радянських партизан у лісах північної України. Вони почали виявляти незначну активність щойно навесні 1942, встановивши радіозв'язок з Москвою. Їм на допомогу скинуто на парашутах розвідників червоної армії. До цих загонів приєднались також групи радянських військ, які прорвались з оточення на схід від Києва у вересні 1941 (наприклад, О. Сабурова).

У 1943 році партизани контролювали лісові райони Північно-Східної України, завдаючи значних втрат тиловим німецьким підрозділам, адміністрації та інфраструктурі цих районів. З наближенням Червоної армії восени 1943 рух радянських партизан в Україні пожвавився. Якщо на 1 січня 1943 в Україні було 13 300 партизан (у 7 з'єднаннях і 155 самостійних загонах), то на 1 грудня 1943 — вже 43 500 (29 і 83). На початок 1944 їх число зросло до 47 800 (близько 10% усіх партизан в СРСР) .

На наказом Українського штабу партизанського руху (УШПД) загони С. Ковпака і О. Сабурова з жовтня 1942 до березня 1943 пройшли рейдом північчю України — з Брянських лісів на Полісся. Вони проходили переважно територією слабо обсадженою німцями, і тому збройних сутичок було мало.

У травні-жовтні 1943 загін Ковпака здійснив відомий рейд в Україні з Путивля через Волинь у Карпати з завданням «перерізати шляхи відступу фашистам», коли почалися бої за Дніпро, а також для створення політичного і психологічного ефекту на Волині, де саме розвивалася УПА, і в Галичині, де формовано Дивізію «Галичина».

1 серпня 1943 під Делятином німці розбили загін Ковпака (в бою коло села Заріччя загинув політичний комісар загону генерал О. Руднєв), а розпорошені малі його рештки були частково знищені УПА. За 3500 ковпаківців залишилося ледве 500. Але рейд Ковпака мав психологічний успіх, бо підірвав довір'я українського населення до сили німців і створив той хаос у Галичині восени 1943.

Рештки ковпаківців увійшли до складу Першої української партизанської дивізії під командуванням П. Вершигори, яка з кінця січня до липня 1944 перейшла рейдом з Волині (бої з УПА), через північно-західну Галичину, Холмщину, Підляшшя та Білорусь.

У 1943 році пройшли також рейди менших загонів радянських партизан: М. Наумова (на півдні України), Н. Мельника та О. Федорова (Правобережжя й Волинь) та інші. На Волині діяв також загін В. Бегми. Партизанською формацією розвідчого типу був загін полковника НКВД Д. Медвєдєва, який діяв на Волині (частково на Львівщині та Грубешівщині) у 1942—1944 і виконав ряд терористичних актів проти німців: атентати в Рівному, убивство віце-губернатора О. Бауера агентом М. Кузнецовим у Львові тощо.

Після визволення України від німців та їхніх союзників партизани вели бої спільно з радянською армією, а згодом перейшли переважно у Польщу (частина на Словаччину), де визначилася партизанська дивізія під командуванням П. Вершигори. Український штаб проіснував до 1 червня 1945; в кінці війни він керував радянськими партизанами у Польщі і Словаччині. Важливіші партизанські рейди в Україні в 1944 (крім згаданого П. Вершигори): І. Артюхова, В. Шангіна, М. Шукаєва (осів у галицьких Карпатах, де зазнав поразки у боях з УПА, згодом подався на Словаччину).

ОУН і УПА- проти кого воювала у Другій світовій війні.

Розвиток подій у Західній Україні мав свої особливості. До початку війни ОУН обмежене співпрацювала з гітлерівцями . В червні 1941р. у Львові діячі ОУН здійснили спробу проголосити українську державу, але ці дії суперечили інтересам окупаційного режиму й були придушені. Прагнення ОУН знайти рівновагу між власними інтересами та цілями фашистів не дали результату. Наприкінці 1942р. прихильники С. Бандери (котрий перебував у цей час у нацистському концтаборі) починають формувати великі партизанські сили, а з 1943р. конгрес ОУН закликав до антинацистської й антирадянської боротьби.

ОУН знищувало залишки Червоної Армії після гітлерівського вторгнення, а наприкінці 1941р. ОУН(б) перейшла до партизанської тактики й боротьби на два фронти після спроб окупантів розпустити її загони. Масового характеру збройна боротьба ОУН набула восени 1942р., коли була створена Українська Повстанська Армія (УПА) на чолі з Р. Шукевичем. Почавши збройну боротьбу в Поліссі й на Волині, УПА поступово встановило контроль над Галичиною та деякими іншими регіонами. УПА розраховувало тільки на власні сили, бо не мала підтримку з-за лінії фронту.

УПА визначало себе як повстанський рух, мета якого – створення незалежної Української держави. Тому ( особливо після ІІІ Великого збору ОУН у 1943р.) вона вела воєнні дії проти всіх, хто являв загрозу для української незалежності – СРСР, Німеччини, Польщі.

Після закінчення Другої Світової війни ОУН-УПА продовжували боротьбу проти сталінського режиму.