Культурне життя в УРСР (1945-1991 рр.).

Сфера культури у післявоєнний час швидко відновлювалася і розвивалася. Відбудовувалися зруйновані під час війни освітні заклади, наукові установи. В 1944-1950 pp. у республіці було побудовано, а також відбудовано 1669 шкіл на півмільйона учнівських місць. Однак це не задовольняло потреб, і багато шкіл працювали в дві-три зміни. Швидко зростала мережа вечірніх та заочних шкіл. У 1953 р. здійснюється перехід до обов´язкової семирічної освіти. У 1956 р. була скасована плата за навчання в старших класах.

В складних умовах післявоєнних сталінських репресій та переслідувань працювали українські письменники і поети. Та попри все у 40-50-х роках було створено чимало художніх творів, які залишили помітний слід в культурі українського народу. До них слід віднести твори Ю. Яновського, П. Панча, Ю. Смолича, В. Сосюри, О. Вишні, О. Довженка, О. Гончара, В. Козаченка, А. Малишка, Л. Первомайського, М. Рильського, П. Тичини та інших.

За десятиліття після XX з´їзду КПРС літературне життя стало динамічнішим, менш регламентованим і розкутішим. Письменники користувалися новими можливостями для творчого пошуку. З позицій «розширеного трактування методу соціалістичного реалізму» були написані і видані нові твори О.Довженка, В. Сосюри, Л. Первомайського, Гр. Тютюнника, В. Симоненка, М. Руденка, Л. Костенко, Д. Павличка, М. Вінграновського, Р. Лубківського, Ю. Мушкетика, І. Драча та В. Шевчука. Активно працювала літературна критика, яку представляли І.Дзюба, Е. Сверстюк, І. Світличний, В. Мороз та інші.

Політична «відлига» посилила увагу громадськості до питання про збереження української мови та розширення сфери її вживання. З цих позицій виступали газети, письменники, вчені, навіть значна частина партійних працівників. Після введення у 1958 р. шкільного закону, який ослабляв позиції української мови, поширюється кампанія на її захист. Під її виливом і перший секретар ЦК КПУ П. Шелест кілька разів виступав на захист української мови і культури.

Літератори також виступили за повернення імен незаслужено забутих або репресованих діячів культури. Особливу активність проявляв у цьому Максим Рильський, який домігся реабілітації поетів О. Олеся, М. Вороного та ін. Значну роботу провели Комісії щодо впорядкування посмертної спадщини літераторів. Вони опрацювали твори В. Чумака, В. Еллана-Блакитного, В. Бобинського, О. Досвітнього, Г. Косинки, М. Ірчана, М. Куліша, Д. Фальківського. Після довгих років репресій до літератури повернулись М. Андрущенко, М. Годованець, М. Доленко, О. Ковінька, В. Мисик та ін. Твори реабілітованих, аналіз їхньої творчості широко розповсюджуються в Україні і поза її межами.

У Києві, а згодом і у Львові створюються клуби творчої молоді (КТМ), які стають центрами громадської діяльності «шестидесятників». Часто вони сприяли розповсюдженню українських позацензурних видань, що дістали назву «українського самвидаву». Однак офіційна партійна критика, партійно-урядове керівництво виступало проти цієї течії. Молоді українські літератори піддавалися критиці вже на серпневому (1962 р.) Пленумі ЦК КПУ.

У післявоєнні роки значна увага в СРСР приділялася розвитку науки як умови досягнення успіхів у військовій галузі та швидкого зростання всієї економіки. В Україні центром наукових досліджень була Академія наук, структура якої удосконалювалась і розширювалась. Зростала мережа науково-дослідних установ різних типів і напрямів: у 1945 р. їх нараховувалося 267, а в 1950 — 462, в тому числі 30 академічних інститутів. Незважаючи на некваліфіковане втручання в наукове життя партійних чиновників та репресії, українські вчені збагатили науку багатьма фундаментальними розробками, винаходами і відкриттями. Зокрема, вони багато зробили для розвитку ракетної техніки, космонавтики, використання атомної енергії у військових і мирних цілях.

Більш плідною в новій суспільно-культурній атмосфері стала творчість композиторів як традиційного, так і нетрадиційного напрямів у музиці. Українське музичне мистецтво збагатилося творами Б. Лятошинського, А. Кос-Анатольського, С. Людкевича, братів Г. Майбороди та П. Майбороди, Ю. Мейтуса, Д. Штогаренка та ін. Новаторством була позначена музика композиторів-«шестидесятників» Л. Грабовського, В. Годзяцького, В. Сильвєстрова, В. Загоруєва.

Вільніша розвивалося образотворче мистецтво, яке поповнилося творами М.Дерегуса, М. Божія, К. Трохименка, О. Шовкуненка, В. Бородая. «Шестидесятники» Г. Яблонська, В. Зарецький та інші стали основоположниками фольклорного напрямку в українському образотворчому мистецтві, що зберігся й розвивався, хоч і з труднощами, в наступні десятиріччя.