Переяславська Рада 1654 р. Наслідки українсько-російської угоди.

У січні 1648 року на Запоріжжі розпочалося масштабне антипольське повстання під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. Повстанці отримали низку перемог над урядовими військами Речі Посполитої, їх підтримали народні маси, розраховуючи на збільшення козацького реєстру (який утримувався коштом державної скарбниці), послаблення польського панського гніту, утисків з боку євреїв — керуючих маєтками, а також відновлення позицій православної церкви на своїх землях.

Однак здобута Б.Хмельницьким автономія опинилась затиснутою між 3-х великих держав Східної Європи: Річчю Посполитою, Османською імперією, Російським царством.

Проголосити незалежність він не міг, бо був лідером повстання, але не мав права стати легітимним монархом, і такої кандидатури серед лідерів повстання не було.

Економічна і людська база Б.Хмельницького — відсталі Київське, а періодично також Брацлавське і Чернігівське воєводства і вести тривалу війну в таких умовах було неможливо.

Єдиний союзник — кримський хан — не був зацікавлений в остаточній перемозі козаків.

Отже, первісно Хмельницький намагався побудувати автономне утворення в межах Речі Посполитої, просив військової допомоги у російського царя і його воєвод, з часом — схилявся до рішення стати васалом Османської імперії, що стало чинником, який вплинув на рішення Земського собору у 1653 р.

У Хмельницького остаточно склався план союзу з Москвою і за її допомогою звільнення з-під влади Польщі. До цього змусили його надзвичайно складні умови, в яких знаходилася Україна. Чим далі тривала війна, тим більше Хмельницький, старшина і козацько-селянські та міщанські маси переконувалися, що власними силами Україна не зможе визволитися. Однак жодна із сусідніх країн не була зацікавлена в існуванні незалежної Української держави. Зрадливість і підступність Польщі використовував кримський хан. А Річ Посполита не робила серйозних висновків з минулих подій: у кінці 1653 р. вона знову почала готуватися до наступу на молоду Українську державу. Далекими від союзницьких залишалися й відносини з Московським князівством, Валахією, Трансільванією (Семиграддям). Ця складна історична ситуація поставила перед Богданом Хмельницьким дилему: залишатися наодинці з Польщею і, можливо, повністю втратити основні завоювання національно-визвольної війни чи заради їх збереження прийняти протекторат однієї з держав — Туреччини або Росії. Крім того, гетьман у розробці своїх зовнішньополітичних планів змушений був враховувати і складності внутрішньополітичної ситуації: кризові явища в економіці, знищення значної частини продуктивних сил, спустошення українських земель і навіть деморалізацію частини населення.

Згідно з Переяславськими домовленостями між гетьманом і царським урядом було укладено Березневі статті 1654. У результаті Переяславської Ради та наступних переговорів між гетьманським та царським урядами було укладено воєнно-політичний союз двох держав — України та Московії. Необхідність виходу з-під польської залежності спонукала Б.Хмельницького піти на визнання протекторату московського царя над Україною. Одночасно було дано царську гарантію щодо збереження державних прав України, яку згодом неодноразово порушували і врешті решт широка автономія українських земель і Запоріжжя звелася протягом 120 років нанівець.

Березневі статті 1654 р.: причини укладання, зміст, історичне значення.

Березневі статті́ 1654 року — угода між російським царським урядом і українською козацькою старшиною, комплекс документів, які регламентували політичне, правове, фінансове і військове становище України після Переяславської ради.

Згідно цих статей Україна зберігала свої військово-адміністративні органи управління на чолі з виборним гетьманом. На Гетьманщині без обмежень мало далі діяти місцеве право, обумовлювалося невтручання царських воєвод та інших урядовців у внутрішні справи України. Україна зберігала свої збройні сили — 60-тисячне козацьке військо. Угода розірвана у 30.1.(9.2.) 1667 року Московською державою, що підписала Андрусівське перемир'я.

Збір податків на користь царської скарбниці доручалося вести українським урядовцям.

Установлювалася платня у розмірі:

військовому писарю та підпискам — 1000 польських злотих;

військовим суддям — 300 польських злотих;

судовим писарям — 100 польських злотих;

польським писарям та хорунжим — 50 польських злотих;

сотенним хорунжим — 30 польських злотих;

гетьманському бунчужному — 50 злотих.

козацькій старшині, писарю, двом військовим суддям, усім полковникам і військовим та полковим осавулам надавалися у володіння млини;

Установлювалася платня генеральному обозному у розмірі 400 злотих і генеральному хорунжому — 50 злотих;

Заборонялися дипломатичні відносини гетьмана з турецьким султаном та польським королем;

Підтверджувалося право київського митрополита й усього духовенства на маєтності, якими вони володіли;

Московський уряд зобов'язувався вступити у війну з Польщею навесні 1654 року;

Передбачалося утримання російських військ на кордонах України з Річчю Посполитою;

Гетьманський уряд просив установити платню:

полковим у розмірі 100 єфимків талерів;

полковим осавулам — 200 польських злотих;

військовим осавулам — 300 польських злотих;

сотникам — 100 польських злотих;

кожному козакові у розмірі 30 польських злотих.

однак це прохання було відкладене до перепису всіх прибутків, які мали надходити до царської скарбниці з України, а також до укладення реєстру, що мав охопити 60 тисяч козаків;

у випадку татарських нападів на Україну передбачалося організовувати проти них спільні походи як з боку України, так і Московської держави;

Гетьманський уряд просив установити утримання для козацької залоги кількістю 400 осіб у фортеці Кодак та для запорожців, виконання цього прохання також було відкладене до окремого рішення. Тут же містилася вимога до гетьмана негайно почати укладення реєстру, що мав охопити 60 тисяч козаків, і після завершення роботи треба було надіслати його до Москви.