Розвиток української культури напри. 17-18 ст.

Розвиток української культури в другій половині XVII—XVIII ст. відбувався за досить складних умов. Важливим чинником розвитку духовного життя України була культурницька політика українських гетьманів, спрямована на підтримку Української православної церкви, національної освіти, книгодрукування, мистецтва. Найяскравіше така політика виявилася за гетьманування Івана Мазепи. Водночас розвиток української культури стримувався розчленуванням українських земель та неоднаковими умовами їх розвитку.

Тяжким ударом для української культури стало підпорядкування 1687 р. Української православної церкви Московському патріархатові. Іншим кроком царського уряду, що посилював втручання царату в духовне життя України, були всілякі цензурні утиски стосовно українського книгодрукування.

На Лівобережній Україні та в Слобожанщині впроваджувалися нові типи шкіл — головні й малі народні училища. Царські реформи перетворили освіту в Україні на привілей вищих верств населення, навчання провадилося російською мовою. На Правобережжі та в Західній Україні більшість колегіумів перебувала під контролем єзуїтів.

Але попри несприятливі умови розвитку, освіта в Україні XVII—XVIII ст. залишалася на досить високому рівні.

Вищим навчальним закладом в Україні, головним осередком науки й мистецтва протягом XVII—XVIII ст. залишалася Києво-Могилянська академія. Підтримка гетьмана Івана Мазепи, зокрема здобуття в 1701 р. статусу вищого навчального закладу, сприяла розквітові цього навчального закладу.

Найбільшим видавничим центром залишалася друкарня Києво-Печерської лаври. Чимало книжкової продукції виходило й у Чернігівській друкарні. Також у Львові, Луцьку, Кременці, Умані, Почаєві- церков. літ-ра, твори того час. укр. письмен-ів, підручники.

Високий рівень освіти й книгодрукування сприяв розвиткові літератури.

Найбільшим філософом України, найвидатнішим поетом другої половини XVIII ст. був Григорій Сковорода.

Протягом XVII—XVIII ст. дедалі дужче зростала зацікавленість природничими науками. У лекціях провідних професорів Києво-Могилянської академії використовувалися елементи астрономії, фізики, біології, медицини.

Києво-Могилянська академія була провідним осередком музичної культури, де навчання музиці й співу вважалося обов'язковим предметом.

В архітектурі- українське, або козацьке, бароко. Найяскравіше за часів гетьмана Івана Мазепи.

Протягом XVII—XVIII ст. бурхливо розвивалася гравюра, іконопис, світський портретний живопис.

У кінці 18 ст. -1798р. – «Енеїда» Котляревського - зародження нової укр. літ-ри.

Українські землі у складі Рос. Імперії наприкінці 18 – перш. пол.. 19 сто.: адм..-тер. устрій, особливості соц..-економічного і політ. Розвитку

Колись край вільних козаків-фермерів, став вотчиною поміщиків, а більшість козаків потрапили у кріпацтво. Фермерський лад, який формувався в Україні з козацьких часів, був майже зруйнований, тут почали домінувати типові для кріпосницької Росії порядки.

Отже, основна маса селян потрапила в кріпаки. Селянство поділялося на дві основні групи — поміщицькі та державні (крім них існувала ще незначна кількість удільних селян).
Українські селяни сіяли жито, пшеницю, овес, гречку та інші традиційні культури, хоча вже почали поширюватися соняшник, картопля тощо. Розвивалося, особливо в південній Україні, скотарство. Розвиток суконної промисловості. Виробництво свічок. У Криму займалися виноградарством, виробництвом шовку. Продовжують удосконалюватися всілякі промисли: вироблення посуду, полотна, взуття. Розвиваються важливі їх центри.

У 30—40-х роках XIX ст., із запізненням понад 150 років порівняно з Англією, в Російській імперії, в тому числі й в Україні, почався промисловий переворот (від мануфактури до фабрики, від ручної праці до машинної). В Україні з її потужними можливостями сільського господарства в першу чергу формувалися підприємства харчової промисловості (цукрової, горілчаної тощо). Найважливішим соціальним наслідком цього явища було формування міської буржуазії та робітничого класу.

Повним ходом продовжувалося формування ринкових відносин, Наддніпрянська Україна вже була включена до загальноросійського ринку. Водночас вона була відрізана від підавстрійських земель України, що мало негативні наслідки.

У результаті розвитку ремесел, промисловості й торгівлі спостерігалося збільшення міст, зростання в кілька разів міського населення.

1782 р. дозволено поселятися в Києві російським купцям=>міста України втрачають своє українське обличчя, місце українських міщан займають представники інших національностей, українців витісняють на околиці міст і в села, прискорився процес їх помосковщення.

Характер політ. влади рос. уряду у перш. пол. 19 ст. Суспільно-політ. рухи Наддніпрянської України:їх прояви та значення

Національна політика царського уряду в Україні ґрунтувалася на вимогах перетворення українців на росіян. Вони були позбавлені права на вільне використання рідної мови; обмежувався вільний розвиток української культури.

Ліквідація автономії Гетьманщини різко погіршила соціальний стан місцевого населення. Українське селянство знову закріпачувалось. Найбільш поширеним було кріпацтво на Правобережжі. На Лівобережжі кріпацтво не набуло такого поширення, оскільки багато козаків Гетьманщини було перетворено на державних селян.

Політичний курс російського царизму стосовно України зумовив заселення українських міст переважно мігрантами: російськими чиновниками, купцями, робітниками, єврейськими ремісниками і дрібними торговцями, представниками інших національностей.

Неприйняття феодальних порядків, підтримуваних царським урядом, спричиняло протести селян, що набували різних форм: скарги, відмова від сплати оброку та праці на панщині, підпали поміщицьких маєтків, вбивства поміщиків та їх управителів, утечі, збройний опір представникам влади.

Значного розмаху надобув селянський рух на Поділлі, очолений Устимом Кармалюком (1787—1835). За непокору він був відданий поміщиком у рекрути, але 1813 р. втік з уланського полку і повернувся на батьківщину. Організувавши групу народних месників, Кармалюк упродовж чверті століття вів свою боротьбу.