АЛЬТЕРНАТИВИ ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ В УКРАЇНІ В ПЕРІОД РЕВОЛЮЦІЇ 1917-1920 рр.

ПЛАН

1. Вплив Лютневої революції на Україну. Утворення Центральної Ради.

2. Центральна Рада в боротьбі за автономію України.

3. Проголошення УНР, її політика і причини краху.

4. Україна в період гетьманату і Директорії. Причини перемоги більшовиків.

Вплив Лютневої революції на Україну. Утворення Центральної Ради

Наприкінці 1916 на початку 1917 р. Росія знов стояла на порозі революційного вибуху. Тривала війна, яка коштувала Російській імперії 8 млн. чоловік убитими, пораненими та полоненими, загострила соціально- економічну і політичну ситуацію в країні. Мобілізація до війська майже половини усіх працездатних чоловіків призвела до скорочення виробництва сільгосппродукції і промислових виробів, різко підскочили ціни на хліб та інші необхідні продукти, голод став звичайним явищем, особливо у містах. Стагнація аграрного сектора економіки доповнювалася розвалом транспортної системи. Системна господарська криза неминуче супроводжувалася зростанням соціальної напруги, повсюдно відбувалися селянські бунти і страйки робітників.

23 лютого 1917 р. в Петрограді (так з початком війни став називатися Санкт-Петербург) відбулися масові страйки, мітинги і демонстрації, які посилилися 24 й 25 лютого. Страйк в столиці став загальним. У ньому взяли участь робітники і ремісники, службовці та інтелігенція, студентство й учні. Народ проголосив свої вимоги: «Хліб!», «Мир!», «Свобода!», «Геть царизм!», «Хай живе демократична республіка!». Солдати Петроградського гарнізону 27 лютого відмовилися стріляти у повсталий народ і перейшли на бік революційних мас. Увечері того ж дня в приміщенні Таврійського палацу, де зазвичай засідала Державна дума, утворилася Петроградська Рада робітничих і солдатських депутатів. Одночасно представники буржуазних партій сформували Тимчасовий комітет Державної думи, що взяв на себе ініціативу утворення нового уряду.         ^%

Вранці 28 лютого імператор Микола II знайшов у себе на столі в Ставці Верховного головнокомандуючого в Могильові три телеграми: від членів Державної ради, начальника Петроградського гарнізону та від імператриці Олександри Федорівни із Царського Села. Остання повідомляла: «Революція прийняла жахливі розміри... Звістки гірше, ніж будь коли». Після деяких
коливань Микола II вирішив відректися від престолу. Відповідний маніфест був підписаний у салон-ваюні царського потягу 2 березня 1917 р. Самодержавсіво впало. Росія стала демократичною республікою.

Тимчасовий комітет Державної думи оголосив, що в Росії «надалі до скликання Установчих зборів, які мають на меті визначити форму правління Російської держави», створюється «Тимчасова суспільна Рада міністрів» (Тимчасовий уряд). В основу цього кабінету міністрів було покладено список, складений кадетами й октябристами ще до революції. Головою Тимчасового уряду обрали князя Г.Львова ліберального діяча, який з липня 1914 р. очолював «Всеросійський земський союз допомоги хворим і пораненим воїнам». Міністром закордонних справ став лідер партії кадетів П.Мілюков, пост військового міністра дістався октябристу А.Гучкову, а міністерство юстиції очолив есер О.Керенський.

Спочатку Тимчасовий уряд мусив погоджувати свої дії з Петроградською Радою. Під тиском революційних мас уряд оголосив про повну і негайну амністію політичним в'язням, про скасування всіх станових, віросповідальних і національних обмежень, про проведення загальних виборів до органів місцевого самоврядування і підготовку виборів до Установчих зборів. Були проголошені політичні права і свободи, знищені поліція, жандармерія і царська охранка, всюди на місцях створювалися загони народної міліції. Одночасно з офіційними органами управління, що були підпорядковані Тимчасовому уряду, в країні стихійно почали виникати Ради робітничих і солдатських депутатів, що складалися переважно з представників поміркованих соціалістів (меншовиків і есерів); вплив більшовиків в них був поки що обмеженим. З органів повстання Ради швидко перетворювалися в органи державної влади: вони брали на себе функції управління і підтримки громадського порядку, створювали робітничі дружини, комісії для контролю за виробництвом тощо. В Україні до середини 1917 р. нараховувалося 252 Ради. Найбільш впливовими вони були в Донбасі (тут утворилося 180 Рад), у великих містах (Харкові, Кисві, Катеринославі, Луганську, Полтаві), у прифронтовій смузі Південно- Західного і Румунського фронтів, в сільських районах українсько-російського прикордоння. Іншими словами, в країні виникло двовладдя влада центрального Тимчасового уряду і влада Рад на місцях.

У Києві про падіння царського самодержавства і утворення Тимчасового уряду дізналися 13 березня (за новим стилем), а 17 березня представники громадських організацій і політичних партій сформували Виконавчий комітет; протягом наступних трьох місяців він формально був вищою владою у місті. Тоді ж, 17 березня, Товариство українських поступовців ухвалило рішення про створення Об'єднавчого центру. З цією метою 20 березня 1917 р. у Києві пройшли збори делегатів від різних українських громадських організацій і партій, на яких було утворено Українську Центральну Раду. Головними ініціаторами створення УЦР були члени ТУП Є.Чикаленко, С.Єфремов і Д.Дорошенко, а також члени УСДРП В.Винниченко і С.Петлюра. У той же день УЦР відправила привітання голові

Тимчасового уряду князеві Львову і міністру юстиції Керенському, висловивши надію, що у вільній Росії будуть задоволені законні права українського народу. Через кілька тижнів до УЦР увійшла також молода Українська партія соціалістів-революціонсрів (УПСР), яку представляли М.Ковалевський, П.Христюк і М.Шаповал. Головою УЦР обрали професора історії М. С.Грушевського.

Так в Україні, поряд з Виконавчим комітетом і Радами робітничих і солдатських депутатів, виникла третя політична сила, що претендувала на владу - Центральна Рада.