Галицько-Волинське князівство: державний, суспільний лад, право.

Могутньою економічною й політичною основою феодального класу на Галичині була численна група боярської аристократи (“мужі галицькі”), яка володіла великими земельними латифундіями, значною кількістю сіл і міст. Бояри помітно впливали на внутрішню й зовнішню політику держави. “Мужі галицькі” підтримували князівську владу настільки, наскільки вона відповідала інтересам феодальної верхівки. Вони активно протидіяли спробам обмежити їхні повноваження на користь великого князя чи міст, що розвивалися.

Селяни становили основну масу населення. Переважна більшість (смерди) була особисто вільною, мала власне господарство. Холопство в Галицько-Волинському князівстві не дуже поширилось. Зростання боярського землеволодіння посилювало залежність селян від феодалів. За користування землею вони мали сплачувати ренту землевласнику і виконувати різноманітні повинності.

Серед важливих особливостей соціально-політичного розвитку Галицько-Волинської землі слід назвати наявність тісних економічних і торгівельних зв’язків із європейськими державами, що сприяло бурхливому розвиткові міст. Міста, де налічувалося понад вісімдесят, були адміністративними, торговельно-ремісничими і культурно-релігійними центрами. їм належала важлива роль у політичному житті держави. Соціальний склад міського населення був неоднорідним.

Верховна політико-адміністративна та судова влада належала великому князю. Він здійснював центральне управління, очолював військову організацію, керував збором податків. За згодою великого князя призначалися єпископи. Атрибутами великокнязівської влади були “вінець”(корона), герб, печатка й прапор. Князівська влада мала переважно обмежений характер: без згоди бояр не відбувалася жодна політична акція. Тобто за формою правління це була феодальна монархія, обмежена впливом боярської олігархії. Особливістю державного управління на Галицько-Волинській землі було застосування дуумвірату — спільного правління двох найвищих посадових осіб. Так, Великий князь Данило Галицький з 1245 року і до смерті правив спільно з братом Васильком, який “тримав” більшу частину Волині.

Помітну роль у політичному житті Галицько-Волинського князівства відігравала боярська рада. Вона являла собою різновид олігархічної форми правління, що протистояла єдиновладдю князя. До складу боярської ради входили найвпливовіші бояри-землевласники, галицький єпископ, найвищі державні посадовці. Вона не залежала від князя й скликалася переважно з ініціативи самого боярства.

У Галицько-Волинських містах, як і на інших давньоруських землях, скликалося віче.

Характерною особливістю центрального та місцевого управління в Галицько-Волинському князівстві було прискорене переростання десяткової системи управління у двірсько-вотчинну. Двірсько-вотчинні слуги поєднували в своїй особі й двірські чини, здійснювали управлінські функції в державі. Центральною постаттю був двірський, який очолював апарат управління князівським доменом, супроводжував князя й забезпечував його охорону під час воєнних дій та виїздів за межі князівства. Важливі функції державного управління покладалися на канцлера. Він був хранителем державної печатки, організовував підготовку державних документів та їх зберігання, виконував зовнішньополітичні та інші доручення князя.Своєчасне надходження доходів із князівських володінь мав забезпечувати стольник.Містами управляли тисяцькі й посадники, воєводствами — воєводи, волостями — волостелі. Посадовці на місцях мали у своєму розпорядженні допоміжний адміністративний персонал. Управлінські функції у селах покладалися на виборних старост, підконтрольних місцевій адміністрації.

Судова система Галицько-Волинської держави не відокремлювалась від князівської адміністрації. Вищою судовою інстанцією були князь, а в окремі періоди — боярська рада. Від імені князя незрідка суд здійснював двірський, який був “суддею князівського двору”. Князівське судочинство здійснювали також княжі тіуни, вірники, мечники, отроки.

Право суду належало й посадовцям місцевого рівня: тисяцьким, посадникам, воєводам, а також великим землевласникам: вони судили залежних від них селян. Значною була роль церковного суду, до юрисдикції якого належали справи про порушення церковних законів, шлюбно-сімейні й деякі цивільні справи, що стосувалися церковного майна.