Характеристика джерел права Київської Русі.

Руська правда” – основне джерело права в Київській Русі

Руська Правда»— збірка стародавнього руського права, складена в Київській державі у XI—XII ст. на основі звичаєвого права.

Коротка Руська Правда (43 статті) поділяється на 4 частини. Широка Руська Правда (121 стаття) була найбільш поширена.Скорочена"Руська правда" виникла не раніше 12 ст. Це переробка одного із списків Розширеної правди. Її виникнення пов'язують із спробами кодифікації.

опри упривілейоване становище вищих прошарків суспільства, всі вільні перебували під опікою Руської Правди, головним завданням якої було давати можливість сторонам боронити свої права на життя, здоров'я і майно, а судові — підставу до справедливого вироку. Характеристичною прикметою Руської Правди була еволюція в бік гуманності (наприклад, заміна кари смерти грошовою карою).

Руська Правда є важливим історичним джерелом, яке допомагає дослідникам відтворювати діяльність адміністративного княжого апарату, виявляти нюанси суспільного розшарування, досліджувати вияви фінансових операцій, стежити за технікою управи ріллі, господарським знаряддям та врожаєм. Руська Правда становить важливе джерело для пізнання найдавніших норм українського звичаєвого права, а згодом княжого законодавства і судових вироків, вона мала безпосередній вплив на всі пам'ятки литовсько-руської доби, а зокрема на Судебник Казіміра Яґеллончика 1468 і Литовський Статут (1529, 1566, 1588). За посередництвом Литовського Статуту норми Руської Правди вміщені також у найвизначнішій пам'ятці українського права гетьманської доби «Права, по которымъ судится малороссійскій народъ» (1743). Сліди Руської Правди помітні також у працях та правничих збірниках інших слов'янських народів, зокрема польських статутах короля Казіміра В. 14 ст. та інших. Проте, за твердженням Ф. Леонтовича, «московське законодавство в час Судебників губить усякий зв'язок з старовинно-руським правом».

Право власності, спадкове та зобов’язальне право в Київській Русі.

Право власності.В основі феодального ладу лежала феодальна приватна влас­ність на землю.Феодальна земельна власність існувала у вигляді князівських доменів, боярських і монастирських вотчин. Джерелом її придбання спочатку були позика, освоєння вільних земель руками холопів і феодальне залежних селян. Згодом головним способом придбання землі стало пряме захоплення її у сусідів ("окняження і обоярен-ня"). Князі роздавали землі своїм дружинникам, тіунам, слугам. Чим пізніша редакція Руської Правди, тим більше в ній повідом­лень про розвиток феодальних вотчин, які включали в себе хороми власника, житло його слуг, приміщення для челяді і залежних селян, господарські будівлі. В Руській Правді згадуються різні види худоби, птиці, господарського інвентаря.

Спадкове право Успадковувати могли тільки сини- Батьківський двір без поді­лу переходив до молодшого сина. Дочки спадкоєм­цями не вважалися, бо в протилежному випадку, одружившись, вони виносили б майно за межі свого роду. За договором Русі з Візантією 911 р. у випадку відсутності у померлого синів могли успадковувати його брати. Сестру вони повинні були видати заміж, надавши їй придане.З розвитком князівської влади майно смерда, померлого без синів, стало переходити до князя. Для бояр і дружинників був зроблений виняток — їх спадщина при відсутності синів могла переходити і до дочок. До повноліття спадкоємців спадщиною розпоряджалася їх ма­тір. Матір-вдова одержувала частину майна "на прожиття", якою вона розпоряджалася на свій розсуд, але заповідати могла тільки своїм дітям. Якщо матір-вдова удруге виходила заміж, то призна­чався опікун із найближчих родичів. Передача майна опікуну відбу­валася при свідках. За виконання своїх обов'язків опікун користу­вався доходами з майна тих, кого він опікував. Якщо опікун губив що-небудь із спадщини, він зобов'язувався відшкодувати збитки.

Зобов’язальне право.В Руській Правді згадується також про зобов'язання за договорами. Договори ("ряди") укладалися, як правило, на торзі усно і в присутності свідків або митника. Дого­вір купівлі-продажу регламентувався і в Руській Правді. Якщо продавець збував річ, яка йому не належала, то угода вважалася нікчемною: річ перехо­дила до її власника, а покупець подавав позив до продавця про відшкодування збитків. Особливе значення мала угода продажу себе в рабство. Договір позики охоплював кредитні операції грішми, продук­тами, речами. Він укладався публічно, в присутності послухів. Руській Правді відомий також спеціальний договір позики між купцями, коли кредит надавався для збільшення торгового обороту. Ця угода засновувалася на довір'ї, вона не потребувала присутності