Особливості аграрно-правового регулювання договірних правовідносин у сульському господарстві.

Особливості аграрио-правового регулювання договірних правовідносин у сільському господарстві
Питання про договори в сільському господарстві є одним зі спірних і проблемних у науці аграрного права, але в будь-якому разі слід мати на увазі, що аграрно-правові договори є предметом саме аграрного права. При цьому, як вважають науковці, у законодавстві важливо повно відобразити специфіку сільськогосподарського виробництва та сільськогосподарських договорів. Специфіка договірних відносин у цій галузі виявляється в кожному структурному елементі договору (предмет, сторони тощо). Світовий досвід доводить, що сільське господарство без державного регулювання, спеціально орієнтованого на захист його майнових інтересів, без створення системи підтримки не може ефективно функціонувати, оскільки воно є галуззю з підвищеним виробничо-господарським ризиком. Виробничий процес у ньому навіть в умовах найвищого рівня науково-технічного та сервісного забезпечення контролюється людиною не повністю. Державне регулювання має бути орієнтовано також на охоррну земель від надмірної експлуатації, стримування перевиробництва з одночасним збереженням відповідного рівня життя того, хто працює в сільському господарстві.У розвинутих країнах важливість створення "привілейованого" стану сільського господарства усвідомлена суспільством, визнана теоретично, реалізована в законодавстві та здійснюється на практиці. Перерозподіл національного доходу для підтримування аграрного сектора є певним навантаженням для населення, але в кінцевому підсумку від стимулювання сільського господарства матиме вигоди й споживач.Такий "привілейований" стан сільського господарства спричинив впровадження політики аграрного протекціонізму. Вона здійснюється у вигляді системи державних заходів, спрямованих на стимулювання національного сільського господарства та захист національного ринку від імпорту Концептуальною основою державної підтримки сільського господарства є визнання його стану хронічно невигідним у системі товарних зв'язків в економіці. За радянських часів сільське господарство було, можна сказати, донором промисловості та міста. Його внесок у національний доход на 1990 р. майже вдвічі перевищував державні вкладення в нього. Необхідність системи підтримування сільського господарства держана політика ігнорувалаПитання національної безпеки зобов'язують державу створити особливі умови розвитку цієї сфери, що має позначитися на її правовому регулюванні. За умови забезпечення реалізації свободи обрання форм господарювання на землі це має обмежити, а в окремих випадках виключити можливість безмежної дії ринкових механізмів та свобод, зокрема щодо забезпечення свободи договорів у сільському господарстві.Світовий досвід доводить інше: ринкові механізми недостатні для ефективного функціонування агрокомплексу, що потребує протекціонізму, захисту від мінливості та стихій ринку. Без цього сільське господарство не може обійтися через фактичну нерівність у взаєминах із промисловими, фінансовими та торговельними партнерами. У жодній із розвинутих країн не відмовились від закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію, в яких враховується певний рівень витрат фермера.Тому, кажучи про предмет аграрно-правового регулювання договірних відносин, слід зробити застереження. Аграрне право не визначає загальні положення про договори, правочини; всі аграрно-правові договори підпорядковуються загальним правилам цивільного законодавства. Аграрне право визначає особливості їх правового регулювання.Враховуючи, що аграрне право є галуззю комплексною, яка містить норми як приватного, так і публічного права, законодавець, конструюючи її механізми, зобов'язаний в її рамках знайти "золоту середину" — взяти до уваги як індивідуальні інтереси, так і колективні, тобто національні інтереси всієї України щодо забезпечення національної безпеки.

Державний земельний кадастр.

Державний земельний кадастр - це єдина державна система, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Значення державного земельного кадастру обумовлено тим, що він є інформаційною основою для вирішення питань щодо поділу земель на категорії, набуття і реалізацію прав на земельні ділянки, визначення і зміни цільового призначення земельних ділянок. Основними завданнями його введення є: забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок; запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Державний реєстр земель складається з двох частин: книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; земельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.