Олік кількості та якості земель порядок ведення державного земельного кадастру

Облік кількості земель ведеться по власниках землі і
землекористувачах, у тому числі орендарях.

При обліку кількості земель виділяються:

землі в межах населених пунктів;

землі за межами населених пунктів;

землі за категоріями;

землі за формами власності;

зрошувані і осушені землі;

землі, що надані в тимчасове користування, в тому числі на
умовах оренди;

землі, що оподатковуються, та землі, що не оподатковуються.
Облік земель за якістю проводиться за всіма категоріями
земель і містить:а) класифікацію всіх земель сільськогосподарського
призначення за придатністю з виділенням особливо цінних земель; б) характеристику земель за товщиною гумусового горизонту, вмістом гумусу і рухомих поживних речовин, механічним складом грунтів, крутизною схилів, еродованістю, кам'янистістю, засоленістю, солонцюватістю, кислотністю, перезволоженістю,
заболоченістю, забрудненням як продуктами хімізації сільського господарства, так і техногенним, включаючи радіонуклідне;в) характеристику культуртехнічного стану природних кормових угідь; г) лісотипологічну характеристику лісових угідь; д) класифікацію земель населених пунктів, що проводиться за функціональним призначенням згідно з містобудівною документацією населених пунктів;

е) характеристику земель населених пунктів за інженерно-
геологічними умовами, рівнем забезпеченості соціальною, інженерно-
транспортною та природоохоронною інфраструктурою, об'єктами
оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Правове регулювання господарської діяльності фермерського господарства.

Фермерське господарство діє на умовах самоокупності. Всі витрати господарство покриває за рахунок власних доходів та інших джерел, не заборонених законодавством. Воно самостій­но визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію, на власний розсуд та ризик підбирає партнерів, у тому числі іноземних. Господарство має право вступати в дого­вірні відносини з будь-якими юридичними або фізичними осо­бами, органами державної влади та органами місцевого самов­рядування.

Фермерське господарство веде бухгалтерський облік результатів своєї роботи і подає відповідним органам фінансову звітність, ста­тистичну інформацію та інші дані.

Господарство зобов'язане дотримуватися встановлених еколо­гічних, ветеринарно-санітарних правил і норм щодо якості вироб­леної продукції та інших вимог. Реалізація сільськогосподарської продукції, що виробляється фермерським господарством, на віт­чизняному ринку та її поставки на експорт, а також розрахунки з українськими та іноземними партнерами здійснюються відповідно до чинного законодавства.

Разом з іншими сільськогосподарськими товаровиробниками фермерські господарства мають право створювати обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи, спілки, інші об'єднання, а та­кож бути засновниками (учасниками) господарських товариств. Створені за участю фермерських господарств обслуговуючі сіль­ськогосподарські кооперативи не мають на меті отримання при­бутку.

Трудові відносини у фермерському господарстві базуються на основі праці його членів. У разі виробничої потреби таке госпо­дарство має право залучати до роботи в ньому інших громадян за трудовим договором. Трудові відносини його членів регулюються Статутом, а відносини осіб, залучених до роботи за трудовим дого­вором, — законодавством про працю. Трудові спори у фермерсько­му господарстві вирішуються судом. З особами, залученими до ро­боти у фермерському господарстві, укладається трудовий договір у письмовій формі. Видача трудових книжок членам фермерського господарства і громадянам, які працюють у ньому за трудовим до­говором, та їх ведення здійснюються відповідно до вимог законо­давства про працю.

Планування використання земель,землеустрій.

Планування використання земель здійснюється відповідно до норм глави ЗО ЗК України. Воно є складовою Генеральної схеми планування території України, затвердженої Законом України від 7 лютого 2002 p. і. Генеральна схема планування території України визначає пріоритети та концептуальні рішення планування і використання території країни, вдосконалення системи розселення та забезпечення сталого розвитку населених пунктів, розвитку виробничої, соціальної та інженерно-транспортної Інфраструктури, формування національної екологічної мережі.За видами та режимами переважного використання Генеральна схема виділяє різні за характером території: з інтенсивною, переважно промисловою, міською житловою та громадською забудовою (зона урбанізації), у тому числі: з критичним рівнем виробничо-містобудівного освоєння; з високим рівнем виробничо-містобудівного освоєння; з середнім рівнем виробничо-містобудівного освоєння; переважно агропромислового виробництва та сільської забудови (зона сільського господарства); території та об'єкти природно-заповідного фонду, ліси, водно-болотні угіддя, землі водного фонду, рекреаційного та оздоровчого призначення, інші природні території, важливі для збереження біологічного та ландшафтного різноманіття (зона національної екологічної мережі); території (зони) радіаційного забруднення, у тому числі відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, гарантованого добровільного відселення, посиленого радіоекологічного контролю.Відповідно до ст. 181 ЗК України та Закону України «Про землеустрій»! від 22 травня 2003 р. землеустрій являє собою сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та регіональної організації території адміністративно-територіальних утворень, суб'єктів господарювання, що здійснюються І впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил. Він виконує важливі функції організації раціонального використання земельних ресурсів, їх охорони та захисту ґрунтів незалежно від цільового призначення земель, водночас є однією з функцій державного управління у сфері землекористування і поширюється на землі всіх форм власності.

Мета землеустрою визначається відповідними напрямами його проведення, а саме: забезпечення раціонального використання земель; охорона земель; створення сприятливого екологічного середовища; поліпшення природних ландшафтів.Суб'єктами землеустрою є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, юридичні та фізичні особи, які здійснюють землеустрій, землевласники та землекористувачі, а об'єктами – територія України, території адміністративно-територіальних утворень або їх частин, території землеволодінь та землекористувань чи окремі земельні ділянки.

Землеустрій, як сукупність соціально-економічних заходів, виконуються найрізноманітніші завдання, пов'язані з забезпеченням раціонального використа ня та охорони земель незалежно від їх цільового призначення (сільськогосподарського виробництва, промисловості, лісового та водного господарства, містобудування тощо).На рівні загальнодержавних землевпорядних заходів проводяться: реалізація державної політики у галузі земельних правовідноснОн; визначення основного цільового призначення земельних масивів, розробка великих регіональних комплексних програм охорони та раціонального використання земельних ресурсів; планування та прогнозування (розробка державних, обласних, районних і регіональних схем використання земель та схем землеустрою, заходів щодо охорони земель), розробка цільових програм меліорації та рекультивації земель, боротьба з водною та вітровою ерозією ґрунтів і т. ін.