Треті особи в господарському процесі.

У судовому процесі участь третіх осіб зумовлена багатосуб'єктністю матеріальних правовідносин та необхідністю участі у справі різних суб'єктів із метою захисту їх прав та законних інтересів. Процесуальною формою такої участі буде вступ у процес третьої осо­би. Господарський процесуальний кодекс України передбачає участь у процесі третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору (ст. 26 ГПК України) і які не заявляють самостійних вимог на предмет спору (ст. 27 ГПК України).

Треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, — це ймовірні суб'єкти спірних матеріальних правовідносин, які вступають у чужий процес із метою захисту своїх суб'єктивних прав чи охоронюваних законом інтересів.

У процесі розгляду господарським судом спору між позивачем і від­повідачем третя особа може вважати, що саме їй належить право на предмет спору. У контексті коментованої статті під предметом спору слід розуміти матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем.

Відповідно до частини 1 ст. 26 ГПК третя особа, яка заяв­ляє самостійні вимоги на предмет спору, може вступити у справу до ух­валення судом рішення, тобто вступ у справу цієї особи на стадії апеляції чи касації не допускається.

Самостійність вимог третьої особи полягає в тому, що вона вважає, ніби в матеріальних правовідносинах з. відповідачем перебуває саме во­на і саме її право порушено відповідачем. Тож третя особа із самостійними вимогами заперечує вимогу позивача і переслідує мету вирішити спір не на користь позивача, а на свою користь. Тому третя особа із само­стійними вимогами процесуально протиставляє себе не лише відповідачу, а й позивачу.

Відповідно до частини 2 ст. 26 ГПК про прийняття позов­ної заяви та вступ третьої особи у справу господарський суд виносить ухвалу. Господарський суд вирішує питання про прийняття позовної зая­ви третьої особи із самостійними вимогами за загальними правилами при­йняття позову до розгляду, тобто має право у випадках, передбачених ст. 62 ГПК, відмовити у прийнятті позовної заяви або на підставі ст. 63 ГПК повернути позовну заяву. Втім, оскільки третя особа, яка заявляє са­мостійні вимоги на предмет спору, вступає у справу, яка вже прийнята господарським судом до розгляду, дотримання правил територіальної підсудності не є обов'язковим. Отже, господарський суд, розглядаючи позовну заяву такої третьої особи, не вправі застосовувати процесуальні наслідки порушення позивачем правил територіальної підсудності.

За змістом коментованої статті третя особа із самостійними вимога­ми на предмет спору може вступити лише після прийняття господарським судом первісної позовної заяви до розгляду і порушення провадження у справі, тобто у справу, яка розглядається судом. Якщо позовну заяву третьою особою подано до господарського суду до моменту винесення судом ухвали про прийняття позову до розгляду, суд не вправі прийняти її як заяву третьої особи, а повинен вирішити питання про її прийняття як самостійної позовної заяви.

Відповідно до частини 3 ст. 26 ГПК треті особи, які заяв­ляють самостійні вимоги на предмет спору, користуються всіма правами і несуть усі обов'язки позивача.

Інститут третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, активно використовується у господарському процесі. Норми цього інституту покликані захистити права та охоронювані законом інтереси осіб, які не є учасниками спірних матеріальних правовідносин, але зна­ходяться із однією зі сторін процесу у таких відносинах, які можуть змінитись у результаті винесеного рішення.

Згідно з частиною 1 статті 27 ГПК треті особи, які не заявля­ють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права чи обов'язки щодо однієї зі сторін. Отже, особа, яка бажає взяти участь у справі як третя особа без самостійних вимог, повинна зна­ходитися з однією зі сторін у матеріальних правовідносинах, які в резуль­таті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін.

Частина 2 статті 27 ГПК встановлює вимоги до змісту заяв про залучення чи допущення третіх осіб.

Якщо особа бажає вступити у справу як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, вона подає заяву про вступ у спра­ву. Якщо сторона чи прокурор вважають за необхідне участь особи у справі як третьої особи, вони подають заяву про залучення третьої осо­би до участі у справі.

У заяві про вступ або залучення третьої особи, яка не заявляє само­стійних вимог на предмет спору, повинно бути зазначено:

а) на стороні позивача чи відповідача братиме участь третя особа;

б) підстави вступу або залучення, які полягають у тому, які правовід­носини існують у третьої особи з однією з сторін та яким чином рішен­ня суду вплине на ці правовідносини.

Відповідно до частини 3 статті 27 ГПК господарський суд, ви­рішуючи питання про допущення або залучення третіх осіб до участі у справі, виносить ухвалу. В ухвалі повинно бути зазначено, на стороні позивача чи відповідача допущено чи залучено третю особу, на яких під­ставах її допущено чи залучено. Якщо суд відхиляє заяву про вступ чи залучення третьої особи, ухвала про відхилення не виноситься, а про від­хилення заяви та мотиви відхилення суд зазначає в рішенні за результа­тами розгляду справи по суті (або в ухвалі, якщо розгляд справи закін­чується без винесення рішення).

Частина 4 статті 27 ГПК встановлює, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються процесу­альними правами і несуть процесуальні обов'язки сторін.

Права та обов'язки сторін викладено у ст. 22 ГПК.

Водночас треті особи, які не заявляють самостійних вимог на пред­мет спору, не користуються правами, які належать лише позивачу та від­повідачу. Вони не мають права на зміну підстави і предмета позову, збіль­шення чи зменшення розміру позовних вимог, а також на відмову від по­зову або визнання позову. Вони також не мають права подавати заяви про відводи, укладати мирову угоду.