Тема 13. Політико – правові вчення в Росії у 18 – початку 20 ст.

1. Слов'янофіли(брати Аксаков, Тютчев, Гоголь) вважали, що розвиток Росії повинен спиратися винятково на національний ґрунт, традиції і звичаї народу.

2. Західники (Огарьов, Герцен, Бєлінський, Бакунін) були переконані, що Росія йде тим же шляхом, що і Захід, але в силу історичних причин відстала і повинна використовувати успіх європейської цивілізації, щоб стати з Європою в один рівень.

3. Наро́дництво — ідеологія і громадсько-політичний рух, що охопив вихідців із дворянства та різночинної інтелігенції Російської імперії у 60-х – 80-х роках 19 ст.

Тема 14. Розвиток вчень політико – правової думки в Україні у 16 – початку 20 ст.

1. Інтегральний націоналізм є одним з п'яти типів націоналізму за термінологією КарлтонаГаєса, який у 1928 році опублікував книгу «Історична еволюція сучасного націоналізму».

2. Класократія — одна із форм державного управління.

Тема 15. Політичні та правові теорії Західної Європи другої половини 19- першої третини 20 ст.

1. Неотомізм – головний напрям неосхоластики, що вбачає у вченні Фоми Аквінського (1225–1274) найдосконаліше вираження "вічної філософії"; неотомізм різко протиставляє себе як матеріалізму, так і суб'єктивному ідеалізму; він претендує на універсалізм, на синтез віри і розуму, умогляду і емпірики, споглядальності та практицизму, індивідуалізму і соборності.

2. Феноменологізм виник як реакція на жорсткий емпірицизм і поставив під сумнів первинність безпосередньо чуттєвих даних як основи для наукового дослідження.

3. Біблійна герменевтика — стосується методів тлумачення та інтерпретації Біблії.

4. Плюралістична демократія являє собою форму правління, що дозволяє різноманітним суспільним групам вільно виражати свої інтереси.

5. Геополітика ( від грец.γη — земля + πολιτική - мистецтво управління державою ) - політологічна концепція, що вбачає у політиці засадничу, визначальну роль географічних факторів: просторове розташування країни, розмір території, наявність чи відсутність, обмеженість природних ресурсів, клімат, кількість населення.

6. Конвергентна еволюція, конвергенція — еволюційний процес, що приводить до формування комплексу схожих ознак у представників неспоріднених (немонофілетичних) груп.

7. Інституціаналізм – напрям, який пояснює диспропорції ринку праці особливостями динаміки окремих галузей економіки, професійних і демографічних груп.

8. Солідаризм – це вчення про рівновагу загального і особистого, коли суспільство як єдине ціле і кожна людина зокрема мають рівні права й обов’язки.

Тема 16. Політичні та правові вчення Новітнього часу і сьогодення.

1. Диференціація - це процес появи функціонально спеціалізованих інститутів і поділу праці.

2. Шовінізм — це перебільшене й безкритичне переоцінювання всього, що рідне, сліпа ненависть і часто необґрунтоване згірдливе відношення, ворожість до чужого.

3. Раси́зм — світогляд, а також політичні теорії і практичні дії, що ґрунтуються на расовій дискримінації, на уявленні про поділ людей на біологічно різні групи на основі видимих особливостей зовнішнього вигляду, як-от: колір шкіри, структура та колір волосся, риси обличчя, будова тіла тощо, тобто на раси, і різному ставленні до людей та їхніх спільнот залежно від приналежності до цих груп (рас). Згідно з расистськими теоріями, люди різних рас розрізняються за соціально-біологічною поведінкою.

4. Євразійство — напрямок російської суспільно-філософської думки, споріднений з давнішим московським слов'янофільством.

5. Нормативізм - правова доктрина, яка розглядає право виключно як об'єктивну логічну форму, абстраговану від соціального, психологічного та історичного змісту.

6. Неогегельянства - неоднорідне філос. рух, що одержало, особливо з поч. 20 в., поширення в Німеччині, Франції, Англії, Голландії, Італії.

7. Неокантіанство - напрям у німецькій філософії другої половини XIX - початку XX століть.

8. Екзистенціалі́зм — (фр. existentialisme від лат. exsistentia — існування), Філософія існування — напрям у філософії XX ст., що позиціонує і досліджує людину, як унікальну духовну істоту, що здатна до вибору власної долі. Основним проявом екзистенції є свобода, яка визначається як відповідальність за результат свого вибору.