Охарактеризуйте договори за державним замовленням на прикладі договору контрактації сільськогосподарської продукції.

Договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єктами господарювання - виконавцями державного замовлення та державними за­мовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контрак­ти), в яких визначаються господарські зобов'язання сторін та регулюються відносини замовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення. Держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників.

Укладення сторонами договору за державним замовленням (державного контрак­ту) здійснюється в порядку, передбаченому статтею 181 цього Кодексу, з урахуванням особливостей, передбачених законодавством. Державний контракт укладається шля­хом підписання сторонами єдиного документа.

Відповідно до Закону України «Про поставки продукції для держав­них потреб» Закону України «Про державний матеріальний ре­зерв» державне замовлення є обов'язковим для підприємств та організацій, заснованих повністю або частково на державній власності а також для суб'єктів госпо­дарської діяльності всіх форм власності, визнаних відповідно до чинного законодавства мо­нополістами на відповідному ринку продукції.Суб'єкти господарювання інших форм власності мають добровільно на конкурсних заса­дах укладати державні контракти, в основі яких лежить державне замовлення.

За договором контрактаціївиробник сільськогосподарської продукції (виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її. Предметом договору контрактації сільськогосподарської продукції є вироблення та наступна передача сільськогосподарської продукції або передача вже виробленої продукції. Сторонами договору контрактації сільськогосподарської продукції є виробник і контрактант. Контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві продукції за договором контрактації сільськогосподарської продукції. Контрактант зобов'язується прийняти продукцію виробника. сільськогосподарським товаровиробником може бути фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Білет № 30

 1.Розкрийте зміст і види правового режиму майна суб’єктів господарювання

Під правовим режимом майна суб'єктів господарювання зазвичай розуміють встанов­лені правовими нормами структуру цього майна, порядок його придбання (формування), ви­користання і вибуття, а також звернення на нього стягнення кредиторів. Основою правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх госпо­дарська діяльність, є право власності, а також речові права осіб, які не є власниками: право господарського відання, право оперативного управління і право оперативного використання майна. Зміст кожного з цих прав розкрива­ють подальші статті ГК. Крім зазначених, господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших ре­чових прав, до яких відносяться, зокрема, право володіння та право ко­ристування. Правоволодіння чужим майном виникає на підставі договору з власником або осо­бою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених зако­ном . Суб'єкти господарювання, які здійснюють господарську діяльність на основі пра­ва оперативного використання майна, не можуть мати статусу юридичної особи і ре­алізують свою господарську компетенцію в межах статусу, визначеного господар­ською організацією, до складу якої вони входять. Майном визнається сукупність речей та інших цінностей, які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів. Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів. Товарами у складі майна суб'єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги. Особливим видом майна суб'єктів господарювання є цінні папери.

Способи захисту прав: законних інтересів суб’єктів господарчих відносин

Господарські права та інтереси суб’єктів господарської діяльності відповідно до ст. 20 Господарського кодексу України захи­щаються такими способами:

– визнання наявності або відсутності прав суб’єктів гос­подарювання;

– визнання повністю чи частково недійсними актів органів державної влади та місцевого самоврядування;

– відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб’єктів господарювання;

– припиненням дій, що порушують права або створюють за­грозу їх порушення;

– присудження до виконання обов’язку в натурі;

– відшкодування збитків;

– застосування штрафних, оперативно-господарських та ад­міністративно-господарських санкцій;

– встановлення, зміною чи припиненням господарських правовідносин.

У випадку невиконання рішення господарського суду на ви­нуватця накладається штраф в розмірі вартості відповідних зобо­в’язань. У господарських стосунках між підприємствами, організа­ціями та установами, міжнародними об’єднаннями організацій України застосування заходів з судового врегулювання госпо­дарських спорів є обов’язковою необхідністю звернення до гос­подарського суду. Справи за заявами прокурора порушуються в господарському суді в інтересах держави і суб’єктів господарюван­ня незалежно від прийняття сторонами заходів досудового врегу­лювання господарських спорів.

Спори між іноземними інвесторами і державою з питань інвестування підлягають розгляду в судах України, якщо інше не передбачається договорами. Всі інші спори за участю іноземних інвесторів підлягають вирішенню за кордоном.