Правовий режим майна суб’єктів господарювання

Для здійснення і господарської, і підприємницької діяльності не­обхідною передумовою є володіння суб'єктами господарювання засоба­ми виробництва, майном, що використовується в процесі цієї діяльності.

Майном, за Господарським кодексом України, визнається сукуп­ність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються в діяльності суб'єктів господарювання і відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку цих суб'єктів (ст. 139).

Залежно від правових засад володіння майном при здійсненні гос­подарської діяльності визначається його правовий режим.

Під правовим режимом майна розуміють установлений правовими засобами порядок і умови придбання (присвоєння) майна, здійснення суб'єктами права повноважень володіння, користування та розпоря­дження ним, реалізація функцій управління майном, а також правова його охорона.

Якщо це визначення деталізувати, то можна виокремити такі еле­менти або структуру правового режиму:

1) сукупність правових норм, що регулюють відносини власності,
визначають форму власності, види майна, суб'єктів права власності,
правомочності власника;

2) правомочності державних організацій по здійсненню права гос­
подарського відання чи права оперативного управління майном;

3) правоздатність суб'єктів господарювання в майнових відносинах;

4) встановлені правовими засобами порядок та умови розподілу
майна за фондами, використання його в процесі виробничо-госпо­
дарської та іншої діяльності, здобуття з нього корисних результатів і т.д.

Правовий режим майна суб'єкта господарюванняявляє собою встановлені нормативними.актами правила, можливі межі «пану­вання» суб'єкта господарювання над належним йому майном. Основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові пра­ва — право господарського відання, право оперативного управління (ст. 133 ГК України).

Припинення діяльності суб’єкта господарювання

Припинення суб'єктів господарювання регулюється значною кількістю нормативних актів, до яких, насамперед, належать ЦК України, ГК України, закони України від 15 травня 2003 р. № 755-ГУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства", від 14 травня 1992 р. № 2343-XII "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону від 30 червня 1999 р.) та інші нормативні акти, в тому числі відомчі.

Відповідно до ст. 59 ГК України та ст. 104 ЦК України припинення суб'єкта господарювання здійснюється в результаті реорганізації, передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або шляхом ліквідації.
Суттєва різниця між ліквідацією та реорганізацієюполягає у тому, що в першому випадку має місце остаточне припинення будь-якої діяльності якогось суб'єкта господарювання, у другому - припинення його функціонування в конкретній організаційно-правовій формі із заміною на нову. В обох випадках "припинення суб'єкта господарювання" суб'єкт, що припиняється, більше не існуватиме. У зв'язку з ліквідацією суб'єкта припиниться і його діяльність, у зв'язку ж із реорганізацією вона триватиме, але вже не в колишній (яка існувала до реорганізації), а в новій організаційно-правовій формі суб'єкта господарювання.
Тобто можна сказати, що головна відмінність двох способів припинення суб'єктів господарювання (ліквідації та реорганізації) полягає в юридичних наслідках факту припинення їх існування, у наявності або відсутності правонаступництва.

Таким чином, під реорганізацією розуміють припинення юридичної особи з переходом всіх прав та обов'язків до правонаступника в порядку загального правонаступництва. Під правонаступником розуміють юридичну особу (юридичних осіб), до якої (яких) переходять усі права та обов'язки реорганізованої юридичної особи. Стаття 59 ГК України та ст. 104 ЦК України визначають чотири шляхи припинення суб'єкта господарювання: злиття, приєднання, поділ та перетворення.

Під ліквідацією розуміють такий спосіб припинення суб'єкта господарювання, при якому на майбутнє неможлива будь-яка діяльність та його існування і який пов'язаний з ліквідацією його справ і майна, відсутністю правонаступник

Правове регулювання здійснення іноземних інвестицій на території України

Для розвитку української економіки має велике значення залучення і оптимальне використання іноземних інвестицій.

У відповідності до ч. 1 ст. 394 Господарського Кодексу України та ч. 1 ст. 7 Закону України «Про режим іноземного інвестування» на території України щодо іноземних інвестицій встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та чинними міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України.

Основними нормативно-правовими актами, які регулюють процедуру здійснення іноземних інвестицій в Україну, на цей час є:

- Господарський Кодекс України

- Закон України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 року № 1560-ХІІ;

- Закон України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 року № 93/96-ВР;

- Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання іноземних інвестицій та кредитування» від 27 квітня 2010 року № 2155-VI;

- Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій» від 07 серпня 1996 року № 928;

- Постанова Правління Національного банку України «Про врегулювання питань іноземного інвестування в Україну» від 10 серпня 2005 року № 280.