Державна реєстрація суб’єктів господарювання як необхідна умова ведення підприємницької діяльності

Для реалізації суб’єктом права на підприємницьку діяльність в якості обов’язкової умови закон передбачає державну реєстрацію. В юридичній літературі одним з досить розповсюджених поглядів на державну реєстрацію суб’єктів підприємництва є його трактування як умови здійснення підприємницької діяльності.

У ч.І ст.58 ГК України зазначено, що суб’єкт господарювання підлягає державній реєстрації, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, необхідною умовою здійснення господарської (підприємницької) діяльності є державна реєстрація суб’єктів господарювання (підприємництва). Згідно з ч.2 ст.50 Цивільного кодексу України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Тобто державна реєстрація є елементом легітимації підприємницької діяльності.

У Господарському кодексі України державна реєстрація суб’єктів господарювання, на відміну від ліцензування і патентування, не названа засобом державного регулювання господарської діяльності.

Згідно зі ст.1 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців” державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців — це посвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

№ 6

Принципи ведення підприємницької діяльності

Підприємництво здійснюється на основі:

· вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

· самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

· вільного найму підприємцем працівників;

· комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

· вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

· самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Монопольне становище суб’єкта господарювання і природна монополія. Співвідношення понять.

     Монопольне (домінуюче) становище суб'єкта господарювання - становище суб'єкта господарювання на ринку, яке дозволяє йому самостійно або разом з іншими суб'єктами господарювання визначати умови обороту товарів на ринку завдяки тому, що суб'єкт господарювання:

не має на ринку товару жодного конкурента або не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин;

є одним із двох чи більше суб'єктів господарювання, що діють на ринку товару, якщо між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція, і при цьому вони (разом узяті), не мають на ринку товару жодного конкурента або не зазнають значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин. Зокрема, якщо суб'єкт господарювання є одним із таких суб'єктів господарювання, і при цьому зазначеним суб'єктам господарювання у складі не більше трьох належать найбільші частки на ринку, які у сукупності перевищують 50 відсотків; п'яти - 70 відсотків.

Природна монополія — стан товарного ринку, при якому задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв’язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару в міру збільшення обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб’єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв’язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги) (далі — товари);

Громадянин як суб’єкт господарювання       

1. Громадянин визнається суб’єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

2. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов’язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

3. Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність:

безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється;

із залученням або без залучення найманої праці;

самостійно або спільно з іншими особами.

4. Громадянин здійснює управління заснованим ним приватним підприємством безпосередньо або через керівника, який наймається за контрактом. У разі здійснення підприємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами громадянин має права та обов’язки відповідно засновника та/або учасника господарського товариства, члена кооперативу тощо, або права і обов’язки, визначені укладеним за його участі договором про спільну діяльність без створення юридичної особи.

5. Громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємництва та відповідно до принципів, передбачених у статті 44 цього Кодексу.

6. Громадянин-підприємець зобов’язаний:

у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності;

повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах;

додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов’язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством;

не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства;

вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства;

своєчасно надавати податковим органам декларації про доходи, інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов’язкових платежів; сплачувати податки та інші обов’язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом.

7. Громадянин-підприємець зобов’язаний додержуватися вимог, передбачених статтями 46 і 49 цього Кодексу, а також іншими законодавчими актами, і несе майнову та іншу встановлену законом відповідальність за завдані ним шкоду і збитки.

Громадянин-підприємець може бути визнаний судом банкрутом відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів.

Поняття і види патенту

Торговий патент — це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними в цьому Законі видами підприємницької діяльності. Торговий патент не засвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності на інтелектуальну власність.

Види торгового патенту:

· звичайний торговий патент.

· пільговий торговий патент – патент, який видається суб’єктам підприємницької діяльності, які здійснюють торгівлю виключно товарами вітчизняного виробництва вказаними у Законі “Про патентування...”: поштові марки, конверти, періодичні видання, проїзні квитки, товари народних промислів, готові лікарські засоби, вугілля, дрова, мило господарське, сірники, насіння овочевих культур та квітів і ін. Крім цього пільговий торговий патент видається підприємцям, які здійснюють торговельну діяльність на території військових частин виключно товарами військової атрибутики та повсякденного вжитку для військовослужбовців. У пільговому патенті обов’язково дається перелік товарів, якими здійснюється торгівля. Вартість пільгового торгового патенту 25 грн. на весь термін дії патенту.

· короткостроковий торговий патент – на строк від 1 до 15 днів. Його необхідно придбати для торгівлі на ярмарках, виставках-продажах та інших короткострокових заходах, пов’язаних з демонстрацією та продажем товару. Вартість короткострокового торгового патенту за один день торгівлі 10 грн.

· спеціальний торговий патент – державне свідоцтво, яке засвідчує право на особливий порядок оподаткування. Такий патент мають право придбати торговці, які здійснюють торговельну діяльність в одному приміщенні, будівлі або його частині, окрім ринків, при умові, що всі суб’єкти підприємницької діяльності придбають спеціальні торгові патенти. Вартість спеціального торгового патенту встановлюється органами місцевого самоврядування щорічно.

5. Які гарантії мають іноземні інвестори при здійсненні інвестиційної діяльності на території України.