Заходи, цю застосовуються до розпорядників та одержувачів бюджетних коштів за вчинені ними бюджетні правопорушення

Згідно зі ст. 119 Бюджетного кодексу країни, нецільове ви­користання бюджетних коштів призводить до зменшення асиг­нувань розпорядникам бюджетних коштів на суму, витрачену не за цільовим призначенням, і притягнення відповідних поса­дових осіб до дисциплінарної, адміністративної чи криміналь­ної відповідальності у порядку, визначеному законами України.

У разі нецільового використання бюджетних коштів, отри­маних у вигляді субвенції, зазначені кошти підлягають обов'яз­ковому поверненню до відповідного бюджету в порядку, визна­ченому Кабінетом Міністрів України. Відповідних посадових осіб притягають до відповідальності згідно із законом.

Чинне законодавство містить підстави призупинення бю­джетних асигнувань. Зокрема, Міністерство фінансів України, Державне казначейство України, Державна контрольно-ревізій­на служба України, місцеві фінансові органи, голови виконав­чих органів міських міст районного значення, селищних та сіль­ських рад, головні розпорядники бюджетних коштів у межах своїх повноважень можуть призупиняти бюджетні асигнуван­ня в разі:

—несвоєчасного і неповного подання звітності про виконан­ня бюджету;

—невиконання вимог бухгалтерського обліку, складання звітності та внутрішнього фінансового контролю за бюджетними коштами і недотримання порядку перерахування цих коштів;

—подання недостовірних звітів та інформації про виконан­ня бюджету;

—порушення розпорядниками бюджетних коштів вимог до прийняття ними бюджетних зобов'язань;

— нецільового використання бюджетних коштів тощо.
Після виявлення бюджетного правопорушення відповідні

органи у межах своєї компетенції можуть вчиняти такі дії щодо тих розпорядників бюджетних коштів та одержувачів, яким во­ни довели відповідні бюджетні асигнування:

1) застосування адміністративних стягнень до осіб, вппппх у бюджетних правопорушеннях відповідно до закону;

2) зупинення операцій із бюджетними коштами.

При цьому застосовують загальноправовий принцип юри­дичної відповідальності, згідно-з яким накладення на особу за­ходу стягнення за бюджетне правопорушення не звільняє її від відшкодування заподіяної таким правопорушенням матеріаль­ної шкоди в порядку, встановленому законом.

Призупинення операцій із бюджетними коштами полягає у призупиненні будь-яких операцій зі здійснення платежів із ра­хунку порушника бюджетного законодавства і може запровад­жуватися на термін до ЗО днів, якщо інше не передбачено зако­ном. Механізм призупинення операцій із бюджетними коштами визначає Кабінет Міністрів України.

Порядок призупинення бюджетних асигнувань регламенто­вано Наказом Міністерства фінансів України від 15.05.2002 р.

№3191.

Такс призупинення мас па меті припиниш па конкретно ви­значений час повноваження па взяття бюджетного зобов'язання за загальним фондом бюджету в межах бюджетного періоду і може застосовуватися у випадках, передбачених \:п. 18 бюджет­ного кодексу України.

Рішення про призупинення бюджетних асигнувань прийма­ють Міністр фінансів України, Міністр фінансів Автономної Республіки Крим, керівник місцевого фінансового органу, голо­ва виконавчого органу міської міста районного значення, селищ­ної та сільської ради на підставі протоколу про бюджетне право­порушення або акта ревізії й доданих до нього документів.

Рішення про призупинення бюджетних асигнувань оформ­ляють у вигляді відповідного розпорядження.

Бюджетні асигнування призупиняють із першого числа мі­сяця, що настає за датою прийняття відповідного розпоряд­ження. При цьому наказ конкретизує, що бюджетні асигнуван­ня призупинено па термін від одного місяця до трьох у межах поточного бюджетного періоду в обсязі, що дорівнює 50% асиг­нувань, затверджених у плані асигнувань розпорядника бю­джетних коштів за скороченою економічною класифікацією видатків бюджету на цей період, за винятком асигнувань на оплату праці, нарахування па заробітну плату та трансфертів населенню.

У разі виявлення бюджетного правопорушення та наявності підстав для призупинення бюджетних асигнувань протокол про бюджетне правопорушення або акт ревізії разом із пропозиція­ми щодо призупинення бюджетних асигнувань необхідно пода­ти до фінансового органу, наділеного відповідною компетен­цією.

Розпорядження про призупинення бюджетних асигнувань є підставою для внесення змін до помісячного розпису асигну­вань загального фонду бюджету (плану асигнувань із загально­го фонду бюджету відповідного розпорядника бюджетних кош­тів) шляхом перенесення бюджетних асигнувань на наступні періоди.

Розпорядження про призупинення бюджетних асигнувань скла­дається у п'яти примірниках — один оригінал і чотири копії. Оригі­нал залишають органу, який прийняв рішення, для внесення змін до помісячного розпису асигнувань загального фонду бюджету. Одну копію розпорядження передають до Державного казначейства Украї­ни разом із довідкою про внесення змін до помісячного розпису асиг­нувань загального фонду бюджету; другу копію передають розпо­рядникові чи одержувачу бюджетних коштів, який скоїв бюджетне правопорушення; третю передають головному розпорядникові бюд­жетних коштів, до сфери управління якого належить розпорядник чи одержувач бюджетних копттів; четверту копію розпорядження протя­гом п'яти робочих дній надсилають органу, за поданням якого його прийнято.

Розпорядник чи одержувач бюджетних коштів, якому при­зупинено бюджетні асигнування, в установлені у відповідному розпорядженні терміни подає інформацію відповідному органу про усунення бюджетного правопорушення та копії документів, що її підтверджують. За результатами аналізу отриманої інфор­мації та підтверджувальних документів компетентні органи, які ухвалили призупинити бюджетні асигнування, приймають рі­шення про їх відновлення. Відповідне розпорядження є підста­вою для внесення з першого числа місяця, що настає за датою прийняття цього розпорядження, змін до помісячного розпису асигнувань загального фонду бюджету (плану асигнувань із за­гального фонду бюджету відповідного розпорядника бюджет­них коштів) та наступного взяття зобов'язань.

У ст. 121 Бюджетного кодексу України визначено правові засади відповідальності за бюджетні правопорушення. Зокрема нетаповлено, що особи, винні у порушенні бюджетного закони даиства, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законами України.

Бюджетне правопорушення, скоєне розпорядником чи одер­жувачем бюджетних коштів, може бути підставою для притяг­нення до відповідальності-згідно із законом його керівника або і 11111 их відповідальних посадових осіб залежно від характеру вчи-пених ними діянь.

Посадові особи органів державної влади, органів влади Авто­номної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також підприємств, установ і організацій, які скоїли бюджет­не правопорушення, несуть передбачену законом цивільно-пра­вову відповідальність незалежно від накладення передбачених Бюджетним кодексом стягнень на розпорядника чи одержувача бюджетних коштів.

Водночас бюджетне законодавство закріплює конституційні принципи, зокрема право па судовий захист, передбачивши пра­во на оскарження рішений про накладення стягнений за бюджет­не правопорушення.

Таке рішення оскаржують в адміністративному або судово­му порядку протягом 10 днів від дня його винесення, якщо інше не передбачено законом. При цьому факт оскарження рішення про накладення стягнення за бюджетне правопорушення не зу­пиняє виконання зазначеного рішення.

У разі визнання судом рішення про накладення стягнення за бюджетне правопорушення повністю чи частково незакон­ним, особі, щодо якої його було винесено, перераховують недо-отримані бюджетні кошти та поновлюють інші обмежені таким рішенням її права.

140. Поняття та елементи фінансової політики держави

Фінансова політика є складовою частиною економічної політики й охоплює сукупність заходів, які здійснює держава на всіх рівнях управління, щодо організації та використання фінансів з метою здійснення своїх функцій і розв´язання невідкладних конкретних завдань.Фінансова політика проявляється в структурі державних доходів і видатків, у фінансовому законодавстві.

Умовами ефективної фінансової політики на стадії переходу до ринкового господарювання є: максимальне врахування вимог ринкової економіки у виробничій та невиробничій сферах діяльності; вивчення і використання нагромадженого світового досвіду фінансово-господарської діяльності; обов´язкове врахування специфіки кожного конкретного стану розвитку держави, особливостей внутрішньої і міжнародної ситуації; здійснення комплексного підходу при виробленні і проведенні заходів фінансової політики в сфері кредитування, ціноутворення, заробітної плати.

Фінансова політика держави вимагає відповідного правового забезпечення. Держава в законодавчому порядку встановлює механізм формування фінансових ресурсів, закріплює його у відповідних нормативних актах, видає закони. На підставі законів органи виконавчої влади розробляють і приймають відповідні підзаконні акти. Це, зокрема, інструкції, положення, методичні вказівки, якими керуються суб´єкти фінансово-господарської і комерційної діяльності.

Важливим елементом правового забезпечення фінансової політики є впровадження і функціонування фінансових норм. Це дає підставу для встановлення єдиних правил організації фінансових зв´язків, забезпечення економічних і фінансових інтересів підприємців і держави в цілому. Від рівня й оптимальності правового регулювання значною мірою залежить успіх фінансової політики.

Таким чином, фінансова політика тісно пов´язана з фінансовим правом і законодавством. З допомогою права юридично закріплюються форми і види фінансових відносин.

Фінансове законодавствовключає податкове і бюджетне законодавство, законодавчі норми з питань функціонування страхової справи, державного фінансового контролю, валютних відносин, формування і використання кредитних ресурсів.

Податкове законодавствовстановлює норми і види податків на всіх рівнях фінансово-бюджетної системи, механізм їх справляння, відповідальність за їх порушення.

Бюджетне законодавстворегулює бюджетний устрій і процес. Норми бюджетного законодавства визначають структуру бюджетної системи, види і розміри доходів відповідних бюджетів, нормативи і цільове призначення бюджетних видатків за ланками бюджетної системи, нормативи створення резервних фондів тощо.

Основними завданнямифінансової політики України на стадії створення ринкового господарства є: 1) створення і забезпечення передумов рівноцінного і рівноправного функціонування суб´єктів господарювання всіх форм власності; 2) активізація приватизаційних процесів; 3) забезпечення умов для створення максимально можливого обсягу фінансових ресурсів; 4) вироблення оптимального співвідношення і пропорцій у розподілі доходів між суб´єктами господарювання і державою; 5) визначення основних напрямів, структури і пропорцій у витрачанні державних коштів; 6) вироблення відповідного фінансового механізму для досягнення поставленої мети.

Залежно від тривалості періоду і характеру проблем, які потрібно розв´язати, фінансова політика поділяється на фінансову стратегію і фінансову тактику. Фінансова стратегіяпокликана виробляти основні напрями використання фінансів, передбачати форми і види організації фінансових відносин. її характерною ознакою є вибір стратегічної мети шляхом складання довготермінових цільових програм, які передбачають концентрацію фінансових ресурсів на головних напрямах економічного і соціального розвитку держави.

Фінансова тактикаскеровується на розв´язання конкретних завдань на певному етапі розвитку, які реалізуються шляхом оперативних змін у способах, методах і формах організації фінансових зв´язків, господарської, комерційної та фінансової діяльності.

Нормальне функціонування суб´єктів господарювання в умовах ринкової економіки, а також виконання державою своїх функцій неможливе без наявності необхідних фінансових ресурсів.

Фінансові ресурси- це кошти і майно, які використовуються для забезпечення функціонування в державі об´єктів економічної та соціальної інфраструктури, реалізації заходів, спрямованих на їх розвиток, а також на соціальний захист населення.

Функціонування фінансів забезпечується через фінансово-бюджетну систему, яка складається з різноманітних фінансових інституцій, які забезпечують кругообіг фінансових ресурсів різної цілеспрямованості, і поділяється на державні фінанси, фінанси підприємств та організацій, а також фінансовий ринок. Кожна ланка фінансово-бюджетної системи охоплює всіх суб´єктів фінансових відносин, але характер і ступінь участі у них кожного - різні, залежно від спрямованості цієї ланки.

Державні фінанси, що забезпечують формування і використання державних доходів, функціонують на основі коштів: державного бюджету, державного соціального страхування (пенсійний фонд і фонд соціального забезпечення), державного кредиту, позабюджетних фондів цільового призначення.

141. Роль президента України піл час виконання функцій фінансового контролю

Президент України, як глава держави наділений правом контролю за дотриманням законності і державної дисципліни в усіх сферах діяльності державної виконавчої влади. Президент має право вето щодо прийнятих ВР України законів, у тому числі й з фінансових питань, з поверненням їх на повторний розгляд. Секретаріат Президента організовує контроль за виконанням органами виконавчої влади і їх посадовими особами законів України, указів та розпоряджень Президента.

142. Правове регулювання державних видатків в Україні Склад державних видатків

Сукупність фінансово-правових норм, регулюючих відносини у сфері видатків, складає розділ особливої частини фінансового права. В цих відносинах відображається специфіка правових режимів державних та муніципальних витрат, і тому відносини у сфері видатків складають декілька правових інститутів.

Правовий режим фінансування видатків залежить від фонду, з якого фінансується конкретна витрата, від форм власності підприємств, що одержують грошові кошти для свого функціонування, тому і регулюються відносини у сфері видатків нормами багатьох законодавчих актів.

У фінансовому праві норми, що регулюють державні витрати, виділені в окремий інститут. Усі державні витрати закріплюються у відповідних актах законодавства і планово-фінансових актах. Так, наприклад, витрати Державного бюджету України відображені в законі про Державний бюджет, який щорічно приймається, обсяги та структура витрат місцевих бюджетів усіх рівнів встановлюється рішеннями відповідних місцевих рад, витрати децентралізованих фондів закріплені у фінансових планах-балансах і кошторисах підприємств, організацій та установ.

Склад і напрями витрачання коштів державою визначаються характером функцій, що нею виконуються.

До складу державних видатків, пов'язаних з політичними функціями, входять: утримання армії, державного апарату влади й управління, посольств, консульств, сплата внесків у міжнародні організації та ін.

До складу видатків, які пов'язані із здійсненням державою економічних функцій, входять державні інвестиції у сфері економічної інфраструктури, підтримка державних підприємств, витрати на зовнішньоекономічну діяльність, розвиток середнього і малого бізнесу та ін. Необхідно особливо відзначити величезне значення державних витрат на економіку для регулювання ринкових відносин. Механізм функціонування видатків сприяє розвитку внутрішнього і розширенню зовнішніх ринків збуту. Велика роль держави в умовах залучення іноземного капіталу. При цьому не можна недооцінювати значення державних гарантій повернення позикового капіталу. Державні видатків стали одним із головних інструментів концентрації та централізації капіталу.

143. Місячна звітність про виконання державного бюджету

Місячна звітність про виконання Державного бюджету України надається Державним казначейством України Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті та Міністерству фінансів України не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним. Зведені показники звітів про виконання бюджетів, інформація про виконання захищених статей Державного бюджету України, інформація про використання коштів з резервного фонду Кабінету Міністрів України надається Державним казначейством України Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті та Міністерству фінансів України не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним. Звіт про бюджетну заборгованість надається не пізніше 15 числа другого місяця, наступного за звітним.

Місячний звіт про фактичні надходження податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів до бюджету, місячний звіт про податкову заборгованість, включаючи суми недоїмки та переплат (у галузевому і територіальному розрізі, а також у розрізі джерел доходів та форм власності), надається органами стягнення Верховній Раді України, Кабінету Міністрів України, Рахунковій палаті та Міністерству фінансів України не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним.

144. Цільові фонди коштів органів місцевого самоврядування

Ради органів місцевого самоврядування мають право створювати в межах законодавствацільові фонди для розв’язання будь-яких соціальних і економічних проблем на підвідомчій території.Цільові фонди є складовою частиною позабюджетних фондів. Закон України “Про приватизацію майна державних підприємств” у ст. 23 передбачив утворення позабюджетних фондів приватизації Автономної Республіки Крим та інших адміністративно-територіальних одиниць України. Було встановлено, що кошти зазначених фондів спрямовуються на погашення внутрішнього державного боргу України, а також на відшкодування витрат, пов’язаних з приватизацією, кредитування технічного переозброєння приватизованих підприємств, розвиток підприємництва та створення нових робочих місць у межах, що встановлюються Державною програмою приватизації. Порядок використання коштів, одержаних від приватизації державного майна, щороку визначається Верховною Радою у законі про Державний бюджет. Наприклад, стаття 23 Закону України “Про Державний бюджет України на 1997 рік” встановила, що у 1997 році 80% коштів, що надійдуть до відповідних позабюджетних фондів приватизації адміністративно-територіальних одиниць від приватизації підприємств комунальної власності, зараховуються до відповідних місцевих бюджетів.

В процесі приватизації державного житлового фонду передбаченостворення окремих позабюджетних рахунків місцевих рад. Ст. 9 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” від 23 червня 1992 року встановила, що кошти, одержані від приватизації державного житлового фонду, зараховуються у спеціально створені позабюджетні приватизаційні житлові фонди місцевих рад або відповідні фонди підприємств, на балансі яких є відомче житло. Ці кошти використовуються на житлове будівництво та на ремонт житла з метою забезпечення житлом громадян, яким необхідно поліпшити житлові умови. 20% коштів цих фондів перераховуються до Державного приватизаційного житлового фонду, який створюється для фінансування житлового будівництва в регіонах з низьким рівнем забезпеченості громадян житлом та утворення резерву коштів для забезпеченнягарантій прав на безкоштовне державне житло новонароджених громадян України.

Законодавство України передбачає формування позабюджетних фондів місцевих рад для фінансування шляхових робіт.

Згідно із Законом України “Про джерела фінансування шляхового господарства України” від 18 березня 1991 року конкретний розмір відрахувань, що надходять на розвиток шляхів загального користування в Автономній Республіці Крим і в областях, а також напрямки їх використання визначаються Верховною Радою Кримської Автономії та обласними радами.

Місцеві ради також можуть утворювати цільові позабюджетні фонди охорони навколишнього середовища. Стаття 46 Закону УРСР “Про охорону навколишнього природного середовища” встановила порядок надходження платежів за забруднення навколишнього природного середовища у позабюджетні фонди його охорони різних рівнів, починаючи від рад базового рівня до Державного.

На місцевому рівні функціонує ще багато видів позабюджетних фондів, що знижує можливість ефективного контролю за їх формуванням і витрачанням.

Стаття 68 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” дозволяє органам місцевого самоврядування утворювати позабюджетні фонди, встановлюючи, що такі кошти перебувають на спеціальних рахунках у банках, аположення про порядок їх формування і використання затверджуються відповідними радами.

Органи місцевого самоврядування мають право утворювати і валютні фонди в силу ст.68 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”. Правда, цей закон не встановлює порядок і джерела утворення валютних фондів, відсилаючи до положень про ці фонди, які повинні затверджуватися відповідними радами.

Стаття 70 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” надала радам або за їх рішенням іншим органам самоврядування відповідно до законодавства право:

а) випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери;

б) отримувати позички з інших бюджетів на покриття тимчасових касових розривів з їх погашенням до кінця бюджетного року;

в) отримувати кредити в банківських установах.

Органи місцевого самоврядування мають право у межах законодавства:

а) створювати комунальні банки та інші фінансово-кредитні установи;

б) виступати гарантами кредитів підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад;

в) розміщувати належні їм кошти в банках інших суб’єктів права власності і отримувати відсотки від їх доходів відповідно до закону із зарахуванням їх до доходної частини відповідних місцевих бюджетів.

145. Поняття й мета фінансової діяльності

Чинне законодавство не містить визначення даного поняття. Зміст категорії “фінансова діяльність держави і місцевого самоврядування” розкривається в науці фінансового права. Не дивлячись на деякі відмінності у визначенні фінансової діяльності держави й місцевого самоврядування, що містяться в юридичній літературі, фінансову діяльність держави можна визначити як особливий вид державної діяльності, що спрямована на формування, розподіл і використання відповідних фондів грошових коштів, як централізованих, так і децентралізованих, що необхідні для фінансового забезпечення діяльності органів держави, безпеки й оборони країни, соціально-економічного розвитку суспільства.

Отже, виникнення й існування фінансової діяльності держави обумовлено об’єктивними потребами суспільства, в якому діють товарно-грошові відносини. Органи місцевого самоврядування також здійснюють фінансову діяльність щодо формування, розподілу і використання фондів грошових коштів, необхідних для забезпечення вирішення завдань місцевого значення.

Мета фінансової діяльності держави зумовлена її фінансовими потребами і

вона досягається тільки через покриття всіх фінансових витрат держави.

Це передбачає: по-перше, збір державою грошових коштів у свої фінансові

фонди; по-друге, розподіл їх у відповідності з потребами на основі

конкуренції державних пріоритетів; по-третє, безпосереднє використання

зібраних грошових коштів для реалізації державних завдань. Держава і

державні організації   мають можливість забезпечувати себе 

коштами, використовуючи прерогативи публічної влади, зокрема, примус, що

є їх виключним привілеєм. Крім цього, держава використовує такі

фінансові інститути які, власне, покликані для того щоб забезпечувати її

 коштами. Йдеться, зокрема, про податки, збори, неподаткові платежі,

штрафи, повернення наданих позик, прибутки від державного майна, та

окремих видів діяльності, а також суми державних позик.

146. Національний банк як орган фінансового контролю

Особливе місце в системі органів фінансового контролю займає Національний банк України, який здійснює нагляд за діяльністю кредитних установ, організовує і здійснює валютний контроль як безпосередньо, так і через комерційні банки. Закон України “Про національний банк України” уповноважує НБ України:

· відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначати та проводити грошово-кредитну політику;

· монопольно здійснювати емісію національної валюти України та організовувати її обіг;

·  виступати кредитором останньої інстанції для банків і організовувати систему рефінансування;

· встановлювати для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

· організовувати створення та методологічно забезпечувати систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

· визначати систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

· здійснювати банківське регулювання та нагляд;

· здійснювати сертифікацію аудиторів, які проводитимуть аудиторську перевірку банків, тимчасових адміністраторів та ліквідаторів банку;

· здійснювати відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначати порядок здійснення операцій в іноземній валюті, організовувати і здійснювати валютний контроль за банками та іншими фінансовими установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій.

147. Організаційні засади складання проекту Державною бюджету України

Складання проекту Державного бюджету України здійснюється Кабінетом Міністрів, міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади. Організаційна і методична робота з питань складання Державного бюджету покладена на Мінфін.Згідно з п. 6 ст. 116 Конституції України проект закону про Державний бюджет України розробляє Кабінет Міністрів. Складання проектів бюджетів усіх рівнів, звичайно, належить до компетенції органів виконавчої влади і робиться відповідно до прогнозу і програм соціально-економічного розвитку України. Конституційне встановлення повноваження Кабінету Міністрів на розробку проекту закону наділяє його виключним правом серед суб’єктів права законодавчої ініціативи у Верховній Раді України (ст. 93 Конституції України та ст. 31 Закону України «Про Кабінет Міністрів України») на внесення проекту закону про державний бюд жет в цілому на розгляд і затвердження його Верховною Радою України. Але це не позбавляє прав інших суб’єктів права законодавчої ініціативи вносити зміни та доповнення до поданого Кабінетом Міністрів проекту закону про Державний бюджет України у передбаченому порядку (п. 2 ст. 19, ст. 52), – хоча проект закону в цілому розробляється і подається до Верховної Ради України тільки Кабінетом Міністрів.Складанню державного бюджету передує: розробка основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий і наступні за плановим два бюджетні періоди; аналіз виконання бюджету в попередніх та поточному бюджетних періодах; оцінка обсягу фінансових ресурсів відповідно до рівня соціально-економічного розвитку країни, а також валового внутрішнього продукту, що дає можливість Міністерству фінансів України визначати загальний рівень доходів, видатків та кредитування бюджету, дати оцінку обсягу фінансування бюджету для складання проекту Державного бюджету та визначити індикативні прогнозні його показники на наступні за плановим два бюджетні періоди. Показники проекту Державного бюджету України на бюджетний період, що настає за плановим, ґрунтуються на індикативних прогнозних показниках Державного бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди (включаючи індикативні прогнозні показники за бюджетними програмами, які забезпечують протягом декількох років виконання інвестиційних програм (проектів), у тому числі тих, що здійснюються із залученням державою кредитів (позик) від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій).Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 12.09.2009 р. №988 «Про схвалення прогнозу показників зведеного бюджету України за основними видами доходів, видатків і фінансування на 2011-2013 роки», до таких показників, по-перше, відносять основні макропоказники економічного і соціального розвитку (див. табл. 6.1), по-друге, показники, які відображають загальний обсяг доходів (у тому числі у відсотках до ВВП, податкові надходження в розрізі основних податків, неподаткові та інші доходи), прогнозні показники видатків, у тому числі видатки на державні цільові програми, видатків зведеного бюджету за функціональним призначенням (загальнодержавні функції; оборона; громадський порядок, безпека та судова влада; економічна діяльність; охорона навколишнього природного середовища; житлово-комунальне господарство; охорона здоров’я; духовний та фізичний розвиток; освіта; соціальний захист та соціальне забезпечення), а також показники фінансування та державного боргу.Визначення індикативних прогнозних показників Державного бюджету України пов’язане з ризиками, тобто можуть мати місце зміни у зовнішньоекономічній кон’юнктурі, зростання цін на енергоресурси, собівартості виробленої продукції, зволікання з проведенням структурних реформ, реформ у житлово-комунальній та інших сферах, зростання інфляції понад прогнозні показники, невиконання державних цільових програм та ін.У січні-лютому Міністерство фінансів України на підставі прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий бюджетний період та аналізу виконання бюджету у минулих та поточному бюджетних періодах готує попередній баланс доходів і видатків державного бюджету та загальний рівень його кредитування на плановий рік.Збалансовані Міністерством фінансів поточні показники проекту державного бюджету мають бути доведені до міністерств, інших головних розпорядників бюджетних коштів, а до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, об­ласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій доводяться показники, які характеризують відносини між державним і місцевими бюджетами.Отримані показники щодо проекту державного бюджету головні розпорядники коштів розглядають протягом двох тижнів і подають Міністерству фінансів свої пропозиції з відповідними розрахунками та обґрунтуваннями.Подані пропозиції розглядаються у Міністерстві фінансів з участю представників відповідних головних розпорядників коштів державного бюджету. На основі такого розгляду складається проект державного бюджету, який повинен бути поданий на розгляд Уряду. Разом із проектом державного бюджету Кабінету Міністрів подається інформація з питань, щодо яких не відбулося погодження між Міністерством фінансів та головними розпорядниками коштів.

148. Поняття й мета регулювання міжбюджетних відносин

За політичним устроєм Україна згідно зі ст. 2 Конституції України є унітарною державою – цілісною сукупністю адміністративно-територіальних утворень з єдиною в її національних межах системного права. Одночасно, згідно зі ст. 140 Конституції України громадам адміністративно-територіальних утворень надано право самостійно вирішувати питання місцевого значення (в межах Конституції і законів України), створюючи місцеве самоврядування. Зазначене зумовлює необхідність відповідного розмежування повноважень між державою, Автономною Республікою Крим і територіальними громадами та забезпечення їх виконання бюджетними фінансовими ресурсами в обсязі, передбаченому Конституцією України та законами України.

Кодексом не передбачено виділення окремих рівнів бюджету в частині їх ієрархічної підпорядкованості: всі бюджети самостійні у виконанні своїх функцій в межах, визначених законодавством повноважень. Бюджетна унітарність полягає у такому:

— розмежування повноважень між органами державної та місцевої влади, які забезпечують здійснення видатків із державного бюджету, місцевих бюджетів (Автономної Республіки Крим, областей, районів, районів у містах) та бюджетів місцевого самоврядування (територіальних громад сіл, їх об’єднань, селищ, міст Автономної Республіки Крим та областей) щодо прийняття ними управлінських рішень у межах їх фіксованої компетенції і надання громадянам гарантованих послуг на основі бюджетних процесів функціональної системи державного, місцевих бюджетів та бюджетів місцевого самоврядування;

— збалансованість бюджетів за доходами і видатками. Видатки бюджетів визначаються на основі формульної обґрунтованості потреб коштів, необхідних для виконання визначених законодавством функцій у повному обсязі. Доходи бюджетів визначаються спроможністю їх дохідної бази.

Проте дохідність бюджетів неоднакова, що зумовлено такими об’єктивними умовами: різним рівнем економічного розвитку окремих територій народногосподарського комплексу країни; різноманітністю природно-кліматичних умов територій та їх географічного розташування; різницею в щільності населення територій та його якісної структури. Унітарність же бюджетів дозволяє забезпечувати вирівнювання наповнюваності доходами усіх бюджетів країни. Це здійснюється системою відносин, передбачених Бюджетним кодексом – відносин між державою, Автономною Республікою Крим та територіальними громадами щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами – для виконання ними визначених їм функцій.

Міжбюджетні відносини забезпечують узгодженість складових бюджетної системи, яка досягається організаційно-правовими та фінансовими відносинами між органами державної влади і місцевого самоврядування щодо встановлення та розмежування бюджетних повноважень, фінансових ресурсів, прав, обов’язків та відповідальності в ході бюджетного процесу. Залежно від приводу, відповідно до якого виникають міжбюджетні відносини, вони поділяються на такі види:

1) розмежування видаткових бюджетних повноважень щодо фінансування окремих галузей, програм, об’єктів;

2) розподіл дохідних повноважень щодо окремих видів бюджетних надходжень, зміни ставок, збирання та управління доходами;

3) фінансове вирівнювання бюджетної забезпеченості різних адміністративно-територіальних утворень;

4) визначення та дотримання прав, обов’язків і відповідальності усіх суб’єктів міжбюджетних відносин.

Отже, частина перша ст. 81 встановлює правомірність міжбюджетних відносин, зумовлених об’єктивною реальністю країни та її бюджетної системи, а частина друга цієї статті визначає мету цих відносин – забезпечення відповідності повноважень на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами за бюджетами, та фінансових ресурсів, які мають забезпечувати виконання цих повноважень.

Існуючі диспропорції між різними бюджетами та їх розбалансування усуваються внаслідок унітарності бюджетної системи України засобами механізму бюджетного вирівнювання ступеня фінансової забезпеченості шляхом бюджетного регулювання.

Бюджетне регулювання здійснює перерозподільні процеси бюджетних коштів усередині бюджетної системи шляхом вилучення частини коштів у економічно більш розвинених і фінансово забезпечених територій (як надлишку понад їх потребу щодо визначених їм повноважень), та передачу їх територіям з недостатнім рівнем розвитку економіки та бюджетної забезпеченості фінансування повноважень за рахунок власних доходів.

Балансування неповністю забезпечених власними доходами бюджетів досягається шляхом надання їм додаткових коштів, одержаних від державних зборів у більш розвинених територіях, що передаються іншим бюджетам у вигляді трансфертів. Цим досягається вирівнювання ступеня фінансової забезпеченості всіх бюджетів. Загалом бюджетне регулювання становить систему взаємозв’язаних методів, способів, правових норм формування, розподілу, перерозподілу бюджетних ресурсів країни для збалансування інтересів суспільства і громадян у процесі економічного та соціального розвитку.

149. Порядок накладення стягнення за бюджетні правопорушення