Вплив біотичних факторів на здоров'я людини.

До найважливіших біотичних факторів, належать ті з них, що визначають санітарно-епідеміологічну ситуацію. Згідно з ученням про природні осередки інфекцій, збудники багатьох хвороб зберігаються в довкіллі через їх розвиток у диких тваринах-господарях. Наприклад, збудник туляремії (гостре інфекційне захворювання) може нескінченно довго передаватися від покоління до покоління в популяціях норки, а за сприятливих умов – заразити людину. Природні осередки інфекцій пов´язані з певними біогеоценозами, й у цих біогеоценозах збудники, переносники й тварини-хазяї еволюціонують разом, пристосовуючись одне до одного. При цьому збудник зазвичай не знищує хазяїна. Саме такий характер мають природні осередки чуми, туляремії, жовтої гарячки, малярії, вірусного гепатиту, кліщового енцефаліту. Переносниками багатьох таких хвороб є комахи-кровососи – москіти, комарі, блохи, кліщі. Збудники деяких інфекційних захворювань (наприклад, сказу, холери, лептоспірозу, бруцельозу) не мають переносника.

У природі хвороботворні організми відіграють дуже важливу роль обмежувачів надмірного розвитку популяцій. Тільки-но якась популяція починає вибухоподібно зростати, на неї відразу ж накидаються численні хвороботворні віруси, бактерії, найпростіші, гриби. Людина до останніх двох століть не була винятком: у давніх і середньовічних містах епідемії були частими гостями. Прикладом може слугувати «чорна смерть» – чума.

Перша епідемія чуми – юстиніанська – в VI ст. охопила Північну Африку, Сирію, Європу, Малу Азію. Вона забрала життя близько 100 млн. чоловік (більш як третину тогочасного населення планети). Друга велика епідемія «чорної смерті» пронеслася над Європою в XIV ст. й знищила близько 25 млн — майже половину населення Європи, а на острові Кіпр не лишилося жодної живої людини. Ці епідемії в цілому відповідають концепції хвиль життя.

Факторами, що спричинювали виникнення епідемій, були висока густота населення (передусім у містах) і катастрофічний санітарний стан. Завдяки розвитку в XVII–XIX ст. гігієни й медицини ймовірність епідемій знизилася. Проте густота людських популяцій, особливо в містах, не тільки не зменшилась, а навпаки, зросла. Через це біологічний фактор час від часу дається взнаки – трапляються спалахи туляремії, холери, гепатиту, не ліквідовані осередки малярії, енцефаліту, поширюються венеричні захворювання, з´являються нові хвороби, наприклад СНІД.

Сьогодні у світі ступінь поширення СНІДу оцінюється як фактор національної безпеки (США, Китай, Ефіопія, Нігерія, Індія, Росія та ін.), а в деяких країнах (Африка) темпи поширення ВІЛ-інфекції настільки високі, що епідемія набуває ознак національних катастроф. У світі з ВІЛ-інфекцією живе близько 37 млн. людей, серед яких 19,5 млн. отримують антиретровірусне лікування (за даними ВООЗ).

На жаль, Україна нині теж опинилася на межі загальнонаціональної епідемії СНІДу. Протягом останніх 30 років від ВІЛ/СНІД в Україні померли 42 тис. осіб. В Україні зареєстровано 41,5 тисячі хворих на СНІД. Серед шляхів передачі ВІЛ найпоширенішим в Україні є статевий шлях (61,6 %). На другому місці – передача інфекції через кров при введенні наркотичних препаратів (21,8 %). Також ВІЛ-інфекція передається від матері до дитини. Найбільш ураженими ВІЛ-інфекцією регіонами є Дніпропетровська, Донецька, Київська, Миколаївська, Одеська й Чернігівська області, а також Київ.

Дослідження епідеміологів, паразитологів, медиків свідчать, що сьогодні збільшується ймовірність виникнення несподіваних епідеміологічних ситуацій через антропогенні зміни природного середовища й зростає кількість інфекційних захворювань.

Інший аспект непрямого впливу на людину біологічного фактора пов´язаний із продуктами харчування. Наприклад, у середні віки був надто поширений ерготизм – захворювання, викликане токсинами, що містяться в ріжках гриба клавіцепсу, котрий паразитує на злаках.

Тяжкі наслідки може мати також необґрунтована інтродукція нових видів.

Ці приклади показують, що біота людиною не підкорена, і природа має багатий арсенал для приборкування виду-агресора – гомо сапіенз.