Пожежна сигналізація і зв'язок

Надійним і швидким засобом повідомлення про пожежу є електрична пожежна сигналізація автоматичної або ручної дії. Ручні сповісники встановлюються поза межами приміщень на відстані 150 м, всередині приміщень на відстані 50 м один від одного.

Основними складовими систем автоматичної сигналізації є: датчики, що монтуються в будинках або на території об’єктів і служать для подачі сигналу при пожежі; приймальні апарати (станції), що забезпечують прийом сигналів від датчиків; лінії комунікацій, що з’єднують датчики з приймальними апаратами; джерела електропостачання. За принципом дії датчики поділяються на теплові, димові, світлові, комбіновані.

Теплові датчики реагують на підвищення температури довкілля та поділяються на максимальні, що спрацьовують при підвищенні температури до встановленого критичного значення; диференційні, що спрацьовують при підвищенні температури довкілля з певною швидкістю; максимально-диференційні.

Димові датчики поділяються на іонізаційні і фотоелектричні. Їх не можна встановлювати в приміщеннях з температурою повітря нижче - 30°С і вище 60°С, відносною вологістю вище 80%, а також в дуже запилених приміщеннях і місцях, де можуть бути пари кислот.

Світлові датчики реагують на ультрафіолетове чи інфрачервоне випромінювання.

Комбіновані датчики  використовують в процесі роботи принципи побудови теплових і димових датчиків.

Сигнали від датчиків надходять до прийомних станцій пожежної сигналізації або автоматичних засобів пожежогасіння. Для зв’язку при пожежі використовують телефон, радіо, радіотелефон, установки автоматичного і напівавтоматичного зв’язку. Для попередження людей в приміщеннях може використовуватися спеціальна система зв’язку, внутрішня радіотрансляційна мережа, а також звукові сигнали оповіщення.

Пожежогасіння – комплекс заходів, спрямованих на ліквідацію пожеж. Для виникнення і розвитку процесу горіння необхідно одночасне присутність горючого матеріалу, окислювача і безперервного потоку тепла від вогню пожежі до пального матеріалу (джерела вогню), то для припинення горіння досить відсутності якого-небудь з цих компонентів. Основними способами гасіння є:

- вода, яка може подаватися у вогонь пожежі цільними або розпорошеними струменями;

- піни (повітряно-механічні та хімічні різної кратності), які представляють собою колоїдні системи, що складаються з пухирців повітря (у разі повітряно-механічної піни), оточених плівкою води;

- інертні газові розріджувачі (діоксид вуглецю, азот, аргон, водяна пара, димові гази);

- гомогенні інгібітори – галогеноугльоводород (хладони) з низькою температурою кипіння;

- гетерогенні інгібітори – порошки для гасіння вогню;

- комбіновані суміші.

Піна – найбільш ефективний засіб гасіння пожеж, вона легка, має значну проникаючу здатність. Піна незамінна при гасінні пожеж у великих резервуарах з горючими рідинами. Вода тоне в горючої рідини, а піна накриває полум'я і гасить його. У резервуарі піна може подаватися і зверху і знизу. Застосовують піну при гасінні пожеж у підвалах, трюмах, машинних відділеннях кораблів. Існує хімічна та повітряно-механічна піна.

Водяний пар застосовують для гасіння пожеж у приміщеннях об'ємом до 500 м^3. Пар зволожує палаючі предмети і знижує концентрацію кисню. Вогнегасних концентрація водяної пари в повітрі складає приблизно 35% за обсягом.

Інертні і негорючі гази (азот, аргон, гелій) знижують концентрацію кисню в осередку горіння і гальмують інтенсивність горіння. Інертні гази зазвичай застосовують в порівняно невеликих за обсягом приміщеннях. Огнетасітельная концентрація цих газів при гасінні в закритому приміщенні становить 31-36% по відношенню до об'єму приміщення.

Вуглекислий газ (діоксид вуглецю). при вмісті в повітрі 12…15% гасить полум'я, а при 25…30% припиняє і тління. Вуглекислота неелектропровідних, і її слід застосовувати для гасіння ЛЗР і ГР, електрообладнання, пилоподібних матеріалів.

Вогнегасні порошки представляють собою подрібнені мінеральні солі з різними добавками. Вогнегасні порошки відрізняються універсальністю і можуть застосовуватися для гасіння різних речовин: твердих і горючих рідин різних класів, металів і обладнання, яке знаходиться під напругою. Механізм вогнегасного дії порошків полягає в інгібуванні процесу горіння шляхом знищення активних центрів полум'я на поверхні твердих частинок або в результаті їх взаємодії з газоподібному продуктами розкладання порошків.

Серед первинних способів пожежогасіння найбільша роль відводиться самим ефективнішим з них – вогнегасникам. За видами вогнегасної речовини вогнегасники поділяються на:

- водні (із зарядом води чи води з добавками);

- пінні (із зарядом піноутворювачів різноманітних видів);

- повітряно-пінні (із зарядом водного розчину піноутворюючий добавок);

- хімічно-пінні (із зарядом хімічних речовин, які на момент приведення вогнегасника в дію вступають в реакцію з утворенням піни та надмірного тиску);

- порошкові (із зарядом вогнегасного порошку);

- вуглекислотні (із зарядом діоксиду вуглецю);

- хладонні (із зарядом вогнегасної речовини на основі галогенованих вуглеводнів);

- комбіновані (із зарядом двох і більше вогнегасних речовин).

Система протипожежного водопостачання – це комплекс інженерних водопровідних пристроїв та споруд, призначених для забору води з вододжерела, її транспортування, зберігання запасів та подавання до місця пожежі.

Систему протипожежного водопостачання поділяють на дві частини: внутрішню (всередині будівель) та зовнішню (ззовні будівель). Протипожежний водопровід (зовнішній та внутрішній) є одним з найбільш важливих елементів системи протипожежного водопостачання.

Внутрішні водопроводи являють собою сукупність трубопроводів та пристроїв, які забезпечують постачання води із зовнішньої мережі та її подавання до місця відбору води для гасіння пожеж, що можуть виникнути в будівлі. Необхідність улаштування внутрішнього протипожежного водопроводу, кількість уводів у будівлю, витрати води на внутрішнє пожежогасіння та кількість струмин від пожежних кранів визначаються, виходячи з вимог чинних будівельних норм відповідно до кожного конкретного об’єкта.

До зовнішнього водопроводу належать усі пристрої та споруди для забору, очищення, зберігання та розподілу води мережею до вводу в будівлю.

Для відбору води із зовнішнього водопроводу на ньому встанов­люють пожежні гідранти. Встановлення гідрантів здійснюється на відстані не більше 2,5 м від краю проїжджої частини дороги та не менше 5 м від стін будівель та споруд, щоб забезпечити безпереш­кодний під’їзд пожежних автомобілів.

Протипожежні водопроводи бувають низького або високого тиску. У водопроводах низького тиску мінімальний вільний напір води на рівні землі повинен бути 10 м (100 кПа), а необхідний напір у стволах для пожежогасіння створюється насосами пожежних автомобілів, мотопомп, що встановлюються на гідранти.

У водопроводах високого тиску вода до місця пожежі подається по рукавних лініях безпосередньо від гідрантів під напором від стаціо­нарних пожежних насосів, встановлених у приміщенні насосної станції. Такі насоси працюють постійно або вмикаються під час пожежі.

Відповідальність за технічний стан пожежних гідрантів, встанов­лених на мережі водопроводу населених пунктів, несуть відповідні служби (організації, установи), які відають цими мережами водо про­воду, а на території підприємств – їх власники або орендарі (згідно з договором оренди).

Пожежний кран– комплект пристроїв, який складається із клапана (вентиля), що встановлюється на пожежному трубопроводі і обладнаного пожежною з’єднувальною головкою, а також пожежного рукава з ручним стволом.

Пожежні крани розміщуються у вбудованих або навісних шаф­ках, які мають отвори для провітрювання і пристосовані для оплом­бування та візуального огляду їх без розкривання.

Спосіб установлення пожежного крана повинен забезпечувати зручність повертання вентиля та приєднання рукава. Напрямок осі вихідного отвору патрубка пожежного крана повинен виключати різкий залом пожежного рукава у місці його приєднання.

Населені пункти, підприємства, установи, організації, будинки повинні бути забезпечені протипожежним водопостачанням (протипожежними водопроводом, резервуарами, водоймами) для зов­нішнього пожежогасіння. Його проекту­вання та улаштування слід здійснювати відповідно до вимог СНіП 2.04.02.

Будинки різного призначення повинні забезпечуватися протипожежним водопостачанням для внутрішнього пожежогасіння. Його проектування та улаштування слід здійснювати відповідно до вимог СНіП 2.04.01.

Автоматична установка пожежогасіння (АУПГ)— установка, що автоматично спрацьовує при перевищенні контрольованим чинником (чинниками) пожежі встановлених порогових значень в зоні, що захищається.

Вживання таких систем, де вогнегасна речовина при спалаху автоматично подається в приміщення, яке захищається, особливо виправдано при захисті дорогого обладнання, матеріалів або цінностей. Установки автоматичного пожежогасіння дозволяють ліквідовувати на ранній стадії спалах твердих, рідких і газоподібних речовин, а також електроустаткування під напругою. Такий спосіб гасіння може бути об'ємним при створенні вогнегасної концентрації за всім обсягом приміщення, яке захищається, або локальним — у випадку, якщо вогнегасна концентрація створюється довкола пристрою, яке захищається (наприклад, окремого агрегату або одиниці технологічного обладнання).

Для гасіння виниклих осередків пожеж використовуються наступні системи автоматичного пожежогасіння:

- спринклерна водяна система, що складається з розподільних трубопроводів, на яких встановлені зрошувачі (спринклерні голівки з легкоплавкими замками, що розкриваються при підвищенні температури в зоні пожежі). Спринклерна система застосовується для гасіння пожеж поверхневим локальним способом;

-спринклерна водяна система із змочуванням, застосовується для гасіння деяких видів матеріалів (особливо пластмас), на поверхні яких не стримується вода. В якості змочувача застосовують сульфонал, піноутворювач ПО-1, сульфонали НП-1. Концентрація змочувача приймається рівною 0,5-2 відсотки;

-спринклерна водопінна система(аналогічна спринклерній водяній системі) застосовується в тих випадках, коли по технологічних або нормативних вимогах вживання води заборонене;

-дренчерна система(водяна, дренчерна водяна із змочувачем, водопінна) складається з розподільних трубопроводів, на яких встановлені зрошувачі (дренчерні голівки або генератори). Застосовуються ці системи для створення водяних або пінних завіс, зрошування поверхонь, що захищаються, для гасіння пожеж в середині забарвлених і сушильних камер, стелажних складів.

Тип системи автоматичного пожежогасіння, вживаний для захисту тих або інших об'єктів, має бути вказаний в технічному завданні на проектування.

Розділ 6. «ДЕРЖАВНИЙ НАГЛЯД І ГРОМАДСЬКИЙ КОНТРОЛЬ ЗА СТАНОМ ОХОРОНИ ПРАЦІ»

Зміст розділу:

Ключові слова: охорона праці, державний нагляд, громадський контроль, Держгірпромнагляд, галузеві програми, виробничі ризики, травматизм, профілактика травматизму, наглядові заходи.

Цілі та завдання вивчення розділу – вивчення студентами системи державного нагляду і громадського контролю за охороною праці в Україні, задач і функцій Держгірпромнагляду, нормативної бази в питаннях нагляду за станом охорони праці, види наглядових заходів.