Тема 6. Основи інноваційного менеджменту

1.Яке з наведених визначень відповідає функціональному підходу до інноваційного менеджменту:

а) інноваційний менеджмент — це самостійна галузь економічної науки і професійної діяльності, спрямована на формування та забезпе­чення досягнення будь-якою організацією інноваційних цілей шляхом раціонального використання матеріальних, трудових і фінансових ре­сурсів;

б) інноваційний менеджмент — це один із напрямків стратегічного управління;

в) інноваційний менеджмент — система управління економічним розвитком суспільства;

г) інноваційний менеджмент -— це соціально-економічнип інститут, що впливає на підприємницьку діяльність, на розвиток інноваційної, інвестиційної, соціально-економічноїта політичної сфер суспільства.

2. Головною метою інноваційного менеджменту є:

а) збільшення прибутку організації у короткостроковії" перспективі;

б) впровадження технологічних і продуктових інновацій;

в) створення конкурентних переваг у довгостроковії" перспективі шляхом забезпечення ефективного інноваційного процесу;

г) забезпечення умов довгострокового функціонування інноваційно­го процесу на основі ефективної організації всіх його складових елемен­тів і систем.

3. Методи екстраполяції грунтуються на твердженні:

а) наявні тенденції розвитку є відносно стабільними та незмінними;

б) наявні тенденції розвитку важкопередбачувані;

в) тенденції розвитку підказують реалізацію оптимістичного ва­ріанта;

г) тенденції розвитку підказують (передбачають) реалізацію песимісти­чного варіанта.

4. До основних принципів інноваційного менеджменту відно­сять такі:

а) дослідницький стиль прийняття рішень;

б) творчий підхід до аналізу непередбачених ситуацій:

в) прискорення управління інноваційним розвитком;

г) принцип центральної ситуації;

д) націленість усієї інноваційної системи на потреби ринку.

5. Головні вимоги, які висувають до менеджерів-інноваторів, такі:

а) знання теорії управління та навички в практиці управління;

б) комунікабельність та вміння працювати з людьми;

в) компетентність у галузі спеціалізації інноваційного підприємства;

г) володіння різними видами планування.

6. До експертних методів прогнозування в інноваційному ме­неджменті відносять:

а) метод Дельфі;

б) метод сценарію;

в) «мозкова атака»;

г) «інтерв'ю»;

д) метод зважених оцінок.

7. Головні риси, притаманні управлінським рішенням в інно­ваційному менеджменті, такі:

а) цілеспрямованість;

б) іерархічність (відповідність рішення делегованим менеджеру по­вноваженням);

в) обгрунтованість;

г) адресність (спрямованість на конкретного виконавця);

д) забезпеченість ресурсами.

8. Позначте —- відповідно, літерами А та Я — підходи до управління інноваціями, що характерні для американських та японських фірм:

а) а підходять до управління інноваціями з позицій прибутковості, віддаючи перевагу значним інноваціям;

б) я спрямовують зусилля на поліпшення якості, адаптпвності та до­сконалості продуктів, орієнтуються на вирішення задач експеримента­льного та прикладного характеру, що мають комерційний успіх;

в) а пошук інновацій здійснюється окремим організаційним підрозді­лом поза поточним виробництвом;

г) я залучають робітників до творчого процесу генерації інновацій, використовують інноваційні підходи до організації технологічних про­цесів.

9. Розташуйте за належним порядком етапи контролю іннова­ційної діяльності на підприємстві: (б г а в )

а) аналіз причин відхилення та чинників, що впливають на результа­ти діяльності;

б) збирання та систематизація даних про стан інноваційної діяльності;

в) прийняття й реалізація рішень, спрямованих на подолання відхи­лень та досягнення намічених цілей розвитку;

г) оцінка результатів діяльності.

ПІДПРИЄМСТВО ЯК ОСНОВНИЙ СУБЄКТ РЕАЛІЗАЦІЇ НОВОВВЕДЕНЬ

1. Нововведення на підприємстві — цс:

а) процес освоєння нової продукції, нової технології;

б) перебудова системи комунікацій;

в) розробка нової реклами;

г) зміна засобів виробництва;

д) здача в оренду устаткування.

2. Що складає основу сил відторгнення нововведень на під­приємстві?

а) страх перед невідомим;

б) інерційність поведінки менеджерів і персоналу;

в) відсутність інформації про нововведення;

г) нестача ресурсів;

д) нерозуміння менеджерами важливості інновацій і необхідності змін.

3. Під суб'єктами інноваційної діяльності слід розуміти:

а) організації, що займаються інноваційною діяльністю, науковими

дослідженнями та розробками;

б) організації, для яких наукові дослідження та розробки складають основний вид діяльності;

в) юридичні особи, які реалізують інноваційні ідеї у конкреції проекти.

4. Критеріями оцінки нововведення на різних фазах іноваційного процесу на підприємстві мають бути:

а) місце виникнення нововведень;

б) рівень ризику та невизначеності;

в) швидкість розповсюдження інформації про нововведення:

г) визначення необхідності нововведень;

д) пошук нововведень;

є) відповідність нововведень існуючим нормам і цінностям;

ж) рівень фінансових витрат;

з) вплив нововведення на міжособисті відносини;

і) рівень віддачі на вкладений капітал;

к) виявлення «вузьких місць» на підприємстві.

5. До ключових чинників успіху нововведень належать:

а) унікальність продукту;

б) маркетингові «ноу-хау»;

в) високі витрати на НДДКР;

г) рівень професійної компетенції кадрів;

д) повний цикл НДДКР;

є) забезпечення лідерства в бізнесі.

6. Інноваційний потенціал підприємства — це:

а) наукові розробки лабораторій, дослідно-впнахідницькі роботи;

б) рівень інноваційної культури;

в) організація інноваційного процесу;

г) здатність і готовність здійснювати інноваційний процес;

д) сукупність науково-технічних, фінансових, правових і інших мо­жливостей отримання інновацій.

7. Сприйнятливість організації до нововведень визначає:

а) обізнаність і мотивованість до нововведень;

б) очікування прибутку;

в) зміна попиту і положення на ринку;

г) тенденція до стандартизації рутинної роботи, програмування задач.

Які науково-технічні чинники зовнішнього середовища є сьогодні критичними для підприємства?

а) технологія виробництва;

б) нові матеріали;

в) методи управління;

г) техніка

9.Метод системного підходу до виконання НДДКР реалізують через:

а) створення «змішаних бригад»;

б)створоння «комітету з нових товарів»;

в) створення«венчурної команди»;

г) переміщення спеціалістів із одних дослідних центрів в інші.

ІННОВАЦІЙНІ СТРАТЕГІЇ

1. Основними особливостями інноваційних стратегій є:

а) створення складних умов для управління;

б) створення умов для кращою використання потенціалу підприємс­тва та можливостей зовнішнього середовища

в) допомога у виявленні іі скороченні недоцільних витрат, неефек­тивних організаційних структур.

2. В основу розробки інноваційної стратегії покладено такі принципи:

а) орієнтованість на маіібушє та постійні зміни середовища;

б) цілеспрямованість;

в) стандартність;

г) гнучкість, здатність адаптації до ринкових умов;

д) результативність та ефективність.

3. Помірно-паступальпа стратегія передбачає:

а) швидке розширення ринкової ніші;

б) вибір плацдарму для атаки на лідера:

в) розширення виробничих потужностей:

г) концентрацію ресурсів на НДДКР;

д) зниження витрат виробництва за рахунок масового збільшення ного обсягів;

є) постійне вдосконалення, модернізація і модифікація продукту.

4. Стратегія оперативного реагування характеризується:  

а) гнучкістю і швидкістю реагування на потреби ринку;

б) проведенням наукових і технічних досліджень;

в) ретельним вивченням ринку:

г) створенням внутрішніх венчурних підрозділів.

5.Стратегія імітації базується на:

а)використанні вже відомих інновацій;

б) швидкому освоєнні нових технологій і нових продуктів;

в) проведенні наукових досліджень;

г) створенні спільного підприємства з фірмою-новатором.

6.Ключовими чинниками успішної розробки продуктивних стратегій є:

а) ступінь новизни продукту;

б) придатність існуючої технології для виробництва нової про-дукції;

в) розроблення альтернативних планів;

г) стабільна система збуту;

д) підтримка вищим керівництвом інноваційної діяльності.