Першоматерія (першооснова, архе)

Архе — у досократівській давньогрецькій філософії першооснова, першопричина усього сущого, принцип. Саме слово архе означало першоматерію, праматерію, вихідний стан речей, стародавню форму в історичному значенні слова.

Пізнання

Пізнання́ —чукупність процесів, процедур і методів набуття знань про явища і

закономірності об'єктивного світу. Пізнання є основним предметом науки гносеології

(теорії пізнання).

Пізнання — вища форма відображення об'єктивної дійсності, процес вироблення дійсних знань. Спочатку пізнання було однією із сторін практичної діяльності людей, поступово в ході історичного розвитку людства пізнання стало особливою діяльністю. У пізнанні виділяють два рівні: чуттєве пізнання, здійснюється за допомогою відчуття, сприйняття, уявлення, і раціональне пізнання, що протікає в поняттях, думках, висновках і фіксується в теоріях. Розрізняють також буденне, художнє і наукове пізнання, а в рамках останнього — пізнання природи і пізнання суспільства. Різні сторони процесу пізнання досліджуються рядом спеціальних наук:когнітивною психологією, історією науки, соціологією науки тощо Загальне вчення про пізнання дає філософська теорія пізнання (гносеологія).

Піфагореїзм

Піфагореї́зм — давньогрецька філософська школа піфагорійців. Назва школи походить від імені засновника — Піфагора (6 століття до н. е.).

Спочатку піфагорейство виникло як релігійний рух, що сформувався у релігійну громаду в місті Кротон (південна Італія — колонія Греції). Основними положеннями релігійного вчення були віра в живе тіло Космосу (вогнене кулеподібне тіло — міф про Саламандру), що вбирає в себе безмежну порожнечу і Хаос безмежного простору, перетворюючи цей простір у Космос з його відокремленням усіх речей між собою, підпорядкуванням речей єдиному законові. Ця релігійна громада була переконана у переселенні душі людини після її фізичної смерті в тіла інших істот.

Платонізм

Платонізм (Платонічний реалізм) — філософська традиція що виникла (бл. 385 р. до н.Х.) у грецькій Академії Платона (427-347 рр. до н.Х.), учня Сократа і вчителяАрістотеля. В період середнього платонізму (1 ст. до н.Х. — 2 ст.) інтерес зосереджувався на думці Платона про Бога та надчутливий світ. Згодом філософиАлександрії (див. Плотін) творче систематизували ці та інші аспекти роботи своїх попередників у неоплатонізм.

Позитивізм

Позитиві́зм (лат. positivus — позитивний) — парадигмальна гносео-методологічна установка, відповідно до якої позитивне знанняможе бути отримане як результат суто наукового (не філософського) пізнання. Програмно-сцієнтистський пафос позитивізму полягає у відмові від філософії («метафізики») як пізнавальної діяльності, що в контексті розвитку конкретно-наукового пізнання маєсинтезуючий і прогностичний потенціал.

Прагматизм

Прагматизм — доктрина або, скоріш, світогляд, що ставить усе знання і правду у пряме відношення до життя та дії; прагматизм судить про значення ідей, суджень, гіпотез, теорій ісистем відповідно до їхньої здатності задовольнити людські потреби та інтереси у соціальний спосіб.

Праксеологія

Праксеологія (від грец. πράξις — дія та грец. λογία} — мова, вчення) — галузь досліджень, що вивчає людську діяльність, зокрема в аспекті її ефективності.

Розвиток праксеології пов'язаний із австрійською школою економіки і, особливо, роботами Людвіга фон Мізеса. Праксеологія інтенсивно розвивалася у Польщі завдяки зусиллям Тадеуша Котарбіньського. В Україні праксеологією займався Євген Слуцький.

Просвітництво

Просві́тництво — це широка ідейна течія, яка відображала антифеодальний, антиабсолютистський настрій освіченої частини населення у другій половині XVII —XVIII століття. Представники цієї течії, вчені, філософи, письменники, вважали метою суспільствалюдське щастя, шлях до якого — переустрій суспільства відповідно до принципів, продиктованих розумом, були прихильниками теорії природного права. Просвітники мали широкий світогляд, в якому виділялися концепція освіченого абсолютизму, ідея цінностілюдини, критика церкви, патріотизм, осуд експлуатації людини людиною, утвердження самосвідомості й самооцінки особи.

Протестантизм

Протестантизм — один із найпоширеніших напрямів у християнстві, що відокремився від католицтва в період Реформації у 16 столітті (лютеранство, кальвінізм та ін.) та у результаті подальшого внутрішнього поділу ( Адвентисти.баптисти, методисти та ін.). Церкви і спільноти протестантів національного чи локального характеру є в усьому світі.

Психоаналіз

Психоаналіз — 1) група психологічних теорій особистості, методів дослідження ментальних процесів, а також методів терапії невротичних захворювань; 2) спосіб інтроспекції людини, що передбачає систематичне пояснення несвідомих зв’язків та процесів. Засоби психоаналізу присутні у буддизмі та деяких індуїстських віруваннях, однак як науково-терапевтичний метод вивчення людини він був сформульований та поширився у Західній Європі та Америці у ХХ ст.

Раціоналізм

Раціоналі́зм (від лат. ratio — розум) — філософська точка зору, яка наголошує першість і компетентність розуму (логічного ходуміркування) в пошуках правди.

Раціоналізм вважається ознаковою характеристикою сучасного духу. Проте ствердження, що раціоналізм був чимось зовсім чужим для середньовічної думки є хибним. Педантичність схоластики свідчить про поважну позицію, яку людське міркування займало серед знатоків католицької церкви. Без сумніву раціоналізм середніх віків був інтенсифікований з-за перевідкриття Арістотелівських доктрин. Але ентузіастичне сприйняття Арістотеля Святим Альбертом Великим і його учнями означає попередню здібність до логічної думки. Раціоналізм не прийшов в Європу так-би мовити раптом з нікуди.

Раціональне пізнання

Раціональне пізнання - рівень абстракцій, виражених в гіпотезах, теоріях, законах і причинно-наслідкових зв'язках.

Нарівні раціонального пізнання людина здатна побудувати модель події з тим, щоб його дія була найбільш ефективним.

Реалізм

Реалізм — філософський погляд, за яким існує реальність, незалежна від людської свідомості, людських думок і теоретичних побудов. Реалізм не тотожний матеріалізму, оскільки реалістичні філософські погляди часто, навіть здебільшого, проголошували реальність існування ідей.

Релігія (релігійний світогляд)

Релігійний світогляд - особлива форма усвідомлення світу, яка не потребує обґрунтування і доказів.

Релігія (від лат. religio – зв'язок) - віра, особлива форма усвідомлення світу, яка не потребує обгрунтування і доказів. У широкому сенсі, як суспільний інститут, сукупність вірувань і віровчень, наявних у суспільстві. Включає до свого складу сукупність звичаїв, обрядів, правил життя і поведінки людей і т.д.

Рефлексія

Рефлексія (від лат. reflexio - звернення назад) — філософський метод, при якому об'єктом пізнання може бути сам спосіб пізнання (гносеологія), а також знання (епістемологія), думка або вчинок.

Розрізняють три види рефлексії:

§ Елементарна рефлексія аналізує знання та вчинки, їх значення та межі.

§ Наукова рефлексія орієнтована на критику та осмислення теоретичного знання, а також досліджує прийоми та методи пізнання, які використовуються в тій чи іншій сфері досліджень.

§ Філософська рефлексія сконцентрована на усвідомлені та осмисленні граничних основ буття, мислення та людської культуризагалом.

Процес самопізнання, при якому усвідомлюються та осмислюються власні думки та психічні переживання називають саморефлексією.

Реформація

Реформа́ція (від лат. reformatio) - християнський церковно-релігійний, духовно-суспільний та політичний рух оновлення у країнах Західної та Центральної Європи в 16 столітті, спрямований на повернення до біблійних першоджерел Християнства, який набув форми релігійної боротьби проти Католицької церкви і папської влади.

Рігведа

Ріґведа (санскр. ऋग्वेद, ṛgvedá^?, від слів ṛc^? — «гімн», «вірш» та veda^? — «знання») — стародавній збірник релігійних гімнів, написаних ведичним санскритом. У словян корінь "рк" зберігся в словах "речення", "ректи" - казати та ін. Збірник є одним з чотирьох канонічних текстів індуїзму та індійської літератури загалом, відомих як Веди.

Самаведа

Са́ма-ве́да (санскр. सामवेद, sāmaveda^?, походить від санскр. सामन्, sāman^?, "ритуальний спів" і санскр. वेद, veda^?,"знання") — третя в звичайному порядку нумерації з чотирьох Вед.

За святістю та значенням для ритуалу «Сама-веда», або «Веда піснеспівів», йде відразу ж після Рігведи. Її Самхіта, або метричний текст, складається переважно з гімнів, які співалися священиками-удгатарами під час важливих жертвопринесень, в яких на честь різних богів відбувалися зливання соми, очищеної і змішаного з молоком та іншими інгредієнтами. «Сама-веда», можливо, була складена близько 1300 до н. е.

Самхіти

Самхіта (санскрит: saṃhita - зібраний) - збірка ведичних або постведичних текстів віндуїстській літературі. Зокрема, основою кожної з чотирьох Вед є відповідна Cамхіта - зібрання мантр або гімнів. Крім самхіт до Вед входять також Брахмани, Араньяки таУпанішади.

Санкх’я

Самкх'я або санкх'я (санскр. सांख्य, IAST: sāṃkhya^? - перечислення) - одна з шести ортодоксальних шкіл класичної індійської філософії. Традиційно засновником школи самкх'я вважається мудрець Капіла, хоча історично це підтвердити неможливо. Самкх'я одна з найстаріших філософських шкіл в Індії.

Самкх'я належить до тих індійських філософських систем, які називають ортодоксальними (астіка), оскільки вони визнають авторитет Вед. Основний текст цієї школи Самкх'я-каріка написаний Ішвара Крішною приблизно в 200 році. В наші часи школа самкх'я не існує в чистому вигляді, хоча її вплив зберігається в школах йоги та веданти.

Світовідчуття

1. Світовідчуття (загальне філософське визначення) - відношення істоти (об'єкта) або групи істот (об'єктів) до всього сущого і його частин (духовної, моральної, ціннісної, наукової, побутової і т. д.)
2. Світовідчуття (термін етнології) - відношення індивіда чигрупи людей до законів і цінностей матеріального світу.Світовідчуття буває позитивне, негативне і нейтральне.світовідчуття, світосприйняття, світогляд - це своєріднепереживання людиною зовнішніх впливів у формічуттєво-образних відчуттів, сприймань, уявлень, емоцій.

Світогляд

Світо́гляд — сукупність переконань, оцінок, поглядів та принципів, які визначають найзагальніше бачення та розуміння світу і місце особистості у ньому, а також її життєві позиції, програми поведінки та діяльності. Світогляд людини зумовлений особливостями суспільного буття та соціальними умовами.

Світогляд тісно пов'язаний з філософією, хоча це ширше поняття. Філософія визначає себе, як теоретичний світогляд.

Перш за все світогляд — це процес чуттєвопрактичного відношення людини до світу.

Світорозуміння

Світорозуміння суб'єкта - це сукупність понять, властивих його психіці.
Світорозуміння неможливо без мовних засобів.
Оскільки всяке поняття - двокомпонентне явище (певний образ + певне слово, словосполучення), то поняття в цій сукупності можуть бути взаємно пов'язані як на рівні мовних засобів, так і на рівні образної складової. Це – мозаїчні світобачення і світогляд. Відсутність такого роду певних взаємозв'язків між поняттями породжує калейдоскопічне світобачення і світогляд.

Світосприйняття

Світорозуміння - системарозуміння світу, навколишнього життя.

Сенсуалізм

Сенсуалізм (від фр. sensualisme, лат. sensus — сприйняття, почуття, відчуття) — напрямок в теорії пізнання, згідно з яким відчуття й сприйняття — основна й головна форма достовірного пізнання. Суперечить раціоналізму. Основний принцип сенсуалізму — «немає врозумі нічого такого, чого б не було в почуттях». Принцип сенсуалізму належить до чуттєвої форми пізнання, до якої крім відчуттявходить також уява.

Синтез

Синтез (від грец. συνθεσις — поєднання, з'єднання, складання) — поєднання абстрагованих сторін предмета і відображення його як конкретної цілісності; метод вивчення об'єкта у його цілісності, у єдиному і взаємному зв'язку його частин. У процесі наукових досліджень синтез пов'язаний з аналізом, оскільки дає змогу поєднати частини предмета, розчленованого у процесі аналізу, встановити їх зв'язок і пізнати предмет як єдине ціле.

Скептицизм

У посвякденному використанні скептицизм (грец. σκέπτομαι — замічати, зауважувати, розглядати) може означати таке:

§ сумніви щодо певного явища чи існування або властивостей певного об'єкту,

§ метод судження, що засновується на неприйнятті передвчасних висновків.

У філософії, скептицизм означає одну з наступних позицій:

§ (принципову) обмеженість знання,

§ отримання інформації про дійсність через сумніви та постійні перевірки чи експерименти,

§ брак певності в існуванні позитивних мотивів для людських вчинків (цинізм).

У класичній філософії, скептицизм означає вчення 'Οι Σκεπτικοί, філософіської школи, представники якої стверджували, що вони не «заявляють нічого, але лише висловлюють власну думку». У цьому сенсі, філософський скептицизм — філософська позиція уникнення того, щоб постулювати остаточну істину. Застосований до себе, скептицизм поставив би під сумнів, чи є скептицизм прийнятною позицією взагалі.

Софізм

Софізм (від грец. Σόφισμα, «майстерність, вміння, хитравигадка, виверт, мудрість») - помилковий умовивід, яке, тим не менш, при поверхневому розгляді здається правильним.Софізм заснований на навмисному, свідомому порушенніправил логіки. Це відрізняє його від паралогізм і апорії, якіможуть містити ненавмисну ​​помилку або взагалі не матилогічних помилок, але приводити до явно невірного висновку.

Софісти

Софісти — давньогрецькі мудреці 5-4 століть до н. е., які були мандрівними експертами з різних предметів, включаючи ораторське мистецтво, граматику, етику, літературу, математику, та елементарну фізику. Вони не формували якусь певну школу, але мали певні спільні інтереси. У філософії вони атакували тлумачення реальності елейців і намагалися пояснити феноменальний світ. Їхня освітня програма базувалася на віруванні, що чесноту можна навчити. Через їхнього противника Платона, вони набули поганої слави — філософських шахраїв, зацікавленіших в грошах і престижі аніж у правді. У римський період термін софіст означав просто вчителяриторики.

Соціальна філософія

Соціáльна філосóфія — розділ філософії, покликаний відповісти на питання про те, що є суспільство і яке місце займає в ньомулюдина.

Соціальна філософія в цьому розумінні зближується з теоретичною соціологією. Відмінність полягає перш за все в тому, що соціологія займається аналізом суспільства і виявленням закономірностей в його існуванні тоді як філософія виконує критичну функцію. Соціальна проблематика у філософії сходить до античної традиції і перш за все до текстів Платона («Держава») і Арістотеля(«Політика»).

Стоїцизм

Стоїци́зм — вчення однієї з найбільш впливових філософських шкіл античності, заснованої близько 300 р. до н.е. Своє ім'я школа отримала від назви портика Стоя Пойкиле (грец. στοά ποικίλη, букв. «розписний портик»), де засновник стоїцизму, Зенон із Кітіона, вперше виступив в якості самостійного вчителя. Стоїки вважали логіку, фізику і етику частинами філософії. Відоме їх порівняння філософії з фруктовим садом, де логіка – садова огорожа, фізика – фруктове (фруктові) дерево(а), а етика – плоди дерева, тобто результат, що базується на певних (зумовлено-визначених) принципах і обмежений певними рамками.

Структуралізм

Структуралізм - методологія гуманітарних наук, яка намагається аналізувати певну специфічну галузь, наприклад, міфологію, як складну систему взаємопов'язаних частин. Цей підхід виник в лінгвістиці завдяки роботам Фердинанда де Сосюра. Французькі інтелектуали знайшли для цього методу ширшу область застосувань, пристосувавши його до антропології, психоаналізу,літературознавства й архітектури. Таким чином структуралізм став не просто методом, а інтелектуальним рухом, який в 60-х роках XX-го століття прийшов на заміну екзистенціалізму.

Субстанція

Субста́нція, Перви́нна субста́нція (лат. substantia — істотність; те, що лежить в основі, синоніми: істотність, речовинність, істота, річ, матерія, суть, основа, голова) — в арістотелівській логіці перша з десяти категорій (класів, розрядів, які спрощують процес розумового визначення будь-якої речі), річ яка існує сама по собі, а не лише як видозміна чогось іншого. Приклади окремих субстанцій можна легко знайти в усіх природніх тілах: мінералах, рослинах, істотах. Різноманітні частини цих тіл, такі як листя,стовбури, органи та кінцівки теж входять в категорію первинних субстанцій.

Сутра

Су́тра (санскр. सूत्र, «нитка»; кит. 経典) — у староіндійській літературі лаконічний і уривчастийвислів, пізніше — зведення таких висловів. У сутрах викладалися різні знання, майже всі релігійно-філософські вчення Стародавньої Індії. Мова сутри характеризується образністю іафористичністю, в сутрах часто використовуються притчі.

Сутри використовуються в індуїзмі, буддизмі, даосизмі і конфуціанстві.

Схоластика

Схола́стика (від школа) — панівний у середньовічній Європі філософський і педагогічний метод.

Теологія

Богосло́в'я, богослів'я чи теологія чи (грец. θεος — Бог та λογος — слово) — вчення, предметом пізнання якого є Сущий і все що з Ним пов'язано, у тій мірі, в якій ці знання можуть бути доступні людям. Одним з основних методів теології з найдавніших часів і до нашого часу залишається дослідження і осмислення священних текстів відповідних віровчень, а також коментарів до них, які були зроблені відомими богословами в різні часи. Відповідно до існуючих віровчень про Суще у складі теології можна виділити юдейську, християнську, мусульманську, індуїстську, буддійську та інші теології. Представник теології, хто пише богословські твори - є теолог (богослов).

Теорія

Тео́рія (від грец. θεωρία — розгляд, дослідження) — сукупність виводів та висновків, що відображає об'єктивно існуючі відносини і зв'язки між явищами об'єктивної реальності.

Теоцентризм

Теоцентризм (грец. Theos — Бог + лат. Centrum — центр кола) - філософська концепція, в основі якої лежить розуміння Бога як абсолютного, досконалого, найвищого буття, джерела всього життя і будь-якого блага. При цьому основою моральності служить шанування і служіння Богу, а наслідування і уподібнення Йому вважається вищою метою людського життя.

Найбільш поширеним теоцентризм був у Середні віки.

Томізм

Томі́зм (від лат. Thomas — Хома) — учення в схоластичній філософії і теології католицизму, засноване Томою Аквінським. Доктрина томізму виступає не стільки вченням про догмати віри, скільки вченням про способи збагнення цього вчення за допомогою розуму. Цим томізм відрізняється від августиніанства, що звертається до інтуїції. З цим пов'язана орієнтація томізму радше на вченняАристотеля, ніж на Платона та неоплатоніків. На початку свого існування томізм натрапив на різку критику августиніанства і в 1277році був офіційно засуджений церковно-університетськими інстанціями Парижа й Оксфорда.

Трансцендентальний

Трансцендентальний - той, що зумовлює можливість пізнання; той, що одвічно притаманний розсудку і зумовлює досвід; не набутий з досвіду.

Трансцендентний

Трансцендентність (іменник) і трансцендентний (прикметник) (від лат. transcendo - переступати) - філософський термін, що характеризує те, що принципово недоступне досвідному пізнанню або не грунтується на досвіді. Протилежність - іманентність.

Термін «трансцендентний»вживався у філософії Канта для позначення таких понять, як Бог, душа і інших.

У крок з цим терміном йде поняття трансцендентального, яке спочатку характеризувало область абстрактних розумових категорій (таких як річ, суще, істина, добро і т. і.), а пізніше було розвинене Кантом, який став так називати те, що спочатку властиво свідомості: не набуте у процесі досвіду, а, навпаки, обумовлює і визначає можливість будь-якого досвіду.

Узагальнення

Узага́льнення — основний елемент логіки та міркувань людини. Узагальнення бере за основу існування множини елементів та однієї або декількох властивостей, спільних для цих елементів. Це є основою дедуктивних міркувань. Необхідно застосування процесуверифікації для з'ясування вірності узагальнення в кожній окремій ситуації.

Концепція узагальення має широке застосування в багатьох дисциплінах, інколи, маючи спеціалізоване значення.

Умовивід

Умовивід - це висновок зроблений на основі набору фактів або умов.

Універсалії

Універса́лії (від лат. universalis — загальний) — в схоластиці загальні, видові та родові поняття. Питання про існування чи неіснування універсалій було одною з основних тем диспутів середньовічних філософів. В залежності від відповіді на це питання існували філософські напрямки, які отримали назви номіналізму, реалізму та, пізніше, концептуалізму.

Упанішади

Упаніша́ди^[1] (мн. від санскр. उपनिषद्, «одкровення», «те, що руйнує невігластво»^[2]) —давньоіндійські релігійно-філософські брахманські тексти. Центральною темою є концепція єдності атмана — «я», «душі» й абсолютного духа — Брахмана. Написані в різний час (від VII—III ст. до н. д. до XIV—XV ст. н. д.), різними авторами. Упанішади є частиною індійських священних текстів шруті (почуте), і складені у вигляді діалогу учителя з учнем в якому вчитель пояснює суть Вед.

Утопія

Уто́пія (грец. ού + τόπος — «місце, якого немає») — фантазія, вимисел, мрія, що не збудеться. Поняття «утопія» вперше з'явилось у творі Томаса Мора «Утопія» (так в його творі називався острів, на якому було створено ідеальне суспільство).

Сьогодні «утопія» — літературний жанр, наближений до наукової фантастики. Для нього характерне те, що автор має неабияку переконаність в бездоганності проголошеної ним ідеї.

Феноменологія

Феноменологія — напрям філософських досліджень початку XX-го століття. Найвизначнішим представником феноменології бувЕдмунд Гуссерль.

Термін «феноменологія» походить від грецьких слів phainómenon, яке означачає «те, що з'являється» і lógos — вивчення. У викладі Гуссерля феноменологія в основному розглядає та вивчає структури свідомості й явища, які в ній відбуваються. Цей розгляд повинен відбуватися з точки зору «першої особи», але вивчаються явища не так, як вони постають перед моєю свідомістю, а передбудь-якою свідомістю. Гуссерль вірив у те, що збудована таким чином наука про явища, феноменологія, може забезпечити міцну основу для усього людського знання включно із знанням науковим. Таким чином філософія могла б отримати статус строгої науки.

Крім Гуссерля феноменологію розвивали або критикували Мартін Гайдеґґер, Моріс Мерло-Понті та інші — Поль Рікер, Еммануель Левінас, Дітріх фон Гільдебранд.

Філософія

Філосо́фія (від грец. φιλοσοφια — в дослівному перекладі «любов домудрості»^[1][2][3]) — особлива форма пізнання світу, що вивчає найбільш загальні суттєві характеристики і фундаментальні принципи реальності і пізнання, буття людини, відносин людини і світу^[4]. Також під філософією розуміють форму людського мислення, теоретичну форму світогляду.

Форма

Фо́рма (лат. forma) — під формою мається на увазі зовнішній тривимірний контурний вигляд чи конфігурація певної речі — на противагу матерії, змісту чи матеріалу з якого вона складається (порівняйте з виглядом).

Слово форма є феноменом: Так промова може містити відмінні логічні аргументи (матеріал може бути добрим), тоді як стиль,граматика, влаштування (форма) може бути поганою. Форма включає вигляд та структуру роботи; зміст — її матеріал, значення, ідеї, чи виражальні ефекти. Термін, з його прикметником формальний і похідними іменниками формальність та формалізм, таким чином інколи зневажливо вживаються до того, що поверхневе, несуттєве, лицемірне.

Хиба

У філософії логічна хиба (англ. logical fallacy) — такий спосіб обґрунтування, який завжди чи принаймні у випадку, котрий розглядається, є хибним. Хибність зумовлена недоліком у доведенні, що робить доведення нечинним.

Християнство

Христия́нство (від грец. Χριστός — «помазанник», «мессія») — один з напрямків єдинобожжя, який разом з іудаїзмом та ісламом входить в групу авраамічних релігій. Поряд з ісламом табуддизмом входить в число трьох світових релігій. Характерною особливістю християнства, яка відрізняє його від інших напрямків єдинобожжя, є віра в Ісуса Христа як втілення і прояв Богазаради спасіння всього людства і людського суспільства і настанови в істині. На відміну від християнства іслам і іудаїзм не визнають Ісуса Христа як одну з іпостасей Всевишнього.

Цінності

Цíнність — цінністю вважається будь-яке матеріальне або ідеальне явище, яке має значення для людини чи суспільства, заради якого вона діє, витрачає сили, заради якого вона живе.

Також цінності — соціально схвалювані уявлення більшості людей про те, що таке добро, справедливість, патріотизм, любов, дружбатощо.

Згідно з результатами «Світового обстеження цінностей», що проводиться під керівництвом Рональда Інґлегарта, цінності людей зазнають поступових змін під впливом поліпшення матеріальних умов життя.

Чарвака-локаята

Локаята або Чарвака — одна з неортодоксальних шкіл (настіка) у давній та середньовічній індійській філософії, яка вважаєтьсяатеїстичною і матеріалістичною. Як і інші неортодоксальні школи індійської філософії — буддизм та джайнізм, локаята не визнавала авторитету Вед.

Чуттєве пізнання

Для характеристики цього типу пізнання допустимо привести слова з книги Буття «Пізнав Адам Єву, і народила Єва сина».

Шруті

Тексти шруті (одкровення) — священні писання індуїзму, до яких належать Веди та коментарі до них. Термін тексти шруті вживається напротивагу текстам смріті, оскільки згідно з вірою індуїстів мають беззаперечно божественне походження, тобто є прямим одкровенням «космічного звуку правди», почутого древніми ріші, які переклали його в зрозумілу для людей форму.

Яджурведа

Яджур-веда (санскр. यजुर्वेद, yajurveda^?) - dsl санскр. यजुस्, yajus^? - «правила жертвоприношень» та санскр. वेद, veda^? - «знання») — одна з Вед, «Веда жертовних формул». На думку більшості вчених, «Яджур-веда» була складена на початку залізного віку, близько X століття до н.е., і відображала практики ведичної релігії тих часів.