ПЕРЕТРАВЛЕННЯ І ОБМІН БІЛКІВ

Правила Чаргаффа

1. Вміст аденіну дорівнює вмісту тиміну, а вміст гуаніну − кількості цитозину:

А = Т, G = C

2. Кількість пуринових основ дорівнює кількості піримідинових основ:

А + G = Т + C

3. Кількість основ з 6 аміногруп дорівнює кількості основ з 6 кетогруп:

А + C = G + Т

Для кожного типу ДНК сумарний вміст гуаніну та цитозину не дорівнює сумарному вмісту аденіну й тиміну, тобто (G + C) / (A + T), як правило, відрізняється від 1 (може бути як > 1, так і < 1). За цією ознакою розрізняють два основних типи ДНК: АТ-тип з переважним вмістом аденіну й тиміну і GC-тип з переважним вмістом гуаніну та цитозину.

За допомогою біуретової реакції можна виявити в гідролізаті дріжджів:

а) рибозу і дезоксирибозу

б) білок

в) залишок фосфорної кислоти

г) пуринові основи

Дослід. Виявлення в гідролізаті дріжджів білка за допомогою біуретової реакції

Хід роботи.У пробірку до 5 крапель гідролізату дріжджів доливають
10 крапель 20%-го розчину натрій гідроксиду, потім 2 краплі 1%-го розчину купрум сульфату. Спостерігають появу рожевого або рожево-фіолетового забарвлення.

Ферменти, які приймають участь в розщепленні внутрішньо молекулярних зв’язків за участю води:

а) гідролази

б) лігази

в) ліази

г) ізомерази

Ферменти– специфічні органічні каталізатори, що синтезуються живими клітинами і прискорюють протікання біохімічних реакцій в організмі. Вони є білками (Дж. Самнер, 1926) з різними молекулярними масами: від 9 кДа (АОМ) до 1000 кДа. Кожен фермент каталізує певну хімічну реакцію.

Ферменти поділяються на 6 класів відповідно до типу реакції, яку вони каталізують (Комісія Міжнародного біохімічного союзу, 1961).

3-й клас. Гідролази − ферменти, які каталізують реакції гідролізу, тобто розкладання субстратів за участю молекули води. Гідролази здатні розщеплювати складноефірні, пептидні, глікозидні та інші зв’язки − естерази, пептидази та протеази, глікозидази.

До жиророзчинних вітамінів відносять:

а) А, D, В₁, В₂

б) В₁, К, Е, В₂

в) С, Н, РР, А

г) А, D, Е, К

Вітаміни –низькомолекулярні органічні сполуки, які виконують функції біологічних каталізаторів самостійно або в складі ферментів як кофактори. Основне джерело В. – рослини, у яких можуть міститися і так звані провітаміни (каротини та ін.), що перетворюються в В. у тваринному організмі. Важлива роль в утворенні В. належить мікроорганізмам (наприклад, мікрофлора рубця забезпечує жуйних В. групи В). Розрізняють водо- і жиророзчинні В. До водорозчинних В. відносяться: аскорбінова кислота (вітамін С), В. групи В – тіамін (вітамін В₁), рибофлавін (вітамін В₂), пантотенова кислота (вітамін В₃), нікотинамід (ніацин, вітамін РР або В₅), вітамін В₆, вітамін В₁₂ (кобаламін), біотин (вітамін Н), фолацин; до жиророзчинних: вітамін А, D (кальциферол), Е (токоферол) і К. Є група вітаміноподібних сполук – деякі флавоноїди (рутин), холін, інозит, ліпоєва, оротова, пангамова кислоти. На відміну від інших незамінних факторів харчування (амінокислоти, жирні кислоти та ін.), В. не є матеріалом для біосинтезів чи джерелом енергії. Однак вони беруть участь практично в усіх біохімічних і фізіологічних процесах, які складають сукупності обміну речовин.

В заданій долі гіпофізу секретується:

а) інсулін

б) вазопресин

в) глюкагон

г) тироксин

Гормони –біологічно активні речовини, що синтезуються в малих кількостях у спеціалізованих клітинах ендокринної системи і через циркулюючі рідини (наприклад, кров) доставляються до клітин-мішеней, де виконують свою регулюючу дію. Гормони, як і інші сигнальні молекули, володіють деякими загальними властивостями: утворюються з клітин, що виділяють їх у позаклітинний простір; не є структурними компонентами клітин і не використовуються як джерело енергії; здатні специфічно взаємодіяти з клітинами, що мають рецептори для даного гормону; мають дуже високу біологічну активність – ефективно діють на клітини в дуже низьких концентраціях (близько 10^-6 - 10^-11 моль/л).

Будова гормонів буває різною. За хімічною будовою гормони можна класифікувати за трьома класами:

1) білково-пептидні гормони (гормони гіпоталамуса і гіпофіза (у цих залозах синтезуються пептиди і деякі білки), а також гормони підшлункової і паращитовидної залоз і один з гормонів щитовидної залози);

2) похідні амінокислот (аміни, що синтезуються в мозковому шарі наднирників і в епіфізі, а також йодвмістні гормони щитовидної залози);

3) стероїдні гормони, що синтезуються в корі наднирників і в статевих залозах. По кількості вуглецевих атомів стероїди відрізняються один від одного: С₂₁ − гормони кори наднирників і прогестерон; С₁₉ − чоловічі статеві гормони – андрогени і тестостерон; С₁₈ − жіночі статеві гормони − естрогени. Загальним для всіх стероїдів є наявність стеринового ядра –циклопентанпергідрофенантрену.

До пептидів належать багато біологічно активних речовин: глутатіон та деякі гормони (глюкагон, вазопресин, окситоцин та ін.).

Окислювальне фосфорилювання – це:

а) гідроліз АТФ до АДФ і фосфорної кислоти

б) перенесення залишку фосфорної кислоти від АТФ на іншу сполуку

в) синтез АТФ із АДФ і фосфорної кислоти

г) синтез АДФ із АТФ і фосфорної кислоти

Фосфорилювання – включення в молекулу залишку фосфатної кислоти. У живих клітинах здійснюється ферментами класу трансфераз (кіназами, фосфомутазами, фосфорилазами). Відіграє важливу роль в обмінних процесах, оскільки багаточисленні сполуки вступають у реакції обміну речовин лише у фосфорильованій (активованій) формі. Каталізоване протеїнкіназами Ф. білків (зокрема, ферментів) виконує регуляторну функцію. Важливе значення в енергетиці живої клітини має Ф. АДФ з утворенням АТФ, яке відбувається під впливом поліферментної системи за рахунок окиснення низькомолекулярних сполук киснем у дихальному ланцюзі (окиснювальне фосфорилювання) або в анаеробних умовах (наприклад, гліколітичне фосфорилювання). Енергія, акумульована у вигляді високоенергетичних зв’язків АТФ, використовується організмом для руху, синтезу необхідних речовин і т.п. У фотосинтезуючих організмів Ф. АДФ з утворенням АТФ може також відбуватися при фотосинтезі (фотофосфорилювання).

Який чистий вихід АТФ при гліколізі в анаеробних умовах на 1 молекулу глюкози?

а) 1 моль

б) 4 моль

в) 3 моль

г) 2 моль

Гліколізшлях Ембдена-Мейергофа-Парнаса – ферментативний анаеробний процес негідролітичного розпаду вуглеводів (головним чином глюкози) до молочної кислоти.

Рисунок 3 - Схема глiколiзу

Ключова проміжна сполука, яка утворюється при окисненні вуглеводів, ліпідів та амінокислот?

а) оксалоацетат

б) ацетил-КоА

в) фосфоенолпіруват

г) малат

Рисунок 5 − Послідовність реакцій β-окислення жирних кислот

(загальна схема)

Фермент хімотрипсин виділяється:

а) підщлунковою залозою

б) щитовидною залозою

в) статевими залозами

г) корою наднирників

ПЕРЕТРАВЛЕННЯ І ОБМІН БІЛКІВ

Рисунок 1 − Перетравлення та всмоктування білків їжі

у шлунково-кишковому тракті

Таблиця 1 − Протеолітичні ферменти шлунково-кишкового тракту

Таблиця 2 – Протеолітичні ферменти шлунково-кишкового тракту

Гідроліз ліпідів відбувається під дією:

а) амілази

б) пепсину

в) трипсину

г) ліпази