Виклад навчального матеріалу

1. Соціальні інновації мають ряд особливостей у порівнянні з матеріально- технічними. Якщо перші є, як правило, результатом колективної творчості, то при розробці матеріально-технічних інновацій переважає індивидуальне авторство. Крім того, віддача від соціальних інновацій віддалена у часі, її ефект не проявляється швидко і не носить конкретного характеру, що взагалі-то характерно для матеріально-технічних новацій.

Соціальні інновації досить різноманітні, що обумовлено різноманіттям явищ соціального життя. При класифікації соціальних інновацій використаються різні підстави.

Виходячи з поняття рівня та обсягу соціальних нововведень, можна виділити інновації глобального характеру, спрямовані на вирішення загальнолюдських проблем, а також регіональні та локальні інновації, що представляють більш вузькі інтереси регіонального та місцевого значення

За сферами громадського життя виділяють інновації соціальні, політичні, економічні, інновації в культурно-духовній сфері.

За масштабом використання розрізняють одиничні соціальні інновації, здійснювані на одному об'єкті, і дифузійні, розповсюджувані на багато об'єктів.

Відповідно до структури соціальної сфери в цілому, компонентами якої є освіта, управління, зайнятість населення, пенсійне забезпечення, культура, спорт, здоров'я людей і т.д., можна виділити педагогічні, освітні, правові, управлінські соціальні інновації і т.д.

Джерелами соціальних інновацій є зміни зовнішнього середовища, виникаючі соціальні проблеми, які неможливо вирішити традиційними методами, зміни потреб суспільства і його членів. Недозволенність тих або інших соціальних проблем дає імпульс до розробки нових засобів, норм у соціальній сфері.

Так були створені й одержали поширення «телефони довіри», за допомогою яких надається анонімна психологічна допомога людям, які перебувають у стресових ситуаціях, так виникли соціальні притулки, готелі і т.д.

У філософському плані соціальні інновації розвиваються як нововведення в соціальній практиці, які сприяють вирішенню протиріч, що виникають в умовах неоднорідності й нестабільності суспільства, співіснування різних аксіологічних систем, посилення процесів соціальної мобільності, коли багато традиційних форм і методів забезпечення соціальних гарантій виявляються неспроможними.

Процес розвитку суспільства йде за допомогою відновлення і обумовлює створення передумов для формування нових нетрадиційних компонентів у соціальній сфері, інноваційних способів соціальної діяльності, а нововведення є формою цього суспільного розвитку. У зв'язку з цим необхідно конкретизувати зміст інновації як процесу.

Під інноваційним процесом розуміється процес генерування нової ідеї, розробки, експериментальної апробації, її поширення та використання. Інноваційний процес містить у собі інноваційну діяльність, що розуміється як діяльність, спрямована на використання наукових знань і практичного досвіду з метою одержання нового або поліпшення виробленого продукту, способу його виробництва (технологія) і вдосконалення соціального обслуговування. Він складається з таких складових, як процес пошуку і розробки нової ідеї, її експериментальної апробації, поширення та використання.

Психологічні фактори гальмування обумовлені наявністю різних психологічних бар'єрів інформаційного або світоглядного плану (недостатня інформованість про суть і мету інновації, або відношення до нововведень як до короткочасної кампанії). До причин, які стримують інноваційний процес, можна віднести консерватизм мислення, відсутність ініціативного й творчого підходу у вирішенні проблем в соціальній сфері.

Вчені розробляють спеціальні програми, мета яких - соціально- психологічне забезпечення нововведень. Їхніми основними елементами є: критичне відношення до майбутніх нововведень; аргументація на їх користь; обґрунтування «кінцевих результатів, очікуваних у підсумку реалізації нововведення; вивчення думки працівників організації з метою виявлення прихильників і супротивників нововведення і знаходження правильного підходу до кожної зацікавленої людини; затвердження плану впровадження нововведення з урахуванням результатів обговорень і опитування суспільної думки.

На основі цих програм можна розробити механізм, який сприяє ослабленню дії факторів гальмування за рахунок стимулювання творчості працівників:

- створення умов для підтримки творчої атмосфери в організації;

- стимулювання інноваційної діяльності молодих працівників;

- регулярне проведення конкурсів інновацій;

- матеріальна і моральна підтримка творчих працівників (заснування державних звань, премій, направлення на стажування в закордонні центри і т.д.).

Соціальною базою, суб'єктом соціальних нововведень є інноватори. А. І. Пригожий пропонує кваліфікувати їх за такими ознаками: за типом інноваційної діяльності -творці (автори ідеї і її популяризатори) і реалізатори (автори технологічного процесу освоєння та впровадження нововведення); стосовно основної спеціальності - професіонали та самодіяльні інноватори; за кількістю тих, що беруть участь - колективні та індивідуальні інноватори; за предметом інноваційної діяльності - інноватори - розробники нових матеріальних продуктів, нових технологій, методів діяльності, нових соціальних норм і відносин.

У зв'язку з тим, що багато організацій і підприємств соціальної спрямованості змушені постійно пристосовуватися до обставин, які змінюються, розвивати традиційні або шукати кардинально нові способи вирішення соціальних проблем, особливий розвиток одержала нова галузь знань - соціальна інноватика, яка досліджує питання теорії і практики соціальних нововведень.

Інноваційні соціальні технології являють собою такі методи, прийоми інноваційної діяльності, які спрямовані на створення і матеріалізацію нововведень у суспільстві, реалізацію таких ініціатив, які викликають якісні зміни в різних сферах соціального життя, приводять до раціонального використання матеріальних і інших ресурсів у суспільстві. Інноваційні технології існують у двох формах: у вигляді програм і документів і як реально розвинуті відповідно до цих програм соціальні процеси.

Фази поширення і впровадження містяться у підготовці необхідних матеріалів, поширенні нововведення серед потенційних користувачів і його застосуванні.

У цілому еволюційні дослідження створюють умови для формування корисної методології на додаток до загальноприйнятих методів дослідження і вимагають особливої підготовки та навчання професійних соціальних працівників.

Внаслідок нестабільності сучасного українського суспільного розвитку й нерозвиненості системи соціального обслуговування соціальні працівники повинні повною мірою мати знання і навички у сфері застосування соціальних інновацій і мотивацію до позитивної зміни дійсності. Сьогодні практично немає жодної сфери в суспільстві, яка у тій чи іншій мірі не була б охоплена інноваційними процесами. Тому знання історичних, теоретичних і практичних питань, пов'язаних із соціальними інноваціями, має велике значення для підвищення ефективності соціальної роботи.

Технології соціального прогнозування - незамінний інструментарій соціального передбачення, дослідження та вирішення соціальних проблем сучасного світу.

Будь-яке соціальне явище мінливе й має здатність до стихійного саморозвитку. Практична цінність технологій прогнозування полягає не в останню чергу в тому, що складені прогнози можуть бути прикладом «негативного» варіанта розвитку. Слід також відмітити, що розвиток соціального явища відбувається поза залежністю від того, чи написаний його теоретичний шлях, чи ні, і якщо розвиток явища збігається з його прогностичним описом, то цей збіг ніколи не буває ідеальним.

Зміст і основні аспекти технологій соціального прогнозування та моделювання визначаються ключовими характеристиками розглянутих понять.

Розробка прогнозу - спеціальне наукове дослідження конкретних перспектив розвитку якого-небудь явища (у нашому випадку соціального). Мета прогнозування - не просто передбачати ті чи інші явища майбутнього, а сприяти більш ефективному впливу на них у потрібному напрямку. Так, за твердженням академіка П.К. Анохіна, соціальне передбачення є випереджальним відображенням дійсності. Організми виживають не тому, що «уміють» миттєво реагувати на хвиллинний вплив, а тому, що їхні реакції опираються на своєрідний спогад «про майбутнє», на закодований в організмі прогноз майбутнього стану зовнішнього середовища. У мозку людини перед здійсненням якої-небудь дії створюється модель «потрібного майбутнього», і з цією моделлю звіряються результати, поки вони не будуть задоволені.

Зрозуміло, що відображення на соціальному рівні відрізняється від відображення на біологічному рівні. Структура соціального прогнозування може бути представлена як сполучення його філософських аспектів і технологічних підходів:

1) гносеологія та логіка наукового передбачення;

2) методологія соціального прогнозування;

3) методика соціальних прогнозів (анкетування, екстраполювання, моделювання, прогнози на базі аналізу патентів і т.д.).

Соціальне прогнозування залежно від глибини прогнозного дослідження може бути розкрите і уточнене за рахунок введення додаткових інформаційних даних по різних блоках - науково-технічному, інформаційному, медико- біологічному, соціально-економічному, демографічному, етнічному, етичному, економічному, соціологічному, освітньо-культурному, містобудівному, військово-політичному, геокосмічному.

У наш час налічується близько 150 різних методів і процедур прогнозування. Їх розділяють на три групи: загальнонаукові, інтернаукові, частковонаукові - основу яких складають як практичні, так і теоретичні дані.

До загальнонаукових методів належать аналіз, синтез, екстраполяція, інтерполяція, індукція, дедукція, аналогія, гіпотеза, експериментування та ін. Інтернауковим є індуктивний метод, мозкова атака, метод Дельфі а також утопія і фантастика. Частина методів заснована на переробці науково-технічної інформації (прогнозування розвитку науки та техніки) і на різних теоріях (на основі розв'язних матриць, методу проб і помилок і т.п.). Частковонаукові методи - це прогнози по ізобаричних картах, швидкості добігання хвилі, зриву лавин, тести і т.д.

Зрослий інтерес до пізнання соціального спонукає до розробки все нових і нових технологій соціального розвитку. У світі накопичений великий і ємкий науковий матеріал, що розкриває як зміст соціальних позицій, так і прогностичний характер проблем. Поетапне створення прогнозу технологічне за своєю сутністю. Складність полягає не в поданні характеристики таких технологій, а в їхньому практичному застосуванні.

Соціальне прогнозування тісно пов'язане з інноваційною діяльністю, тому що являє собою прийоми, спрямовані на технологічне забезпечення реалізації ініціатив, які викликають якісні зміни в різних сферах соціального життя, приводять до раціонального використання прогностичних знань, матеріальних та інших ресурсів суспільства. Так, масштабні технології соціального прогнозування глобальних процесів були розроблені і представлені членами Міжнародної футурологичічної організації «Римський клуб». Це роботи Всесвітньої федерації дослідників майбутнього, Міжнародного центра «Людство в 2000 році», Міжнародного інституту життя.

На рубежі 60-70-х років фахівці пропонували вирішення проблеми побудови соціального прогнозу або моделі шляхом системного аналізу. Труднощі, які доводилося переборювати подібним науковим і науково- політичним об'єднанням, обумовили скорочення кількості прогностичних організацій за останні 30 років з декількох тисяч до 200.

Основоположником глобального прогнозування на основі системного аналізу є американський учений Дж. Форестер. Він використав математичні методи й ЕОМ для створення варіанта моделі економічного розвитку суспільства з урахуванням двох найважливіших факторів: чисельності населення та забруднення навколишнього середовища. Його послідовники - члени "Римського клубу" - намагалися знайти прогностичне вирішення соціальних завдань: розглянути взаємозв'язок розвитку суспільства із глобальними проблемами, погіршенням «якості життя» у сучасному світі з метою розробки можливих моделей світового розвитку. В 1992 р. з'явився перший глобальний прогноз "Римського клубу" під назвою «Межі зростання»: його автори під керівництвом Д. Медоуза побудували динамічну модель світу, у якій в якості вихідних даних були використані основні, на думку авторів, компоненти: динаміка зміни світової системи населення, капіталовкладення, земний простір, забруднення, використання природних ресурсів. Результати соціального прогнозу дозволили авторам зробити наступний висновок: якби збереглися існуючі на кінець 60-х років тенденції та темпи розвитку економіки і зростання населення, то глобальна екологічна катастрофа була б неминучою.

Соціологічне прогнозування має три рівні досліджень: загальнотеоретичний, частковотеоретичний і емпіричний. У соціологічних прогнозах загальним об'єктом дослідження є суспільство як соціальний організм. Конкретні частки об'єкти соціології - це соціальні групи, інститути, людина. Сукупність соціальних механізмів обумовлює розвиток і функціонування суспільства як соціального організму, тут проявляється конкретна соціальна проблема, породжена особливістю розвитку соціальної системи.

Проблема прогнозування соціально-психологічних процесів має дві сторони: психологія поставляє певні відомості про об'єкти прогнозування в суспільстві, виробництві, науці, культурі, оскільки ці об'єкти мають специфічні психологічні характеристики. З іншого боку, психологія вивчає суб'єкти прогнозування: людину або колектив людей, які самі здатні розробляти та запроваджувати в життя прогнозні рішення. Наприклад, психологи дають рекомендації з організації діяльності експертів-прогнозистів, допомагають ураховувати помилки експертів - це так званий «облік суб'єктивного фактора діяльності».

Юридичне прогнозування — це систематичне дослідження перспектив розвитку державно-правових процесів, їхніх темпів і особливостей, що в сучасних умовах стає важливою функцією юридичної науки, виділяється в самостійну область науково-практичної діяльності з метою зміцнення законності, удосконалення процесу правотворчості й законодавства. Об'єктом юридичного прогнозування є держава й право. Даний вид прогнозування торкається всіх елементів і підсистеми правової надбудови суспільства, досліджує всі стосовні до неї соціальні об'єкти, які характеризуються багатим набором різних ознак, якісними і кількісними показниками. При організації та проведенні прогностичних досліджень у сфері законодавства об'єктом прогнозних оцінок є наступні його рівні й структурні елементи: I) розвиток законодавства в цілому (найбільш істотні риси); 2) об'єктивні тенденції розвитку і удосконалення окремої галузі законодавства; 3) тенденції розвитку окремого правового інституту, його найважливіших елементів і правових форм; 4) тенденцій і перспективи розвитку окремої правової норми. Кожний з об'єктів юридичного прогнозування може мати цілий ряд більш вузьких технологічних напрямків. Методики розробки технології юридичного прогнозування ґрунтуються на аналізі специфічних закономірностей, властивих державі і праву, і належать до складних взаємозв'язків між станом економічного, соціально-політичного, ідеологічного, культурного розвитку суспільства, з одного боку, і станом держави і права як найважливіших підсистем правової надбудови , з іншого. Конкретні технології юридичного прогнозу містять у собі методи опитування експертів, методи розробки кібернетичних і математичних моделей функціонування та розвитку правової системи, методи виявлення суспільної думки у сфері права.

Робота над технологіями соціального прогнозування - це комплексний процес, що складається з ряду самостійних технологічних етапів. У сучасних умовах будь-який співробітник соціальної служби прогнозує свою роботу. Це може бути як вузька перспектива (обслуговування одного клієнта), так і прогноз розвитку діяльності соціальної служби і всієї соціальної сфери. Прикладне значення соціального прогнозування полягає в тому, що розроблені технології здатні впливати на управлінські рішення з соціальних питань, тобто оптимізувати й коректувати їх.

Визначити відсоток вірогідності прогнозів у соціальній роботі можна, використовуючи порівнянні виміри рівня життя при його соціальній стабільності: чим менше прогнозований об'єкт, тим простіше створити для нього сценарій прогнозного розвитку. Більш достовірними є технології соціального прогнозування, розраховані на короткострокові тимчасові рамки. Більш складними за своєю технологічною побудовою є середньо- та довгострокові прогнози.

Поетапно процес соціального прогнозування може бути поданий у такий спосіб:

2. вибір об'єкта соціального прогнозування; це може бути будь-який соціальний об'єкт - від індивіда до людства як складової частини ноосфери;

3. вибір напрямку дослідження: економічне, соціологічне, юридичне, власне соціальне і т.д.; у дослідженнях соціальної сфери дуже важко дотримуватися певного напрямку, тому значна частина досліджень носить комплексний характер;

4. підготовка і обробка інформації з прогнозної проблеми; відповідна вимогам інформація - одна з гарантій вірогідності прогнозу, а виходить, ключовий момент технології соціального прогнозування;

5. вибір способу прогнозу, одного з методів або сукупності методів у певній послідовності, що відповідає вимозі науковості дослідження;

6. власне прогнозне дослідження;

7. обробка результатів, аналіз отриманої інформації стосовно проблеми дослідження;

8. визначення вірогідності прогнозу.

Можливість дати оцінку проведеному прогнозному дослідженню надається лише по закінченні того відрізка часу, на який був розрахований даний прогноз.

Таким чином, соціальне прогнозування з його технікою та технологією, математичним апаратом є важливим інструментом соціальної сфери життя, посилення її наукового потенціалу та результативності.

Питання для самоконтролю:

1. У чому полягають сутність і зміст соціальних інновацій?

2. Які принципи соціально-інноваційної діяльності?

3. Який зміст соціального прогнозування?

4. Які рівні соціально-прогнозних технологій прийнято виділяти?

Список літератури

1. Капська А. Й. Технології соціально-педагогічної роботи з сім'ями: навчально- методичний посібник К. : Видавничий Дім «Слово», 2015. - 328 с.

2.  Платонова Н.М. Инновации в социальной работе: Учебное пособие для студентов учреждений высш. проф. образования. - М.: Издательский центр «Академия», 2011. - 256 с.

Лекція № 6