Значення і завдання роботи над вивченням морфемної будови слова

Вивчення теми «Будова слова» має важливе значення в лінгвістичному розвитку учнів. Ознайомлення молодших школярів із мор­фемною будовою слова розкриває широкі можливості для систематичного розширення і уточнення словника дітей, оволодіння одним із способів розкриття лексичного зна­чення слова. Під час вивчення цієї теми учні знайомлять­ся із словотворчими засобами. Усе це сприяє розвиткові точного і образного мовлення дітей.

Крім того, оволодіння умінням здійснювати морфемний аналіз слова закладає основи для формування повноцінних навичок правильного письма, адже вивчення цієї теми по­в'язане із засвоєнням найважливіших чергувань української мови: [о,е] з [і], [г, к, х] із [ж, ч, ш] та [з', ц', с'],пра­вопису слів з ненаголошеними голосними й сумнівними при­голосними (нігті, легкий, молотьба], а також префіксів, уживання апострофа після префіксів тощо.

Засвоєння теми «Будова слова» впливає на виховання інтересу до уроків мови, на розвиток лінгвістичних здіб­ностей учнів.

Завдання вивчення морфемної будови слова в початко­вих класах полягає у формуванні в учнів понять: основа, закінчення, корінь, суфікс, префікс, усвідомленні їх ролі, а також у практичному оволодінні морфологічним способом словотвору (без називання термінів), у збагаченні і розши­ренні словника учнів.

Вивчення теми «Будова слова» викликає в учнів певні труднощі. Ці труднощі пов'язані з тим, що діти:

— аналізуючи слова, враховують лише зовнішнє їх оформлення (збіг окремих звуків) і не замислюються над значенням слів (вода і водити);

— враховуючи семантику слова, його значення, забу­вають про зовнішнє (звукове) оформлення однокореневих слів, а тому помилково вважають однокореневими, скажімо,
слова парк і сад (місце, де ростуть дерева);

— не враховують того, що в коренях слів можливе чер­гування звуків (сніг — сніжок);

— не розрізняють однокореневих слів і форм одного й того самого слова (білий, білити і білий, білого);

— «склеюють» корінь із префіксом (наприклад, якщо для виділення кореня в слові заспів доберуть споріднені слова заспівати, заспівувати, то у них виникає бажання по­милково прийняти за корінь заспів- , при доборі ж інших слів: співати, спів, співак, — корінь буде виділено правильно);

— «склеюють» корінь із суфіксом (наприклад, аналізу­ючи слово робітник, учні можуть дібрати споріднені слова робота, заробіток, робітничий і визначити корінь робот — робіт, добір же слів зароблений, робити, роботящий пере­конує учнів у тому, що -от-, - іт-суфікси, а не частини кореня);

— «склеюють» між собою суфікси (наприклад, визнача­ють у слові слоненятко суфікс -енятк-або -ятк-,насправ­ді ж тут три суфікси — -єн-, -ят-, -к-);

— «склеюють» суфікс і закінчення (наприклад, у слові казка визначають як суфікс -ка).

Отже, вивчаючи морфемну будову слова, вчитель по­винен приділити належну увагу попередженню цих типо­вих учнівських помилок.

Тема «Будова слова» як самостійна починає вивчатися в 2-му класі і закінчується в 3-му. Вона складається з таких основних етапів:

1. Підготовча робота до ознайомлення із смисловими частинами слова, яка полягає у спостереженні за спорід­неними словами, доборі споріднених слів і побудові речень (2 клас).

2. Ознайомлення зі специфікою і роллю морфем (ко­рінь, префікс, суфікс) у слові та з однокореневими (спорід­неними) словами (3 клас).

3. Закріплення і поглиблення знань про морфемну бу­дову слова, які пов'язуються із формуванням правописних і мовленнєвих навичок (3—4 класи).

Вивчення основи слова і закінчення

Розуміння основи слова неможли­ве без знання того, що таке закін­чення. Вивчаючи закінчення, вчи­тель має розкрити перед школярами його ознаки:

— закінчення — це змінна частина слова;

— закінчення служить для зв'язку слів у реченні;

— закінчення стоїть у кінці слова.

При цьому слід враховувати, що труднощі в усвідомлен­ні учнями закінчення викликаються тим, що їм важко зро­зуміти функцію закінчення як засобу вираження граматич­ного значення слова. Діти нелегко усвідомлюють і те, що закінчення у слові виражає кілька граматичних значень. Наприклад, закінчення -оюу слові весною є показником жі­ночого роду, однини, орудного відмінка. У зв'язку з відсут­ністю матеріального його вираження учням важко усвідомити поняття про нульове закінчення слова, через те замість тер­міна «нульове закінчення» вживається вислів «слово без за­кінчення».

Робота над формуванням поняття про закінчення скла­дається з кількох етапів:

На першому етапі учні одержують початкові уявлення про закінчення. Це здійснюється під час виконання вправ, які включають спостереження за змінами форми одного й того ж слова в контексті. На цьому етапі можна запропо­нувати учням як один із варіантів такої роботи виписати слово, яке зустрічається в усіх реченнях, у тій формі, в якій воно там уживається. Наприклад: Виростай, дитино, й па­м'ятай — Батьківщина — то найкращий край (Д. Павличко). Батьківщини рідної сади нахилились цвітом доводи (М. Сингаївський). Слава, слава в віках Батьківщині могут­ній (П. Тичина). За Батьківщину у боях вмирали однаково — дорослі і малі (М. Познанська).

Виписавши слова Батьківщина, Батьківщини, Бать­ківщині, Батьківщину, учні визначають змінну частину слова (-а, -и, -і, -у).

На другому етапі учні засвоюють термін «закінчення» і усвідомлюють функцію цієї частини слова — зв'язує сло­ва в реченні. Крім наведеної вище вправи, можна запропо­нувати учням деформований текст. Робота з ним допоможе дітям усвідомити те, що закінчення служить для зв'язку слів у реченні.

Третій етап у вивченні закінчення передбачає формулю­вання власного висновку й усвідомлення його (виведення правила): «Змінна частина слова називається закінченням. Закінчення служить для зв'язку слів у реченні. Закінчен­ня стоїть у кінці слова». На цьому етапі учитель показує схематичне позначення закінчення.

Конкретизація набутих учнями знань про закінчення слова відбувається під час виконання тренувальних вправ (четвертийетап). Це можуть бути, зокрема, такі вправи:

— визначте закінчення у виділених словах;

— поставте слова, що в дужках, у потрібній формі, ви­діліть закінчення;

— складіть словосполучення з поданих слів тощо.
Усвідомивши роль і місце закінчення слова, учні легко зрозуміють характерні риси основи слова: основа — це ча­стина слова без закінчення. Ознайомлення з основою сло­ва слід здійснювати одночасно з вивченням закінчення. Учитель повідомляє дітям, що та частина слова, яка залиша­ється після виділення в ньому закінчення, називається ос­новою, і надалі вимагає від школярів називати під час роз­бору слова його закінчення і основу, а на письмі позначати значками.

Вивчення кореня слова

Приступаючи до вивчення кореня слова, вчитель має сформувати в учнів знання про те, що корінь — головна частина слова, яка обов'язково присутня в кожному слові і містить основ­ний елемент лексичного значення;

— слова з однаковим коренем називаються спорідне­ними, або однокореневими;

— слова, близькі за значенням, але такі, що не мають спільної смислової частини, не вважаються спорідненими словами (наприклад, хоробрий і мужній);

— слова можуть мати однакову звукову частину, але не вважаються одно кореневим й, бо у них різні корені (сми­слові частини), наприклад гора і горе;

— у споріднених словах корінь може частково змінюва­ти свій звуковий (а отже, і буквений) склад (існує цілий ряд чергувань голосних і приголосних у корені).

Крім того, класовод має навчити дітей розрізняти однокореневі слова (школа, школяр) і форми одного й того ж слова (школа — школи — школі).

У процесі вивчення кореня слова діти повинні усвідоми­ти, що головний спосіб виділення кореня полягає у доборі слів, споріднених з даним словом, визначенні їхньої спіль­ної частини, яка передає основне значення. Проте оволоді­ти цим способом не так просто. Цього дитину потрібно спе­ціально навчати.

Корінь слова вивчається у певній послідовності. Спо­чатку на основі порівняння слів за значенням і будовою вво­диться термін «споріднені слова», потім повідомляється, що спільна частина споріднених слів називається коренем, а споріднені слова називаються ще й одно кореневими (2 клас).

На цьому етапі формування поняття «корінь слова» можна використати такі, наприклад, завдання:

— порівняйте слова: гриб, грибок, грибний, подумайте, що між ними спільного, а чим вони відрізняються одне від одного;

— згрупуйте слова за однією з можливих ознак, по­ясніть, як ви згрупували слова: сад, парк, лісник, садівник, ліс.

Тут уже вчитель вводить значок для схематичного по­значення кореня — ґ~^. Діти знайомляться з терміном «корінь».

Так, на цьому етапі засвоєння поняття «корінь слова» учні виділяють такі його істотні ознаки, як наявність в однокореневих словах спільної смислової і звукової частини.

На наступному етапі формування поняття слід показа­ти, що істотнішу ознаку кореня становить смисл, а не одна­кове звучання частини різних слів. Тому проводиться про­тиставлення однокореневих слів і синонімів, а також однокореневих слів і слів, які мають корені-омоніми. Воно здійснюється на основі виконання учнями таких, напри­клад, завдань:

— випишіть з поданого ряду ті слова, які мають одна­кову частину: гора, горить, горе. Чи можна їх назвати однокореневими?

— доведіть, що деякі слова, хоч і мають однаковий зву­ковий склад, проте не є одно кореневим: вода, водити, під­водний, водій;

— випишіть спочатку близькі за значенням слова, апотім однокореневі: хоробрий, хоробрість, сміливий, сміливість;

— викресліть зайве слово: школа, школяр, учень.

Протиставлення однокореневих слів і синонімів дає змогу вчителю попередити помилкову орієнтацію дітей тільки на семантичну близькість слів.

Протиставлення однокореневих слів і слів з коренями-омонімами попереджує помилкову орієнтацію тільки на структурну і звукову близькість.

Формування поняття про корінь слова і однокореневі слова охоплює і спостереження за словами, в яких у коре­нях слів відбувається чергування голосних чи приголосних звуків. Вирішенню цього завдання можуть сприяти такі, зо­крема, вправи:

— скільки груп однокореневих слів записано: річ, річ­ниця, рік, ріка, річковий, річний, роковини? Доведіть свою думку;

— випишіть споріднені слова до слів сіль і сільський (за­солювач, село, селянин, посолити).

Засвоєння поняття «корінь слова» потребує виконання ряду тренувальних вправ, таких, наприклад, як:

— доберіть якомога більше однокореневих слів до сло­ва сніг (можна провести у вигляді гри-змагання, у якій пе­реможцем стає той, хто називає останнє слово);

— випишіть із тексту однокореневі слова:

Хоч і зовсім крил не має,   Рік літає, два літає,
Та, як блискавка, літає.      В небі льотчиків міняє,

Не літак, не вертоліт        Крізь розвихрені світи

Вирушає у політ.             Може й сам себе вести.

                           (Космічний корабель)

— гра «хто більше?» (назвати однокореневі слова);

— доберіть «родичів» із чергуванням голосних (чи при­голосних) звуків у корені.

Робота по формуванню поняття «корінь слова», отже, зводиться до усвідомлення кореня як необхідної частини слова, без якої слово не може існувати, до розрізнення коренів-омонімів, варіантів коренів з чергуванням голос них і приголосних звуків.

Вивчення префікса

Формуючи поняття про префікс, учитель знайомить дітей із такими ознаками цієї частини слова:

—префікси утворюють нові слова (внук — правнук) або слова з новими відтінками значень (гарний — прегарний);

—префікс стоїть перед коренем.

Значення префіксів найзручніше показати під час ви­вчення дієслів, тому що для цієї частини мови префіксаль­ний спосіб словотвору є найбільш типовим. Крім того, порівнюючи однокореневі дієслова без префіксів і з префік­сами, учні краще можуть зрозуміти семантичну роль даної морфеми (сісти — присісти, читати — прочитати).

Однак, щоб в учнів не склалося помилкове уявлення про префікс як морфему, яка вживається тільки в дієсло­вах, слід добирати для аналізу й інші частини мови: імен­ник (друг — недруг, дід — прадід), прикметники (чудо­вий — пречудовий).

Для ознайомлення учнів із префіксами краще брати не окремі слова, а словосполучення, до того ж такі, у яких є омонімічні префікси і прийменники (доїхав до Києва, ві­дійшов від столу). Це дає змогу учням краще усвідомити значення префіксів, тому що в таких словосполученнях префікс і прийменник мають багато спільного. Наприклад, у словосполученні відплив від берега префікс і прийменник вказують напрямок дії.

Після того як діти одержують початкове уявлення про значення префіксів, відбувається узагальнення їхніх істот­них ознак у спеціальному слові-терміні, формулюється ви­значення префіксів (частина слова, що стоїть перед коре­нем і надає слову нового значення або смислового відтінку), вводиться його схематичне позначення ---------------------------------------------- 1

У 1—4 класах учні одержують тільки початкове уявлення про префікс і не вивчають усієї багатогранності цієї морфеми. Однак спостереження за роллю префіксів є за­собом усвідомлення їх словотворчої ролі, бо учні мають змогу переконатися в тому, що префікси не механічно при­єднуються до слова, а впливають на його лексичне значення.

Усвідомленню такого значення префіксів сприяють вправи, спрямовані на порівняння і добір однокореневих слів, різниця у значенні яких зумовлена наявністю пре­фікса, на порівняння одного й того ж префікса в різних сло­вах, на утворення за допомогою префіксів нових слів. Це можуть бути такі вправи:

— порівняйте слова їхати — приїхати, співати — про­співати, поясніть, що в них спільного і чим вони відрізня­ються;

— доберіть кілька слів з одним і тим же префіксом (ви-, за- та ін.);

— виділіть префікси у словах; пришити, прийти, при­сісти, поясніть значення слів;

— доберіть антоніми до слів: вийти, занести і под.

Вивчення префіксів у початкових класах має суто прак­тичне значення — навчання учнів правильного вживання префіксів у мовленні.

Вивчення суфікса

Мета вивчення суфікса в початкових класах розкрити роль суфіксів у слові. Учні мають усвідомити, що:

суфікс — це частина слова, з допомогою якої утворю­ються нові слова;

суфікс — це частина слова, яка надає слову іншого смис­лового відтінку (вказує на ступінь розміру предмета, міру якості, передає ставлення до предмета);

суфікс завжди стоїть між коренем і закінченням, якщо ж у слові нульове закінчення, то суфікс стоїть після ко­реня; у слові може бути не один суфікс, а й два чи три.

У початкових класах діти знайомляться тільки з суфік­сами із значенням пестливості, суфіксами, за допомогою яких утворюються назви людей за родом заняття, та суфік­сами, з допомогою яких утворюються назви найуживані­ших предметів побуту.

Робота над засвоєнням поняття «суфікс» починається із з'ясування значення зменшено-пестливих суфіксів.

При першому знайомстві з поняттям «суфікс» учитель спирається на конкретні уявлення дітей. Демонструючи предметну наочність або малюнки, вчитель спрямовує шко­лярів від порівняння предметів у дійсності до порівняння слів — назв цих предметів. Наприклад, учитель показує зображення великого прапора і дитячого прапорця, вели­кого гриба і маленького. Діти роблять висновок, що понят­тя «малий» може передати не тільки слово малий, а й час­тинка слова: -ець (прапор - прапорець), -ок (гриб - грибок).