Тема: Сталість виду. Розміщення виду.

Професійна спрямованість:Матеріал даної теми може бути використаний вчителем біології.

Мета: закріплення теоретичного матеріалу з даної теми, освоєння основних практичних способів визначення сталості та розміщення виду.

Питання для самопідготовки:

1. Поняття про сталість виду.

2. Ступені сталості виду, шкала сталості виду Браун-Бланке.

3. Поняття про розміщення виду.

4. Шкали розміщення видів Альохіна, Бикова.

Хід роботи:

Аналіз видового складу різних ділянок якогось рослинного угруповання (асоціації) покаже нам, що одні види зустрічаються на всіх ділянках, другі — на значній кількості їх, треті — тільки на 1—2 ділянках фітоценозу. Отже, сталість різних видів у фітоценозі неоднакова

1. Визначення ступеня сталості виду за Брокман -Єрошем.

Він визначає такі три ступені сталості виду:

1) види, що трапляються не менше як на половині всіх досліджуваних ділянок фітоценозу;

2) види, що трапляються не менше як на 1/4 досліджуваних ділянок;

3) види,що трапляються менше ніж на 1/4 усіх ділянок.

Види, віднесені до першого ступеня, Брокман-Єрош назвав константними, види другого ступеня — другорядними, третього — випадковими.

Визначення сталості виду за шкалою Браун-Бланке

5 — види, що зустрічалися на 80—100% досліджуваних ділянок

4 — »      »  60—80%     »     »

З— »       »  40—60%  »     »

2— »       »  20– 40%      »     »

1— »       »   1—20%      »     »

Під час дослідження сталості виду слід мати па увазі:

1) пробні ділянки треба закладати рівномірно в межах фітоценозу;

2) кількість пробних ділянок брати не менше 20.

3. Визначення розміщення виду в фітоценозі

Окремі види розміщені в межах фітоценозу по-різному. Особини одного виду розміщені більш-менш рівномірно по всій площі, другого – скупчені латочками, третього — у двох-трьох місцях.

Розміщення екземплярів виду в рослинному угрупованні пов'язане з його біологічною особливістю. Від характеру розвитку видів залежить морфологічна структура фітоценозів.

3.1.   За Альохіним

Для визначення розміщення видів В. В. Альохін запропонував шкалу з такими градаціями:

1 – поодиноко;

2  – лоточка;

3 – латка;

4 – групування;

5 – заросль;

6 – заросль значних розмірів.

За Виковим

Рекомендована література:

1. Береговий М.П. Геоботаніка. – Радянська школа. - К.: 1966. –  174 с.

2. А.Г. Воронов. Геоботаника. Учеб. пособие М.: Высшая школа, 1973. – 384 с.

  Миркин Б.М. Теоретические основи современной фитогеологии. – М.: Наука, 1935. – 136 с. .

3. Нешатаев Ю.Н. Методы анализа. геоботанических материалов: Учеб.    Пособие. М.:.ЛГУ, 1987. – 192 с.

Лабораторне заняття№ 4

Тема: Життєвість виду.

Мета: закріплення теоретичного матеріалу з даної теми, освоєння основних практичних способів визначення життєвості виду.

Професійна спрямованість:Матеріал даної теми може бути використаний вчителем біології.

Питання для самопідготовки:

1. Поняття життєвості виду, її ступені та ознаки.

2. Основні групи видів за ознакою життєвості.

Хід роботи:

Чим більше умови відповідають вимогам виду, тим вища його життєвість.

Життєвість того самого виду в різних умовах не -однакова. Найкраща вона в тих умовах, в яких сформувався вид.

1. Визначення ступеня життєвості виду

Розрізняють три ступені життєвості видів:

З — вид проходить повний цикл розвитку;

2 — вид у цих умовах лише вегетує;

1 — вид вегетує слабо.

Коли визначають життєвість видів у фітоценозі, користуються цими цифровими позначеннями.

Визначення групової приналежності виду за ознакою життєвості.

Життєвість виду визначається такими його ознаками:

а) здатністю до симбіозу з іншими організмами;

б) стійкістю проти хвороб і шкідників;

в) наявністю захисних пристосувань, щоб не поїдали їх тварини (опушення, колючки, отруйні властивості);

г)  амплітудою пристосованості до теплового, водного і сольового режимів;

д) ступенем впливу на середовище.

Беручи до уваги ці ознаки видів, Л. Г. Раменський (1935) ділить їх на такі групи:

1. Віоленти — найбільш потенціальні види, які здатні до енергійного росту і розвитку, швидко займають територію і довго тримаються на ній. До цієї групи належать в умовах лісостепу компоненти дібровних лісів — дуб звичайний, граб звичайний, клен гостролистий.

2. Патієнти — група видів рослин, які мають перевагу не стільки в рості й розвитку, скільки у своїй витривалості до несприятливих умов середовища.

Представником групи патієнтів є сосна звичайна, що заселяє піски, торфові болота, крейдяні відслонення.

3. Ексклеренти — група видів з незначними ценотичними можливостями, але спроможних швидко заселяти вільну від рослин територію. Із-за низької конкурентності поступаються перед іншими видами і відносно швидко зникають. Прикладом цієї групи рослин можуть бути ефемери степів, макрофіти наших водойм — гірчак земноводний, рорипа короткоплода.

Рекомендована література:

1. Береговий М.П. Геоботаніка. - Радянська школа. - К.: 1966, 174 с.

  2. А.Г. Воронов. Геоботаника. Учеб. пособие –.Высшая школа, 1973. –  384 с.

3. Работнов Т.А. Фитоцинология – 2-е изд. изд-во Моск. ун-та, 1983 – 296 с.

4.3лобін Ю.А. Основи екології, . – К.: Лібра, 1998 – 248с.
 5. Горишина Т.К. Екология растений.М.: Высш. школа, 1979. –  368 с.

6. Григора І. М. ,Алейніков І. М., Лушпа В. І. Та ін. Курс загальної             ботаніки. – К.:Фітосоціоцентр, 2003. – 495 с.

7. Григора І.М.,Якубенко Б. Є.,Мельничук М. Д. Геоботаніка. Навчальний посібник. – К.: Арістей, 2006. – 448 с,

Лабораторне  заняття № 5

Тема: Аспектність

Мета: закріплення теоретичного матеріалу з даної теми, освоєння основних практичних способів визначення аспектності..

Професійна спрямованість:Матеріал даної теми може бути використаний вчителем біології.

Питання для самопідготовки:

1. Поняття про аспектність.

2. Класифікація аспектів.

3. фенологічна та хронологічна аспектність.

4. Значення вивчення аспектності.

Хід роботи:

Аспект, або фізіонімічність, фітоценозу - це його зовнішній вигляд на певний час розвитку. Його створює сукупність усіх видів рослин, які входять до складу фітоценозу.

Протягом періоду вегетації рослин аспект фітоценозу змінюється. Є аспект проростання рослин, вегетації, цвітіння, плодоношення , відмирання, зимового спокою рослин. Отже, зі зміною фаз розвитку рослин змінюється і їх аспект.

У створенні аспекту рослинного угруповання беруть участь всі надземні органи рослин: стебла, листя, квітки, плоди.

Вивчення аспектності має не тільки теоретичне, а й велике практичне значення. Для безпомилкового і досить швидкого визначення ефективних у господарському відношенні строків сінокосіння, випасання худоби потрібно досконало знати зміну аспектів фітоценозів луків. Не менш важливе значення має аспектність для організації кормової бази бджіл, для визначення часу збирання врожаю диких плодових дерев і кущів, збирання лікарських рослин.

Цикл розвитку окремих компонентів фітоценозу не сходиться в часі. Тому, проводячи дослідження фітоценозу в будь-який період вегетації, спостерігатимемо частину видів у фазі вегетації, другу частину — у фазі цвітіння, третю — у фазі плодоношення.