Кількісна характеристика кольору

Кількісною характеристикою кольору чи його показниками є колірний тон, насиченість і яскравість (чи ступінь чорноти). Для точного кольоровідтворення оригіналу необхідно, щоб фарби, якими його відтворюють, дозволяли одержувати, по можливості, всю гаму кольорів, що зустрічаються в природі. Однак технічні обмеження репродукційного процесу утруднюють точне відтворення всіх кольорів і відтінків оригіналу, що викликає необхідність враховувати психологію зорового сприйняття.

Знаючи спектральний склад випромінювання, можна визначити, яке колірне відчуття воно викликає, і вказати для нього значення трьох основних його показників: колірного тону, насиченості, світлоти.

Колірний тон — властивість зорового відчуття, що дозволяє судити про кількість чистого хроматичного кольору в загальному відчутті, незалежно від кількості ахроматичного (незабарвленого) кольору. Насиченість зростає із збільшенням світлоти. Визначається вона сумарним відбиттям різних довжин хвиль світлового потоку і залежить від довжини хвиль, що переважають у відбитому світлі. Кольори однакового тону можуть розрізнятися за яскравістю, в той самий час однакову яскравість можуть мати кольори різних колірних тонів.

Для розрахунку кольорового тону використовують вираз:

К=rR+gG+bB,

де r, g, b – коефіцієнти, що вказують на відносні долі при змішуванні основного червоного (R), зеленого (G) і синього (B) кольорів.

Чим більшу частину падаючого світла відбиває фарбовий шар, тим вона світліша. При відбиванні ахроматичного світла яскравість висока з коефіцієнтом відбивання, близьким до 100%, що відповідає високій білизні. Малий коефіцієнт відбивання (5-6%) відповідає практично чорній поверхні.

світлі. Розраховується за формулою:

де Н – кількість відбитих хроматичних променів; L_від. – кількість всіх відбитих променів.  

Чим більше колір наближається до ахроматичного, тим менше він є насиченим. Насиченість фарби на відбитку зменшується, якщо, наприклад, не світлостійка фарба вигорає на сонці.

Для повної і точної характеристики кольору потрібні всі три показники. Якщо два кольори відрізняються хоча б за одним з них, ці кольори різні.

Для якісного вираження кольору застосовують методи, при яких кольори предметів зіставляють із кольорами еталонних зразків і заздалегідь виготовляють набори фарб, так звані атласи кольорів. Зіставляючи фарбовий відбиток з еталонами, можна знайти колір, що відповідає кольору даного відбитка чи найбільш близький до нього.

Для оцінки колірного охоплення, під яким розуміють кількість колірних відтінків, одержуваних на відбитку при накладенні фарб у різних співвідношеннях, застосовують шкали колірного охоплення. Шкали колірного охоплення являють собою таблицю кольорових зразків, отриману шляхом накладення фарб у різних співвідношеннях.

Система колірних шкал відрізняється простотою і наочністю. Хоч ці методи і не дають кількісної характеристики, проте в практиці друкування вони є достатніми.

Для об’єктивного вимірювання кольору в поліграфії існує два принципово різних методи – спектрофотометричний і метод фотоелектричної колориметрії (ГОСТ 6593-83).

Чіткість контурів

Якість поліграфічної продукції у великій мірі залежить від точності відтворення зображення.

Абсолютно точне відтворення кольорового тонового зображення, наприклад картини, одержати практично неможливо, тому що поліграфічне відтворення у всіх випадках варто розуміти не як механічне копіювання, а як створення нового зображення — засобами поліграфії, і при цьому в безлічі ідентичних екземплярів.

Однієї з кількісних характеристик точності відтворення є чіткість контурів.

Чіткість контурів характеризує відхилення від ідеальної геометричної форми контурів штрихових чи растрових елементів, яке можна пояснити впливом процесу переходу фарби з друкарської форми на матеріал, що задруковується. На чіткість контурів друкуючих елементів впливають властивості поверхні матеріалу, що задруковується, (особливо його шорсткість), товщина фарбового шару, тиск при друкуванні, умови руху циліндрів у друкарському апараті, якість офсетної гумовотканинної пластини (при офсетному способі друкування) і т.п.

За допомогою даного критерію можна контролювати наступні дефекти відтворення зображення:

— дроблення — нечіткий друк окремих ділянок друкарської форми;                                   

— розтискування фарби — велике скупчення фарби біля країв друкуючих елементів;

— тінення — забруднення на пробільних елементах;

— подвоєння зображення — нечітке зображення на відбитку;

— дублювання — подвійний відбиток друкуючих елементів.

—

Приводка

Приводка характеризує точність сполучення елементів друкарського зображення на одній стороні друкарського матеріалу, що друкується послідовно декількома кольоровими фарбами.

Для контролю приводки служать приводочні мітки — штрихи, хрести, кути чи інші геометричні елементи.

Точність сполучення зображень приведена в таблиці 3.

При друкуванні факсимільних репродукцій допустимі відхилення ± (0,05 — 0,01 мм).

Таблиця 3