Гарантія як вид забезпечення зобов'язань.

Гарантія являє собою зобов'язання, за яким одна організація (гарант) зобов'язується нести майнову відповідальність перед кредитором за неналежне виконання зобов'язання боржником. Водночас гаранту надано право вимагати оплати послуг, які він надає боржникові. При гарантії, як і при договорі поруки, беруть участь 3 особи: кредитор, боржник і гарант. Гарантія має багато схожих рис з порукою, але водночас вона має і деякі специфічні риси: 1) за договором поруки зобов'язання може бути забезпечене будь-якою особою, за гарантією, як правило, юридичною особою (банк, інша фінансова установа, страхова організація);2) обов'язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видана гарантія. Зобов'язання гаранта перед кредитором припиняється у разі: 1) сплати кредиторові суми, на яку видано гарантію;2) закінчення строку гарантії;3) відмови кредитора від своїх прав за гарантією.

Під заставою розуміється як безпосередня передача, так й інше виділення боржником певного свого майна кредитору для забезпечення таким чином взятих зобов'язань, гарантування можливості задоволення кредитором своєї вимоги за рахунок цього майна, переважно перед іншими кредиторами. Особа, яка надає майно в заставу, називається заставодавцем. Особа, яка отримує майно в заставу, називається заставодержателем. Застава виникає на підставі закону договору чи рішення суду. Договір застави повинен укладатися у письмовій формі. Нотаріальне посвідчення договору застави вимагається, якщо предметом застави є: нерухоме майно, транспортні засоби, космічні об'єкти. Залежно від предмета застави розрізняють такі види застави: іпотека, заклад, застава товарів в обігу або переробці, застава цінних паперів та застава майнових прав. Іпотека — це застава землі чи нерухомості; при цьому застава залишається у заставодавця або у третьої особи. Заклад — це застава рухомого майна, що передається у володіння заставодержателя або за його наказом — у володіння третій особі. Ризик випадкової загибелі чи пошкодження предмета застави несе, як правило, власник заставленого майна.

Завдаток як вид забезпечення виконання зобов'язань, його відмінність від авансу.

Завдаток — це грошова сума, або рухоме майно, що видається однією зі сторін у рахунок належних з неї за договором платежів іншій стороні як доказ укладення договору і в забезпечення його виконання. Як вид забезпечення виконання зобов'язань завдаток має такі особливості: 1) предметом завдатку може виступати як грошова сума, так і рухоме майно; 2) завдатком забезпечується виконання лише договірних зобов'язань, а не зобов'язань, які виникли з інших підстав; 3) він може мати місце лише за погодженням сторін. Забезпечувальна функція завдатку полягає в тому, що у разі коли покупець, передавши завдаток продавцю, вирішить відмовитися від договору купівлі-продажу, то наданий ним завдаток залишається у продавця. Якщо ж від виконання договору ухиляється інша сторона (наприклад, продавець знайшов вигіднішого покупця), то вона зобов'язана не лише повернути завдаток, а й сплатити таку ж за розміром суму, так званий подвійний завдаток. Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов'язання. Тому незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов'язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути. І якщо продавець чи підрядчик отримали як аванс певну грошову суму, а договір не був виконаний, то незалежно від того, з чиєї вини це трапилось і які обставини цьому перешкодили, аванс в будь-якому випадку підлягає поверненню. Якщо не буде встановлено, що сплачена сума є завдатком, вона вважається авансом.

Підстави припинення зобов'язань.

Припинення зобов'язання означає, що учасники зобов'язання втратили свої права та обов'язки за зобов'язанням, тобто кредитор вже не має права вимагати, а боржник не зобов'язаний виконувати. Для припинення зобов'язання необхідне існування певної обставини, тобто юридичного факту, з настанням якого закон або договір пов'язує припинення зобов'язання. За своєю правовою природою ці юридичні факти можуть бути різними:односторонніми правочинами (прощення боргу); двосторонніми правочинами (новація); подіями (смерть боржника чи кредитора). Підстави припинення зобов'язань можна поділити на дві основні групи: 1) зобов'язання, які припиняються за волею сторін або однієї із сторін: виконання; новація (тобто заміна первісного зобов'язання новим за домовленістю сторін); зарахування зустрічних вимог; прощення боргу. 2) припинення зобов'язання незалежно від волі учасників: неможливість виконання; поєднання в одній особі боржника та кредитора; смерть фізичної особи (якщо зобов'язання може бути виконане лише боржником особисто); ліквідація юр. ос. без правонаступництва. Найбільш поширеним способом припинення зобов'язання є йогоналежне виконання.