Тема: Порядок використання прибутку

1. Прибуток (доход) суб’єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб’єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань.

3. Порядок використання прибутку (доходу) суб’єкта господарювання визначає власник (власники) або уповноважений ним орган відповідно до законодавства та установчих документів. Порядок використання прибутку державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, здійснюється відповідно до статті 75 цього Кодексу.

4. Держава може впливати на вибір суб’єктами господарювання напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) через нормативи, податки, податкові пільги та господарські санкції відповідно до закону.

Аналогічна за змістом і стаття 15 Закону про госп­товариства. Отже, отриманим прибутком власник може розпоряджатися після виконання норм законодавства щодо цілей його використання. Під законодавством розуміються як норми законів, так і підзаконних актів, виданих органами державної влади в межах їхньої компетенції. Тому розглянемо, як регламентують використання прибутку в першу чергу закони.

Так, у ч. 5 ст. 87 ГКУ сказано, що прибуток господарського товариства утворюється з надходжень від його господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З економічного прибутку товариства сплачуються передбачені законом податки та інші обов’язкові платежі, а також відсотки по кредитах банків і по облігаціях. Прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у розпорядженні товариства, яке визначає напрями його використання відповідно до установчих документів товариства.

Чи чув хтось, щоб відсотки банку відносилися не до витрат, а до прибутку? Очевидно, що ні. Тому ми в практичній роботі щодо відображення в обліку витрат на сплату процентів керуємося нормами П(С)БО 31 «Фінансові витрати», яке дозволяє нам відносити проценти банку на витрати або капіталізувати їх. На перший погляд здається, що норми П(С)БО 13 суперечать нормам ст. 87 ГКУ. Але це не так, оскільки прибуток може бути різним: до оподат­кування, після оподаткування тощо. Відображення процентів у складі витрат згідно норм П(С)БО 13 є правомірним.

Стаття 14 Закону про госпотовариства визначає, що у товаристві створюється резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 відсотків статутного (складеного) капіталу, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5 відсотків суми чистого прибутку.

Відрахування до резервного фонду здійснюються за рахунок прибутку. І умову, що вони мають бути не меншими, ніж 5 % суми чистого прибутку, не слід розуміти так, що можна створювати забезпечення відрахувань до резервного фонду (аналогічно, наприклад, відпусткам), включивши його суму до витрат, відрахувань.

Відрахування до резервного фонду визначаються виходячи з даних рядка 220 Звіту про фінансові показники і затвердженого власниками (засновниками) товариства нормативу відрахувань, що в бух­обліку відображається проводкою Дт 443 Кт 43.

В Плані рахунків у коментарі до застосування субрахунка 948 «Визнані штрафи, пені, неустойки» ведеться облік визнаних економічних санкцій за невиконання підприємством законодавства на умовах договорів.

Але часто на останні слова увагу не звертаємо і відносимо на витрати практично всі штрафні санкції, забуваючи, що є закони, які можуть по-іншому регламентувати порядок відображення штрафів та інших фінансових санкцій. Одним з джерел покриття фінансових санкцій є прибуток підприємства. А регламентують порядок їх віднесення за рахунок прибутку такі нормативні документи.

Відповідно до ст. 20 Закону про захист інвалідів сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов’язкових платежів).

Звідси виходить, що нарахування штрафних санкцій за непрацевлашування інвалідів має відображатися проводкою Дт 443 Кт 642, а не Дт 948 Кт 642, що зустрічається частіше.

Відповідно до ст. 43 Закону № 1264:

Збори за використання природних ресурсів в межах встановлених лімітів відносяться на витрати виробництва, а за понадлімітне використання та зниження їх якості стягуються з прибутку, що залишається у розпорядженні підприємств, установ, організацій чи громадян.

І тут, як бачимо, джерело сплати збору за понадлімітне використання природних ресурсів не витрати операційної діяльності, як часто це має місце, а прибуток.

Напевне, дехто призабув, що відповідно до ст. 23 Закону про відпустки оплата інших видів відпусток, передбачених колективним договором та угодами, трудовим договором, провадиться з прибутку, що залишається на підприємстві після сплати податків та інших обов’язкових платежів до бюджету або за рахунок коштів фізичної особи, в якої працюють за трудовим договором працівники.

І чи всі в такому разі роблять проводку Дт 443 Кт 49 при створенні резерву на оплату таких додаткових, передбачених колективним договором відпусток.

Декретом № 48–93 передбачено накладення на суб’єкта господарювання штрафних санкцій за випуск і продаж продукції неналежної якості, з відхиленням від стандартів тощо. Проте в окремих випадках дозволяється відхилення від стандартів, про що видається спеціальний дозвіл. В такому разі штрафи не застосовуються, але відповідно до норм ст. 8 цього Декрету встановлено, що у всіх випадках протягом строку дії дозволу підприємець відраховує в порядку, встановленому Міністерством фінансів України, у доход державного бюджету 10 відсотків вартості такої продукції, але не більше 90 відсотків від прибутку, що залишається в розпорядженні підприємств після здійснення обов’язкових платежів.

В цьому випадку прибуток є базою для обчислення платежів за випуск «нестандарт­ної» продукції.

Визначає прибуток як джерело сплати штрафів і суми надбавок до страхових тарифів ст. 47 Закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в якій сказано, що вони сплачуються страхувальником із суми прибутку, а при відсутності прибутку відносяться на валові витрати виробництва.

Нічого в законах не сказано про джерело сплати штрафних (фінансових) санкцій за порушення норм податкового законодавства. Проте з огляду на вищенаведені нормативні акти, в т.ч. на План рахунків, стає зрозуміло, що штрафні санкції за порушення норм податкового і валютного законодавства, норм з регулювання обігу готівки і готівкових розрахунків слід відносити за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а не за рахунок витрат підприємства. А от штрафи за порушення норм господарських і цивільно-правових договорів можуть бути через субрахунок 948 віднесені до складу витрат.

В положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку також є ряд норм, які регулюють порядок використання прибутку або вказують на порядок використання прибутку.

Так, наприклад, нормами П(С)БО 13 передбачено, що

Витрати на випуск або придбання інструментів власного капіталу відображаються зменшенням додаткового вкладеного капіталу, а за його відсутності - зменшенням нерозподіленого прибутку (збільшенням непокритого збитку) (п. 25).

Прибуток (збиток) від продажу, випуску або анулювання інструментів власного капіталу емітент відображає збільшенням (зменшенням) додаткового вкладеного капіталу. Сума перевищення збитку від продажу, випуску або анулювання випущених інструментів власного капіталу над величиною додаткового вкладеного капіталу відображається зменшенням нерозподіленого прибутку (збільшенням непокритого збитку) (п. 28).

Самостійна робота № 13

Тема: Характеристика НПСБО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності"

1. Інформація, яка надається у фінансовій звітності, повинна бути дохідлива і зрозуміла її користувачам за умови, що вони мають достатні знання та заінтересовані у сприйнятті цієї інформації.

2. Фінансова звітність повинна містити лише доречну інформацію, яка впливає на прийняття рішень користувачами, дає змогу вчасно оцінити минулі, теперішні та майбутні події, підтвердити та скоригувати їхні оцінки, зроблені у минулому.

3. Фінансова звітність повинна бути достовірною. Інформація, наведена у фінансовій звітності, є достовірною, якщо вона не містить помилок та перекручень, які здатні вплинути на рішення користувачів звітності.

4. Фінансова звітність повинна надавати можливість користувачам порівнювати:

фінансові звіти підприємства за різні періоди;

фінансові звіти різних підприємств.

5. Передумовою зіставності є наведення відповідної інформації попереднього періоду та розкриття інформації про облікову політику і її зміни. Установлення і зміни облікової політики підприємства здійснюються підприємством, яке визначає її за погодженням з власником (власниками) або уповноваженим органом (посадовою особою) відповідно до установчих документів.

6. Фінансова звітність підприємства формується з дотриманням таких принципів:

автономності підприємства, за яким кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників; тому особисте майно і зобов'язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства;

безперервності діяльності, що передбачає оцінку активів і зобов'язань підприємства, виходячи з припущення, що його діяльність триватиме далі;

періодичності, що припускає розподіл діяльності підприємства на певні періоди з метою складання фінансової звітності;

історичної (фактичної) собівартості, що визначає пріоритет оцінки активів, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

нарахування та відповідності доходів і витрат, за яким для визначення фінансового результату звітного періоду слід порівняти доходи звітного періоду з витратами, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку і звітності у момент їх виникнення, незалежно від часу надходження і сплати грошей;

повного висвітлення, згідно з яким фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

послідовності, який передбачає постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики повинна бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності;

обачності, згідно з яким методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку, повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

превалювання сутності над формою, за яким операції повинні обліковуватись відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

єдиного грошового вимірника, який передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці.

Самостійна робота № 14

Тема: Характеристика ПСБО 20 "Консолідована фінансова звітність"

1. Це Положення (стандарт) визначає порядок складання консолідованої фінансової звітності та загальні вимоги до розкриття інформації щодо складання консолідованої фінансової звітності.

2. Норми цього Положення (стандарту) застосовуються групою підприємств, організацій та інших юридичних осіб (далі - група підприємств), яка складається з материнського (холдингового) підприємства та дочірніх підприємств (крім групи підприємств, які відповідно до законодавства складають фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності, або групи підприємств, в якій материнське (холдингове) підприємство складає фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності).

{ Пункт 2 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства фінансів N 1591 від 09.12.2011 }

3. Терміни, що використовуються в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку, мають такі значення: { Абзац пункту 3 із змінами, внесеними згідно з Наказом Міністерства фінансів N 1125 від 25.09.2009 }

Внутрішньогрупові операції - операції між материнським та дочірніми підприємствами або між дочірніми підприємствами однієї групи.

Внутрішньогрупове сальдо - сальдо дебіторської заборгованості та зобов'язань на дату балансу, яке утворилося внаслідок внутрішньогрупових операцій.

Нереалізовані прибутки та збитки від внутрішньогрупових операцій - прибутки та збитки, які виникають внаслідок внутрішньогрупових операцій (продажу товарів, продукції, виконання робіт, послуг тощо) і включаються до балансової вартості активів підприємства. ( Абзац четвертий пункту 3 із змінами, внесеними згідно з Наказом Мінфіну N 304 від 30.11.2000 )

4. Консолідовану фінансову звітність подає материнське підприємство.

5. Материнське підприємство, яке є дочірнім підприємством іншого підприємства, не подає консолідовану фінансову звітність за наявності однієї з таких умов: ( Абзац перший пункту 5 із змінами, внесеними згідно з Наказом Мінфіну N 989 від 10.12.2002 )

а) якщо воно повністю належить іншому підприємству;

б) згоди власників частки меншості.

6. До консолідованої фінансової звітності включають показники фінансової звітності всіх дочірніх підприємств, за винятком показників фінансової звітності тих дочірніх підприємств, які не включаються з причин, зазначених у пункті 7 цього Положення (стандарту).

7. Показники фінансової звітності дочірнього підприємства не включаються до консолідованої фінансової звітності, якщо:

а) контроль дочірнього підприємства є тимчасовим, оскільки воно було придбане й утримується лише з метою його наступного продажу протягом короткострокового періоду;

б) дочірнє підприємство здійснює діяльність в умовах, які обмежують його здатність передавати кошти материнському підприємству. Активи таких дочірніх підприємств відображаються як фінансові інвестиції відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 12 "Фінансові інвестиції".

8. Фінансова звітність материнського підприємства та його дочірніх підприємств, що використовується при складанні консолідованої фінансової звітності, складається за той самий звітний період і на ту саму дату балансу.

9. Консолідовану фінансову звітність складають з фінансової звітності групи підприємств з використанням єдиної облікової політики для подібних операцій та інших подій за схожих обставин. Якщо при складанні консолідованої фінансової звітності неможливо застосувати єдину облікову політику, то про це повідомляється у примітках до консолідованої фінансової звітності.