Фінансове забезпечення діяльності підприємства

В реальній практиці фінансових ресурсів, що утворюються в процесі створення підприємства шляхом грошових і матеріально-речовинних внесків засновників у статутний фонд, виявляється, як правило, недостатньо для здійснення виробничої діяльності, і підприємство змушене залучати позиковий капітал, тобто прибігати до кредиту.

Джерелом фінансових ресурсів підприємства як у процесі його виникнення і початку діяльності, так і надалі, відповідно до чинного законодавства, можуть бути власні засоби, комерційний і банківський кредит.

Законодавством України передбачене функціонування в країні дворівневої банківської системи. Верхнім рівнем системи є Національний банк України, його територіальні філії і відділення. Він здійснює загальний контроль за грошовим обігом, має монопольне право на емісію грошових знаків, контролює діяльність комерційних банків (другий рівень банківської системи), фінансує заходи, передбачені в державному бюджеті, виділяючи необхідні ресурси через комерційні банки, встановлює загальні правила кредитної політики і т.д. Слід мати на увазі, що ніяким комерційним структурам, а також підприємствам і організаціям, що знаходяться в державній власності (крім тих, що фінансуються з державного бюджету), Нацбанк грошових ресурсів ні готівкою, ні в безготівковій формі не виділяє. Тому основне джерело кредитних ресурсів для підприємств – комерційні банки.

Банківське кредитування – це метод фінансування потреб підприємства на умовах платності, терміновості і зворотності.

Кредитні відносини можуть приймати різні форми. Кредитні відносини можуть бути організовані у формі банківського кредиту, а також у формі комерційного кредитування, коли відносини між підприємствами (позичальником і кредитором) оформляються векселем. Комерційний кредит може згодом трансформуватися в банківський за допомогою надання банком позички під заставу векселя чи за допомогою дисконту векселя.

Зазвичай виділяється пряме банківське кредитування, коли кредитні відносини підприємства виникають як відносини з банком, і непряме банківське кредитування, коли початково виникають кредитні відносини між підприємствами, що згодом звертаються в банк у пошуках засобу дострокового одержання грошей за векселем.

Кредитні операції є самою дохідною статтею банківського бізнесу, за рахунок якої формується основна частина чистого прибутку банків. Але з кредитними операціями зв'язані й основні ризики банків, зокрема ризик непогашення позичальником основного боргу і відсотків по кредиту.

Кредитування зазвичай здійснюється по укрупнених об'єктах. Такими для підприємств промисловості, транспорту, зв'язку, будівництва, побутового обслуговування є матеріальні запаси і виробничі витрати, що включаються в нормовані оборотні кошти: відвантажені товари, термін оплати яких не наступив, акредитиви, що виставляються і т.д.

Кредитування по укрупнених об'єктах значно розширює права підприємства, дозволяє йому з урахуванням власних потреб маневрувати позиковими засобами в межах загальної суми наданого кредиту. Банківським кредитом, однак, не повинні покриватися фінансові потреби підприємства, викликані збитками, надлишковими запасами товарно-матеріальних цінностей і витратами виробництва, що повинні покриватися власними оборотними коштами, виготовлена надпланова продукція, що має обмежений збут, надпланові і невикористані залишки товарно-матеріальних цінностей.

Підприємство має право на одержання кредиту в тому банку, де йому відкритий розрахунковий рахунок, і в будь-якому іншому. Такий порядок дає підприємству можливість, орієнтуючись на власні інтереси, вибрати банк, де кредитна політика відрізняється більшою гнучкістю, швидше і чіткіше виконуються операції, краще інформація, ширше перелік наданих послуг.

Кредитування підприємств здійснюється на основі кредитного договору. У договорі визначаються права й обов'язки підприємства-позичальника і банку з урахуванням характеру наданого кредиту і фінансового стану підприємства, встановлюється, відповідальність сторін за порушення умов договору. У кредитному договорі, як необхідні умови, також визначаються: мета кредитування, розмір кредиту; терміни й основні умови видачі і повернення позички, методи забезпечення кредитного зобов'язання, процентні ставки за кредит, перелік розрахунків і відомостей, необхідних для кредитування, а також терміни їхнього представлення.

Перш ніж приймати рішення про надання кредиту, банк аналізує кредитоспроможність підприємства.

Під кредитоспроможністю підприємства розуміється, наявність у нього передумов для одержання кредиту і його повернення в строк. Кредитоспроможність підприємства характеризується його акуратністю при розрахунках по раніше отриманих кредитах, сучасним фінансовим станом і можливістю, при необхідності, стабілізувати кошти з різних джерел.

Кожен банк використовує свою систему оцінки кредитоспроможності підприємства, що складає комерційну таємницю банку. Зазвичай система оцінки використовує три категорії кредитоспроможності: надійний (кредитоспроможний), хитливий (обмежено кредитоспроможний), ненадійний (некредитоспроможний).

Позичальник, визнаний, надійним, кредитується на загальних умовах, у цьому випадку може бути застосований і пільговий порядок кредитування. Якщо позичальник виявляється хитливим клієнтом, то в кінці кредитного договору передбачаються додаткові норми контролю за його діяльністю і зворотністю кредиту (наприклад, необхідність застави, гарантії, поручительства, щомісячна перевірка забезпечення, застосування підвищених процентних ставок і т.д.). Якщо підприємство – одержувач позики визнане ненадійним клієнтом, то його кредитування здійснювати недоцільно. У цьому випадку банк може надати грошові кошти тільки на особливих умовах, спеціально передбачених у кредитному договорі.

Головними причинами не забезпечення кредитоспроможності підприємства є наявність дебіторської заборгованості, порушення зобов'язань, нагромадження надлишкових виробничих і товарних запасів, низька ефективність господарської діяльності, уповільнення обігові оборотних коштів і т.п.

Банк здійснює контроль за виконанням умов кредитного договору, використанням підприємством отриманого кредиту, своєчасним і повним його поверненням. У цих цілях здійснюється аналіз господарської діяльності підприємства, його фінансового положення, при необхідності проводиться перевірка грошових і розрахункових документів, бухгалтерських записів, звітних матеріалів.

Якщо підприємство порушує умови кредитування, банк застосовує до нього санкції – заходи кредитного впливу. Банк, наприклад, має право припинити кредитування цілком або частково, достроково стягнути позичку у випадках виникнення незабезпеченої заборгованості, використання виданих засобів не по цільовому призначенню або з порушенням встановлених правил кредитування, продажу або витраті закладених цінностей без повертання отриманих сум на погашення заборгованості банку, незадовільного збереження товарно-матеріальних цінностей, що є забезпеченням позичок банку, відхилення від банківського контролю.

При систематичному порушенні термінів погашення позичок підприємство втрачає право на новий кредит і лише в окремих випадках може користатися їм під особливу гарантію (поручительство). Якщо в підприємства виникла прострочена заборгованість і воно не має вільних коштів, банк припиняє кредитування і вправі використовувати закладені товарно-матеріальні цінності (заставу) для погашення заборгованостей за позикою. Якщо позичка була видана під гарантію іншої організації, то при відсутності засобів на її погашення на розрахунковому рахунку підприємства-позичальника заборгованість стягується в безперечному порядку з рахунка гаранта.

З ініціативи банку до підприємства-позичальника, що не виконує зобов'язань по своєчасному поверненню отриманих кредитів, можуть бути застосовані наступні дії:

- передача оперативного керування адміністрації, призначеної за участю банку-кредитора;

- реорганізація;

- порушення в арбітражному суді справи про неспроможність підприємства і визнання його банкрутом.

Процентна ставка за банківський кредит диференціюється в залежності від його терміну: чим більше термін, на який видана позичка, тим ця ставка вище. При цьому в практиці банківської справи процентні ставки прийнято визначати в розрахунку на рік. Тому якщо банк видав підприємству кредит на 1 місяць з розрахунку 12% річних, для підприємства це означає, що через місяць воно повинне буде повернути банку суму позики з розрахунку 1/12 річної процентної ставки. Таким чином, банк, видавши клієнту позичку в розмірі 10,0 млн. грн., через місяць одержує від клієнта 10,0(1+0,01) = 10,1 млн. грн.

Такий розрахунок простий і зрозумілий клієнтам, але фактично прийнятий порядок приносить банку додатковий і досить значний виграш (доход) протягом року. Справа в тім, що якщо за 12 місяців банк буде 12 разів видавати по одній і тій же процентній ставці (12,0% річних) позичку по 10,0 млн. грн., то за цілий рік він дійсно одержить 1,0% · 12 міс. = 12,0% річних, що складе 0,1 млн. грн. · 12 міс. = 1,2 млн. грн. процентних платежів.

Якщо ж врахувати, що первісний капітал у 10,0 млн. грн. буде виданий банком у кредит терміном на місяць зі стягненням 1,0 %, то до кінця терміну банк буде мати в розпорядженні (за умови своєчасного повернення засобів боржником) сумою 10,1 млн. грн.; видавши знову кредит у розмірі вже 10,1 млн. грн. наприкінці другого місяця банк одержить 10,1 · 1,01 = 10,201 млн. грн., що знову можна буде надати ще одному позичальнику виходячи з тих же 12,0% річних. На цьому прикладі добре проглядається різниця між порядком розрахунку процентних сум по формулах простих і складних відсотків, тому що сума, накопичена на протязі періоду часу t-відрізків (місяців, років) з обліком спочатку вкладеного капіталу (З_о), при фіксованій процентній ставці (Р%) складе:

З_π = З_о · (1+Р%)^t

У проведенні підприємствами валютних операцій особливу роль грають комерційні банки, що мають відповідну ліцензію Нацбанку України.

Підприємства, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, відкривають валютні рахунки. Для відкриття валютного рахунку підприємство надає в банк заяву, копії статуту і документів про державну реєстрацію, про постановку на облік у податкових органах і інші передбачені законом документи.

За узгодженням з банком підприємство визначає валюту рахунків. Конвертація (переклад) валют здійснюється за курсом, що існує на міжнародному валютному ринку на момент здійснення операції. Курсова різниця, що утвориться при перерахуванні валют, відноситься на рахунок підприємства – власника рахунка.

Весь валютний виторг, що надходить на користь підприємств, зараховується на відповідні рахунки в банках. З валютних засобів, що надійшли підприємству, від експорту товарів і послуг, 50% повинно бути продано через банк на внутрішньому валютному ринку за ринковим курсом гривні (гривневий еквівалент вартості валюти зараховується на розрахунковий рахунок підприємства).

Одержавши від підприємства доручення на продаж валюти, банк переводить підлягаючу продажу валюту з транзитного рахунка підприємства на окремий особовий рахунок у банку, на якому враховуються валютні кошти для обов'язкового продажу на валютному ринку. Частина валютних коштів, що залишилася, списується з транзитного рахунка і зараховується на поточний валютний рахунок. Підприємство вправі використовувати ці кошти на будь-які цілі з урахуванням діючого законодавства.

Обов'язковому 50%-ному продажу не підлягають валютні кошти, отримані підприємством як платежі від українських юридичних осіб (з валютних рахунків останніх), а також, придбані даним підприємством на валютному ринку України.

Валютні платежі здійснюються банком за дорученням підприємства лише в межах залишку коштів на його валютному рахунку. При необхідності банк може зажадати від підприємства, що здійснює перекази валютних коштів за кордон на оплату товарів і послуг, надання відповідної інформації і документів про законність таких платежів.

Володіючи такими ресурсами, але, не маючи достатньо гривневих коштів на розрахунковому рахунку, підприємство для забезпечення своєчасності розрахунків за товари і послуги, для оплати праці, для розрахунків з бюджетом і пенсійним фондом зобов'язано продати наявні в нього валютні засоби за гривні, щоб зробити платежі по цих зобов'язаннях.

Для фінансування зовнішньоторговельних операцій банки можуть видавати підприємствам валютні кредити (під гарантію, заставу і т.п.) з обов'язковим цільовим призначенням. У першу чергу вони надаються для фінансування поточної діяльності підприємства, зв'язаної з експортно-імпортними угодами, для створення і розвитку експортних виробництв, під майбутні валютні доходи, виходячи з укладених експортних контрактів. Процентні ставки по валютних кредитах визначаються на договірній основі.

Крім комерційних банків джерелами фінансових ресурсів (кредитів, позичок) у даний час в Україні можуть служити фондові біржі.

Фондова біржа являє собою ринок, на якому власники цінних паперів здійснюють через членів біржі, що виступають як посередники, угоди купівлі-продажу.

Цінним папером визнається грошовий документ, що виражає право власності або відносини по займу. Усі цінні папери підрозділяються на два види – часткові і боргові.

Часткові цінні папери – акції, представляють частку їхніх власників у реальній власності. Доход, одержуваний власником акцій, називається дивідендом. В залежності від характеру обігу акції поділяються на іменні і на пред'явника. Акції на пред'явника можуть вільно обертатися на ринку цінних паперів, іменні акції або не підлягають обігу, або їхній перехід до іншого власнику зв'язаний з реєстрацією цієї угоди. Акція надає право на одержання доходу і, як правило, на участь у керуванні акціонерним товариством. Число голосів на загальних зборах акціонерів прямо пропорційно числу наявних в акціонера акцій.

Боргові цінні папери зазвичай надають право їхнім власникам на присвоєння твердого, фіксованого доходу – процентної ставки і на повернення суми, переданої ними в борг до визначеного терміну. До боргових цінних паперів відносяться облігації, казначейські зобов'язання держави, депозитні (ощадні) сертифікати і векселі.

Облігація – це цінний папір, що містить зобов'язання боржника відшкодувати кредитору номінальну вартість позики (боргу) в обумовлений термін з виплатою річного доходу у вигляді відсотка, фіксованого чи плаваючого. Облігації діють протягом строго визначеного терміну. По терміну дії облігації підрозділяються на короткострокові (до 30 років) і довгострокові (більш 30 років). Елементами облігації можуть виступати державні органи й органи місцевого самоврядування, підприємства. Облігації можуть бути іменними і на пред'явника, що вільно обертаються чи з обмеженим колом обігу; процентними і безпроцентними (цільовими). Погашення (викуп) облігації здійснюється щорічними тиражами.

Казначейські зобов'язання держави – цінні папери, що засвідчують внесення їхніми власниками коштів у бюджет. Вони випускаються на різні терміни, а виплата доходу по них передбачена щорічно по купонах чи при погашенні зобов'язань шляхом нарахування відсотків

Депозитні (ощадні) сертифікати – письмове свідчення кредитної установи (банку) про внесення коштів, що засвідчує права вкладника на одержання депозиту і відсотків по ньому після закінчення встановленого терміну. Сертифікати можуть бути на пред'явника або іменними.

Угоди, що здійснюються на фондовій біржі, підрозділяються на касові і термінові. По касових операціях розрахунок відбувається безпосередньо після їхнього закінчення. Зазвичай термін здійснення касової операції складає від 1 до 3 днів.

Терміновими називаються угоди, по яких продавець передає, а покупець сплачує цінні папери не відразу, а після закінчення встановленого терміну. На біржах терміном ліквідації угоди є останній день місяця. Термінові угоди можуть укладатися на термін від одного до декількох місяців. У свою чергу вони підрозділяються на тверді й умовні (угоди з премією). В першому випадку до моменту збігання терміну сторони зобов'язані виконати умови угоди.

Умовні угоди (із премією) припускають, що одна зі сторін, виплативши заздалегідь обумовлену премію, може відмовитися від виконання угоди. Таке поводження покупця обумовлюється тим, що змінилися умови котирувань цінних паперів, що ним придбані. Якщо, наприклад, укладена угода на покупку 100 акцій по 2000 грн. за штуку, з яких премія складає 100 грн., то в день виконання цієї угоди покупець або, заплативши 200 тис. грн., одержить 100 акцій, або, сплативши премію в 10 тис. грн., відмовиться від угоди. Покупцю вигідніше буде сплатити премію в тому випадку, якщо в момент завершення угоди курс упаде, наприклад, до 1850 грн. за акцію, оскільки він може придбати в касі 100 акцій за 185 тис. грн. З урахуванням премії його витрати складуть 195 тис. грн. проти 200 тис. грн. якщо ж курс акцій у момент виконання угоди складе 2100 грн., покупець, купивши їх по 2000 грн. і відразу продавши на біржі за поточним курсом, одержить доход у 10 тис. грн.