Методологія дослідження етносоціокультурних процесів в перехідному суспільстві: концепція «центр/периферія»

Сучасні соціокультурні реалії актуалізують нагальну потребу всебічного осми-слення докорінних проблеми забезпечення національної безпеки суспільств і держав. Виникнення широкого спектру факторів, що загрожують безпеці перехідних суспільств, вимагають здійснення їх структуризації, виявлення домінант в сучасних умовах, ранжування їх за ступенем заподіяння можливого збитку національним інтересам держави тощо… Підсумовуючи викладене, зазначимо, що складність проблеми, пов’язаної із соціальними константами взагалі й архетипами та ментальністю, які виявляють себе у сфері безпеки зокрема, полягає, насамперед, у труднощах визначення і виділення тих явищ і типових рис суспільного життя, що виражають неповторні і невіддільні від даного народу якості. Почасти вирішення цієї проблеми лежить на шляху аналізу національного характеру народу як державотворчої нації в тій чи іншій країні трансформативного типу, що виявляється в тих національних традиціях, що безпосередньо впливають на ефективність забезпечення національної безпеки.

Центр периферія

Лексикон владних відносин дуже показово зафіксований в термінах «Центр» та «Периферія», які використовують теоретики, що претендують на перегляд еволюціоністської парадигми епохи модерніті. Зокрема мова йде про Валерстайна. Наявність «владного виміру» в еволюціоністській моделі світу та в теорії модернізації тісно пов’язана з ще однією передумовою − передумовою «європоцентризму» (більш притаманною XIX сторіччю) і/або з її більш розширеним варіантом у вигляді «заходоцентризму» (ця модель, що приховує гегемонію Сполучених Штатів в нейтрально-описовому концепті «Заходу» і що знайшла своє вираження в формулі «TheWestandtheRest»). Передумова «заходоцентризму» виявляє себе в досить поширеному твердженні про те, що нерівність між «розвиненими» країнами та країнами «відсталими» є такою, яку неможливо подолати, внаслідок чого останні незважаючи на всі зусилля ніколи не зможуть наздогнати перших. Наприклад, для характеристики статусу «периферії» та частково «напівпериферії» західні теоретики (навіть за умов особистого щирого співчуття країнам периферії) вводять термін «недорозвиненість» (underdevelopment) та парадоксальний шлях «розвитку» для таких країн, який вони визначають як «розвиток недорозвитку». Якщо вчитатися в смисл формули Франка, то ми побачимо, що під «розвитком» для країн «третього світу» розуміється лише відтворення свого «недорозвитку» та приниз-ливого статусу загалом. Цей недорозвиток пов’язаний зі статусом «залежності» згаданих країн від країн «Центру» та є наслідком «інтелектуально-ідеологічної гегемонії Заходу». Таким чином, ми бачимо, що в оцінці відносин між Центром та Периферією передумови модернізаційного підходу відходять від просвітницьких постулатів «рівності» та «лінійності», пропонуючи для країн Периферії статус вічної відсталості та залежності (та закріплюючи цей статус), а замість поступу руху «вперед» імпліцитно нав’язується фатальний «рух по колу»