Розділ 4. Фізична реабілітація при хірургічних захворюваннях

нення контрактур і повне відновлення функції суглоба; стимуляцію трофіч­них і обмінних процесів в організмі; підвищення реактивності і захисних сил організму, загартування. Використовують електростимуляцію ослабле­них м'язів, теплі прісні та скипидарні ванни, душі, парафіно- і озокеритолі-кування, грязелікування, ультразвук, лазні парову і сухоповітряну, геліоте­рапію тощо.

Механотерапія спрямована на ліквідацію контрактур, збільшення сили м'язів за допомогою рухів на апаратах блокового типу та таких, що діють за принципом важеля. Перед заняттями на апаратах рекомендується провести теплові процедури, лікувальний масаж і лікувальну гімнастику. Механотерапія може проводитися у воді, з використанням різних качалок, блокових пристро­їв тощо. В санаторно-курортних умовах застосовуються різноманітні тренаже­ри, що доповнюють заняття лікувальною гімнастикою. Вони сприяють розвит­кові сили і гнучкості, координації рухів, підвищують функції серцево-судин­ної, дихальної систем та фізичну працездатність.

Працетерапія (відновна і професійна) здійснюється в реабілітацій­них центрах, відділеннях працетерапії лікарень та центрах професійної реабі­літації. Для відновлення загальної працездатності (роботи в саду, столярні, слюсарні роботи, пиляння і коління дров та ін.) добирають такі трудові проце­си, що за структурою та енерговитратами наближаються до виробничих, від­новлюють і підвищують професійну працездатність.

У випадках стійких, особливо комбінованих контрактур (дермато-десмо-генно-міогенні), коли засоби фізичної реабілітації разом з іншими методами комплексного консервативного лікування не привели до бажаного результату, їхусувають оперативним шляхом. Після операції у комплексі лікувальних заходів застосовують фізичну реабілітацію за схемою, що описана в цьому розділі.

4.2.2. Опіки і відмороження

Опіки і відмороження — це пошкодження тканин, що викликають місцеві і загальні розлади організму.

Опікиє наслідком дії на тканини високої температури (рис. 4.10), елек­троструму, хімічних речовин чи променевої енергії. Залежно від глибини ура­ження тканин розрізняють чотири ступені опіків. І і II відносять до поверхне­вих, тому що в процес втягуються верхні шари шкіри. Вони характеризуються почервонінням, припухлістю, болем і пухирцями з рідинним вмістом (II сту­пінь). При III ступені частково зачіпається ростковий шар шкіри (ПІ-А) чи ги­нуть всі її шари (Ш-Б), а при IV — омертвіння поширюється на тканини, що лежать глибше. Опіки Ш-Б і IV ступенів належать до глибоких. Тяжкість ура­ження при опіках пропорційна їх площі і ступеню, а також залежить від лока­лізації травми.

При великих поверхневих або глибоких опіках, крім місцевих проявів, ви­никає загальна реакція організму, що отримала назву опікової хвороби,у пе-

129

Фізична реабілітація

ребігу якої розрізняють чотири пе­ріоди.

I період— опіковий шок, що
є наслідком сильного болю. Спос­
терігається безпосередньо після
опіку і проявляється різкими по­
рушеннями діяльності ЦНС, жит­
тєво важливих органів. Триває
цей стан при ефективному ліку­
ванні 24-48 год. Виведення з шо­
ку з великими поверхневими опі­
ками закінчується одужанням, а в

осіб з глибокими ураженнями після ліквідації шоку на 3-4-й день настає IIперіод захворювання.

II період— гостра опікова токсемія — отруєння продуктами розкладу
обпечених тканин і ядом бактерій, що всмоктуються і потрапляють у кров. Цей
період триває від 2 до 12 діб. Основними проявами його є висока температура
і серйозні порушення в діяльності внутрішніх органів.

III період— септикотоксемія, виникає внаслідок нагноєння опікової ра­
ни і надходження з неї у кров продуктів розкладу тканин. Загальний стан хво­
рих важкий. Перебіг захворювання часто ускладнюється запаленням легенів,
виразками шлунково-кишкового тракту, ураженнями печінки, нирок, загаль­
ним зараженням крові (сепсис). Цей період опікової хвороби в ускладнених
випадках може тривати від 2-3 міс до одного року, а часом і довше.

Частим ускладненням цього періоду є опікове виснаження. Розвивається воно при довготривалому незагоюванні глибоких ран, внаслідок чого відбува­ється щоденна втрата білка та інших речовин з рідиною і постійне всмоктуван­ня продуктів розкладу тканин і життєдіяльності мікробів. Хворий нестримно худне, загальмований, пролежні збільшуються, відмічається прогресуюча ат­рофія м'язів, у тому числі й серцевого, контрактури, розрідження кісткової тка­нини, знижується опірність організму.

IV період— одужання (реконвалесценція), продовжується 2-А міс і харак­
теризується відновленням шкіри, відсутністю прогресування хвороби, посту­
повим відновленням функцій внутрішніх органів. Однак у хворих ще деякий
час спостерігаються порушення їх діяльності, ускладнення з боку нирок і пе­
чінки.

Лікування опіків комплексне і спрямоване на ліквідацію місцевих і загаль­них проявів опікової хвороби. Поверхневі опіки лікують консервативним мето­дом. При опіках І ступеня одужання настає на 4-5-й день, II — при відсутнос­ті інфекції через 10-15 днів без утворення рубців. Опіки III—IV ступеня ліку­ють хірургічним методом, що полягає у відсіканні омертвілих ділянок і у від­новленні шкірного покриву шляхом пересаджування власної (аутотран-сплантат) або чужої (гомотрансплантат) шкіри чи клаптя тканини. Загоєння де­фектів відбувається дуже повільно, часто утворюються грубі рубці, контракту­ри і деформації, що є головною причиною інвалідності потерпілих.

130