Студопедия КАТЕГОРИИ: АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Захист прав суб’єктів господарювання.
Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання та споживачів. під захистом прав суб’єктів господарювання розуміють систему заходів (форм і способів діяльності), котрі здійснюються відповідно до закону як суб’єктом господарювання самостійно, так і через уповноважених осіб, і спрямованих на запобігання й усунення погроз порушення прав відповідних суб’єктів, усунення перешкод здійсненню цих прав, відновлення порушених прав і правового статусу та притягнення порушників до відповідальності. Державні гарантії прав та інтересів суб’єктів господарювання, на думку М. Тітова, можна поділити на загальні та майнові. Загальні полягають в тому, що держава гарантує суб’єктам господарювання незалежно від вибраних ними організаційно-правових форм господарської діяльності та форм власності однакові права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, інформаційних, природних і інших ресурсів. Майнові гарантії прав підприємств та інших суб’єктів господарювання полягають у тому, що держава за допомогою прий- Найбільш важливою формою захисту є право на звернення за судовим захистом. Носієм цього права є кожен учасник правовідносин, будь-яка заінтересована особа. Його зміст становить не тільки право подання до суду позову чи заяви (скарги), а й можливість подання зустрічного позову чи заперечення проти позову. Одним з важливих і поширених засобів захисту прав суб’єктів підприємницької діяльності є визнання судом або господарським судом виданого державним або іншим органом незаконного акта недійсним (повністю або в частині). Крім того, до інших форм захисту можна віднести звернення до вищого органу зі скаргою на неправомірні дії, звернення до органів, вибраних самими сторонами як арбітрів (третейські суди, міжнародний комерційний арбітраж, спеціалізовані установи [наприклад Комісія з вирішення інвестиційних спорів]). Права та законні інтереси суб’єктів господарювання та споживачів згідно з ч. 2 ст. 20 ГК захищаються способом: - визнання наявності або відсутності прав; - визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб’єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб’єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; - відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб’єктів господарювання; - припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; - присудження до виконання обов’язку в натурі; - відшкодування збитків; - застосування штрафних санкцій; - застосування оперативно-господарських санкцій; - застосування адміністративно-господарських санкцій; - установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; - іншими способами, передбаченими законом.
4.2. Підстави вирішення спорів у судовому порядку щодо укладання господарських договорів. За наявності заперечень щодо умов договору підприємство чи організація, які одержали проект договору, складають протокол розбіжностей, про що робиться застереження в договорі, та в 20-денний строк надсилають іншій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Підприємство, організація, які одержали протокол розбіжностей, зобов’язані протягом 20 днів розглянути його, вжити заходів до врегулювання розбіжностей з другою стороною, включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк на вирішення господарського суду. Описаний порядок досудового врегулювання розбіжностей, що виникають при укладанні господарських договорів, визначений ст. 10 Господарського процесуального кодексу України. Він є загальним і підлягає додержанню сторонами, якщо інший (спеціальний) порядок не встановлено чинним на території України законодавством, яке регулює конкретний вид господарських відносин (ст. 5 Господарського процесуального кодексу України) В судовому порядку можуть визнаватися недійсними не лише зобов’язання, які не відповідають закону, а й такі, що порушують вимоги указів Президента України, постанов КМУ, інших нормативних актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку. В господарських судах також розглядаються питання про визнання угод недійсними, якщо зобов’язання укладене з метою, завідомо суперечним інтересам держави і суспільства, за наявності умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. До зобов’язань, що підпадають під ознаки вказаної статті, належать угоди, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне користування, чи розпорядження об’єктами права власності як основного національного багатства держави, що перебуває під особливою охороною держави, або природні ресурси, чи придбані предмети, які вилучені з обігу або обіг яких обмежений, а також зобов’язання, які направлені на приховування суб’єктами господарювання від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності з метою завдання шкоди інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.
|
||
Последнее изменение этой страницы: 2018-04-12; просмотров: 357. stydopedya.ru не претендует на авторское право материалов, которые вылажены, но предоставляет бесплатный доступ к ним. В случае нарушения авторского права или персональных данных напишите сюда... |