Цивільне право України: поняття, предмет правового регулювання та система

СХІДНОУКРАЇНСЬКИй нацІональнИй унІверсИтет

ІменІ ВОлОдимира даля

Кафедра ГОСПОДАРСЬКого права

Курс Правознавство

ЛЕКЦІЯ № 5

Основи цивільного права України

Розробила:

доцент кафедри, к.ю.н. Кутова І.Е.

Луганськ

2009

ЛЕКЦІЯ № 5

Основи цивільного права України

План

1. Цивільне право України: поняття, предмет правового регулювання та система

2. Джерела цивільного права України

3. Цивільно-правові відносини та їх елементи 

3.1.  Поняття й види цивільно-правових відносин

3.2.  Суб’єкти цивільно-правових відносин

3.3.  Об’єкти цивільно-правових відносин

4. Право власності в Україні

5. Основи зобов’язального права  

6. Цивільно-правові договори

7. Особливості цивільно-правової відповідальності

8. Загальна характеристика спадкового права

Мета лекції: сформувати уявлення про галузь цивільного права, з’ясувати сутність її предмету й методу, охарактеризувати джерела цивільного права, визначити особливості цивільних правовідносин, окреслити коло їх суб’єктів і об’єктів, проаналізувати зміст права власності, охарактеризувати її правовий режим, сформувати уявлення про підгалузь зобов’язального права, з’ясувати сутність і зміст цивільно-правових договорів, визначити їх види й умови укладення та розірвання, проаналізувати особливості цивільно-правової відповідальності, охарактеризувати загальні положення спадкового права

Основні поняття: цивільне право, майнові відносини, особисті немайнові відносини, цивільні правовідносини, юридична особа, власність, право власності, володіння, користування, розпорядження, зобов’язальне право, зобов’язання, цивільно-правовий договір, цивільно-правова відповідальність, спадкове право, спадщина, спадкодавець, спадкоємець

Література

1. Конституція України від 28.06.1996 // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 40-44. – ст.356.

3. Цивільний кодекс України: коментар. – Х.: „Одіссей”, 2003. – 856 с.

4. Силенко Л.М. Цивільне право України: Навч.посіб. К.: Алерта, 2004.

5. Правознавство: Підручник / В.Ф. Опришко, Ф.П. Шульженко, С.І. Шимон та ін.; За заг. ред. В.Ф. Опришко, Ф.П. Шульженко. – К.: КНЕУ, 2003. ­­– 767 с.

6. Цивільне право України: Навч.посіб. / За ред. P.O. Стефанчука. -- К.: Наукова думка, 2004.

7. Цивільне право України: Навч. посібник/За ред. I.A. Бірюкова. - К.: Істина, 2004.

Цивільне право України: поняття, предмет правового регулювання та система

Цивільне право – це одна з провідних галузей національного права України, яка регулює певну групу правових відносин за участю фізичних та юридичних осіб і держави в цілому.

Цивільне право України, як будь-яка інша галузь права, характеризується предметом та методом правового регулювання.

Предмет цивільного права складають правові відносини, які регулюються цивільно-правовими нормами. Зокрема, це майнові відносини та особисті немайнові відносини.

Майнові відносини – це конкретні вольові відносини з приводу належності, використання чи переходу нерухомого і рухомого майна та інших матеріальних благ від одного суб’єкта від іншого. За змістом їх поділяють у цивільному праві на: відносини власності й відносини у галузі товарообігу. Юридичними ознаками майнових відносин виступають: майнова відокремленість, автономність суб’єктів цих відносин та їх рівність, яка заснована на вольовому зв’язку. Відносини власності вказують на приналежність особам визначених матеріальних благ, на те, що ці особи (власники) володіють, користуються та розпоряджаються вказаними благами як своїми. Суспільна суть цих відносин проявляється в тому, що власник є уповноваженою особою, він може зажадати від кожного, хто порушує його права, припинити порушення. Іншим видом майнових відносин є відносини економічного обігу. Це відносини, в рамках яких відбувається рух матеріальних благ (товарів) від виробника (або посередника) до споживача, а також добровільний опосередкований вартістю перехід матеріальних благ від одних суб’єктів до інших. Ці відносини, як правило в умовах товарного виробництва мають вартісний характер, товар обмінюється на певну кількість грошей.

Відносини в галузі товарообігу можуть і не бути товарно-грошовими, інколи вони мають безоплатний характер, наприклад, дарування, різні форми меценатства тощо. Це пояснюється передусім відносинами власності, власник має право розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд.

Особисті немайнові відносини індивідуалізують особу, оскільки виникають у зв’язку із здійсненням нею своїх особистих прав і свобод (наприклад, право особи на життя, здоров’я, честь, гідність, ім’я та авторство), які поділяються на дві групи: особисті права, пов’язані з майновими (наприклад, права авторів на результати інтелектуальної праці в галузі науки, літератури, мистецтва тощо); особисті права, не пов’язані з майновими (наприклад, права особи на честь, гідність, ім’я, листування тощо).

Немайнові відносини, які пов’язані з майновими (відносини, що виникають у сфері інтелектуальної діяльності людини, авторського права і права промислової власності), ґрунтуються на нормах двох самостійних правових інститутів, які склалися в цивільному праві й цивільному законодавстві. Ці відносини виникають у зв’язку зі створенням, використанням, охороною винаходів, промислових зразків, товарних знаків, фірмових найменувань, раціоналізаторських пропозицій, секретів виробництва та селекційних досягнень, творів науки, літератури і мистецтва, інших результатів інтелектуальної діяльності. Чинним законодавством всі результати творчої діяльності визнаються твором, вони можуть бути об’єктом будь яких цивільних угод. Слід зазначити, що серйозних наукових сумнівів з приводу віднесення немайнових відносин, які пов’язані з майновими, до предмета цивільного права сьогодні не висловлюється.

Вважається, що особисті немайнові відносини, не пов’язані з майновими, регулюються цивільним правом, якщо інше не передбачене законодавчими актами або не випливає із суті особистих немайнових відносин. Предметом правового регулювання у цьому випадку є не самі цінності (життя, здоров’я, ім’я, свобода пересування, честь, гідність, ділова репутація тощо), а лише право на їх недоторканість, право на те, щоб вони перебували у статиці. Честь і гідність як оціночні категорії мають відносну статику і визнаються як абсолютні права. Тому коли право на них не порушується іншими особами, вони не віддільні від самого носія. Але коли вони безпідставно порушуються, то у потерпілої особи виникає право на захист з метою повернення цієї статики. Таким чином, особі надається не сама честь та гідність, а право на їх недоторканість та на захист у випадку паплюження особи. Паплюжити честь і гідність у відриві від їх носія неможливо. Саме право стає об’єктом регулювання цивільного права, при цьому право повинно розглядатися в аспекті природного, невід’ємного права чи права, наданого уповноваженими на те особами або державою[1].

Зрозуміло, що довершеного переліку всіх немайнових благ у ЦК України бути не може, в цьому законодавчому акті закріплюються лише основні з них. Як писав ще у 1911 році професор Ю.С. Гамбаров, що право на життя, свободу, честь, продукти праці, твори різних видів духовної діяльності проявляються на історичні сцені не відразу, а поступово, залежно від умов культурного розвитку[2]. Тому залишається сподіватися на досягнення сучасним суспільством відповідного ступеня зрілості.

Цивільно-правовий метод характеризується такими ознаками: юридичною рівністю сторін; диспозитивністю сторін, на підставі чого сторонам надається право визначати свої взаємовідносини на власний розсуд повністю або част­ково в межах, передбачених чинним законодавством; особливим способом вирішення майнових спорів між учасниками цивільних правовід­носин (через загальний, господарський чи третейський суд); наявністю майнової відповідальності сторін.

Таким чином, цивільне право як галузь права являє собою сукупність норм права, що регулюють майнові і особисті немайнові відносини, які складаються в суспільстві між фізичними та юридичними особами й іншими соціальними утвореннями на засадах юридичної рівності сторін.

Система цивільного права України визначає розміщення його складових у певній системі, яка зумовлена взаємозв’язком її елементів — юридичних норм та інститутів. Вона поділяється на дві частини: загальну та особливу.

Загальну частину цивільного права складають правові норми та інститути, що стосуються всіх цивільно-правових відносин, а саме: положення про суб’єкти та об’єкти цивільного права, правочини, представництво і довіреність, строки та терміни, позовну давність.

Особливу частину цивільного права складають норми права, які регулюють окремі групи спеціальних цивільно-правових відносин. Вона включає такі інститути: особисті немайнові права фізичної особи; право власності та інші речові права; зобов’язальне право; право інтелектуальної власності. Як частина юридичної науки цивільне право вивчає закономірності цивільно-правового регулювання суспільних відносин, історію його становлення i розвитку, а також розробляє шляхи його подальшого вдосконалення.