Некорисливі злочини (статті 194–197 КК).

Умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК). Основним безпосереднім об’єктомцього злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності, передусім, відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном. Додатковими факультативними безпосередніми об’єктами цього злочину можуть виступати громадська безпека, громадський порядок, довкілля, життя і здоров’я особи. На відміну від тієї ж самої крадіжки, предмет умисного знищення або пошкодження майнає ширшим, оскільки він включає таке нерухоме майно, як споруди, будівлі та іншу нерухомість, що не може бути викрадена. Так, предметом злочину виступає чуже майно (як рухоме, так і нерухоме), крім окремих його видів, знищення чи пошкодження яких передбачено КК в якості спеціального виду знищення чи пошкодження майна (наприклад, ст.ст. 113, 194¹, 245, 252, 258, 277, 290, 292, 298, 298¹, 338, 347, 352, 357, 360, 378, 399, 411).

З об’єктивної сторони цей злочин (ч. 1 ст. 194 КК) характеризується такими обов’язковими ознаками:

1) суспільно небезпечними діями, які полягають у протиправному руйнівному впливі на чуже майно – його знищенні чи пошкодженні;

2) наслідком у вигляді заподіяння шкоди у великому розмірі (згідно п. 3 примітки до ст. 185 КК у такому розмірі визнається злочин, що вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину);

3) причиновим зв’язком між вказаними діями та наслідком.

Знищення чужого майна –це доведення його до повної непридатності щодо його цільового призначення, коли воно втрачає свої спо­живчі властивості та економічну цінність або взагалі перестає існувати (при цьому втрачені майном властивості не можуть бути від­новлені). Наприклад, це псування продуктів, отруєння, спалення будівлі чи споруди, загибель худоби, отруєння напоїв, розтрощення коштовної антикварної речі тощо. Слід мати на увазі, що в деяких випадках майно може бути знищене без його фізичного зіпсування (зокрема, у разі виливання спирту у каналізацію або випуску цінних порід риб зі штучного ставка у річку).

Пошкодження чужого майна – це погіршення його якості, істотне обмеження можливості його використання за при­значенням, коли воно частково, не в повному обся­зі втрачає свої споживчі властивості та економічну цінність (при цьому пошкоджене майно може бути відновлене і знову набу­ти повістю або частково втрачених корисних якостей для вико­ристання його за призначенням, однак для цього необхідні значні витрати коштів і часу). Наприклад, це руйнування певного механізму чи деталі, без якої не може працювати машина (конвеєр), або розфарбування певних цінних предметів в кольори, що не є природними для їхньої форми.

Якщо для вирішення питання про те, чи втратило майно свою цінність чи є воно непридатним для споживання, необхідні спеціальні знання, то слід провести відповідну судову експертизу.

Також не кваліфікуються за ст. 194 КК дії особи, яка спочатку вчинила якийсь корисливий злочин проти власності (наприклад, крадіжку), заволодівши чужим майном, а потім знищила чи пошкодила таке майно, оскільки за цих умов винний, хоча й незаконно, але вже здійснює володіння цим майном.

Умисне знищення або пошкодження чужого майна, поєднане з викраденням, коли знищення чи пошкодження майна, наприклад, є способом готування до викрадення іншого (наприклад, пошкоджуються двері чи стіна приміщення, розбивається скло автомобіля, пошкоджуються засоби системи сигналізації), або здійснюється з метою знешкодити докази вчиненого викрадення, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів – як корисливий злочин проти власності (залежно від способу) і злочин, передбачений ст. 194 КК.

Злочин є закінченим з моменту, коли чуже майно знищено чи пошкоджено і при цьому заподіяно шкоди у великому розмірі (матеріальний склад). Отже, якщо внаслідок відповідних протиправних дій майно не було знищено чи пошкоджено з причин, що не залежали від волі винного, вчинене повинно розглядатися як замах на знищення або пошкодження майна.

Суб’єкт цього злочину – фізична осудна особа, котра досягла 16-річного віку (ч. 1 ст. 194 КК) або 14-річного (ч. 2 ст. 194 КК).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом (прямим чи непрямим), при цьому винний має усвідомлювати факт того, що внаслідок його протиправних дій власникові майна заподіюється велика шкода. Мотив і мета злочину не є обов’язковими ознаками, однак їх встановлення має важливе значення при відмежуванні його від інших та суміжних злочинів (зокрема, диверсії – ст. 113 КК, вимагання – ст. 189 КК, терористичного акту – ст. 258 КК).

Кваліфікуючими ознаками умисного знищення або пошкодження майна (ч. 2 ст. 194 КК) є вчинення діяння, передбаченого ч. 1 ст. 194 КК, шляхом:

1) підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом;

2) заподіяння майнової шкоди в особливо великих розмірах;

3) спричинення загибелі людей чи інші тяжкі наслідки.

Кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 194 КК потребує знання про значення відповідних понять і темнів. Зокрема, підпал – це свідоме викликання пожежі через застосування джерела вогню до певних об’єктів. Вибух – це стрімке зростання температури та тиску газів (утворення ударної хвилі), спричинене бурхливим протіканням дуже екзоенергетичної хімічної реакції, яка супроводжується виділенням значної кількості газів. Під іншим загальнонебезпечним способом розуміється будь-який інший, крім підпалу та вибуху, спосіб знищення або пошко­дження майна, внаслідок якого створюється небезпека життю чи здоров’ю багатьох людей, заподіяння шкоди багатьом матеріальним об’єктам тощо (наприклад, вчинення затоплення чи штучного каменепаду, застосування сильнодіючої отрути для отруєння тварин чи рослин, забруднення земель сільськогосподарського призначення небезпечними відходами чи хімічними речовинами, організація аварії чи техногенної катастрофи тощо). Загальнонебезпечність способу знищення чи пошкодження майна визначається з урахуванням факту створення небезпеки для життя чи здоров?я громадян, властивостей того чи іншого майна, якому заподіює­ться шкода, засобів чи знарядь знищення чи пошкодження, місця, обстановки та часу вчинення діяння.

Для кваліфікації дій винної особи за ч. 2 ст. 194 КК зазначені в ній способи повинні мати загальнонебезпечний характер. Тому умисне знищення або пошкодження чужого майна, яке не мало такого характеру, не може розглядатись як кваліфікуюча ознака цього злочину (абз. 2 п. 26 ППВСУ “Про судову практику у справах про злочини проти власності” від 6 листопада 2009 р. № 10 ППВСУ). Використання чужого майна за його призначенням, що призвело до припинення його існування (наприклад, спалення у печі або витрачання пального через експлуатацію машин і механізмів), не є способом його знищення чи пошкодження, а тому не утворює складу аналізованого злочину.

Слід зазначити, що шкода від підпалу (вибуху чи іншого загально небезпечного способу знищення майна) повинна бути заподіяна у великих розмірах, що передбачено основним складом умисного знищення або пошкодження майна у ч. 1 ст. 194 КК. Однак ці обставини не завжди враховуються правозастосовною практикою, через що подекуди дії винних необґрунтовано кваліфікуються за ч. 2 ст. 194 КК. Зокрема: 18 серпня 2009 р., близько 21 год., гр. А. з метою умисного знищення чужого майна, за допомогою запальнички здійснила підпал чотирьох скирт сіна, вагою 1 т кожна. Внаслідок чого знищила зазначене майно, спричинивши потерпілій гр. Б. шкоду на загальну суму 2000 грн. Вчинене кваліфікували за ч. 2 ст. 194 КК України(1).В іншому випадку,5 квітня 2009 р. гр. Н. зайшла до господарства гр. Р., проникла на горище даного будинку, де скоїла підпал сіна і зникла з місця скоєння злочину. Своїми умисними діями спричинила гр. Р., матеріальну шкоду на суму 2000 грн. Вчинене було кваліфіковане за ч. 2 ст. 194 КК України(2).

Крім того, при кваліфікації злочинів, що містять ознаки знищення або пошкодження майна шляхом підпалу, необхідно призначати пожежно-технічну експертизу.

В особливо великих розмірах визнається така заподіяна майнова шкода від умисного знищення або пошкодження чужого майна, сума якої в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.

Спричинення загибелі людей означає вчинення такого умисного знищення або пошкодження чужого майна, внаслідок якого сталася смерть хоча б однієї людини. Під іншими тяжкими наслідками слід розуміти, зокрема, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень одній або кільком особам, середньої тяжкості тілесних ушкоджень двом та більше особам, залишення людей без житла або засобів до існування, виведення з ладу повністю або на тривалий час важливих споруд, техніки чи обладнання, тривале припинення або дезорганізацію роботи підприємства, установи, організації тощо (при цьому питання про те, що саме становлять собою інші тяжкі наслідки, слід вирішувати у кожному конкретному випадку щодо конкретних обставин справи).

Маємо нагадати, що у випадках, коли стаття чи частина статті Особливої частини КК передбачає спричинення відповідним діянням загибелі людини чи інших тяжких (особливо тяжких) наслідків, заподіяння таких наслідків через необережність охоплюється цією статтею чи частиною статті і окремої (додаткової) кваліфікації за іншими статтями Особливої частини КК не потребує (наприклад, необережне заподіяння смерті чи тяжкого тілесного ушкодження при умисному знищенні або пошкодженні майна кваліфікується за ч. 2 ст. 194 КК і окремої кваліфікації за відповідною частиною ст. 119 чи ст. 128 КК не потребує) (абз. 1 п. 13 ППВСУ “Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки” від 4 червня 2010 р. № 7). Якщо стаття чи частина статті Особливої частини КК прямо передбачає спричинення відповідним діянням загибелі однієї або кількох осіб (зокрема, ч. 2 ст. 194 КК) чи така загибель є проявом передбачених нею особливо тяжких або тяжких наслідків, умисне спричинення при вчинені такого злочину смерті одному або кільком потерпілим цією статтею чи частиною статті не охоплюється. Таке спричинення потребує окремої (додаткової) кваліфікації за відповідною частиною ст. 115, а за наявності необхідних умов – за статтями 112, 348, 379, 400, ч. 4 ст. 404, ст. 443 КК.

Якщо знищення або пошкодження майна є ознакою іншого злочину, то такі дії, за загальним правилом кваліфікуються за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин. У випадках, коли зазначені дії вчинювалися способом чи спричинили суспільно небезпечні наслідки, які не враховані у статті, що передбачає відповідальність за такий злочин, вони додатково мають кваліфікуватися ще й за ст. 194 КК (зокрема, якщо примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, було поєднане зі знищенням чи пошкодженням майна шляхом вибуху, підпалу чи іншим загально небезпечним способом, то такі дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 355 і ч. 2 ст. 194 КК).

Умисне пошкодження об’єктів електроенергетики (ст.194¹ КК). Основним безпосереднім об’єктомцього злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності, а його додатковими факультативними безпосередніми об’єктами можуть виступати громадська безпека, громадський порядок, довкілля, безпека виробництва, життя і здоров’я особи. Норма, передбачена ст. 194¹ КК, є спеціальною до норми, передбаченої ст. 194 КК, яка у свою чергу виступає в якості загальної. Предметом цього злочину є об’єкти електроенергетики (зокрема, це електрична станція (крім ядерної частини атомної електричної станції),електрична підстанція електрична мережа, підключені до об'єднаної енергетичної системи України, а також котельня, підключена до магістральної теплової мережі, магістральна теплова мережа). Для з’ясування значення кожного конкретного об’єкта електроенергетики слід звертатися передусім до змісту Закону України “Про електроенергетику” від 16 жовтня 1997 р. (зокрема, ч. 1 ст. 1) та відповідних постанов Кабінету Міністрів України.

Об’єктивна сторона цього злочину (ч. 1 ст. 194¹ КК) характеризується такими обов’язковими ознаками:

1) суспільно небезпечними діями, які полягають у пошкодженні або руйнуванні;

2) наслідками у вигляді порушення або загрози порушення нормальної роботи таких об’єктів або спричинення небезпеки для життя людей;

3) причиновим зв’язком між вказаними діями та наслідком.

Пошкодження об’єктів електроенергетики – це погіршення їх якості, істотне обмеження можливості їх експлуатації за призначенням, доведення їх на певний час до непридатності, зменшення ефективності їх функціонування або припинення їх функціонування (при цьому обов’язкового виведення таких об’єктів з ладу не передбачається).

Руйнування об’єктів електроенергетики – це їх повне виведення з ладу, розвалювання, розтрощення, розорення, доведення їх до цілковитої непридатності щодо їх цільового використання, припинення їх фізичного існування взагалі. Фактично поняття “руйнування” є юридичним синонімом до поняття “знищення”, однак при руйнації дії винного спрямовані передусім не на маленькі речі, а на більш великі за обсягом, вагою, територією розташування об’єкти – монолітні споруди, каскади будівель, численне обладнання, системи комунікації, установки з вогнезахисним чи іншим покриттям, комплексні агрегати, розгалужені мережі тощо.

Під порушенням нормальної роботи об’єктів електроенергетики слід розуміти спотворення, зміну режиму їх функціонування, через що припиняється виробництво, передача і розподіл такими об’єктами електроенергії, погіршуються якісні та кількісні її характеристики (наприклад, зменшуються обсяги її постачання, погіршується рівень безпеки їх експлуатації, підвищується температура охолоджувальної рідини, блокуються процеси функціонування автоматичних пристроїв тощо). Створення загрози порушення нормальної роботи таких об’єктів– це такий стан, за якого фактичного порушення встановленого режиму функціонування (нормальної роботи) об’єктів електроенергетики не було, однак виникла реальна небезпека такого порушення, що могло б статися при іншому розвиткові подій. Спричинення небезпеки для життя людей є виникнення такої ситуації внаслідок пошкодження або руйнування об’єктів електроенергетики, коли життю людей загрожує реальна небезпека, яка може виходити як від експлуатації самих об’єктів, так і від припинення (зменшення) постачання електроенергії відповідним споживачам.

Злочин є закінченим з моменту, коли об’єкт електроенергетики пошкоджено чи зруйновано, що призвело до порушення чи загрози порушення нормальної роботи таких об’єктів або спричинило небезпеку для життя людей (матеріальний склад).

Суб’єкт цього злочину –загальний, тобто фізична осудна особа, котра досягла 16-річного віку.

Ізсуб’єктивної сторони злочин характеризується умислом (прямим чи непрямим).

Кваліфікуючими ознаками умисного пошкодження або руйнування об’єктів електроенергетики (ч. 2 ст. 194¹ КК) є вчинення його:

1) повторно(див. ст. 32 КК);

2) за попередньою змовою групою осіб(див. ст. 28 КК);

3) загальнонебезпечним способом(див. положення про питання кваліфікації злочину, передбаченого ст. 194 КК).

Особливо кваліфікуючими ознаками цього злочину (ч. 3 ст. 194¹ КК) є спричинення ним:

1) загибелі людей;

2) інших тяжких наслідків.

Про зміст цих ознак див. положення про питання кваліфікації злочину, передбаченого ст. 194 КК.

При кваліфікації цього злочину слід враховувати те, що, коли під час пошкодження об’єктів електроенергетики знищено або пошкоджено інше рухоме чи нерухоме майно, то вчинене за наявності для цього підстав потребує додаткової кваліфікації за відповідною частиною ст. 194 КК. Якщо пошкодження об’єктів електроенергетики було пов’язане з викраденням електричної енергії, то вчинене кваліфікують за сукупністю злочинів, передбачених статтями 188¹ та 194¹ КК.

Погроза знищення майна (ст. 195 КК). Основним безпосереднім об’єктомцього злочину є врегульовані законом суспільні відносини власності, адодатковим необхідним безпосереднім об’єктом –психічна недоторканість особи. Предметом цього злочину виступає чуже майно.

З об’єктивної сторони цей злочин полягає у погрозі знищення чужого майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом.

Погроза знищення майна –це залякування (усне, письмове, жестами, через демонстрацію зброї чи інших небезпечних для життя предметів тощо) іншої особи негайним чи таким, що може статися у недалекому майбутньому, знищенням певного майна, яке є чужим для винного. При цьому потерпілий має сприймати такий вплив як реальний і конкретний, тобто в нього мають бути всі реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози.

Про поняття “підпал”, “вибух” та “інший загальнонебезпечний спосіб” див. положення до ст. 194 КК.

Злочин є закінченим з моменту сприйняття погрози потерпілою особою.

Суб’єкт злочину – загальний.

Суб’єктивна сторонацього злочину передбачає встановлення прямого умислув діях винного (при цьому винний має усвідомлювати, що погрожуючи знищенням майна, він здатний викликати у потерпілого побоювання за цілісність свого майна, і бажати цього).

Слід взяти до уваги, що погроза знищити майно може виступати способом вчинення інших злочинів (наприклад,передбачених статтями 189, 206, 280, 345, 346, 350, 355, 377, 386 КК), при цьому вона охоплюється їхніми складами та додаткової кваліфікації за ст. 195 КК не потребує. Якщо погроза здійснюється з мотивів явної неповаги до суспільства у процесі вчинення хуліганських дій, то вчинене охоплюється ст. 296 КК (хуліганство) і додаткової кваліфікації за ст. 195 КК не потребує. Також погрозу знищення майна (ст. 195 КК) слід відрізняти від публічних закликів до погромів, підпалів, знищення майна (ст. 295 КК). В останньому випадку, на відміну від погрози, має місце не залякування потерпілого чи інших осіб знищенням певно­го майна, а підбурювання невизначеної кількості людей до вчи­нення таких дій, намаганням викликати бажання знищити чи пошкодити певне майно.

Необережне знищення або пошкодження майна (ст. 196 КК).На відміну від злочину, передбаченого ст. 194 КК, спосіб знищення чи пошкодження майна на кваліфікацію вчиненого не впливає. Відповідальність за цей злочин зумовлена лише його суспільно небезпечними наслідками. Цей злочин має місце тоді, коли внаслідок необережного знищення або пошкодження чужого майна спричинено тяжкі тілесні ушкодження або сталася загибель людей. Разом з тим при кваліфікації необережного знищення або пошкодження деяких спеціальних видів майна слід враховувати настання інших суспільно небезпечних наслідків (наприклад, необережне знищення або пошкодження військового майна, утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 412 КК, у разі, коли воно заподіяло шкоду у великих розмірах, а спричинення загибелі людей або інших тяжких наслідків ч. 2 ст. 412 КК визнаються кваліфікуючими ознаками цього діяння).

Поняття “тяжкі тілесні ушкодження” визначено у ст. 121 КК, а про поняття “загибель людей” див. положення до ст. 194 КК. Крім цього, варто пам’ятати, що об’єкт, предмет і об’єктивна сторона необережного знищення чи пошкодження чужого майна такі самі, як і в злочині, передбаченому ст. 194 КК.

Суб’єкт цього злочину –загальний.

Із суб’єктивної сторони цей злочин характеризується необережністю (злочинною самовпевне­ністю або злочинною недбалістю).

Порушення обов'язків щодо охорони майна (ст. 197 КК).Цей злочин є спеціальним видом причетності до злочину (наприклад, до крадіжки) та створює передумови для небезпечного впливу на чуже майно стихійного лиха чи інших деструктивних факторів. Предметомцього злочину є чуже майно, яке передане (доручено) власником іншій особі для зберігання чи охорони. Потерпілим від цього злочину є власник майна, який передає його іншій особі на збереження чи під охорону.

З об’єктивної сторони злочин характеризується сукупністю таких обов’язкових ознак:

1) суспільно небезпечним діянням, яке полягає у невиконанні або неналежному виконанні особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, своїх обов’язків;

2) наслідками у вигляді тяжких наслідків для власника майна;

3) причиновим зв’язком між вказаними діями та наслідком.

При кваліфікації цього злочину необхідно передусім з’ясувати у чому саме полягало порушення винною особою обов’язків щодо охорони майна. Для цього варто знати що невиконання обов’язків та їх неналежне виконання.

Невиконання особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, своїх обов’язків – це невчинення винною особою відповідних дій (бездіяльність) за умови, коли вона повинна і могла їх вчинити, при цьому такі дії мають входити до кола її обов’язків та бути спрямованими на попередження настання тяжких наслідків для власника майна (наприклад, викликати міліцію у разі посягання на майно, що охороняється чи зберігається, загасити пожежу чи викликати пожежну охорону, повідомити відповідним органам чи власникові про інші загрози знищення або пошкодження майна, включити сигналізацію на охоронюваному об’єкті або контролювати на ньому процес відеоспостереження, перевірити периметр охоронюваного об’єкта на наявність можливих місць проникнення до нього тощо).

Неналежне виконання особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, своїх обов’язків – це невчинення винною особою в повному обсязі дій щодо охорони чи збереження чужого майна або вчинення їх не в тому порядку, як це передбачалося, а також недбале чи несумлінне ставлення до них за умови, що вона повинна і могла їх вчинити.

Кваліфікуючи це діяння, необхідно встановити:

– по-перше, які саме дії особа повинна була і могла вчинити за даних умов. Зокрема, слід з’ясувати: які саме конкретні обов’язки покладалися на особу; де такі обов’язки передбачені; які з цих обов’язків не виконано чи виконано неналежним чином; які саме нормативно-правові акти порушено винним; чи мала особа реальну можливість виконати належним чином покладені на неї обов’язки; який був стан здоров’я в особи під час виконання обов’язків щодо збереження чи охорони чужого майна; чи не вплинули на виконання цих обов’язків стихійні сили природи, дії технічних факторів чи інших осіб;

– по-друге, чи зумовило невиконання або неналежне виконання особою своїх обов’язків спричинення тяжких наслідків для власника майна.

З цього приводу наведемо такий приклад із слідчої та судової практики:

Вироком Верховинського районного суду Івано-Франківської області від 1 червня 2007 р. дії К., який працював лісником в Красноїлівському лісництві Верховинського районного лісгоспу, раніше не судженого, були правильно кваліфіковані за ст. 197 КК України. Суд встановив, що К. неналежно виконував свої обов’язки по охороні чужого майна, що спричинило тяжкі наслідки.

Злочин вчинено при наступних обставинах: працюючи з 2003 р. лісником Красноїлівського лісництва Верховинського районного лісгоспу і маючи під охороною лісові ділянки 30, 32, 33 обходу № 26, про що свідчить договір про повну матеріальну відповідальність та акт прийому-передачі від 17 березня 2003 р. неналежно відносився до виконання своїх обов’язків по охороні лісу внаслідок чого на протязі 2006 р. та січня 2007 р. допущено самовільні рубки 97 дерев породи ялина, загальною кубомасою 85.6 м кубічних, винні особи у вчиненні самовільних рубок не встановлені, внаслідок чого державі завдана шкода на суму 36493 грн. 90 коп.

Допитаний в судовому засіданні підсудний вину в пред?явленому обвинуваченні визнав, суду пояснив, що на посаді лісника Красноїлівського лісництва працює з 2003 року добре знає межі свого обходу і з ним укладено договір про повну матеріальну відповідальність наданого під охорону лісу. В зв’язку з тим, що обхід є дуже великим по площі, а квартал 26 знаходиться на межі трьох сіл: Голови, Замагора та Плай він не міг в повній мірі здійснювати свої обов’язки по охороні лісу. В кінці січня 2007 р. він виявив самовільні рубки лісу, але не доповідав ні лісничому, ні техніку, оскільки не зміг встановити винних осіб. У вчиненому розкаються, просить покарати його штрафом, так як має намір розрахуватися із лісгоспу та зменшити розмір відшкодування, оскільки проживає у важких матеріальних умовах... (3)

Невиконання або неналежне виконання особою, якій доручено зберігання чи охорона чужого майна, своїх обов’язків може створити умови для вчинення щодо такого майна різних злочинів. Якщо особа, якій доручено зберігання чи охорону чужого майна, своїми діями сприяла вчиненню щодо нього конкретного злочину (зокрема, крадіжки або умисного знищення чи пошкодження майна), то вчинене нею слід кваліфікувати як співучасть у такому злочині.

Склад цього злочину відсутній, коли в особи не було можливості забезпечити збереження чи охорону майна (наприклад, внаслідок сти­хійного лиха, раптового приступу хво­роби, застосування до неї непереборного фізичного чи психічного примусу тощо).

Тяжкі наслідкиу цьому злочині є оціночним поняттям. Вони підлягають встановленню у кожному конкретному випадку з урахуванням усіх обставин справи. Такими наслідками можуть бути, зокрема: викрадення у власника, пошкодження або знищення майна у великих розмірах, у великій кількості, особливо важливого для виробництва майна, сімейної реліквії, раритетної чи унікальної речі. Для наявності об’єктивної сторони цього складу злочину необхідне настання, внаслідок порушення особою обов’язків щодо зберігання чи охорони майна, тяжких на­слідків, які мають перебувати в причинному зв’язку з цим порушен­ням.

Злочин є закінченим з моменту настання тяжких наслідків для власника майна (матеріальний склад).

Суб’єкт цього злочину – спеціальний.Ним може бути фізична осудна особа з 16-річного віку, яка не є службовою особою та якій доручено зберігання чи охорону чужого майна (зокрема, на підставі трудового договору чи спеціального доручення). Наприклад, це охоронник, сторож, гардеробник, водій-експедитор, кур’єр, лісник, пастух тощо. Для службової особи кримінальна відповідальність за такі дії настає за службову недбалість за ст. 367 КК.

Із суб’єктивної сторони цей злочин характеризується складною формою вини: стосовно порушення обов’язків щодо охорони майна – умислом чи необережністю, а стосовно ставлення до тяжких наслідків – тільки необережністю (злочинною самовпевне­ністю або злочинною недбалістю).