Спеціально історичні методи дослідження.

Тема 11. історичні та міждисциплінарні методи дослідження

ПЛАН:

1. Загальноісторичні методи історичного дослідження.

2. Спеціально історичні методи дослідження.

3. Міждисциплінарні методи дослідження.

Загальноісторичні методи історичного дослідження.

Проблема взаємозв'язку логічного та історичного методів не обмежується взаємовідношенням теорії предмета і його історії. Логічне відображає не лише історію самого предмета, а й історію його пізнання. Щоб розкрити сутність предмета, необхідно теоретично відтворити реальний історичний процес його розвитку, але це можливо лише тоді, коли нам відома сутність цього предмета. Наприклад, пізнання сутності держави передбачає не тільки знання історії її виникнення та розвитку, а й знання її сутності як суспільного явища. В протилежному разі з державою можна ототожнити і родоплемінну організацію, і сільську общину і т.д.

Для історичного пізнання на перший план виходять основні його принципи. Так можна виокремити розроблені М. Грушевським наступні принципи:

Ø Принцип універсалізму, згідно з яким засоби дослідження та розв’язання історичних проблем мають бути різнобічними, але не обмеженими вузькими рамками «чужого впливу». Водночас це не повинно спричиняти методологічної «анархії», котра завдавала б шкоди самому процесу наукового пізнання.

Ø Принцип науковості – примат наукового знання над індивідуальними (чи груповими) інтересами. Відповідно, першочергової ваги набуває наукова істина як основне джерело подальших наукових досліджень та основа розвитку людських знань про навколишній світ.

Ø Принцип всебічності вимагає аналізу історичних явищ і врахування комплексного характеру їхніх взаємозв’язків (взаємодії) як між собою, так і з різними соціальними та природними явищами.

Ø Принцип історизму – вивчення та розгляд різних історичних явищ, що пов’язанні з буттям людства.

Загально історичні методи:

Ø Порівняльний (порівняльно-історичний, компаративістський, зіставний)метод полягає у з’ясуванні схожих або відмінних за відповідними ознаками рис понять, явищ і процесів. Порівняння є важливим аспектом розробки різноманітних класифікацій. Застосування цього методу при дослідженні історичного процесу потребує використання належних (відповідних) критеріїв «порівняння», що має здійснюватися з урахуванням таких властивостей чи якостей, як динамічність і непорушність. Порівняльно-історичний метод використовується під час дослідження історичного процесу в контексті історичної ретроспективи або географічного простору.

За його допомогою шляхом зіставлення виявляється загальне й особливе в історичних явищах, досягається пізнання різних історичних ступенів розвитку одного й того самого явища чи різних явищ.

ХІХ ст. стало «віком домінування історичного підходу» у здійсненні порівняльних досліджень. Історико-порівняльний метод став відмінною рисою досліджень у працях Монтеск'є, Конта, Мена й інших. Монтеск'є вважається одним із засновників методу порівняльного аналізу. До нього ніхто не вважав за можливе шляхом зіставлення дійти певних висновків про закономірності проявів політичних і соціальних інститутів.

За визначенням М.М. Ковалевського (історик права) порівняльний метод не давав повноти дослідження, потрібно було застосувати інший метод – історико-порівняльний, який є здобутком нового часу. Призначення історико-порівняльного методу полягає не в збагаченні історії новими матеріалами, а у розкритті сутності наявного, висвітлення їх з науково обґрунтованої позиції, пояснення походження та причинного зв'язку фактів з довколишніми явищами.

Дві умови правильного використання порівняльного методу:

по-перше, зіставлення не повинно обмежуватись однотипними історичними об’єктами (наприклад народами, спільними за расовою, мовною та релігійною ознаками);

по-друге, порівнювати можна тільки ті явища, системи і процеси, що перебувають на одному рівні суспільного розвитку.

Ø Типологічний метод  (типологіяз грец. — відбиток, форма, зразок і наука) це метод наукового пізнання, в основі якого розчленовування систем об'єктів і їх угрупування за допомогою узагальненої, такої, що ідеалізується моделі або типа,використовується в цілях порівняльного вивчення істотних ознак, зв'язків, функцій, відношенні, рівнів організації об'єктів що як співіснують, так і розділених в часі.

Типологічний метод один з важливих універсальних засобів упорядкування багатющого емпіричного матеріалу, який передбачає виявлення всієї різноманітної сукупності однопорядкових явищ як певної тотожної цілісності, де ключовим і головним поняттям є тип. Разом з тим тут треба виділити такі особливості типологічного методу, як:

§ типологізаціяінформації, коли упорядкування схожих та історичних ознак явищ здійснюється науковцями в синхронному аспекті;

§ періодизація, коли конструювання моделі однопорядкових ознак робиться в часовому аспекті;

§ класифікація, коли ми систематизуємо зібраний фактичний матеріал за визначеними критеріями.

Типологічний методв археології це метод систематизації і хронологізації археологічних пам'ятників. Ппочав розроблятися в європейській археології з 2-ої половини ХІХ ст. (О. Монтеліус) . Метод заснований на класифікації древніх речей (зброї, знарядь праці, прикрас, посудин і т. п.) за матеріалом, способом обробки, формою і орнаментом. Речі одного типа, тобто одного і того ж призначення, однорідні по вигляду, але що відрізняються в деталях, розміщують в типологічні еволюційні ряди, зіставлення яких дає можливість виявити групи предметів, характерних для певної епохи. Типологічні ряди будуються також для споруд, могил і ін. археологічних об'єктів.

Ø Хронологічний, метод заснований на вивченні виникнення, формування і розвитку історичних об’єктів у хронологічній послідовності. Цей метод використовуєтьсяя при аналізі основних періодів, він орієнтує на аналіз руху в хронологічній послідовності, що дозволяє визначати закономірності накопичення і поглиблення історичних знань.

Ø В контексті цього методу досить часто використовується така форма як проблемно-хронологічний метод який передбачає поділ певної доволі широкої теми на окремі вузькі проблеми, що розглядаються в хронологічному порядку.

Проте ряд дослідників (наприклад А.І. Зевєлєв і В.Г. Варшавчик) уважають хронологічний і проблемно-хронологічний методи не методами дослідження, а засобами структурування та прийомами викладу матеріалу.

У 70-х рр. ХХ ст. зародилася концепція «Нової хронології» автором якої став математик, академік РАН А.Т. Фоменко який разом з Г.В. Носовським видали до 90 праць з проблем хронології історії світу в якій, спираючись на астрономічно-природні процеси, спростували існуючі наукові підходи, омолодивши історію людської цивілізації до доби пізнього середньовіччя ХІ-ХІІ ст. Наукова спільнота не визнає «нової хронології».

Ø Генетичний (історико-генетичний)метод спрямований на вивчення ґенези того чи іншого явища. Генезис грец. – походження, виникнення, зародження, в науковому розумінні – опис походження, виникнення, становлення, розвитку, метаморфози і (необов’язково) загибелі об’єктів. Ігнорування даного методу іноді призводить до хибних висновків.

Так при аналізі творчості істориків ХІХ – початку ХХ ст. радянські дослідники часто виявляли у їх понятійному апараті терміну «клас», на підставі чого робився висновок про вплив марксизму. Між тим, при більш детальному дослідженні виявилося, що термін «клас» використовувався не у його марксистському розумінні, а в тій інтерпретації, в якій цей термін використовувався різними істориками (наприклад В.О. Ключевським) як еквівалент терміну «соціальна група», який вони запозичили з спадщини французьких істориків початку ХІХ ст. Ця помилка була подолана за умов простеження історичної долі цієї категорії і теорії історії та відмови від догматики марксистської теорії.

Два наступні методи – синхроністичний і діахронічний вперше були введені засновником структурної лінгвістики Ф. де Соссюром, вкладаючи у ці терміни зміст статичності і адетермінічності розвитку (без впливу на формування попередньої системи). У подальшому провідні структуралісти піддали сумніву соссюрівську дихотомію (єдність у дослідженні принципів синхроністичності та діахронності).

Так, Р. Якобсон писав про шкідливу ілюзію про прірву між проблемами синхроністичності та діахронності. К. Леві-Строс заявляв, що тільки вивчення історії дозволяє виявити структуру, що лежить в основі як синхроністичності так і діахронності. Це надало лінгвістичним методам більшої науковості і універсальності, що з часом поширило їх використання в семіотиці, літературознавстві та інших суспільних науках у значенні історичного підходу в дослідженні.

Ø Синхроністичний метод (синхрония з грец. — одночасний), передбачає фіксування у конкретний момент стану системи. Найяскравіше можна побачити на прикладі створення синхроністичних таблиць (Л. Гумільов).

Ø Діахронічний метод (з грец. — через, наскріз і час) передбачає створення послідовної серії станів системи, що фіксують її еволюцію, дозволяють уникнути повторень та показують динаміку якісних і кількісних змін на кожному з умовних етапів.

Спеціально історичні методи дослідження.

v Метод економічної теорії — це сукупність прийомів, засобів і принципів, за допомогою яких досліджуються категорії і закони функціонування та розвитку економічних систем.Застосовуються як загальнонаукові, так і специфічні для даної науки методи пізнання економічних явищ і процесів (економічне моделювання, економічний експеримент тощо).

v Спеціальні джерелознавчі (текстологічне й палеографічне вивчення та ін.)

Ø Герменевтичний(або пізнавально-процедурний, чи тлумачний) метод