ІНДИВІДУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ПАМ'ЯТІ

Тема 12: Пам’ять.

ПЛАН:

1. Поняття про пам’ять.

2. Теорії пам’яті.

3. Види пам’яті.

4. Механізми пам’яті.

5. Індивідуальні особливості пам’яті.

Цілі:

Навчальна –вміти визначати сутність процесу пам’яті, його механізми, вміти характеризувати основні види пам’яті та індивідуальні її властивості.

Виховна –формування у студентів бажання досліджувати особливості власного запом’ятовування, розвивати цей механізм.

Розвивальна – розвивати знання про пізнавальні процеси, їх суттєві ознаки, здійснювати їх порівняльну характеристику.

Студент має:

Знатипам'ять, асоціація, запам'ятовування, відтворення, впізнавання, згадування, пригадування, персеверація, ремінісценція, образна пам'ять, словесно-логічна пам'ять, емоційна пам'ять, рухова пам'ять, опера­тивна пам'ять, короткочасна пам'ять, довготривала пам'ять.

Вмітикористуватися одержаними знаннями, вміти практично досліджувати особливості пам’яті.

Література

1. Аткинсон Р. Человеческая память и процесс обучения. — М: Прогресс, 1979.

2. Загальна психологія: Підруч. для студентів вищ. навч. за­кладів/ За загальн. ред. акад. С.Д. Максименка. — К.: Форум, 2002.

3. Изюмова С.А. Мнемические способности и усвоение знаний в школе // Вопр. психологии. — 1986. — №3.

4. Ипполшпов Ф.В. Память школьника. — М., 1978.

5. Истомшш З. М. Развитие памяти: Учеб.-метод. пособие. — М., 1978.

6. Лурия А.Р. Внимание и память. — М., 1975.

7. Лурия А.Р. Нейропсихология памяти. — М.: Педагогика, 1974.

8. Ляудис В.Я. Память в процессе развития. — М., 1976.

9. Немов Р.С. Психология. — М.: Просвещение, 1995.

10. Максименко С. Д. Общая психология. — М.: Рефл-бук, К: Вак-лер, 2001.

11. Максименко С. Д Психологія в соціальній та педагогічній практиці: методологія, методи, програми, процедури: На­вчальний посібник для вищої школи. — К.: Наукова думка, 1998.

12. Максименко С.Д., Носенко Е.Л. Експериментальна психологія (дидактичний тезаурус): Навч. посіб. — К.: МАУП, 2002.

13. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. — М.: Про­свещение, 1977.

14. Психологія/ За ред. Г.С. Костюка. — К.: Рад. школа, 1968.

15. Роговин М.С. Проблеми теории памяти. — М., 1977.

16. Смирнов А.А. Проблеми психологии памяти. — М.: Просвеще­ние, 1966.

МЕТОДИЧНИЙ МАТЕРІАЛ ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ДО ЗАНЯТТЯ

ПОНЯТТЯ ПРО ПАМ'ЯТЬ

Враження, що їх одержує людина, відображуючи об'єктивну дійсність через свої органи чуття чи у процесі розумової діяль­ності, не зникають безслідно, а фіксуються в мозку і зберігаються в ньому у вигляді образів, уявлень про об'єкти та явища, що сприймалися раніше. У разі потреби набутий досвід може бути відтворений і використаний у діяльності.

Закріплення, зберігання та наступне відтворення людиною її попереднього досвіду називається пам'яттю.

Пам'ять є підґрунтям психічного життя людини. Завдяки пам'яті людина може здобувати необхідні для діяльності знання, вміння та навички. Пам'ять — неодмінна умова психічного розвитку людини. Нові зрушення в її психіці завжди ґрунтуються на попередніх досягненнях, на здобутках, зафіксованих у пам'яті. Завдяки пам'яті зберігається цілісність «Я» особистості, усвідо­млюється єдність її минулого та сучасного. Без запасу уявлень пам'яті неможливими були б розумова діяльність, створення образів уяви, орієнтування в навколишньому середовищі взагалі. Позбавлена пам'яті людина, зауважував І. Сєченов, постійно перебувала б у стані новонародженого, була б істотою, не здатною нічого навчитися, ніщо опанувати.

У пам'яті розрізняють такі основні процеси: запам'ятовуван­ня, зберігання, відтворення та забування.

Залежно від матеріалу, який запам'ятовується, виокремлю­ють пам'ять образну, словесно-логічну, емоційну та рухову.

За тривалістю утримання матеріалу, що запам'ятовується, пам'ять поділяють на короткочасну, довготривалута оперативну.

ТЕОРІЇ ПАМ'ЯТІ

Перші спроби науково пояснити феномен пам'яті на психо­логічному рівні були зроблені асоціативним напрямомпсихології. Центральним в асоціативній психології є поняття асоціації,що оз­начає зв'язок, з'єднування. Асоціація — обов'язковий принцип усіх психічних утворень. Механізм асоціації полягає в установленні зв'язку між враженнями, що одночасно виникають у свідомості. Залежно від умов, необхідних для їх утворення, асоціації поділя­ють на три типи: за суміжністю, схожістю та контрастом.

Асоціація за суміжністю— це відображення в мозку людини зв'язків між предметами та явищами, які йдуть один за одним у часі (суміжність у часі)або перебувають поряд один з одним у просторі (суміжність у просторі).Асоціації за суміжністю ви­никають при згадуванні подій, свідком яких була людина, при за­учуванні навчального матеріалу тощо.

Асоціація за схожістюспостерігається тоді, коли в мозку відо­бражуються зв'язки між предметами, схожими у певному відно­шенні (помилкове сприймання незнайомої людини як знайомої).

Асоціація за контрастомутворюється при відображенні в мозку людини предметів та явищ об'єктивної дійсності, що пов'язані між собою протилежними ознаками (високий — низь­кий, швидкий — повільний, веселий — сумний тощо).

Особливим різновидом асоціацій є породжені потребами пізнавальної діяльності та життя людини причинно-наслідкові асоціації,які відбивають не лише збіг подразників у часі та про­сторі, їх схожість і відмінність, а й причинні залежності між ними.

Причинно-наслідкові асоціації є засадовими стосовно мірку­вань і логічних побудов.

Пояснюючи механізм різних типів асоціацій, асоціанізм як напрям не пояснював, чим саме детермінований цей процес, що зумовлює його вибірковість.

Рішучої критики асоціативна теорія зазнала від гештальтпсихології.Центральним поняттям нової теорії був «гештальт»— образ як цілісна організація структури, яка не зводить­ся до суми її окремих частин. Тому утворення зв'язків ґрун­тується на організації матеріалу, що визначає й аналогічну струк­туру слідів у мозку за принципом подібності за формою.

Фізіологічна теорія пам'ятітісно пов'язана з важливими по­ложеннями вчення І. Павлова про вищу нервову діяльність.

Згідно з вченням І. Павлова, матеріальним підґрунтям пам'яті є пластичність кори великих півкуль головного мозку, її здатність утворювати нові тимчасові нервові зв'язки, умовні ре­флекси. Утворення, зміцнення та згасання тимчасових нервових зв'язків є фізіологічним підґрунтям пам'яті. Запам'ятоване зберігається не як образ, а як «слід», як тимчасові нервові зв'яз­ки, що утворились у відповідь на дію подразника.

Фізіологічне підґрунтя пам'яті тісно пов'язане із зако­номірностями вищої нервової діяльності. Вчення про утворення тимчасових нервових зв'язків — це теорія запам'ятовування на фізіологічному рівні. Умовний рефлекс— це акт утворення зв'язку між новим і раніше закріпленим змістом, що становить підґрунтя акту запам'ятовування. Для розуміння причинної зу­мовленості пам'яті важливого значення набуває поняття підкріплення. Підкріплення— це досягнення безпосередньої ме­ти дії індивіда, або стимул, що мотивує дію, це збіг знову утворе­ного зв'язку з досягненням мети дії, а якщо тільки зв'язок збігся з досягненням мети, він залишився й закріпився (І. Павлов).

Фізіологічне розуміння підкріплення співвіднесене з психологічними поняттями мети дії. Це пункт об'єднання фізіологіч­ного та психологічного аналізу механізмів пам'яті. Запам'ятову­вання того, «що було», не мало б сенсу, якби його не можна було використовувати для того, «що буде».

У поясненні механізмів пам'яті є ще так звані фізична, біохімічна та хімічна теорії пам'яті.

Згідно з фізичною теорією пам'ятіпроходження будь-якого збудження через певну групу клітин (нейронів) залишає після се­бе фізичний слід, що призводить до механічних та електронних змін у синапсах (місце стикання нервових клітин). При зоровому сприйманні предмета відбувається немовби його обстеження оком по контуру, що супроводжується рухом імпульсу по відповідній групі нервових клітин, які немовби моделюють сприйнятий об'єкт у вигляді просторово-часової нервової струк­тури. Цю теорію називають ще теорією нейронних моделей.Про­цес утворення та активізації нейронних моделей і є засадовим сто­совно процесів запам'ятовування, відтворення та збереження.

Встановлено, що аксони, які відходять від клітин, стикаються з дендритами іншої клітини або повертаються до тіла своєї кліти­ни. У результаті такої структури виникає можливість циркуляції реверберуючих кіл збудження різної складності. Так виникає самозарядження клітини, збудження не виходить за межі певної системи. Це так званий нейрофізіологічний рівеньвивчення ме­ханізмів пам'яті.

Біохімічна теорія пам'ятівиражається гіпотезою про двосту­пеневий характер процесу запам'ятовування. Суть його полягає в тому, що на першій стадії, одразу ж після впливу подразника, у мозку відбувається короткочасна електрохімічна реакція, яка викликає зворотні фізіологічні процеси у клітині. Друга стадія виникає на ґрунті першої — це власне біохімічна реакція, пов'яза­на з утворенням протеїнів. Перша стадія триває секунди (або хвилини) і є механізмом короткочасної пам'яті. Друга стадія, яка характеризується необоротністю хімічних змін у клітинах, вва­жається механізмом довготривалої пам'яті.

Прихильники хімічної теорії пам'ятівважають, що спе­цифічні зміни, які відбуваються в нервових клітинах під впливом зовнішніх подразників, і є механізмами процесів закріплення, збереження та відтворення слідів одержаних вражень.

ВИДИ ПАМ'ЯТІ

За змістом залежно від того, що запам'ятовується і відтво­рюється, розрізняють чотири види пам'яті: образну, словесно-логічну, рухову та емоційну.

Образна пам'ятьвиявляється в запам'ятовуванні образів, уявлень конкретних предметів, явищ, їх властивостей, наочно да­них зв'язків і відносин між ними.

Залежно від того, якими аналізаторами сприймаються об'єк­ти при їх запам'ятовуванні, образна пам'ять буває зоровою, слу­ховою, дотиковою, нюховою тощо.

Фізіологічним підґрунтям образної пам'яті є тимчасові нер­вові зв'язки першосигнального характеру. Проте в ній бере участь і друга сигнальна система. Мова постає як засіб усвідом­лення людиною її чуттєвого досвіду.

Зміст словесно-логічної пам'яті— це думки, поняття, суд­ження, умовиводи, які відображають предмети та явища в їх істотних зв'язках і відносинах, у загальних властивостях. Думки не існують без мови, тому пам'ять на них і називається словесно-логічною. Цей вид пам'яті ґрунтується на спільній діяльності першої та другої сигнальних систем.

Словесно-логічна пам'ять є специфічно людською на відміну від образної, рухової та емоційної, що властиві також тваринам.

Рухова пам'ятьполягає у запам'ятовуванні та відтворенні лю­диною рухів. Виявляється вона в різних видах ігрової, трудової, виробничої діяльності, у діях художника, балеринита ін. Вона є підґрунтям утворення різних умінь і навичок, засвоєння усної та письмової мови.

Емоційна пам'ятьполягає у запам'ятовуванні та відтворенні людиною емоцій та почуттів. Запам'ятовуються не самі емоції, а й предмети та явища, що їх викликають. Наприклад, переживання почуття ностальгії при спогадах про країну, в якій людина вирос­ла, але з якихось причин залишила її.

Залежно від характеру перебігу процесів пам'яті останню поділяють на мимовільну та довільну. Про мимовільну пам'ятьговорять тоді коли людина щось запам'ятовує та відтворює, не ставлячи перед собою спеціальної мети щось запам'ятати або відтворити. Коли людина ставить на меті щось запам'ятати або пригадати, йдеться про довільну пам'ять.

Мимовільна і довільна пам'ять — щаблі розвитку пам'яті лю­дини в онтогенезі. Пам'ять поділяють також на короткочасну, довготривалу та оперативну.

Короткочасноюназивають пам'ять, яка характеризується швидким запам'ятовуванням матеріалу, його відтворенням і не­тривалим зберіганням. Вона, як правило, обслуговує актуальні потреби діяльності й обмежена за обсягом.

Довготривалапам'ять виявляється у процесі набування й закріплення знань, умінь і навичок, розрахованих на їх тривале збереження та наступне використання в діяльності людини.

Оперативноюназивають пам'ять, яка забезпечує запам'ятову­вання та відтворення оперативної інформації, потрібної для ви­користання в поточній діяльності (наприклад, утримання в пам'яті проміжних числових результатів при виконанні склад­них обчислювальних дій). Виконавши свою функцію, така інфор­мація може забуватися.

МЕХАНІЗМИ ПАМ’ЯТІ

Запам'ятовування— один з основних процесів пам'яті. Засадовими стосовно нього є утворення й закріплення тимчасових нервових зв'язків. Чим складніший матеріал, тим складніші тим­часові зв'язки, які утворюють підґрунтя запам'ятовування.

Запам'ятовування, як і інші психічні процеси, буває ми­мовільним і довільним.

Мимовільне запам'ятовуванняздійснюється без спеціально поставленої мети запам'ятати. На мимовільне запам'ятовування впливають яскравість, емоційна забарвленість об'єктів. Усе, що емоційно сильно впливає на людину, запам'ятовується нею неза­лежно від наміру запам'ятати. Мимовільному запам'ятовуванню сприяє також наявність інтересу. Усе, що цікавить, запам'ято­вується значно легше й утримується у свідомості довше, ніж нецікаве. Мимовільні форми запам'ятовування відбуваються тоді, коли будь-яке явище постає контрастно на загальному тлі. Предмети, що схожі на вже відомі раніше, мимовільно запам'ято­вуються легше. Мимовільне запам'ятовування має велике зна­чення в житті людини. Воно сприяє збагаченню її життєвого досвіду. Велику роль мимовільне запам'ятовування відіграє і в навчальній діяльності.

Довільне запам'ятовуваннявідрізняється від мимовільного рівнем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно має цілеспрямований характер; у ньому використовуються спеціальні засоби та прийоми запам'ятовування.

Умови успішного запам'ятовування:

• багаторазове розумно зорганізоване й систематичне повторен­ня, а не механічне, що визначається лише кількістю повто­рень;

• розподіл матеріалу на частини, виокремлення в ньому смис­лових одиниць;

• розуміння тощо.

Залежно від міри розуміння запам'ятовуваного матеріалу довільне запам'ятовування буває механічним і смисловим (логічним).

Механічним є таке запам'ятовування, яке здійснюється без ро­зуміння суті. Воно призводить до формального засвоєння знань.

Смислове (логічне) запам'ятовування спирається на розу­міння матеріалу у процесі дії з ним, оскільки тільки діючи з мате­ріалом, ми запам'ятовуємо його.

Умовами успішності довільного запам'ятовування є дійовий характер засвоєння знань, інтерес до матеріалу, його значущість, установка на запам'ятовування тощо.

Відтворення— один з основних процесів пам'яті. Воно є по­казником міцності запам'ятовування і разом з тим наслідком цих процесів.

Засадовою стосовно відтворення є активізація раніше утворе­них тимчасових нервових зв'язків у корі великих півкуль голо­вного мозку.

Найпростіша форма відтворення — впізнавання.Впізнавання є відтворенням, що виникає при повторному сприйманні об'єктів. Впізнавання буває повним і неповним.

При повному впізнаванні повторно сприйнятий об'єкт одразу ототожнюється з раніше відомим, повністю відтворюються час, місце та інші деталі попереднього ознайомлення з ним. Повне впізнавання спостерігається, наприклад, при зустрічі добре зна­йомої людини або при ходінні добре відомими вулицями.

Неповне впізнавання характеризується невизначеністю, утрудненням співвіднесення об'єкта, що сприймається, з тим, що було в попередньому досвіді. Так, почувши мелодію, людина мо­же переживати почуття знайомого, проте буде неспроможною ототожнити її з конкретним музичним твором.

Складнішою формою відтворення є згадування.Особливість згадування полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється. Згадування може бути довільним, коли воно зумовлюється актуальною потребою відтворити необхідну інформацію, наприклад пригадати правило при написанні слова чи речення, відповісти на запитання, або ми­мовільним, коли образи чи відомості спливають у свідомості без будь-яких усвідомлених мотивів. Такими є явища персеверації. Під персеверацією розуміють уявлення, які мають нав'язливий характер. Образи персеверації з'являються після багаторазових сприймань певних предметів чи явищ або коли спостерігається сильний емоційний вплив на особистість.

До мимовільного відтворення належить явище ремінісценції, або «виринання» у свідомості того, що неможливо було пригадати одразу після його запам'ятовування. Засадовим стосовно ремінісценції, на думку І. Павлова, є зняття втоми нервових клітин, яке настає після виконання складного мнемічного завдання. Через деякий час ця втома зникає, і продуктивність відтворення зростає.

Особливою формою довільного відтворення запам'ятованого матеріалу є пригадування. Потреба у пригадуванні виникає тоді, коли в потрібний момент не вдається пригадати те, що необхідно. У цій ситуації людина докладає певних зусиль, щоб подолати об'єктивні та суб'єктивні труднощі, пов'язані з неможливістю при­гадати, напружує волю, вдається до пошуку шляхів активізації попередніх вражень, до різних мнемічних дій. Пригадування може бути складною розумовою діяльністю, яка передбачає поетапне відтворення всіх обставин та умов, за яких відбувався процес запам'ятовування об'єкта чи явища. Від уміння пригадувати зале­жить ефективність використання здобутих знань, розвинення па­м'яті як психічного процесу загалом. К. Ушинський одну з основ­них причин «поганої пам'яті» вбачав саме у лінощах пригадувати. Одним із різновидів довільного відтворення є спогади. Спога­ди— це локалізовані в часі та просторі відтворення образів мину­лого. У спогадах етапи життя людини співвідносяться нею із суспільними подіями, з важливими в особистому житті датами. Об'єктом спогадів як специфічної форми відтворення є життєвий шлях конкретної особистості в контексті історичних умов певно­го періоду, до яких вона так чи інакше була причетна безпосеред­ньо. Це зумовлює насиченість спогадів різноманітними емоція­ми, які збагачують і поглиблюють зміст відтворення.

Усе, що людина запам'ятовує, з часом поступово забувається. Забування— процес, протилежний запам'ятовуванню. Забування виявляється в тому, що втрачається чіткість запам'ятованого, змен­шується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, стає немож­ливим відтворення і, нарешті, унеможливлюється впізнання.

Забування — функція часу. Засадовим стосовно забування є згасання тимчасових нервових зв'язків, що тривалий час не підкріплювалися. Якщо здобуті знання тривалий час не викорис­товуються і не повторюються, то вони поступово забуваються. Причиною забування є також недостатня міцність запам'ятовуван­ня. Щоб запобігти забуванню, потрібно добре заучувати матеріал.

Забування залежить також від змісту діяльності, її організації та умов, за яких вона відбувається. Причиною, що погіршує за­пам'ятовування, може бути негативна індукція, зумовлена змістом матеріалу. Схожий, складний матеріал попереднього за­няття ускладнює утворення нових тимчасових нервових зв'язків, знижує ефективність запам'ятовування.

Негативний вплив раніше запам'ятованого матеріалу на ово­лодіння новим характеризується як проактивне(таке, що діє на­перед) гальмування.З погляду психології недоцільно після математики вивчати фізику чи хімію. Негативний вплив наступної діяльності на зв'язки, вироблені в попередній діяльності, нази­вається ретроактивним(таким, що діє зворотно) гальмуванням.

Тимчасовою причиною труднощів відтворення може бути зу­мовлений ситуацією сильний імпульс пригадати, який індукує гальмування. Прикладом може бути стан студента на іспиті, коли він намагається одразу пригадати відповіді на запитання в білеті і через хвилювання не може цього зробити. Гальмування знімається переключенням думки на інші об'єкти.

Забування — процес поступовий. Засадовим стосовно нього є ослаблення і порушення раніше утворених умовних зв'язків. Чим менше вони закріплені, тим швидше згасають і спричинюють за­бування. Як свідчать проведені дослідження пам'яті (П. Зінченко, А. Смирнов та ін.), швидше забувається та інформація, якій належить другорядна роль у змісті запам'ятованого; тривалий час утримується інформація, що несе основне смислове навантажен­ня. Найвищі темпи забування спостерігаються одразу після за­учування матеріалу.

Для тривалого утримання в пам'яті інформації важливо з са­мого початку забезпечити міцне її запам'ятовування і закріплен­ня шляхом повторення в перші дні після того, як її було одержа­но. Важлива умова продуктивного запам'ятовування — осмис-леність, розуміння того, що є його предметом.

ІНДИВІДУАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ ПАМ'ЯТІ

Кожна особистість має індивідуальні відмінності (особли­вості) пам'яті,які виявляються в різних сферах її мнемічної діяльності.

У процесах пам'яті індивідуальні відмінності виявляються у швидкості, точності, міцності запам'ятовування та готовності до відтворення.

Швидкість запам'ятовуваннявизначається кількістю повто­рень, необхідних людині для запам'ятовування нового матеріалу.

Точність запам'ятовуванняхарактеризується відповідністю відтвореного тому, що запам'ятовувалося, і кількістю зроблених помилок.

Міцність запам'ятовуваннявиявляється у тривалості збере­ження завченого матеріалу (або у повільності його забування).

Готовність до відтвореннявиявляється в тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати необхідні їй відомості.

Індивідуальні відмінності пам'яті можуть бути зумовлені ти­пами вищої нервової діяльності. Швидкість утворення тимчасо­вих нервових зв'язків пов'язана із силою процесів забування та гальмування, що зумовлює точність і міцність запам'ятовування. При сильному, але недостатньо рухливому гальмуванні дифе­ренціація вражень відбувається повільно, що може позначатися на точності запам'ятовування. Якщо у людини сформовані раціональні способи мнемічної діяльності, вироблені відповідні звички: акуратність, точність, відповідальність, то негативні про­яви, що зумовлюються типологічними особливостями нервової системи, можуть коригуватися. Індивідуальні відмінності пам'яті виявляються і в тому, який матеріал краще запам'ятовується — образний, словесний чи однаково продуктивно як той, так і інший.

З огляду на викладене у психології розрізняють такі типи пам'яті: наочно-образний, словесно-абстрактний, змішаний,або проміжний.Ці типи зумовлені частково співвідношенням першої та другої сигнальних систем у вищій нервовій діяльності людини, але головне — умовами життя та вимогами професійної діяльності.

Так, наочно-образнийтип пам'яті частіше зустрічається у ху­дожників, письменників, музикантів, словесно-абстрактний— у вчених, філософів. Змішанийтип пам'яті зустрічається у людей, у діяльності яких не спостерігаються помітні переваги наочно-образного чи словесно-абстрактного типу. Ураховувати індивідуальні відмінності пам'яті важливо в навчальній роботі, щоб максимально продуктивно використовувати потенційні можливості кожного учня та всебічно розвивати пам'ять.