Семінар 12. Виконавча влада в Україні.

Змістовий практичний модуль

ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Семінар 1. Система конституційного права України.

1. Поняття системи конституційного права України.

2. Основні інститути конституційного права України.

3. Особливості конституційно-правових норм. Їх структура, зміст та класифікація. Ефективність конституційних норм.

4. Співвідношення норм міжнародного права та норм конституційного права: зміст та суть проблеми.

5. Система конституційного права та система конституційного законодавства їх співвідношення та взаємозв’язок.

Методичні поради:

При підготовці до семінарського заняття, слід звернути увагу, на понятійний ряд категорії “система права”, вміти давати визначення поняттям: галузь права, інститут права, норма права та ін. Розглядаючи перше питання, обов’язково треба дати характеристику системі конституційного права з методологічної точки зору. Розкриваючи поняття конституційно-правових норм, слід звернути увагу на аспекті їх особливого місця в системі права. Розкрити їх зміст, дати класифікацію, визначити критерії класифікації. Особливо підкреслити роль процесуальних норм конституційного права та охарактеризувати їх функціональне призначення та роль у розбудові правової, демократичної, соціальної держави. Аналізуючи ефективність конституційно-правових норм, слід розкрити критерії ефективності дії норм конституційного права, показники та умови їх ефективності. Розкриваючи проблему співвідношення норм конституційного та міжнародного права, треба зосередити увагу на характеристиці основних концепцій щодо цієї проблеми в юридичній науці. Вміти розрізняти поняття “імплементація”, “адаптація”, “гармонізація” законодавства. При підготовці до п’ятого питання слід мати на увазі теоретичні аспекти даної проблеми. Дати оцінку сучасного розвитку вітчизняного конституційного законодавства, запропонувати шляхи його ефективізації.

Нормативні акти:

1. Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набуття ними чинності: Указ Президента України від 10 червня 1997.

2. Указ Президента України «Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу» від 11 червня 1998 року № 515/98 // Урядовий кур'єр від. -1998. - 18 червня.

3. Концепція адаптації законодавства Україні до законодавства Європейського Співтовариства: Постанова Кабінету Міністрів України від 16.08.99 р., № 1496.

Література:

1. Алексеева Л.Б., Жуйков В.М., Лукашук И.И. Международные нормы о правах человека и применение их судами Российской Федерации. – М., 1996.

2. Баймуратов М.О., Максименко С.В. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу: політико-правовий аналіз // Право України. — 2001. — № 10. — С. 101-104.

3. Бобошин О.А. К вопросу о системе отрасли конституционного права Российской Федерации // Журнал российского права. – 2001. - № 2. – С. 82-92.

4. Богданова Н.А. Понятие науки конституционного права: опыт аналитического и синтетического подходов к построению их системы // Вестник Московского университета. Серия 11. «Право». 1999. - № 5. – С.3-23.

5. Богданова Н.А. Правовая догма и политика в науке конституционного права // Вестник Московского университета. Серия 11. «Право». 1997. - № 4. – С.3-19.

6. Воеводин Л.Д. Конституция Российской Федерации и правовые отрасли: проблемы соотношения // Вестник Московского университета. Серия 11. «Право». 1994. - № 5. – С.31-38.

7. Воеводин Л.Д. Юридическая техника в конституционном праве // Вестник МГУ. – Серия 11. «Право». - № 1997. - № 3. – С. 5-14.

8. Волошин Ю.О. Конституційно-правове забезпечення європейської міждержавної інтеграції: теоретико-методологічні аспекти: Монографія / Ю. О Волошин - К.: Логос, 2010. - 428 с

9. Гинсбургс Дж. Соотношение международного и внутреннего права в СССР и в России // Государство и право. – 1994. - № 3.

10. Даниленко Г.М. Приминение международного права во внутренней правовой системе России: практика Конституционного Суда // Государство и право. – 1995. - № 1.

11. Денисов В.Н. Статус міжнародних договорів в Конституції України // Вісник Академії правових наук України. – 1997. - №1.

12. Евентов В.И. Международный и внутренний правопорядок в структуре международного сообщества // реализация международно-правовых норм во внутреннем праве. – К.. 1992.

13. Євінтов В.І. Пряме застосування міжнародних стандартів прав людини (Коментар до ст. 9 Конституції України) // Український часопис прав людини. – 1998. - № 1. – С. 26-28.

14. Лепешкин А.И., Уманский Я.Н. О соотношении наук государственного права и советского строительства // Правоведение. – 1976. – № 5. – С. 49-55.

15. Лукашук И.И. Конституции государств и международное право. – М., 1998.

16. Лукашук И.И. Конституция России и международное право // Московский журнал международного права. – 1994. - № 2.

17. Лукашук И.И. Международное право в судах государств. – СПб., 1993.

18. Рабинович П.М. Застосування міжнародно-правових норм про права людини у внутрішньому правопорядку України // Вісник Академії правових наук. – 1999. - № 1.

19. Рабинович П.М., Раданович І. Імплементація міжнародних договорів в Україні та гармонізація з ними національного законодавства (деякі загальнотеоретичні аспекти) // Вісник Академії правових наук. – 1999. - № 1.

20. Рабінович П.М. Юридична техніка законотворення в Україні і загальні проблеми // Вісник Академії правових наук України. 1998. – № 2. – С. 18-28.

21. Сінькевич О. В. Норми конституційного права України: Автореф.дис....канд. юрид. наук / КНУ імені Тараса Шевченка. — К, 2003.

22. Талалаев А.Н. Соотношение международного и внутреннего права и Конституция России // Московский журнал международного права. – 1994. - № 4.

23. Тацій В.Я., Грошевий Ю.М. Проблеми імплементації норм міжнародного права в національні процесуальні процедури // Вісник Академії правових наук України. – 2000. - № 4.

24. Тихомиров Ю.А. Развитие теории конституционного права // Государство и право. – 1998. - № 7. – С. 5-14.

25. Усенко Е.Т. Соотношение и взаимодействие международного и национального права // Московский журнал международного права. – 1994. - № 2.

26. Федоренко В.Л. Нові теоретико-методологічні підходи пізнання системи і структури конституційного права України [Електорний ресурс] // Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Vlduvs/2009_2/09_2_1_4.pdf

27. Федоренко В.Л. Поняття системи конституційного права України // Право України. – 2000. - № 7. – С. 9-13.

28. Черниченко С.В. Международно-правовые вопросы гражданства. – М., 1968.

29. Чистоколяний Я. В. Конституційно-правові норми в Україні: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАНУкраїни. — К., 2005.

Семінар 2. Джерела конституційного права України.

1. Поняття і зміст джерел конституційного права України.

2. Правова природа джерел конституційного права.

3. Система нормативних джерел конституційного права України.

4. Види джерел конституційного права та їх класифікація.

5. Міжнародний договір як джерело конституційного права України.

Методичні поради:

При підготовці на перше питання, слід звернути увагу на проблему визначення джерела права та вміти його відрізняти від поняття форми права. Обов’язково треба з’ясувати правову природу джерел конституційного права – визначити певні властивості та відмінності від інших галузевих джерел права. При характеристиці системи нормативно-правових актів конституційного права треба дати їй структурно-функціональний аналіз. Дослідити різні типи класифікації конституційно-правових джерел та вміти визначати основні критерії до обраного типу класифікації. Розкрити природу конституційного звичаю та підкреслити, що поки немає єдиної думки щодо його виокремлення у самостійний вид джерела конституційного права. Особливо звернути увагу на висвітленні проблеми про конституційний та нормативно-правовий договір, визначити його місце і роль в системі джерел конституційного права. При підготовці на п’яте питання треба звернути увагу, на визначення правової природи міжнародного договору, характер та умови дії його норм у вітчизняному законодавстві. Висловити особисту думку щодо використання міжнародних договорів у правозастосовній діяльності.

Нормативні акти:

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.

2. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Барабаша Олександра Леонідовича щодо офіційного тлумачення частини п’ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набуття чинності Конституцією України).

4. Про міжнародні договори України: Закон України вiд 29.06.2004 № 1906-IV // Відомості Верховної Ради України. -  2004.-№ 50. - Ст 540.

5. Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набуття ними чинності: Указ Президента України від 10 червня 1997.

Література:

1. Баймуратов М., Резниченко С. Нормативно-правовой договор как источник конституционного права Украины // Юридический вестник. – 1997. - № 5. – С. 88-95.

2. Белкин А.А. К соотношению Конституции и государственно-правовых актов (производное правотворчество) // Правоведение. – 1985. - № 5.

3. Василиченко О.П. Класифікація законів як джерел конституційного права України // Концепція розвитку законодавства України. Матеріали науково-практичної конференції. – К., 1996.

4. Колесников Е.В. Обычай как источник советского государственного права // Правоведение. – 1989. - № 4. – С. 19-25.

5. Лукьянова Е.А. Закон как источник советского государственного права. Автореф. к.ю.н. – М., 1984.

6. Лукьянова Е.А. Источники советского государственного права в период построения основ социализма // Сов. государство и права. – 1989. - № 1. – С. 127-131.

7. Панов М.І. Воронов М.П. До проекту Закону України “Про нормативні правові акти” // Вісник Академії правових наук України. – 1995. - № 4.

8. Петрова Л.В. Джерела права (критичний методологічний дослід) // Вісник Академії правових наук України. – 1997. - № 1. – С. 65-76.

9. Погорілко В., Федоренко В. Джерела конституційного права України: поняття, види і система // Право України. – 2002. – № 3. – С. 8-16.

10. Шабанов М.Р. О предмете закона как источника государственного права социалистических стран // Правоведение. – 1972. - № 2. – С. 43-51.

11. Шаповал В.М. Конституція як нормативно-правовий акт (теоретичні проблеми кваліфікації) // Право України. – 1997. - № 10. – С. 3-7.

Семінар 3. Конституційно-правові відносини.

1. Поняття і види конституційно-правових відносин.

2. Суб’єкти конституційно-правових відносин.

3. Об’єкти конституційно-правових відносин.

4. Юридичні факти у конституційному праві.

Методичні поради:

        Перед підготовкою до семінарського заняття рекомендується повторити тему з курсу теорії права – правовідносини, при цьому звернути увагу на понятійний ряд цієї категорії. Розглядаючи перше питання треба вияснити особливості конституційно-правових відносин та їх класифікацію з чіткими критеріями до неї. Відмітити, що конституційно-правові відносини мають публічно-правовий характер. Розкриваючи друге питання, слід звернути увагу, що особливість суб’єктів конституційно-правових відносин виражається в тому, що вони мають різни права та обов’язки, тобто мають різну за своїм змістом конституційно-правову правоздатність. Окремо зупинитись на характеристиці конституційно-правового статусу. Вміти визначити структуру та зміст конституційно-правового статусу суб’єктів конституційного права. При цьому, треба відмітити, що усі суб’єкти діляться на індивідуальні, колективні та комплексні. Вміти наводити приклади та давати характеристику суб’єктам конституційно-правових відносин. Особливо звернути увагу на характеристиці Українського народу як суб’єкту конституційно-правових відносин. При підготовці до третього питання звернути увагу на характеристиці таких об’єктів конституційного права, як державна влада, територія, державний устрій, місцеве самоврядування тощо. При розгляді юридичних фактів конституційного права, треба звернути увагу на характеристиці підстав виникнення, зміни і припинення конституційно-правових відносин та визначити їх особливості.

Література:

1. Грузд А. Конституційно-правове регулювання в Україні: деякі питання теорії та практики // Право України. - № 8. - 1998. – С. 75-81.

2. Кечекьян С.Ф. Правоотношение в социалистическом обществе. – М., 1958.

3. Кравчук С.С. Государственно-правовые отношения в Советском социалистическом государстве // Советское государство и право. – 1956. - № 10.

4. Лучин В.О. Особенности конституционно-правовых отношений // Правоведение. – 1987. - № 1. – С. 11-19.

5. Основин В.С. Процессуальные отношения в советском государственном праве // Советское государство и право. – 1982. - № 8. – С. 11-15.

6. Основин В.С. Советские государственно-правовые отношения. – М., 1978.

7. Фадеєв В.И. К вопросу о специфике государственно-правовых отношений // Вестник МГУ. Серия 11. Философия. – № 2. – С. 46-51.

8. Шаповал В.М. Суб’єкти конституційного права України: постановка проблем теоретичного визначення // Право України. – 2000. - № 5. – С. 21-23.

Семінар 4. Конституційно-правова відповідальність.

1. Поняття, ознаки та функції конституційно-правової відповідальності.

2. Співвідношення конституційно-правової відповідальності з іншими видами юридичної відповідальності.

3. Види конституційно-правової відповідальності.

Методичні поради:

    Починати підготовку до семінарського заняття рекомендуємо з повторення теми “юридична відповідальність” з курсу загальної теорії права. При цьому, слід приділити увагу на закріпленні основних понять категорії “юридична відповідальність”. Розглядаючи перше питання потрібно зробити акцент на визначенні особливостей конституційно-правової відповідальності. Виділити її основні ознаки, зміст, функції. При визначенні співвідношення конституційної відповідальності з іншими видами юридичної відповідальності треба підкреслити її особливу роль та місце. В цьому питанні слід проаналізувати класифікацію видів конституційної відповідальності, визначити її критерії. При підготовці до третього питання, слід звернути увагу на висвітленні проблеми “вузького” та “широкого” розуміння конституційної відповідальності. Проаналізувати основні види конституційної відповідальності та окреслити практичні проблеми їх застосування. Розкриття четвертого питання повинно зосередитись на проблемах практичного застосування конституційних санкцій, дотримання конституційної законності. Визначити роль державних органів у механізмі забезпечення конституційної законності.

Література:

1. Боброва Н.А., Зражевская Т.Д. Ответсвенность в системе гарантий конституционных норм. – Воронеж, 1985.

2. Колосова Н.М. Конституционная ответственность – самостоятельный вид юридической ответственности // Государство и право. – 1997. - № 2.

3. Краснов М.А. Ответственность в системе народного представительства. Автореф. д.ю.н. 12.00.02. – М., 1993.

4. Краснов М.А. Ответственность в системе народного представительства (методологические подходы). Монография. – М., 1995.

5. Лучин В.О. Конституционные деликты // Государство и право. – 2000. – № 1. – С. 12-20.

6. Лучин В.О.Ответственность в механизме реализации Конституции // Право и жизнь. – 1992. - № 2. – С. 29-34.

7. Мельник О.В. Конституційно-правова відповідальність вищих органів державної влади. Автореф. к.ю.н. – К., 2000.

8. Наливайко Л.Р. Види конституційно-правової відповідальності за мірами відповідальності за конституційні правопорушення // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 1999. - № 4 . – С. 156-159.

9. Наливайко Л.Р. Конституційний контроль та конституційно-правова відповідальність // Нова політика. - 1999 - № 5. – С. 48-52.

10. Наливайко Л.Р. Конституційно-правова відповідальність в Україні: критерії класифікації, види // Віче. – 1999. - № 10. – С. 25-32.

11. Наливайко Л.Р. Конституційно-правова відповідальність: питання теорії та практики. Автореф. к.ю.н. – К., 2000.

12. Наливайко Л.Р. Позитивний та ретроспективний аспекти конституційно-правової відповідальності // Нова політика. – 1999. - № 3. – С. 54-58.

13. Наливайко Л.Р. Проблеми визначення поняття, специфічних ознак та функцій конституційної відповідальності в сучасній конституційній теорії // Право України. – 1999. - № 10. – С. 45-50.

14. Майданник О. Конституційно-правова відповідальність: ознаки, підстави, суб'єкти // Право України. — 2001. — № 2.

15. Червяцова А. «Позитивний» аспект конституційної відповідальності: визначення змісту // Право України. — 2000. — № 12. – С. 93-96.

16. Шон Д.Т. Конституционная ответственность // Государство и право. – 1995. - № 7.

Семінар 5. Поняття Конституції та її особливості.

1. Поняття та особливі властивості Конституції України.

2. Основні етапи та проблеми становлення сучасного конституціоналізму в Україні.

3. Класифікація, форми і структура конституції.

4. Функції Конституції. Актуальні питання тлумачення Конституції.

5. Правова охорона Конституції України. Стабільність та динамічність Конституції.

6. Порядок внесення змін та доповнень у Конституцію України.

Методичні поради:

    Семінар має за мету ознайомити слухачів з правовою природою Конституції – основним джерелом вітчизняної системи права. У зв’язку з цим пропонується звернути увагу на визначення поняття та особливі властивості Конституції. Рекомендуємо дослідити основні теорії конституції, а саме дати характеристику її видам. Підкреслити та розкрити поняття принципу верховенства Конституції її вищої юридичної сили та пряму дію. В процесі семінарського заняття пропонується розкрити основні етапи становлення та розвитку конституціоналізму в Україні, визначити стан сучасної конституційної реформи. При підготовці до четвертого питання, слід звернути увагу на визначенні юридичної, політичної, ідеологічної функції Конституції. Розглядаючи проблему правової охорони конституції, слід підкреслити, що це є особливою властивістю розглянутого джерела права та характеризує його як стабільний нормативного-правовий акт.

Література:

1. Бобошин О.А. К вопросу о системе отрасли конституционного права Российской Федерации // Журнал российского права. – 2001. - № 2. – С. 82-92.

2. Богданова Н.А. Понятие науки конституционного права: опыт аналитического и синтетического подходов к построению их системы // Вестник Московского университета. Серия 11. «Право». 1999. - № 5. – С. 3-23.

3. Богданова Н.А. Правовая догма и политика в науке конституционного права // Вестник Московского университета. Серия 11. «Право». 1997. - № 4. – С.3-19.

4. Копиленко О.Л. Еволюція українського конституціоналізму // Право України. – 1992. - № 6.

5. Лунь 3.І. Правова охорона Конституції України: Автореф. дис. ...канд. юрид. наук / Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАНУкраїни. - К., 2003.

6. Мамут Л. Конституция и реальность // Конституционное право: восточноевропейское обозрение. – 1999. - № 2. – С. 70-75.

7. Оніщенко О. В. Конституція України як основне джерело конституційного права України: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / КНУімені Тараса Шевченка. — К., 2005.

8. Сліденко І. Д. Тлумачення Конституції України: питання теорії іпрактики в контексті світового досвіду: Автореф. дис.... канд. юрид.наук / Одеська національна юридична академія. — Одеса, 2001.

9. Слісаренко А.Г., Томенко М.В. Істрія української конституції. – К., 1993.

10. Словська І. Є. Український конституціоналізм: етапи становленняі розвитку: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / Ін-т держави і праваім. В. М. Корецького НАН України. - К., 2004.

11. Тацій В.Я., Тодика Ю.М. Конституція України і правосвідомість юристів // Вісник Академії правових наук України. – 1998. - № 4.

12. Тихомиров Ю.А. Развитие теории конституционного права // Государство и право. – 1998. - № 7. – С. 5-14.

13. Тихонова Є. Конституція юридична і фактична / Є. Тихонова, Л.Юзьков // Право України.-1992.- № 1.-С.9-10.

14. Федеральный закон от 1998 г. 4 марта №33-Ф3 «О порядке принятия и вступления в силу поправок к Конституции РФ» // Собрание законодательства РФ. – 1998. - № 10. – Ст. 1146.

Семінар 6. Теоретичні та конституційно-правові аспекти статусу людини і громадянина в Україні.

1. Правовий статус людини і громадянина як інститут конституційного права.

2. Система, поняття і види основних прав, свобод та обов’язків людини і громадянина в Україні.

3. Поняття громадянства та належність до громадянства України.

4. Основні принципи громадянства України.

5. Процедура набуття та припинення громадянства України.

6. Компетенція державних органів з питань громадянства.

7. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства в Україні.

8. Правовий статус біженців в Україні.

Методичні поради:

В науці конституційного права проблема статусу людини і громадянина, як основного суб’єкту конституційно-правових відносин та носія основних прав і свобод є однією з найголовніших. Дана проблема має як теоретичний, так і практичний характер. У зв’язку з цим центральним є питання правового статусу людини і громадянина, визначення його змісту і структури. При підготовці до семінарського заняття рекомендуємо, звернути увагу, на висвітленні основних теоретичних концепцій прав людини та зосередитись на проблемі їх відображення у конституційному законодавстві. В процесі розкриття поняття правового статусу, слід його відрізняти від правового модусу, який за своїм змістом та структурою відрізняється від першого. Особливу увагу треба звернути на проблемі механізму реалізації основних прав і свобод людини і громадянина. Окремо дослідити міжнародно-правові та внутрішньоправові механізми реалізації прав людини і громадянина та їх гарантії. Особливо підкреслити, що в сучасному світі ступінь забезпеченості прав і свобод особи є важливим показником досягнутого суспільством і державою рівня цивілізованості. В Україні на тлі глибоких соціально-економічних, політичних, ідеологічних і культурних перетворень створення належних умов для реального здійснення кожним своїх суб’єктивних прав виступає актуальною теоретичною та практичною проблемою.

Проблема громадянства є однією з центральних питань конституційно-правового статусу особи. Політико-правова значимість дослідження теоретичних основ інституту громадянства України, визначається тим, що громадянство безпосередньо пов’язане із найважливішим принципом конституційного ладу України – пріоритетом інтересів особи у діяльності держави. Перебування у громадянстві являється передумовою розповсюдження на дану особу всіх прав, свобод, а також обов’язків, які закріплені законодавством. Відповідно до плану семінарського заняття необхідно вирішити наступні завдання: проаналізувати існуючі в науковій літературі підходи до визначення правової природи громадянства, проаналізувати законодавство України про громадянство і на підставі проведеного аналізу визначити поняття громадянства України, виявити структуру та характерні ознаки цього явища; визначити коло правових джерел, що регулюють відносини, що виникають з питань громадянства. Окремо зупинитись на висвітленні питання щодо конституційно-правового статусу іноземців та осіб без громадянства, біженців в Україні та ін.

Нормативні акти:

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.

2. Коментар до Конституції України / Відповід. ред. В.Ф. Опришко. – К., 1996.

3. Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: Закон України вiд 08.07.2011 № 3671-VI // Голос України вiд 03.08.2011 - № 142.

4. Про громадянство України: Закон України від  18.01.2001 № 2235-III // Голос України вiд 06.03.2001 - № 42.

5. Про свободу совісті та релігійних організацій: Закон України від 23.04.1991 № 987-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 25. – Ст. 238.

6. Про правовий статус іноземців: Закон України вiд 06.02.2003 № 506-IV // Голос України вiд 04.03.2003 - № 41.

7. Загальна декларація прав людини // Права людини. Міжнародні договори України. – К., 1992. – С. 18-24.

8. Гаазька конвенція 1930 року з деяких питань, що стосуються колізій законодавства про громадянство.

9. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права // Закони України. Міжнародні договори України. - Т. 14. – К., 1998.

10. Международный пакт об экономических, социальных, культурных правах // Международные акты о правах человека. Сборник документов. – М., 1998. – С. 44.

Література:

1. Авакьян С.А. Свобода вероисповедания как конституционно-правовой институт // Вестник Московского университета. Серия 11. «Право». 1999. - № 1. – С.3-23.

2. Багданова Н.А. Категория статуса в конституционном праве // Вестник Московского университета. Серия 11. «Право». 1998. - № 3. – С.3-21.

3. Беляева Н.Г. Право на неприкосновенность частной жизни и доступ к персональным данным // Правоведение. – 2001. – № 1. – С. 101- 115.

4. Бурьянов С.А. Правовые основания, сущностное содержание и гарантии свободы совести // Государство и право. – 2001. - № 2. – С. 21-27.

5. Воеводин Л.Д. Юридический статус личности в России. Учебное пособие. – М., 1997.

6. Волинка К.Г. Проблема забезпечення прав і свобод особи в Україні // Людина і політика. – 2000. - № 1. - С. 64-68.

7. Волинка К.Г. Теоретичні аспекти механізму забезпечення прав і свобод особи // Держава і право. – Випуск 7. – К., 2000. – С. 77-81.

8. Воронова Н. Что понимать под «неприкосновенностью частной жизни» // Российская юстиция. – 2000. - № 3. – С. 9-11.

9. Гараджаев Д. Гарантии конституционных прав и свобод человека и гражданина // Юридический вестник. – 1996. - № 1. – С. 61-63.

10. Гараджаев Д., Куранин В. Защита прав граждан как членов территориального коллектива // Юридический вестник. – 1995. – № 2. – С. 41-44.

11. Игнатенко Г.В. Международные признанные права и свободы как компоненты правового статуса личности // Правоведение. – 2001. - №. 1. – С. 87-101.

12. Кашелов В.П. Институт судебной защиты прав и свобод граждан и средства ее реализации // Государство и право. – 1998. – №2. – С. 67.

13. Князєв В. Поняття та елементи конституційного статусу людини і громадянина в Україні // Право України. – 1998. - № 12. – С. 29.

14. Концепция национальных интересов: общие параметры и российская специфика // МЭ МО. – 1996. - № 8. – С. 78-86.

15. Лазарев Б.М. Правовые вопросы реабилитации репрессированных народов // Государство и право. – 1994. - № 12. – С. 21-27.

16. Лотюк О. Принципи громадянства України відповідно до Конституції України // Право України. – 1998. - № 7. – С. 9-11.

17. Лотюк О. Проблеми удосконалення законодавства про громадянство України // Місцеве самоврядування. – 1997. - № 1-2. – С. 68-73.

18. Лупарев Г.П. Правовое регулирование деятельности религиозных организаций та территории СНГ: теория и практика. Автореф. д.ю.н. – М.. 1992.

19. Лупарев Г.П. Социальное назначение религиозных организаций как основа их правового статуса // Государство и право. – 1995. - № 11. – С. 22-31.

20. Масленникова С.В. Право граждан на представительство в системе конституционных прав: вопросы теории // Вестник Московского университета. Серия 11. «Право». 2000. - № 6. – С.95-108.

21. Миронов А.В. Восстановление в гражданстве Российской Федерации (на основе практики консульского отдела Посольства РФ в Украине) // Журнал российского права. – 2001. - № 2. – С. 83-86.

22. Морозова Л.А. Государство и церковь: особенности взаимоотношений // Государство и право. – 1995. - № 3. – С. 86-96.

23. Морозова Л.А. Принципы, пределы, основания ограничения прав и свобод по российскому законодательству и международному праву // Государство и право. – 1998. – № 7. – С. 20-43.

24. Петрухин И.Л. Частная жизнь: правовые аспекты // Государство и право. – 1999. - № 1. – С. 64-74.

25. Пилон Р. Права личности, демократия и конституционный порядок: об основах легитимности // Вестник Московского университета. Серия 12. «Соц.-пол. исслед.». 1992. - №2. – С. 58-71.

26. Поленина С., Васильева Г. Гендерное равноправие – на законодательный уровень // Российская юстиция. – 2000. – № 12. – С. 28-30.

27. Полешко А. Правові аспекти захисту дітей в Україні // Право України. – 1997. - № 7.

28. Рабінович П. Право громадянина на звернення; проблеми та шляхи ефективного здійснення // Вісник Академії правових наук України. – 1997. - № 3.

29. Рабінович П., Панкевич І. Межі прав людини і Конституція України // Право України. – 1997. - № 5.

30. Рабінович П.М. Права людини і громадянина у Конституції України (до інтерпретації вихідних конституційних положень. – Харків, 1997.

31. Рудинский Ф.М., Шапиро М.А. Свобода совести и религий: международно-правовые пакты и национальное законодательство // Государство и право. – 1992. - № 5. – С. 11-21.

32. Сушко Г., Куранин В. Захистити права людини // Право України. – 1994. - № 3-4.

33. Тадыка Ю., Рышняк Н. Гражданство Украины. – Харьков, 1996.

34. Тодика Ю.Н. Конституционно-правовой статус иностранцев и беженцев в Украине: Учебное пособие. – Х., 1998.

35. Федеральный закон от 24 мая 1999 г. № 99-Ф3 «О государственной политике Российской Федерации в отношении соотечественников за рубежом» // Собрание законодательства РФ. – 1999. - № 22. – Ст. 2670.

36. Федеральный закон от 26 февраля 1997 г. №1-ФК3 « Об Уполномоченном по правам человека в РФ» // Собрание законодательства РФ. – 1997. - № 9. – Ст. 1011.

37. Чалий П. Громадянство України: законодавство та практика його реалізації // Політика і час. – 1993. - № 9.

38. Чанышева Г. Конституционное закрепление прав и свобод человека и гражданина // Юридический вестник. – 1996. - № 1. – С. 51-52.

39. Шумський П. Роль прокуратури в захисті прав людини // Право України. – 1997. - № 3.

40. Лотюк О. С. Теоретичні основи інституту громадянства України: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / КНУ імені Тараса Шевченка. — К., 1998.

41. Альбертіні Л. Правове регулювання громадянства в європейських державах (порівняльний аналіз): Автореф. дис.... канд. юрид. наук / КНУ імені Тараса Шевченка. — К, 1999.

42. Бедрій Р. Б. Громадянство України: конституційно-правові осно­ви: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / Національна академія внут­рішніх справ України. — К., 2005.

43. ЄрмоленкоД. О. Правовий статус людини і громадянина в Україні як соціальній державі: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / Націо­нальний університет внутрішніх справ. — X., 2002.

Семінар 7. Конституційно-правовий статус національних меншин та корінних народів в Україні.

1. Поняття національних меншин. Зміст та специфіка забезпечення їх прав.

2. Організаційно-правові форми самоорганізації національних меншин.

3. Національно-культурна автономія в Україні.

4. Проблема правового положення корінних народів в Україні.

Методичні поради:

        При підготовці на перше питання треба звернути увагу на проблему визначення поняття “національні меншини”, насамперед у міжнародному праві. При тому підкреслити багатоваріантність до визначення меншини як такої в різних аспектах. Розкриваючи зміст прав національних меншин необхідно підкреслити про наявність як індивідуальних, так і колективних прав в їх статусі. Водночас, дати оцінку міжнародно-правовому принципу “кожна нація і народ має право на самовизначення” та проблеми його поширення на національні меншини, що проживають в державі. При підготовці на третє питання треба з’ясувати проблему класифікації форм самоорганізації національних меншин та перелічити їх правові ознаки. Особливу увагу слід привернути до національно-культурної автономії та проблеми її впровадження в Україні. Слід підкреслити, що організаційно-правовою формою національно-культурної автономії є об’єднання громадян з особливим статусом. Розкриваючи п’яте питання особливо слід звернути увагу на міжнародно-правове визначення терміну “корінного народу”.

Нормативні акти:

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.

2. Коментар до Конституції України / Відповід. ред. В.Ф. Опришко. – К., 1996.

3. Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради. – 1990. - № 31. – Ст. 429.

4. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права // Закони України. Міжнародні договори України. - Т. 14. – К., 1998. – С. 713-719.

5. Про культуру: Закон України вiд вiд 14.12.2010 № 2778-VI // Голос України вiд 12.01.2011 - № 4.

6. Про мови в Українській РСР: Закон України вiд 28.10.1989 № 8312-XI // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1989. Додаток - № 45 - Ст. 631.

7. Про національні меншини в Україні: Закон України вiд 25.06.1992 № 2494-XII // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 36. – Ст. 529.

8. Про об’єднання громадян: Закон України вiд 16.06.1992 № 2460-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. - Ст. 504.

9. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 54 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, 1992 р.»(справа про ратифікацію Хартії про мови, 1992 р.) від 12 липня 2000 року.

Література:

1. Алмаші І.М. Реалізація прав національних меншин в Україні : Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02. - К., 2006. - 20 с. 

2.Алмаші М.М. Захист прав національних меншин в Україні : Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02. - К., 2004. - 19 с.

3. Бабін Б.В. Конституційно-правовий статус корінних народів України : Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 - О., 2005. - 19 с.

4. Биков О.М. Конституційно-правовий статус національних меншин в Україні. – К., 2001.

5. Биков О.М. Конституційно-правовий статус національних меншин в Україні: Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02. – К, 2001. – 16 с.

6. Волошин Ю.О. Етнонаціональне самоврядування національних меншин у контексті сучасного розвитку місцевого самоврядування // Держава і право. - № 5 – 2000. – С. 73-80.

7. Волошин Ю.О. Конституційне законодавство зарубіжних країн про форми самоорганізації національних меншин. // Держава і право. - № 9. – 2001. – С. 152-159.

8. Волошин Ю.О. Конституційно-правові засади самоорганізації національних менщин в Україні : Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02. - К., 2001. - 20 с.

9. Волошин Ю.О. Суб’єкти самоорганізації національних меншин та характер їх прав (конституційно-правовий аспект) // Держава і право. - № 8. – 2000. – С. 162-169.

10. Волошин Ю.О. Теоретико-методологічні засади самоорганізації національних меншин в Україні (конституційно-правовий аспект) // Правова держава. - Випуск 12. – 2001. – С. 600-614.

11. Волошин Ю.О. Форми самоорганізації національних меншин у системі державного устрою: класифікація, визначення, види. // Держава і право. - № 10. – 2001. – С. 222-229.

12. Колісник В. Правова природа Рамкової конвенції про захист національних меншин // Вісник Академії правових наук України. – 2001. - № 4. – С. 40-49.

13. Копиленко О.Л. До проблеми правового статусу Меджлісу і Курултаю кримськотатарського народу // Вісник Академії правових наук України. – 2001. - № 4. – С. 49-62.

14. Лазур Я.В. Правове регулювання національно-культурної автономії: світовий та вітчизняний досвід : Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 / - К., 2006. - 19 с. 

15. Нікітюк В.О. Статус етнонаціональних меншин (порівняльно-правовий аспект) - К., 1996.

16. Римаренко Ю.І., Волошин Ю.О. Виклик сучасної демократії: національно-культурна автономія сьогодні і завтра // Президентський вісник. – 2001. - № 36. – С.

17. Римаренко Ю.І., Волошин Ю.О. Конституційно-правові засади національно-культурної автономії національних меншин в Україні: проблеми теорії і практики // Вісник Академії правових наук України. – 2001. - № 2. – С. 42-50.

18. Римаренко Ю.І., Волошин Ю.О. Меншина. Це не означає: менше прав. Деякі міркування щодо концепції закону про національно-культурну автономію // Президентський вісник. – 2001. - № 38. – С. 6.

19. Рябошапко Л.І. Правове становище національних меншин в Україні ( 1917-2000) : Автореф. дис... д-ра юрид. наук: 12.00.01. - Х., 2002. - 29 с

20. Ткаченко Є.В. Конституційно-правове регулювання мовних відносин: порівняльний аспект : автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.02 - Х., 2009. - 19 с.

21. Фазылходжаева И.К. Правовое регулирование межнациональных отношений. Автореф. д.ю.н. – М., 1992.

Семінар 8. Конституційні інститути безпосередньої демократії в Україні.

1. Теоретичні проблеми безпосередньої демократії.

2. Вибори в Україні. Поняття та основні принципи виборів.

3. Види виборів та виборчих систем.

4. Виборчий процес і його стадії. Відповідальність за порушення виборчого законодавства.

5. Поняття та види референдумів.

6. Принципи і порядок проведення референдумів. Відповідальність за порушення порядку проведення референдуму.

7. Інші форми безпосередньої демократії.

Методичні поради:

    Становлення громадянського суспільства в Україні та розбудова правової держави передбачають перетворення Українського народу з об’єкта державного управління на головного суб’єкта влади, що обумовлює необхідність розвитку і вдосконалення всіх форм народовладдя і. Насамперед. Тих форм, які передбачені новою Конституцією України. При цьому пріоритетними видаються ті інститути демократії, що дозволяють Українському народові безпосередньо вирішувати проблеми суспільного та державного суверенітету є всеукраїнський та місцевий референдуми. Розглядаючи питання семінарського заняття необхідно розкрити поняття виборів, виборчої системи та виборчого права. Вміти давати характеристику принципам виборчого права. Звернути увагу на визначення виборчого процесу та зупинитися на аналізі утворення виборчих округів, виборчих комісій, строки їх утворення, систему виборчих комісій, їх склад, компетенцію. Розкрити процедуру формування списків виборців, ознайомлення громадян з цими списками, порядок висунення кандидатів в депутати, їх реєстрацію. Особливо звернути увагу на визначення гарантій діяльності кандидатів в депутати та інших суб’єктів виборчого процесу, форми та засоби передвиборчої агітації, статус повірених осіб кандидатів в депутати. При розгляді інституту референдуму слід звернути увагу на теоретичні питання референдуму: визначити його поняття та призначення цієї форми безпосередньої демократії. З’ясувати класифікацію видів референдумів та визначити їх предмет. Обов’язково визначити відмінності консультативного референдуму від плебісциту (опитування суспільної думки).

Нормативні акти:

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.

2. Коментар до Конституції України / Відповід. ред. В.Ф. Опришко. – К., 1996.

3. Про Всеукраїнський та місцеві референдуми: Закон України вiд 03.07.1991 № 1286-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1991. - № 33. – Ст. 443.

4. Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів. Закон України вiд 10.07.2010 № 2487-VI // Голос України вiд 31.07.2010 - № 141.

5. Про вибори народних депутатів України: Закон України вiд 25.03.2004 № 1665-IV // Офіційний вісник України. - 2004. - № 14. - Ст. 964.

6. Про вибори Президента України: Закон України від 5 березня 1999 р. у редакції Закону України від 18 березня 2004 р. // Офіційний вісник України. -2004.-№14.-Ст. 959.

7. Про Центральну виборчу комісію. Закон України від 30.06.2004 № 1932-IV // Офіційний вісник України. - 2004. - № 27. - Ст. 1763.

8. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Центральної виборчої комісії щодо офіційного тлумачення положень частин одинадцятої та тринадцятої статті 42 Закону України «Про вибори народних депутатів України» (справа про тлумачення Закону України «Про вибори народних депутатів України») від 25 березня 1998 року.

9. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 17 Закону України "Про вибори Президента України" та Постанови Верховної Ради України "Про призначення чергових виборів Президента України" вiд 12.05.2009 № 10-рп/2009.

10. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про особливості застосування Закону України "Про вибори Президента України" при повторному голосуванні 26 грудня 2004 року" (справа про особливості застосування Закону України "Про вибори Президента України") вiд 24.12.2004 № 22-рп/2004

11. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини третьої статті 30 Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" (справа про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів) вiд 23.10.2003 № 17-рп/2003.

12. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 63 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 43 Закону України "Про вибори народних депутатів України" (справа про виборчу заставу) вiд 30.01.2002 № 2-рп/2002.

13. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про вибори народних депутатів України» (справа про вибори народних депутатів України) від 26 лютого 1998 року.

14. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 103 і 108 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Указу Президента України «Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою» (справа про всеукраїнський референдум за народною ініціативою) від 27 березня 2000 року.

15. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Президента України та 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України "Про вибори Президента України", "Про Державний реєстр виборців", "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виборів Президента України" та Кодексу адміністративного судочинства України (справа про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виборів Президента України) вiд 19.10.2009 № 26-рп/2009.

16. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Харківської обласної державної адміністрації та Харківської обласної ради про офіційне тлумачення положень пункту 4 частини третьої статті 56, пункту 2 частини першої, частини п'ятнадцятої статті 64 Закону України "Про вибори Президента України" (справа про вибори Президента України) вiд 24.03.2005 № 3-рп/2005.

Література:

1. Алехичева Л.Г., Постников А.Е. Признание недействительными итогов голосования и результатов выборов: правовые проблемы // Журнал российского права. – 2001. - № 6. – С. 25-37.

2. Афанасьєва М. В. Конституційно-правове забезпечення виборчих технологій в Україні: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Одеська національна юридична академія. — Одеса, 2004.

3. Веденеев Ю.А., Князев С.Д. Избирательные правоотношения // Государство и право. 1999. - № 5. – С. 27-36.

4. Выдрин И.В. Институт общественных наблюдателей за выборами органов власти // Государство и право. – 1996. - № 6. – С. 29-37.

5. Зиновьев А.В. Гарантии свободы выборов представительных органов власти в России // Государство и право. – 1995. № 1. – С. 15-24.

6. Иванченко А.В. Деятельность избирательных комиссий субъектов Российской Федерации по реализации и защите избирательных прав граждан // Государство и право. – 1998. - № 9. – С. 9-15.

7. Князев С.Д. Правовой статус избирательных комиссий в Российской Федерации: перспективы развития // Журнал российского права. – 1999. - № 10. – С. 36-45.

8. Князев С.Д. Предмет современного российского избирательного права // Государство и право. – 2000. - № 5. – С. 31-41.

9. Князевич Р. П. Конституційно-правові засади виборів Президента України: проблеми теорії і практики: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / Одеська національна юридична академія. — Одеса, 2002.

10. Ковальчук О. Б. Виборчий процес в Україні: конституційно-право­ві аспекти: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / Одеська національ­на юридична академія. — Одеса, 2003.

11. Корольова-Борсоді Н. В. Правове регулювання виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / КНУ імені Тараса Шевченка. — К., 2005.

12. Кресіна 1. О. Парламентські вибори в Україні: правові і політичні проблеми. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003.

13. Лавринович О.В. Проблема недійсності виборів // Право України. – 2000. - № 6. – С. 84-85.

14. Лавринович О.В. Реформа виборчої системи і парламент України // Право України. – 2000. - № 1. – С. 97.

15. Лавринович О.О. Конституційне забезпечення народовладдя в Україні // Віче. – 2000. - № 2. – С. 3-11.

16. Лаврінович О.В. Місце суду в правовій інфраструктурі виборчих компаній в Україні // Право України. – 1999. - № 5. – С. 23-25.

17. Лысенко В.И. Некоторые проблемы развития российского избирательного права // Государство и право. – 1995. - № 8. – С. 14-22.

18. Максакова Р. М. Вибори до органів місцевого самоврядування: проблеми теорії і практики: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук / Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. — К., 2003.

19. Мельниченко В. Перемога на виборах та її чинники. Виборча компанія президента РФ // Віче. – 1999. - № 5. – С. 126-145.

20. Мостовщиков В.Д. Предвыборная агитация: понятие и правовые признаки // Журнал российского права. – 1999. - № 5/:. – С. 17-25.

21. Петров Н. Выборы органов представительной власти // Международная экономика и международные отношения. –1995. - № 4. – С. 33-47.

22. Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Референдне право України: Навч. посібник. - К.: Ліра-К, 2006

23. Погорілко В. Ф., Федоренко В. Л. Референдуми в Україні: історія та сучасність. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2000.

24. Референдум: те, що має бути повідомлене // Віче. – 1998. - № 11. – С. 54-60.

25. Ставнійчук М. І. Актуальні питання вдосконалення виборчого за­конодавства щодо участі політичних партій у виборчому проце­сі // Правова держава: 36. наук, праць. Юридичні і політичні нау­ки. — Вип. 12. — К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001.

26. Ставнійчук М. І. Вдосконалення законодавства про вибори Прези­дента України // Право України. - 2003. - № 12. - С. 11-19.

27. Ставнійчук М. І. Основні питання новизни правового регулюван­ня процедури висування та реєстрації кандидатів на пост Прези­дента України // Право України. - 2004. - № 9. - С. 17-23.

28. Ставнійчук М.І. Вибори в Україні. – К., 1998.

29. Ставнійчук М.І. Законодавство про вибори народних депутатів України: актуальні проблеми теорії і практики. – К., 2001.

30. Старостина И.А. Всенародные обсуждения: правовые возможности и практики // Вестник Московского университета. – 1998. - № 1. – С. 40-55.

31. Страшун Б.А. Проблемы теории социалистического народного представительства. (Государственно-правовой аспект). Автореф. д.ю.н. – М., 1978.

32. Телешун С.О. Деякі аспекти процесу імплементації результатів референдуму в Україні // Право кураїни. – 2000. - № 10. – С. 3-5.

33. Треушников М.К. Судебная защита избирательных прав // Вестник Московского университета. Серия 11. «Право». – 2000. - № 1. – С. 3-17.

34. Федоренко В. Л. Конституційно-правові основи всеукраїнського ре­ферендуму: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / КНУ імені Тараса Шевченка. - К., 1999.

35. Федоренко В.Л. Всеукраїнський референдум: проблема теорії і практики // Право України. – 1998. - № 11. – С. 136-141.

36. Федоренко В.Л. Референдум чи опитування? Повернемося у 1991 // Віче. – 1998. - № 7. – С. 133-142.

Семінар 9. Теоретичні проблеми організації та здійснення державної влади в Україні.

1. Державна влада як інститут конституційного права України.

2. Конституційно-правові засади закріплення, організації і здійснення державної влади в Україні.

3. Принцип поділу державної влади: поняття, зміст, реалізація.

4. Поняття “органу державної влади”. Система і види органів державної влади в Україні.

Методичні поради:

    Одним із найважчих завдань у процесі розбудови та зміцнення соціальної, демократичної, правової держави є пошук оптимальних, виважених шляхів та механізмів реалізації положень нової Конституції України, розвиток і функціонування усіх гілок державної влади. При підготовці до семінарського заняття, слід звернути увагу, на необхідності дослідження складного та багатогранного теоретичного питання про співвідношення соціальної єдності влади як вираження суверенітету народу та організаційно-правової системи поділу влади на різні гілки, що реалізують власні функції та повноваження. В ході семінарського заняття необхідно вирішити наступні завдання: розкрити еволюцію теоретичних поглядів на державну владу як об’єкт конституційно-правових відносин; виявити сутність влади як державно-правового феномену, підкреслити соціальну єдність влади, її суверенний характер, прослідити та проаналізувати владні функції; проаналізувати принцип поділу влади на окремі гілки на основі здійснення ними певного виду функцій держави; розкрити сутність та роль механізму стримувань і противаг в забезпеченні функціональної діяльності державних органів.

Нормативні акти:

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.

2. Коментар до Конституції України / Відповід. ред. В.Ф. Опришко. – К., 1996.

Література:

1. Бабенко К. А. Принцип поділу державної влади та сучасні пробле­ми його реалізації в Україні (конституційно-правовий аналіз): Авто­реф. дис... канд. юрид. наук / Ін-т законодавства Верховної Ради України. - К., 2004.

2. Бахрах Д.Н. Административная власть как вид государственной власти // Государство и право. – 1992. - № 3. – С. 13-20.

3. Бельский К.С. О функциях исполнительной власти // Государство и право. – 1997. - № 3. – С. 14-22.

4. Веніславський В. Ф. Конституційні основи взаємовідносин законо­давчої та виконавчої влади в Україні: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого. — X., 2000.

5. Витченко А.М. Взаимодействие государственной, политической власти с властью общественных структур // Вопросы теории государства и права. – 1986. – Вып. 7. – С. 14-28.

6. Витченко А.М. Теоретические проблемы исследования государственной власти. – Саратов, 1982.

7. Демидов А.И. Власть в единстве и многообразии ее измерений // Государство и право. – 1995. - № 11. – С. 3-12.

8. Дроботенко Н. А. Реорганізація та утворення державних органів вла­ди України (1990—2000 рр.): історичний аспект: Автореф. дис. ... канд. істор. наук / КНУ імені Тараса Шевченка. — К., 2002.

9. Журавльова Г. Поділ влади в сучасній Україні (проблеми теорії і практики) // Право України. – 1998. - № 11. – С. 23.

10. Ковачев Д.А. Функция, задачи, компетенция и правоспособность государственного органа // Правоведение. – 1985. - № 4. – С. 41-45.

11. Козлов Ю.М. Исполнительная власть: исходные позиции // Вестник Московского университета. Серия “Право”. – 1992. - № 3. – С. 14-22.

12. Котелевская И.В. Современный парламент // Государство и право. – 1997. - № 3. – С. 5-14.

13. Линецький С, Методологічні засади осмислення місця і ролі державного режиму в структурі державної влади України // Право України. – 2000. - № 6. – С. 19-23.

14. Малый А.Ф. Государственная власть как правовая категория // Государство и право. - 2001. - № 3. – С. 94-100.

15. Назаренко Є. До питання про конституційну реформу державної влади України // Право України. – 1996. - № 10. – С. 5-11.

16. Окуньков Л.А. Президент и Правительство в механизме государственной власти // Журнал российского права. – 2001. - № 2. – С. 3-11.

17. Севортьян Р. Фрагментация власти – угроза государству // МЭМО. – 1997. - № 12. – С. 95-104.

18. Силенко Л.М. Конституційні основи системи стримувань і противаг як засіб організації та функціонування державної влади в Україні. Автореф. дис. к.ю.н. – К., 2000.

19. СиленкоЛ. М. Конституційні основи системи стримувань і противаг як засіб організації та функціонування державної влади в Україні: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / КНУ імені Тараса Шевченка. — К., 2000.

20. Соловгієва І. Сутність державної влади в Україні (конституційно-правовий аспект) // Право України. – 1997. - № 11. – С. 15-17.

21. Тихомиров Ю.А. Юридическая коллизия, власть и правопорядок // Государство и право. – 1994. – № 1. – С. 3-12.

22. Федеральный закон от 6 октября 1999 г. № 184-Ф3 «Об общих принципах организации законодательных (представительных) и исполнительных органов государственной власти субъектов Российской Федерации» // Собрание законодательства РФ. – 1999. - № 42. – Ст. 5005.

23. Федоренко Г. О. Законодавча влада в системі розподілу державної влади в Україні: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / НАН України; Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького. — К., 2000.

24. Фрицький О.Ф., Соловгієва І. Державна влада в Україні як конституційно-правовий інститут // Вісник Академії правових наук України. – 1998. - № 1.

25. Чехович Т. В. Державна влада як інститут конституційного права України: Автореф. дис.... канд. юрид. наук / КНУ імені Тараса Шев­ченка. - К, 2005.

26. Чиркин В.Е. Легализация и легитимизация государственной власти // Государство и право. – 1995. - № 8. – С. 65- 74.

27. Чиркин В.Е. Политическая и государственная власть // Советское государство и право. – 1988. - № 1. – С. 21-29.

28. Чиркин В.Е. Президентская власть // Государство и власть. – 1997. - № 5. – С. 15-24.

29. Шевчук С. Проблеми делегування державної влади // Юридична практика. – 1996. - № 17-18. – С. 10.

Семінар 10. Законодавча влада в Україні.

1. Порядок формування та строк повноважень Верховної Ради України. Структура парламенту.

2. Основні функції Верховної Ради України. Компетенція Верховної Ради України: поняття, конституційне закріплення.

3. Організація роботи Верховної Ради України.

4. Комітети Верховної Ради України: порядок формування, перелік, повноваження. Тимчасові спеціальні і тимчасові слідчі комісії Верховної Ради.

5. Законодавчий процес та інші спеціальні парламентські процедури.

6. Органи та посадові особи при Верховній Раді України. Допоміжний апарат Верховної ради України.

Методичні поради:

    Готуючись до семінарського заняття треба усвідомити, що Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Починаючи розкриття питань семінару необхідно проаналізувати історію становлення парламентаризму в Україні. Підкреслити, що саме представницький законодавчий орган є основним елементом демократичної політико-правової системи та її гарантом. Уважно вивчити законодавчі та нормативно-правові акти, що торкаються повноважень, структури, організації роботи Верховної Ради України. Треба освітити питання впровадження бікамерального парламенту в Україні та висловити власну точку зору по цьому питанню. Звернути увагу на характеристику Регламенту Верховної Ради України - освітити проблеми конституційно-законодавчого процесу в Україні та визначити різницю понять законодавчий процес та парламентські процедури. Проаналізувати статус народного депутата України. Визначити характер та правову природу депутатського мандату. Особливу увагу звернути увагу на взаємовідносини парламенту з Президентом України та Кабінетом Міністрів, а також органами судової влади.

Нормативні акти:

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 30. – Ст. 141.

2. Коментар до Конституції України / Відповід. ред. В.Ф. Опришко. – К., 1996.

3. Про комітети Верховної Ради України: Закон України вiд 04.04.1995 № 116/95-ВР в редакції від від 22.12.2005 // Відомості Верховної Ради України. – 2006. - № 17. – Ст. 146.

4. Про Рахункову палату: Закон України вiд 11.07.1996 № 315/96-ВР // Голос України вiд 29.10.1996 - № 204.

5. Про Регламент Верховної Ради України: Закон України вiд 10.02.2010 № 1861-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2010. - № 14-15, № 16-17. – Ст.133.

6. Про статус народного депутата України: Закон України вiд 17.11.1992 № 2790-XII в редвкції від 22.02.2001 р.// Відомості Верховної Ради України. – 2001. - № 42. – Ст. 212.

7. Про тимчасові слідчі комісії, спеціальну тимчасову слідчу комісію і тимчасові спеціальні комісії Верховної Ради України: Закон України вiд 4 квітня 1995 року № 116/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1995 - № 19. – Ст. 134.

8. Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: Закон України від 23.12.97 р. № 776/97-ВР // Голос України вiд 20.01.1998.

9. Про Положення про Представника Президента України у Верховній Раді України: Указ Президента України вiд 15.02.2008 № 133/2008 // Урядовий кур'єр вiд 20.02.2008 - № 33.

10. .Рішення Конституційного Суду України у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення підпункту 2 пункту 3 розділу ІV Закону України «Про Конституційний Суд України» стосовно правових актів органів Верховної Ради України (справа про акти органів Верховної Ради України) від 23 червня 1997 року.

11. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 86 Конституції України та статей 12, 19 Закону України «Про статус народного депутата України» (справа про запити народних депутатів України до прокуратури) від 11 квітня 2000 року.

12. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про статус народного депутата України» в редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус народного депутата України» від 25 вересня 1997 року (справа про статус народного депутата України) від 10 травня 2000 року.

13. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Постанови Верховної Ради України «Про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України» (справа про утворення фракцій у Верховній Раді України) від 3 грудня 1998 року.

14. Рішення конституційного суду України у справі за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України щодо офіційного тлумачення положень частини третьої статті 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) від 27 жовтня 1999 року.

15. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 56 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень частин першої, третьої статті 80 Конституції України, частини першої статті 26, частин першої, другої, третьої статті 27 Закону України "Про статус народного депутата України" та за конституційним поданням Міністерства внутрішніх справ України про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 80 Конституції України стосовно затримання народного депутата України (справа про гарантії депутатської недоторканності) вiд 26.06.2003 № 12-рп/2003.

16. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про організацію і порядок діяльності Верховної Ради України" та Регламенту Верховної Ради України вiд 26.11.2009 № 30-рп/2009.

17. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) абзацу восьмого пункту 5 частини першої статті 11 Закону України "Про міліцію" вiд 29.06.2010 № 17-рп/2010.

18. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України та Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення статті 86 Конституції України та статей 12, 19 Закону України «Про статус народного депутата України» (справа про запити народних депутатів України) від 19 травня 1999 року.

19. Рішення Конституційного Суду України: Про офіційне тлумачення статей 58, 78, 79, 81 Конституції України та статей 243-21, 243-22,243-25 Цивільного процесуального кодексу України (у справі щодо несумісності депутатського мандата) від 13 травня 1997 року.

Література:

1. Алейник А.А. Правовая природа мандата депутата представительного (законодательного) органа в РФ // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 1997. - № 3. – С. 108-116.

2. Бандурка О.М., Древаль Ю.Д. Парламентаризм в Україні: становлення і розвиток. – Харків, 1999.