Дидактичні ігри в системі управління навчально-творчою діяльністю молоді

Педагогічний вплив на розвиток творчої (креативної) особистості

Творчість є специфічною здатністю кожної людини, яка може і повинна розвиватися. Важливими передумовами фор­мування і розвитку творчих здібностей є високий рівень педаго­гічної творчості як системи особливих відносин між педагогом і студентом. Педагогічний словник визначає педагогічну творчість як оригінальне та високоефективне вирішення вчителем навчаль­но-виховних завдань, збагачення теорії та практики виховання і навчання. У процесі педагогічної праці формується всебічно і гар­монійно розвинута творча особистість. За словами В. О. Сухомлинського, «Педагогічна творчість — це здатність допомогти людині пізнати свій внутрішній світ, перш за все свій розум, допомогти йому напрягти інтелектуальні сили, навчити його розуміти і створювати прекрасне своєю пацею, своїми зусиллями...».

В. О. Сухомлинський зазначав, що у педагогічній творчості головне — пізнання людини. Він любив педагогічну працю саме за можливість прищеплювати учневі любов до творчої діяльнос­ті. «Виховуючи людину, я перш за все пізнаю людину, розглядаю ті численні грані її душі, в яких криється те, що з людини вийде, якщо до цих граней доторкнутися і відшліфувати. Бачення граней невичерпної людської душі — це і є педагогічна майстерність виховання».

Можна визначити такі якості сучасного творчого педагога: ак­тивність, об'єктивність, цілеспрямованість, детермінізм, різнобі­чність, наявність стратегії, динамізм, гнучкість, мобільність, по­слідовність, селективність, перспективність, прогностичність, історизм, аналітичність, самокритичність, логічність, здатність бачити проблему, виявляти протиріччя, уявлення, творча фанта­зія. Специфіка педагогічної творчості полягає в тому, що об'єктом і підсумком його є формування особистості. Особли­вість педагогічної творчості в сучасних умовах полягає і в тому, що, являючись активним процесом, вона в міру розвитку науки все більше стає керованою.

Слід зазначити, що кожен творчий педагог — це особистість, він вміло опирається на свій досвід, високу теоретичну підготов­леність, майстерність експерименту, емоційність, художність ви­кладання. В основі такої педагогічної діяльності лежить індиві­дуальність, яка дозволяє розкрити його обдарованість. При цьому інколи виникає протиріччя, пов'язане з необхідністю реалізації нормативного фактора в навчальному процесі. Діалектика єднос­ті і протиріччя нормативу і творчості складна і оригінальна. Но­рматив узаконює, алгоритмізує, формалізує навчально-виховний процес, а творчість передбачає зміни, новаторство. При цьому, з одного боку будь-який стандарт заперечує творчість, але будь-яка творчість розробляє нове правило, стандарт для конкретної ситуації. Наприклад, діяльність студентського наукового товари­ства (СНТ) в навчальному закладі є осередком наукової творчості студентської молоді. Така діяльність, з одного боку, повинна ма­ти організаційно-правові аспекти діяльності і мати відповідні документи-регламенти, а з іншого — ґрунтуватися виключно на тво­рчому пошуку студентів без надання відповідних вказівок зверху.

Педагогічна творчість реалізується через дидактичні засоби активізації пошуково-творчої діяльності, різноманітні методики розв'язування творчих задач, конструювання моделей взаємовід­носин у дослідницькому колективі, розвиток творчих можливос­тей молоді в процесі індивідуальної та гуртової роботи.

Дидактичні ігри в системі управління навчально-творчою діяльністю молоді

Навчальний процес повинен враховувати тенденції со­ціально-економічного розвитку суспільства, особливості психо­логії молоді, а методи та форми навчання реалізовувати на прак­тиці: принципи ініціативи, індивідуалізації, самостійності, змаган­ня, творчого підходу до одержання знань. Студент повинен без примушування прагнути до систематичної, плідної та ретельної навчально-творчої діяльності. Дослідним шляхом встановлено, що змагання в більшості випадків дає значно більший ефект у підвищенні активності студентів, ніж їх зовнішня мотивація. То­му для реалізації цих вимог значне місце в педагогічній діяльнос­ті викладача повинні займати дидактичні ігрові методи навчання. Ігровий метод характеризується трьома основними ознаками; 1) визначає мету, спрямовану на зміст освіти, що підлягає засво­єнню; 2) передбачає вид навчально-пізнавальної діяльності, 3) визначає характер взаємодії викладача і студентів.

Якщо проаналізувати з позиції сучасної науки діяльність лю­дини, то виявиться, що гра в ній займає провідне місце і є однією з потреб людини. На біогенному рівні — це потреба в активності руху, на психофізіологічному — потреба в емоційній насиченос­ті, на творчому — потреба подолання, виявлення волі. Навчаль­ний процес, побудований на основі ігрових дидактичних форм, допомагає значно активізувати пізнавальну діяльність студентів, реалізувати творчі компоненти розвитку особистості. А. С. Мака­ренко зазначав, що у грі особистість активно діє, мислить, будує, комбінує, моделює людські взаємини. За цих умов вона виконує у грі різні ролі: організатора, виконавця, творця, знаходить умови для виявлення своїх здібностей та життєвої активності.

Порівняно з іншими формами навчання, ігрові методи мають такі позитивні аспекти: висока результативність у засвоєнні знань і формуванні вмінь; формується вміння співпрацювати; форму­ються мотиви навчання; розвиваються гуманні стосунки між сту­дентами; розвивається навчально-творча діяльність (планування, рефлексія, контроль, самоконтроль). У дидактичній грі навчальні завдання виступають опосередковано, що забезпечує їх ефективна

Дидактична гра— це спосіб взаємодії педагога й студентів, зумовлений ігровою ситуацією, що веде до реалізації дидактич­них завдань і цілей навчання. Мета дидактичних ігор — активізу­вати процес пізнання студентської аудиторії, заглибитися в зміст дисципліни, що вивчається; розвинути навички колективної вза­ємодії, набути досвід творчої діяльності, а також визначити рі­вень підготовки майбутніх керівників і фахівців до професійної управлінської діяльності.

Структура розгорнутої ігрової діяльності включає такі компо­ненти: спонукальний (потреби, мотиви, інтереси, прагнення, які визначають бажання брати участь у грі); орієнтувальний (вибір засобів і способів ігрової діяльності); виконавчий (дії, операції, які надають можливості реалізувати ігрову дидактичну мету); контрольно-оцінний (коригування та стимулювання активності в ігровій діяльності).

Для дидактичних ігор характерні такі особливості:

• наявність ігрових моделей об'єкта, процесу або діяльності;

• активізація мислення і поведінки студентів;

• високий рівень залучення студентів до навчального процесу;

• самостійність у прийнятті рішення;

• формування великої кількості горизонтальних зв'язків між студентами, тісна взаємодія із викладачами;

• посилення емоційності, творчий характер заняття;

• бажання набути вмінь, навичок за відносно короткий термін.

У Харківському НАУ ім. В. В. Докучаева кафедрою менедж­менту організацій з 1998 р. реалізовано ідею використання все­світньо відомих інтелектуальних ігор («Конкурс КВК», «Брейн-ринг», «Що? Де? Коли?» та ін.) у навчальному процесі як окре­мий елемент навчально-творчої діяльності студентів при прове­денні поточного, проміжного або підсумкового контролю знань з вивчення дисциплін управлінського циклу.

Дидактичні ігри проектуються з урахуванням соціально-психо­логічних умов педагогічного процесу і дидактичних принципів. Моделювання дидактичної гри у відповідності з її призначенням за-ключається в розробці алгоритму, правил, методичного та організа­ційно-технічного забезпечення. Ця робота здійснюється шляхом по­єднання поетапної системи контролю і модульно-рейтингової техно­логії навчання, що забезпечує не тільки спрямування студентів на фахову і професійну підготовку, але й розвиток їх творчих здібнос­тей і формування навичок науково-дослідної діяльності.

Аналіз досвіду практичного втілення цієї концептуальної ідеї в навчальний процес свідчить, що найбільш дієвою та ефектив­ною є та система, яка сприяє максимальному прояву здібностей студента, його самореалізації, коли на основі фахових знань фо­рмуються професійні вміння і навички творчої науково-дослідної діяльності.

Розглянемо приклади організації проведення дидактичних ігор, які апробовані центром дидактики менеджмент-освіти в на­вчальному процесі вищого навчального закладу.

«Конкурс КВК»— це дидактична гра, яка є елементом навчально-творчої і науково-дослідної діяльності студентів, вагомою формою їх мотивації до активізації процесу пізнання і набуття навичок наукового проектування виробничих ситуа­цій при проведенні проміжного або підсумкового контролю.

Форма проведення: змагання між студентами за всесвітньо ві­домою ігровою формулою «КВК» щодо визначення рівня сфор­мованих знань, умінь та навичок з вирішення виробничих про­блем у певній галузі.

Загальні критерії оцінювання: високий рівень теоретичних знань та вмінь щодо вирішення практичних завдань; реалізація творчих компонентів діяльності; наявність елементів гумору та кмітливості, гарне художнє оформлення.

Для участі в конкурсі кожна академічна група потоку формує команду на чолі з капітаном. Для проведення конкурсу створю­ється журі в складі викладачів відповідної кафедри. До складу журі доцільно запрошувати представників виробництва, аспіран­тів, студентів старших курсів. Після ознайомлення зі сценарієм, кожна команда виробляє технологію підготовки до конкурсу. Пе­релік етапів конкурсу і критеріїв їх оцінки наведено нижче. По завершенню кожного етапу КВК журі оцінюють виступи команд балами рейтингу (за 5-бальною шкалою). Результати оцінки за­носяться у відомість. Після завершення всіх етапів конкурсу журі підводить загальні результати. Студенти, які продемонстрували високі теоретичні знання і вміння творчо вирішувати завдання, заохочуються грамотами, нагороджуються цінними подарунками.

Тематичний конкурс проводиться за 2—3 тижні до початку екзаменаційної сесії. КВК проходить у лекційній аудиторії (акто­вій залі), де крім студентів, що вивчають дану дисципліну, доці­льна присутність студентів інших курсів, викладачів. Загальний регламент конкурсу — 2—2,5 год.

За набутим автором досвідом, конкурс «КВК» з певної дисци­пліни доцільно структурувати на 4—5 етапів, які змістовно відо­бражали б тематичні модулі навчального курсу. Як приклад, у табл. наведено структуру конкурсу «КВК» на знання основ управління виробництвом, який автором впроваджено у навчаль­ний процес підготовки аграрних менеджерів у якості нетрадицій­ної ігрової форми підсумкового контролю знань.

Таблиця