Зовнішньоекономічні відносини.

Заняття 13.

ЕГХ КИТАЮ ТА ІНДІЇ. НОВІ ІНДУСТРІАЛЬНІ КРАЇНИ (НІК)

1 ЕГХ Китаю.

2 ЕГХ Індії.

3 Нові індустріальні країни.

КИТАЙ

Китай завжди вражав мандрівників-іноземців своєю самобутніс­тю. Про Китай можна знати багато чи мало, але неможливо знати все. Китай так само незбагненний, як знамениті загадкова сло­в'янська душа або англійська церемонність. У школі ви дізналися, що Китай посідає перше місце у світі за кількістю населення, з курсу історії — про Велику Китайську стіну і пов­стання «жовтих пов'язок». Карта розповість вам про різноманіт­ність природних умов і величезну площу цієї держави. Для багатьох Китай — великий товаровиробник, чия продукція буквально заполонила наші ринки. Розвал світової соціалістичної системи примусив Китай взяти курс на корінне реформування економіки, що дозволило йому за корот­кий період вийти на 4-е місце у світі за розміром ВВП. Маючи знання про чинники «японського економічного дива», на сьогодніш­ньому занятті ми звернемося до причин, які сприяють народженню ще одного економічного гіганта у Східній Азії.

Китай — одна з найдавніших держав світу, що виникла в XIV ст. до н. е. На території сучасного Китаю утворювалися й розпадалися імперії, країну підкоряли кочові племена. Ще в III ст. до н. е. Ки­тай відгородив себе на північному заході Великою стіною від іншої частини материка. Однак в XIX ст. загроза прийшла з моря: коло­нізація Китаю розпочалася з портових міст і приморських провін­цій. Новий наступ колонізаторів розпочався після поразки країни в японо-китайській війні 1894—1995 рр., коли Китай був поділений на сфери впливу: провінції басейну річки Янцзи — британського, півдня країни — французького і частково британського, півострів Шаньдун — німецького, південно-східна провінція Фуцзянь — японського, території на північ від Великої Китайської стіни — російського.

Повалення в 1912 р. імператора і утворення Китайської респуб­ліки не змінили напівфеодального-напівколоніального стану краї­ни. Після Другої світової війни і вигнання за допомогою СРСР япон­ських загарбників, що окупувували значну частину країни, в Китаї перемогла Народна революція. Відтоді керівною політичною силою держави є КПК — Комуністична партія Китаю.

Китай — республіка, що в адміністративному відношенні скла­дається з 23 провінцій, 5 автономних районів і трьох міст централь­ного підпорядкування (Шанхай, Пекін, Тяньцзінь). Китай вважає Тайвань своєю «бунтівною провінцією», тому дуже хворобливо реа­гує на контакти інших країн з представниками Тайбея — адмініст­ративного центру Тайваню. У 1997 р. до складу КНР увійшли Сян-ґан (Гонконґ — колишня підмандатна територія Великої Британії) і Аоминь (Макао — колишня колонія Португалії).

Сприятливі особливості географічного положення, надзвичайно багаті запаси мінеральних, земельних і гідроресурсів сприяють успішному розвитку господарства Китаю.

У 1998 р. населення Китаю нараховувало 1260 млн чол. Дер­жавна демографічна політика зниження народжуваності дозволи­ла скоротити природний приріст населення, який тепер становить 12—14 млн чол. на рік.

Китай має найчисельніші трудові ресурси, економічно активне населення становить 500 млн чол., тому забезпечення населення роботою залишається гострою соціально-економічною проблемою. Для розв'язання цієї проблеми проводяться заходи, спрямовані на скорочення безробіття в містах шляхом розширення мережі побу­тового обслуговування і кооперативів; в сільських районах збіль­шуються масштаби робіт за так званим «капітальним будівництвом полів» — систематичним упорядкуванням орного фонду; селяни використовуються в промисловості як сезонні робітники.

Китай відносять до країн з низьким рівнем урбанізації, однак стихійна урбанізація йде високими темпами: кількість міст-«мільйонерів» вже перевищує 40.

Має місце велика міграція робочої сили як всередині країни, так і за її кордони. Загальна кількість «хуацяо» (буквально — зарубіжні китайці) перевищує 60 млн чол. Хуацяо мешкають на Тайвані, в Індо­незії, Малайзії, Таїланді, Сінгапурі. Велика китайська діаспора меш­кає в США, її кількість становить 13 млн етнічних китайців.

КНР — багатонаціональна країна, на території якої мешкають пред­ставники 56 націй і народностей. Однак найчисельнішими (94 %) є ки­тайці, особливо в східній частиш країни. У Китаї також мешкають чжуани, хуей, уйгури, тибетці, монголи, корейці, манчжури та ін.

Найпоширенішими в Китаї релігіями є конфуціанство, даосізм і буддизм (ламаїзм), досить багато мусульман, однак Китай — соціа­лістична держава, тому її населення важко назвати релігійним.

Особливості економічних реформ в Китаї.

КНР — індустріально-аграрна соціалістична країна,темпи роз­витку якої в останні роки дуже високі.

На відміну від інших соціалістичних країн, розвиток приватного підприємництва в Китаї не супроводжувався значною демократиза­цією політичного життя. Новітнім реформам в Китаї сприяє відкрит­тя економіки країни зовнішньому світу. В економіку Китаю інвестова­ні величезні кошти західних і японських компаній, у чому чималу участь бере Гонконг — головний торговий партнер і інвестор, який в 1997 р. возз'єднався з Китаєм. Територіальна політика реформ перед­бачає перенесення «економічного центру тягаря» зі сходу країни на її захід, що дозволить структурно перебудувати слаборозвинені райони.

Незважаючи на певні досягнення в економічному і соціальному розвитку, Китаю потрібно розв'язати ще чимало проблем. Сільське господарство країни як і раніше є слабким місцем національної економіки. Вихід з цієї ситуації китайське керівництво вбачає в ук­рупненні дрібних господарств, створенні аграрно-промислово-торговельних комплексів, які не тільки б виробляли сільськогосподар­ську продукцію, але і переробляли і продавали її.

Уряд Китаю вважає, що до 2010 р. буде доведена можливість переходу до ринку при збереженні державної власності і вдасться здійснити технічну модернізацію промислових підприємств, вивів­ши їх на світовий рівень. Час покаже обґрунтованість цієї думки.

Зараз же ми звернемося до характеристики сучасного господарства Китаю.

Результатами реформ і відкритості економіки країни більшою мірою скористався Східний Китай. Цей район займає 1/4 території країни, тут мешкає 1/3 населення, середній прибуток на душу яко­го в чотири рази перевищує прибуток у внутрішніх провінціях Ки­таю. Глибинні райони відстають від Східного Китаю також тому, що вони є постачальниками сировини та енергії, тоді як примор­ські провінції виробляють готову продукцію.

Господарство Китаю — багатогалузеве, має повну структуру об­робних, видобувних і обслуговуючих галузей. Структура ВВП Ки­таю наближається до структури ВВП індустріально-аграрних роз­винених країн: частка промисловості і сільського господарства співвідносяться як 1/2 до 1/3.

Сільське господарство — важлива галузь економіки КНР, яка забезпечує населення продовольством, постачає сировину для харчової і легкої промисловості, виробляє експортну продукцію. Однак рівень продуктивності праці в сільському господарстві наба­гато нижчий, ніж у промисловості.

Транспорт.

Раніше транспортна мережа Китаю головним чином забезпечувала зв'язок морських портів з внутрішніми районами країни. Велика ча­стина вантажів транспортувалася річками і каналами, а також гужо­вим транспортом. Зараз збільшився вантажо- і пасажирообіг сучас­них видів транспорту.

3/4 всіх вантажоперевезень забезпечує залізничний транспорт, однак його значення знижується. За довжиною залізниць (понад 53 тис. км) Китай посідає 5-е місце у світі після США, Росії, Індії і Канади.

Розвиток сучасної транспортної інфраструктури — частина еко­номічної стратегії Китаю, тому на всій території країни будуються автостради, модернізуються й електрифікуються залізниці.

У внутрішніх перевезеннях зберігається значення річкового транспорту: на басейн Янцзи припадає 65 % судноплавних шля­хів, ЗО % вантажоперевезень і 80 % вантажообігу всього річко­вого транспорту. Важливе значення має давній Великий канал, що простягнувся майже на 2000 км від Пекіна до Ханчжоу. Зростання зовнішньоторгового обороту Китаю обумовило швидкий розвиток в останні роки морського транспорту. У забезпеченні зовнішньої торгівлі беруть участь 116 портів, основними серед яких є сім найбільших — Шанхай, Далянь, Ціндао, Хуанпу, Цинь-хуандао, Чжаньцзян, Тяньцзінь.

Зовнішньоекономічні відносини.

Формування «відкритої економіки» Китаю обумовило залучення країни до світового господарства і активний розвиток різних форм зовнішньоекономічних зв'язків.

Першими зарубіжними підприємцями, що відреагувати на полі­тику реформ і відкритості, стали хуацяо. Так, міжкитайська інтег­рація настільки змінила вигляд південної провінції Гуандун, що було прийняте рішення до 2010 р. перетворити її на «дракона» Азії.

Китай, завдяки наявності дешевої робочої сили, є експортером трудомісткої продукції (3/4 експорту). Провідне місце в експорті посідають одяг і текстильні вироби, значний також експорт товарів широкого споживання — іграшок, взуття, спортивних товарів. 25 % вартості експорту припадає на машинно-технічне обладнання _ верстати, швейні машини, електронну апаратуру.

В імпорті Китаю переважають продукція машинобудування (об­ладнання, верстати, електроніка), транспортні засоби (автомобілі, літаки). Зростає ввезення промислової сировини і напівфабрикатів.

Найбільшими торговими партнерами Китаю є Японія, США, ФРН, держави Південно-Східної Азії. Швидко розвивається торгівля з Ро­сією. Активізуються відносини з Україною. Від цих партнерів Ки­тай отримує в основному машини і метал, постачає їм текстиль, одяг, недорогу електронну апаратуру.

Отже:

— Китай — найбільша за кількістю населення країна світу, темпи її економічного розвитку прискорюються;

— Китай — індустріально-аграрна соціалістична країна, провід­ними галузями господарства якої є вугільна, металургійна, тексти­льна, машинобудівна, хімічна і харчова промисловість;

— однією з найважливіших задач КНР є стирання різниці в рів­нях соціально-економічного розвитку між «морським» і «континен­тальним» Китаєм;

— відкриття економіки зовнішньому світу залучило Китай до світового господарства і активізувало його економічні зв'язки.

ІНДІЯ

Сьогодні ми поговоримо про країну, чия найдавніша цивілізація збагатила своїми досягненнями все людство. Європейці почали коло-візувати Індію ще в XVI ст.— португальці, голландці, французи, англійці були приваблені її легендарними багатствами. Англійці отрима­ли перемогу над суперниками в ході тривалих війн, і з середини XIX ст. до 1947 р. Індія фактично була сировинним додатком Британської імперії, звідки ввозилися практично всі промислові вироби. Сучасна Індія сама виробляє велику частку обладнання, необхідного вітчизня­ній індустрії.

Спробуємо подивитися на цю давню країну як безпосередні свідки процесів, що в ній виникають, використовуючи наші історичні, географічні, економічні знання.

Цивілізація на півострові Індостан зародилася ще в III тис. до н. е. Морський шлях з Європи до Індії був відкритий в епоху Великих географічних відкриттів португальською експедицією Васко да Гама в 1498 р. Саме це відкриття поклало початок європейської колоні­зації регіону. Англійські колонізатори в ході тривалих війн з чис­ленними суперниками — португальцями, голландцями, францу­зами, заволоділи всією Індією і прилеглими до неї територіями. Величезна за площею колонія отримала назву Британської Індії, а незалежність їй вдалося здобути тільки після закінчення Другої світової війни. А в 1950 р. Індія була проголошена федеративною республікою в складі Співдружності — унікального об'єднання дер­жав, до якого входять Велика Британія і багато її колишніх домініо­нів (наприклад Австралія).

Республіка Індія розташована в Південній Азії на півострові Ін­достан, що за формою нагадує трикутник, неначе відгороджений від іншої Азії високою стіною Гімалаїв. Індія омивається водами Індійського океану, до складу її території входять, крім материко­вої частини, численні острови — Лаккадівські (Аравійське море), Андаманські і Нікобарські (Бенгальська затока). Індія межує з Па­кистаном, Афганістаном, Китаєм, Непалом, Бутаном, Бангладеш і М'янмою. Найпротяжнішим є кордон з Китаєм, що проходить го­ловним Гімалайським хребтом.

Через Індію проходять міжнародні торгові шляхи, що поєднують Азію, Європу, Африку і Австралію. Це, безсумнівно, сприяє вста­новленню Індією обширних зовнішньоекономічних зв'язків.

Велика частина території Індії — рівнини і плоскогір'я. На пів­ночі країни знаходяться знамениті Індо-Ганґська низовина (колис­ка давньої цивілізації) і найвища гірська система світу — Гімалаї.

Корисні копалини Індії різноманітні і значні. Індія має у своєму розпорядженні величезні запаси залізних руд і значні — марганце­вих. Значні родовища кам'яного вугілля і нафти, і того, що особли­во приваблювало сюди європейців — золота і коштовного, напівдорогоцінного, виробного каміння.

Для Індії характерний субекваторіальний мусонний клімат, що виражається в чергуванні вологого і сухого сезонів року. Земельні ресурси — природне багатство країни, оскільки значна частина ґрун­тів має високу родючість. Велика кількість тепла і вологи дозволяє збирати 2—3 врожаї на рік. Річки Індії мають величезний енер­гетичний потенціал і є джерелом зрошування. Найбільші річки — Ганґ, Інд, Брахмапутра.

Таким чином, Індія в природному відношенні — одна з найбагатших країн світу. Це виправдовує одне з її визначень колоніального періоду — «перлина Британської корони».

Індія — друга держава світу за кількістю населення, за цим по­казником країна поступається лише Китаю. Вже зараз населення Індії перевищило мільярдний рубіж і продовжує швидко зростати. Демографічна політика скорочення народжуваності, що проводить­ся в країні, дає незначні результати, в основному через релігійні переконання населення.

Понад 80 % населення сповідає індуїзм — давню релігію корін­ного населення Індостану, що заклала основи кастової системи. Досить широко сповідуються також іслам, сикхізм, буддизм і хри­стиянство.

Індія — найбільш багатонаціональна країна світу, серед етніч­них груп якої переважають народи індоєвропейської сім'ї — хіндустанці, маратхи, бенгальці, біхарці, пенджабці та ін. Офіційних мов у країні дві — гінді і англійська.

Трудові ресурси Індії значні, однак в їх складі переважає некваліфікована робоча сила. Велика частка безробітних, понад 300 млн чол., живуть за межею бідності.

При середній густоті населення понад 300 чол./км² найбільш густо заселені приморські території. Частка міського населення стано­вить 27 %. Найбільші міста — Бомбей, Калькутта, Делі, Мадрас.

Індія — аграрно-індустріальна країна, що розвивається, яка за абсолютними розмірами ВНП входить до числа перших п'ятнадця­ти країн світу. Однак з розрахунку ВНП на душу населення показ­ники Індії відповідають показникам відсталих бідних держав.

Нарівні з розвитком традиційних для економіки країни галузей (сільське господарство, легка промисловість) досить швидкими тем­пами розвиваються видобувна промисловість і різні галузі оброб­ної. Зараз Індія є одним з найбільших світових виробників і експор­терів вугілля, марганцевої та залізної руд. У країні створені підприємства чорної металургії, важкого і транспортного машинобудування, виробництва електроустаткування, побутової електро­ніки, хімікатів.

Індія першою серед країн, що розвиваються, почала розвивати атомну енергетику, розвивається також аерокосмічна галузь — проведено запуск штучного супутника Землі.

Зараз у структурі ВВП Індії на промисловість припадає 39 %, на сільське господарство — 22 %, на сферу послуг — 39 %. У тери­торіальній структурі господарства Індії зберігається традиційний «каркас», що спирається на чотири найбільших промислових центри — Бомбей, Калькутту, Мадрас і Делі.

Країна експортує тканини і готові швейні вироби (29 % експорту), коштовне каміння і ювелірні вироби (18 %), сільськогосподарські і про­довольчі товари (16 %), машини (7 %), руди, медикаменти. На част­ку Індії припадає 21 % світового експорту чаю. Індія має багато спіль­ного з новими індустріальними країнами: вона не тільки постійно нарощує експорт елементарних промислових товарів, але і досягла помітних успіхів у виробництві обчислювальної техніки.

В імпорті Індії переважають паливні ресурси (17 %), машини і обладнання (15 %).

Найбільші торгові партнери Індії: США, ФРН, Японія, Велика Британія, Китай, Росія.

НОВІ ЕКОНОМІЧНІ КРАЇНИ

На сучасну світову арену вийшли нові індустріальні країни Азії, насамперед, це так звані «азіатські тигри» («далекосхідні драко­ни») — Республіка Корея, Тайвань і Сінґапур, які завдяки залу­ченню іноземного капіталу здійснили швидкий економічний стрибок.

Досвід НІК дуже цікавий з практичної точки зору для країн, які реформують свою економіку, в тому числі для постсоціалістичних держав.

Розглянемо особливості економічного розвитку НІК і виявимо причини їх швидкого економічного зростання.

Чому країни нової індустріалізації отримали таку назву? Пере­дусім тому, що темпи їх економічного розвитку перевищують аналогічні показники не тільки держав світу, що розвиваються, але і розвинених. За виробництвом окремих видів промислової продукції, в тому числі і наукоємних її видів низької і середньої міри складності, НІК вийшли на провідні позиції у світовому господарстві.

Високими темпами зростає експорт цих країн, оскільки продук­ція, що виробляється ними, має високу конкурентноздатність, що дозволяє завойовувати світові ринки. НІК стали найбільшими екс­портерами не тільки одягу, взуття, текстильних виробів, але і побу­тової електронної апаратури, персональних комп'ютерів, електрон­но-обчислювальної техніки, легкових автомобілів і інших видів високотехнологічних товарів. При цьому НІК вдалося знайти свою нішу у світовому ринку і навіть потіснити розвинені держави — загальновизнаних лідерів науково-технічного прогресу. Економіч­ний розвиток НІК на всіх етапах індустріалізації проходив за актив­ної участі іноземного капіталу і транснаціональних корпорацій про­відних країн світу.

Країнам нової індустріалізації, як і всім азіатським державам, властива дуже висока інтенсифікація праці. Так, тривалість робо­чого тижня набагато перевищує аналогічний показник у промислово розвинених країнах: 47—50 годин в першому випадку і 38—40 годин — у другому. В азіатських НІК широко застосову­ється дитяча праця, навіть якщо вона заборонена законодавством. Можна передбачити, що тенденції НТР у найближчі роки отри­мають в НІК значне поширення у вигляді створення науково-вироб­ничих центрів, що матимуть виразний прикладний характер.